Тема 23. Соціалістична економічна система та її еволюція. Основне завдання даної теми – ознайомитись з основними вченнями щодо соціалістичної економічної системи і результатами їх практичного втілення в країнах

Основне завдання даної теми – ознайомитись з основними вченнями щодо соціалістичної економічної системи і результатами їх практичного втілення в країнах колишньої світової системи соціалізму, передусім у Радянському Союзі. Саме цим визначається актуальність теми та її місце в курсі політичної економії.

Соціалізм — це не тільки ідея, а й практичний рух, пов’язаний з бажанням трудящих кардинально змінити суспільство. На всіх етапах еволюції соціалістичної ідеї вона ґрунтувалась на наукових знаннях, реалістичних передбаченнях, революційному романтизмі та елементах соціальної утопії. У спеціальній літературі виокремлюють такі основні етапи формування соціалістичного вчення. По-перше, це утопічний соціалізм. Його найбільш яскравими представниками були Т. Мор, Т. Кампанелла, А. К. Сен-Сімон, Ш. Фур'є, Р. Оуен та ін. Вони обґрунтовували ідею централізованої планової системи у масштабах країни, пояснювали необхідність ліквідації приватної власності та всієї капіталістичної системи; доводили правомірність організації розподілу за працею і за потребами; робили спробу обґрунтувати органічний взаємозв'язок гуманізму і соціалізму.

Другий етап — перетворення соціалізму з утопії в науку. Цей етап пов'язаний з формуванням об'єктивних передумов та умов для подальшої еволюції ідей соціалізму. Засновниками наукового соціалізму стали К. Маркс і Ф. Енгельс. Основою їх вчення є теза про те, що: розвиток суспільства визначається економічними за­конами; буржуазні виробничі відносини ґрунтуються на експлуатації найманої праці, яка створює додаткову вартість, котра привласнюється класом капіталістів. Капіталістичне виробництво у своєму розвитку дедалі більше набуває суспільного характеру, який вступає у суперечність з приватною формою привласнення. Виробництво усуспільнюється, що передбачає необхідність планового регулювання його розвитку, узгодженої дії економічних суб'єктів, чому заважає приватна власність. Саме це визначило марксистське трактування майбутнього суспільства —соціалізму. Третій етап історії соціалізму пов'язаний з кризою традиційних уявлень про нього і виробленням його нового бачення. Тобто необхідна «інвентаризація» накопиченого досвіду знань, їх переосмислення. В першу чергу це стосується Марксової економічної моделі соціалізму, а також моделі, що була реалізована у країнах соціалістичної системи.

Економічна модель Маркса і Енгельса, на відміну від моделей утопічного соціалізму відрізняється злагодженістю, цілісністю, узгодженістю основних елементів. Засновники марксизму уявляли, що на основі націоналізованих засобів виробництва можна буде раціонально організувати планомірне виробництво. Вони вважали, що індивідуальна праця колективів, якщо вона здійснюється за загальним планом, одержує визнання суспільства як корисна і необхідна до того, як вироблений продукт надійде до споживача. За марксизмом, праця при соціалізмі і комунізмі носитиме безпосередньо суспільний характер і тому не потребуватиме визнання на ринку, через акт реалізації товару. Суспільство заздалегідь ве­де облік потреб по основних позиціях, в оптимальних пропорціях розподіляє живу працю і матеріальні ресурси, розраховує рівень суспільне необхідних витрат (планові ціни) з кожного виду продукції і визначає їх корисний ефект. Тому і стимулювання колективів та окремих працівників відбуватиметься не за результатами комерційної діяльності, а відповідно до кількості та якості витраченої ними праці. Працівники — колективні власники, господарі виробництва; вони нікому не продають свою робочу силу, адже перебувають в однаковому становищі стосовно загальнонародних засобів виробництва. Притаманна працівникам колективна заінтересованість у примноженні багатства забезпечить неухильне зростання продуктивності праці, підвищення ефективності суспільного виробництва. Головним соціально-економічним результатом колективної праці стане зростання добробуту і гармонійний розвиток особистості всіх членів суспільства.

Описану вище модель можна звести до шести ключових елементів, з яких один (економічне зростання і добробут) фіксує стратегічну мету соціалізму, а п'ять інших (суспільна власність на засоби виробництва; безпосередньо суспільна праця; планомірність; відмирання товарної форми робочої сили; розподіл за працею) — засоби її досягнення. У теорії соціалізму Маркса і Енгельса обґрунтовується необхідність і можливість гармонізації відносин людини і суспільства. Їх економічна модель має антиринковий характер. Соціалізм характеризується як устрій вільних і рівних асоційованих виробників (див.: Маркс К. Критика Готської програми // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — 2-е вид. — Т. 19). Проте ця модель, в процесі реалізації її на практиці, відрізняється визначальною роллю держави в економіці, яка діє як головний організатор усіх господарських процесів. Ця модель дістала назву державного соціалізму.

Наступним етапом вивчення теми є ознайомлення з основними ознаками державного соціалізму. Економічна модель соціалізму, що була реалізова­на на практиці, — це грубе спотворення ідеї соціалізму, тому що в центрі її знаходиться не людина, а держава. На основі монополізації власності держава виступила головним суб'єктом — організатором усіх господарських процесів: виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Економічна система державного соціалізму — це економічний лад, який характеризується державною власністю практично на всі речові ресурси і ухвалою економічних рішень через центральне економічне планування.

Основні ознаки державного соціалізму.

Монополія державної власності веде до загального одержавлення економічної та інших сторін суспільства. Вона утверджувалась як наслідок підміни реального усуспільнення виробництва формальним (зміна юридичної форми власності на засоби виробництва), що означає розподіл функцій управління і розпорядження.

Відносини адміністративної залежності. Більшість підприємств позбавлені самостійності щодо формування програми, вибору ресурсів, партнерів, розпорядження доходами тощо. Виробництво здійснюється за планом, управління базується на силі влади, тому замість економічних регуляторів господарських зв'язків використовуються адміністративні розпорядження.

Надцентралізація суспільного виробництва. Через низьку ефективність виробництва і велику витратну частину бюджету дер­жава концентрує високу частку виробленого продукту.

Бюрократизація управління. Бюрократизм — це суспільні відносини, що характеризують монополізацію функцій керівництва економічним і суспільним життям відокремленим колом осіб.

Жорстка залежність економіки від ідеології і політики. Ця проблема виникає через зрощування господарських і політичних структур, коли правляча партія глибоко вмонтована в економіку і діє як управлінське ядро економічної і політичної системи, як вищий ешелон адміністративної влади.

Самоізоляція економіки, її несприйнятливість до світового досвіду. Як неринкова система державний соціалізм розвивався за іншими законами, ніж світове господарство, тому для нього характерні замкненість, слабкий зв'язок із світовим ринком. Без входження в світове співтовариство неможливо перейти до нормальної ринкової економіки.

Дата добавления: 2015-05-22