Особистість керівника як предмет наукового дослідження

_

.

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

собою, що відображається в особливостях регулювання діяльності, у наявності певних якостей, у психологічних механізмах стиму­лювання творчої активності. Іншими словами, ці характеристики виявляють інваріантність, тобто відносну незалежність від специ­фіки виконуваної професійної діяльності.

Акмеологічні інваріанти професіоналізму — це основні якос­ті й уміння професіонала (або в ряді випадків — необхідні умови), що забезпечують високу стабільну ефективність діяльності неза­лежно від її змісту та специфіки. Акмеологічні інваріанти про­фесіоналізму виявляються також і у внутрішніх спонукальних причинах, що забезпечують активний саморозвиток фахівця, реа­лізацію його творчого потенціалу.

Відповідно до даної якісної специфіки акмеологічні інваріан­ти професіоналізму бувають загальними, тобто цілком незалежни­ми від специфіки діяльності, і специфічними, або особливими, що певною мірою відображають специфіку професійної діяльності.

Дослідження показали, що загальними акмеологічними інваріантами професіоналізму є розвинута антиципація, висо­кий рівень саморегуляції, уміння приймати рішення та стійка образна сфера. У професіоналів високого рівня незалежно від виду та специфіки професійної діяльності ці інваріанти розви­нуті набагато сильніше, ніж в інших фахівців. Факторний аналіз ефективності їх діяльності показав, що саме ці характеристики мають найбільшу «вагу» серед факторів, що забезпечують високу ефективність діяльності.

Особливі інваріанти притаманні професіоналам, що здійсню­ють конкретні види діяльності. Наприклад, для професій класу «людина — людина» і «людина — колектив», до яких належить і управлінська діяльність, особливими інваріантами, як показали дослідження, є проникливість (чи диференційно-психологічна компетентність), комунікабельність і комунікативні навички, уміння справляти психологічний вплив і т. ін.

Виокремлення особливих акмеологічних інваріантів є осно­вою розвитку професіоналізму в конкретній діяльності. Розвиток професіоналізму, безперечно, відбувається за рахунок формування

ОСОБИСТІСТЬ КЕРІВНИКА ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

й розвитку цих базисних якостей та вмінь. Надалі вони дозволя­ють набагато швидше сформувати систему гнучких навичок та вмінь, а також спеціальних професійно важливих якостей, що ро­блять професійну діяльність високоефективною і стабільною.

На думку дослідників, які аналізують сучасні системи управ­ління, систему мислення й поведінку управлінських кадрів у ви-сокорозвинених країнах, успіх управлінської діяльності керівника визначається наявністю таких якостей:

• широти кругозору;

• відчуття ситуації;

• творчого ставлення до роботи;

• готовності до змін;

• прагнення до співробітництва;

• уміння мотивувати і самого себе, і персонал заради досягнення
результатів;

• уміння передбачити результат;

• здатності й уміння ризикувати;

• здорового марнославства;

• позитивного ставлення до роботи, досебе та до колег;

• уміння побачити, виділити істотне;

• здатності діяти самостійно;

• здатності брати на себе повноваження;

• мистецтва реалізовувати плани.

Увесь цей перелік якостей, як відзначають самі дослідники, є приналежністю ідеальної моделі керівника, якого вони жодного разу не зустрічали на практиці. Однак є сенс формувати такий іде­ал, щоб накреслити шляхи його досягнення.

Як видно з наведених вище визначень, професіоналізм ха­рактеризується насамперед високою продуктивністю, тобто ефек­тивністю, діяльності. Високопродуктивною з акмеологічної точки зору є діяльність, що має високі показники якості за основними характеристиками та допускає квантифікацію — продуктивнос­ті, оптимальної інтенсивності та напруженості, високої точності та надійності, організованості, стабільності й опосередкованості,

8^Ш

"

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

що переслідує позитивні соціально значущі цілі, зберігає здоров'я фахівця та розвиває його як особистість.

Малопродуктивною, отже, вважається діяльність, яка не від­різняється високими показниками якості й продуктивності та яка не виражає прагнення до досягнення позитивних соціально значущих цілей.

Непродуктивною є діяльність, яка характеризується низьки­ми показниками якості й продуктивності та яка не має на меті по­зитивні соціально значущі цілі.

Яких принципів повинен дотримуватися керівник, щоб його діяльність була ефективною? Більшість авторів, які мали справу з вивченням і підготовкою сучасних керівників, виділяють низку відмітних рис ефективного керівника. У своїй діяльності ефек­тивний керівник бере до уваги оточення як свого підприємства, так і зовнішнє; виробляє принципи діяльності для своїх підлеглих і для всього підприємства; делегує значну частку відповідальності іншим, виконуючи роль гарного «тренера»; бере до уваги вимоги сформованої ситуації; дає змогу підлеглим показати себе; заохо­чує їх до високої мети; здатний відрізнити істотне від несуттєвого; прагне удосконалюватися у маловідомих для нього сферах; вда­ється до конструктивної критики діяльності організації; не боїть­ся ризику та відповідальності.

Висока продуктивність діяльності, властива професіоналам, не­рідко є підставою для ототожнення професіоналізму з професійною майстерністю. Дійсно, між цими базовими категоріями психології праці та акмеології багато спільного, але все-таки вони не тотожні.

Майстерністю в психології праці називається властивість особистості, набута з досвідом, як вищий рівень професійних умінь у певній сфері, досягнутий завдяки гнучким навичкам і творчому підходу.

Як видно з даного визначення, майстерність за змістовим на­повненням є близькою до категорії професіоналізму діяльності, оскільки на перше місце висуваються високопрофесійні вміння й гнучкі навички. У той же час у визначенні майстерності не йдеться

про рівень індивідуально-професійних якостей, хоч очевидно, що система вмінь і навичок навряд чи може бути сформована без них. Для того, щоб досягти професійної майстерності, необхідно воло­діти певним особистісним потенціалом, або стартовими особистіс-ними можливостями, — загальними й спеціальними здібностями, базовими знаннями, мотивацією досягнень, спрямованістю на саморозвиток, адекватною самооцінкою. Отже, категорія майстер­ності є важливою складовою частиною категорії професіоналізму. Звідси — висновок: набуття професійної майстерності є основним етапом руху до акме, на основі якого відбувається формування професіоналізму діяльності та особистості.

Співвідношення ознак майстерності та професіоналізму дає можливість запропонувати систему акмеологічних показників, за якими можна оцінити професіоналізм діяльності.

Отже, професіоналізм діяльності характеризується:

• високою стабільною продуктивністю, тобто ефективністю
діяльності;

• високим рівнем кваліфікації і професійної компетентності;

• оптимальною інтенсивністю і напруженістю праці;

• високою точністю і надійністю діяльності;

• високою організованістю;

• низькою опосередкованістю (залежністю від зовнішніх факторів);

• креативністю;

• можливістю розвитку суб'єкта праці як особистості;

• спрямованістю на досягнення позитивних соціально значу­
щих цілей.

Досягнення професіоналізму в акмеологічному розумінні пов'язане не лише з досягненням професійної майстерності, але і з розвитком найважливіших індивідуально-професійних якостей (цілеспрямованості, ініціативності, організованості й т. ін.), рис характеру (завзятості, наполегливості, послідовності тощо), інте­лектуальних якостей, розкриттям творчого потенціалу особистості та її моральним удосконаленням. Тому становлення справжнього професіонала та його професіоналізму завжди пов'язане з індиві­дуально-професійним розвитком.

ПСИХОЛОГІЯ УПРАВЛІННЯ

Дата добавления: 2015-05-22