Параметри діагностики сімейних стосунків і відповідні методики

Методи психологічного вивчення сім'ї.

Мета і завдання психологічної діагностики сім'ї.

Діагностика подружніх стосунків спрямована насамперед на виявлення факторів, що знижують задоволеність шлюбом і, отже, порушують його стабільність.

При цьому психологічна діагностика сім'ї передбачає розв'язання таких завдань [14]:

• з'ясування того, чи є проблема сім'ї об'єктом впливу психолога або інших фахівців (психіатра, юриста, дефектолога тощо);

• виявлення об'єкта психологічної допомоги (дитина, її батьки, сім'я загалом);

• вибір способу впливу (індивідуальна робота з дитиною, її батьками, подружньою парою, дитиною і батьком, групою дітей, батьків, сім'єю загалом);

• психодіагностика під час корекційного впливу з метою визначення тактики корекційного процесу (реакції членів сім'ї на психолога й один на одного, особливості їхньої поведінки тощо).

Існують такі психологічні методи вивчення сім'ї [16]:

• науково-дослідні, спрямовані на теоретичне узагальнення даних, що розширюють професійний кругозір психолога-практика;

• діагностичні, за допомогою яких отримують конкретні дані, необхідні для роботи з певною сім'єю;

• корекційно-діагностичні, або психотерапевтичні, спрямовані на визначення форми і змісту корекційної роботи з сім'єю.

ослідник Е. Ейдеміллер зазначає на необхідності не тільки встановити причини неадекватного ставлення батьків до дитини, а й місце цієї причини в сукупності відносин у сім'ї. У цьому разі, на його думку, доцільно використовувати проективні методики “Сімейна генограма" і “Сімейна соціограма", спрямовані на виявлення особливостей характеру взаємин членів сім'ї. Результати проективного тесту “Сімейна соціограма", який виконують всі члени родини, психолог аналізує за такими критеріями [19]:

• кількістю членів сім'ї, що потрапили у площину кола; при цьому можливо, що член сім'ї, з яким випробуваний перебуває в конфліктних стосунках, буде “забутий", а хтось зі сторонніх осіб (іноді тварин) може бути зображений як член сім'ї;

• розміром кружків, що свідчить про значущість членів сім'ї для піддослідного (що більший кружок, то вищий рівень значущості);

• розміщенням кружків один щодо одного у площині тестового поля кола; при цьому найбільш значущих членів сім'ї піддослідний зображує у центрі чи верхній частині поля;

• відстанню між кружками, що визначає психологічну відстань між членами сім'ї, причому перетин кружків або їх розміщення один у одному свідчить про недиференційованість “Я" у членів сім'ї, наявність симбіотичних зв'язків.

Метод “сімейна генограма" припускає графічне зображення уявлень членів сім'ї про характер цих взаємин за допомогою умовних символів, якими позначається ступінь прихильності, психологічної залежності членів сім'ї один від одного [12].

Розглянемо методику застосування тесту “Сімейна соціограма".

Піддослідному пропонується намалювати коло і в ньому себе і членів своєї родини у формі кружків, підписуючи їх так, щоб було зрозуміло, хто з членів сім'ї де розміщений.

Урахування особливостей структури сім'ї і її функціонування як цілісного організму покладено в основу системного підходу до психологічної діагностики сім'ї.

Існують різноманітні схеми аналізу сімейної системи, що фактично є результатом інтеграції кількох підходів (структурного, функціонального та ін.), в яких розглядаються різноманітні аспекти життєдіяльності сім'ї.

Так, методика вивчення психологічного здоров’я сім’ї (див. тему 2) складається із сукупності окремих методик, що діагностують певні закономірності функціонування сім'ї [17]:

• “подібність сімейних цінностей", що відбиває ступінь близькості життєвих позицій кожного члена сім'ї в основних сферах її життєдіяльності;

• “функціонально-рольова узгодженість", що ґрунтується на основі розвитку соціально-психологічних механізмів внутрішньосімейної інтеграції;

• “соціально-рольова адекватність", що розкриває особливості сприйняття членами сім'ї своїх соціальних ролей і їхні ставлення до цих ролей;

• “адаптивність у мікросоціальних стосунках", що побудована з урахуванням необхідності рівноваги в афективній, когнітивній і поведінковій сферах взаємин у сім'ї;

• “емоційна задоволеність", що ґрунтується на порівнянні очікувань і реальних досягнень членів сім'ї;

• “спрямованість на сімейне довголіття", що виявляє особливості розвитку і реалізації потреб особистості в сім'ї.

Узагальнений показник психологічного здоров'я сім'ї визначається як сукупність показників за кожною методикою і може бути інтегральною характеристикою загальних тенденцій благополуччя сім'ї.

Найповніше системний підхід поданий в інтегральній моделі 0.Чернікова [18], що пропонує аналізувати сім'ю як систему з погляду її структури, стадій розвитку сімейної історії, комунікацій і проблемної поведінки членів сім'ї.

Відповідно до цієї моделі структуру конкретної сім’ї вивчають за такими її параметрами, які залишаються відносно незмінними протягом певного періоду і які можна порівняти із відповідними стадіями життєвого циклу [18]:

• згуртованістю — визначається як ступінь близькості членів сім'ї і вказує на їхнє почуття поєднання в одне ціле;

• ієрархією — виявляються домінуючі члени сім'ї і ступінь їхнього впливу один на одного;

• зовнішніми і внутрішніми межами — описуються взаємини сім'ї із соціумом і різними підсистемами сімейної групи (підсистемами батьків, дітей, індивідуальними та ін.).

Аналіз цих параметрів дає змогу виявити дисфункціональні елементи сімейної системи.

Відповідно до структурної теорії дисфункцію в сім'ї створюють надто жорсткі межі (коли відбувається мало зв'язків між сім'єю й оточенням, то утворюється застій у системі) або дуже розмиті межі (коли у членів сім'ї надто багато зв'язків з оточенням і надто мало між собою).

Дисфункціональні сім'ї, як правило, мають також розмиті межі між поколіннями, що призводить до міжпоколінних коаліцій, коли, наприклад, згуртованість у підсистемах “батьки — діти" набагато вища, ніж у батьківській підсистемі (тоді як у сімейній групі, що оптимально функціонує, чітко спостерігається протилежна картина).

У дисфункціональних сім'ях часто спостерігається "реверсія ієрархії", коли, наприклад, вплив дитини сильніший, ніж вплив батьків, або члени сім'ї, утворивши міжпоколінну коаліцію, вважають інших членів сім'ї нижчими за статусом.

Дисфункціональними є також незбалансовані сімейні структури за ступенем близькості чи гнучкості, що стабілізуються на основі дисфункцій одного з її членів, наприклад дитини, якій відводиться роль жертвенного козла (див. тему 3).

Виявити характер структурних проблем сім'ї (жорсткість або розмитість меж, реверсію ієрархії, міжпоколінні коаліції, незбалансованість сімейної структури) набагато легше, якщо знати типові завдання і проблеми сім'ї на різних стадіях її життєвого циклу (ще одного підходу до вивчення сім'ї на основі системного підходу)

Історичний розвиток сім’ї аналізують насамперед з метою виявлення впливу на сім'ю параметрів прабатьківської сімейної системи. Крім методики “Сімейна генограма" в аналізі сімейної історії доцільно використовувати такі графічні методи, як “Лінія часу", “Карта сім'ї" та ін. [4], за допомогою яких можна виявити найбільш значущі для функціонування сім'ї події, зміни в її структурі, можливі збіги подій у досліджуваній і прабатьківських сім'ях, що неявно зумовлюють перенесення особливостей взаємин членів сім'ї на подальші покоління.

Аналізуючи комунікації в сім'ї, вивчають [13]:

• правила взаємодії в сім'ї (явні та неявні);

• ступінь відкритості спілкування, наявність замаскованої інформації, заборонених для обговорення тем;

• можливість відкритого прояву почуттів;

• переважання прямої чи непрямої комунікації;

• симетричність або додатковість взаємин (коли поведінка членів сім'ї стосовно один одного схожа чи протилежна: один наказує, інший підкоряється).

При цьому певні дії одного члена сім'ї можуть спровокувати певну поведінку іншого, яка, у свою чергу, підкріплює поведінку першого, утворити заворожене коло, спричинюючи симптоматичну поведінку (наприклад, енурез у дитини).

На думку окремих дослідників, які працюють на основі системного підходу до сім'ї, симптоматична поведінка (певне порушення в сім'ї) відіграє роль прихованої комунікації між людьми, що спостерігається тоді, коли існуючі стосунки в сім'ї виключають можливість відкритого обговорення сімейних проблем [2; 3; 10].

Особливості комунікацій у сім'ї доцільно вивчати за допомогою інтерв'ю. Для виявлення послідовності подій, пов'язаних із симптоматичною поведінкою, задають безоцінні запитання типу “Як це трапилось?", “До чого це призвело?", що припускають відповіді описового характеру. За допомогою інтерв'ю можна також виявити особливості взаємин у сім'ї на основі аналізу відповідей на запитання, що з'ясовують незгідність між членами сім'ї (з використанням категорій “більше — менше", “краще — гірше", “частіше — рідше", “ближче — далі" та ін.), наприклад: “Хто краще за всіх ставиться до батька?" Причому для подолання опору членів сім'ї доцільно використовувати прийом “якби": “Якби батько залишився вдома, хто б радів найбільше?" [14].

На відміну від індивідуального системний підхід до аналізу комунікації сім'ї, її структури, історії сім'ї, типових проблем життєвого циклу сім'ї дає змогу врахувати групові процеси в сім'ї, одержати всебічне уявлення про сім'ю та її життєдіяльність.

Так, виявлення рівня подружньої сумісності на основі структурно- функціонального підходу (коли сумісність виявляється у здатності

подружжя утворювати цілісну, врівноважену сімейну діаду з узгодженими і несуперечливими сімейними ролями) припускає вивчення різних характеристик подружжя:

• психофізіологічних властивостей індивідуальності членів сім'ї; при цьому передбачається насамперед визначення сумісності типів вищої нервової діяльності подружжя, їхніх темпераментів з можливим використанням експрес-методик (тести- опитувальники Айзенка, Стреляу та ін.);

• характерологічних властивостей членів сім'ї (опитувальник Кеттела (16 РР), ММРІ та ін.);

• характеристик ціннісно-мотиваційної сфери подружжя (методика ціннісних орієнтацій Рокича — Ядова, методика ТЮФ Шмельова — Болдиревої, методика “Сімейні цінності" В. Торохтія та ін.);

• співвідношення психологічних сімейних ролей (методика РОПД А. Волкової і Г. Трапезникової (див. дод. 1), методика визначення функціонально-рольової погодженості С. Ковальова, методика “Соціально-рольова адекватність" В. Торохтія [17] та ін.).

Дата добавления: 2015-05-22