Освітньо-педагогічна діяльність Ф. Прокоповича

Входження Лівобережної України разом з Києвом до складу Російської держави, за наслідками російське - польської війни 1654-1667 рр., визначило подальші шляхи розвитку освіти. У цей період зростає роль Києво-МогилянськоЇ колегії як культурно-освітнього центру України.

Діяльність професорів академії сприяла розвитку вітчизняної науки і культури. Професори Ф.Прокопович, Г.Кониський та інші у своїх лекціях з філософії критикували католицизм і його носіїв в Україні, орден Єзуїтів та Уніатів, хоча проблеми тогочасного суспільства бувало залишалися поза академічними аудиторіями.

Розвитку вітчизняної пе­дагогічної думки сприяла плід­на діяльність видатного україн­ського вченого, історика, філо­софа і політолога, державного діяча, письменника, оратора Феофана Прокоповича. Наро­дився він у м, Києві у сім'ї ку­пця. Після закінчення Києво-Могилянської колегії навчався в Польщі, де й прийняв уніатс­тво. Продовжував освіту в гре­цькій колегії, створеній на ко­шти Папи Римського для підго­товки уніатів, де вчився філо­софії і богослов'ю. Там він і

виховувався на найкращих зразках класицизму. Але не закінчив­ши навчання, повертається в Україну; в 1704 р. знову приймає православ'я. З 1705 р. читає в Києво-Могилянській академії курс лекцій з філософії, логіки, етики, піїтики, риторики, математики та ін. Там Ф.Прокопович почав впроваджувати принципи гумані­зму на Україні.

У своїх лекціях Ф.Прокопович завжди згадував про старокла-сичну давнину, проводив думки кращих людей гуманізму, як-от,

Еразма Ротердамського. З 1712 р. був ректором колегії, до від'їзду (1715) до Петербурга. У Росії він був активним прихиль­ником реформ Петра І, ідеологом самодержав'я, активно сприяв перетворенню церкви в ідеологічний додаток до монархічної держави. Обіймав високі посади в церковній ієрархії: єпископ (1718), архієпископ (1724), віце-президент 1721) створеного ним Синоду, який замінив у Росії існуючу систему патріаршого прав­ління церквою.

Ф.Прокопович був видатним богословом, зачинателем в Україні та Росії філологічного та історичного, замість колишньо­го схоластичного напрямку у вивченні Біблії та інших основопо­ложних праць християнства. Вражав сучасників ученістю, розу­мом і живою уявою. Писав ліричні та патріотичні вірші, створив оду "Епінікіон'\ де оспівував Полтавську перемогу.

Творча спадщина Феофана Прокоповича досить значна. Вона відображає складний і нелегкий шлях еволюції поглядів автора, суперечності, хитання, обережність та обачливість, пастирську терпимість або непереборний гнів. Тут відбилися і особистісні риси характеру вченого, і суперечності та антагонізм епохи, в якій він жив. Так, визнаючи Бога, Ф.Прокопович може іронізува­ти з приводу християнських догм; виступаючи за розвиток нау­кового знання, він може висловити жаль, що "ремеслу та науці сьогодні набагато краще живеться, ніж теології", бо на "божест­венне вчення безсоромно нападають зухвалі невігласи нашого віку". Ідеалізуючи Петра І, активного душителя України, підтри­муючи його реформи, Ф.Прокопович з теплотою пише про "нашу Батьківщину" -Україну, проголошує похвалу Дніпрові: "Славен будь, отче великий, завжди повноводний, глибокий...Хто б на­втішатись досить спромігся любими серцю просторами цих бере­гів неозорих....О, славо і гордосте наша одвіку", присвячує вірші Києву ("Опис Києва"). Суперечливість відчутна і в його наукових творах.

Глибокий знавець античної та сучасної йому європейської культури, Ф.Прокопович був енциклопедичне обізнаним ученим і залишив глибокий слід в історії розвитку педагогічної думки в Україні та Росії.

У "Духовному регламенті" (1721) для Синоду Ф.Прокопович ставив питання про відкриття духовних шкіл, шкіл для простого люду. За цим регламентом Прокопович пропонував три типи на­вчальних закладів: архірейські школи, семінарії та академії. На жаль за його життя регламент так і не був зреалізований у межах російської імперії. Слід зазначити також, що його буквар "Перше учіння отрокам¹'¹ витримав 12 видань за перші 5 років.

Діяльність українських освітян та прогресивних мислителів епохи Відродження позитивно впливала на розвиток української освіти і педагогічної думки, що, в свою чергу, сприяло культур­но-національному відродженню України.

СТРУКТУРА ОСВІТИ НА УКРАЇНІ ________ (Д^ПОЛ. XVII- XVIII СТОЛІТТЯ)

Освіта на лівобережній Україні	- Освіта на правобережній Україні
ВИЩА ОСВІТА
Києво-Могилянська акаде­мія Академічний статус нада­ний Петром 1 у 1701 році.	Львівський університет. Університетський статус на­даний цісарем Йосипом II у 1784 році.
СЕРЕДНЯ ОСВІТА
Колегіуми: Чернігівський, Харківсь­кий, Переяславський Спеціальні школи: Глухівська, Київська	Католицькі та уніатські колегіуми у містах: Кременець, Острог, Володимир-Волинський, Вінниця, Львів, Житомир, Рівне, Луцьк, Кам'янець-Подільський та ін.
ЕЛЕМЕНТАРНА ОСВІТА
Січові та полкові школи (до 1776)	Католицькі та уніатські школи
Школи мандрівних дяків (до 1776)	Протестантські школи

Православні парафіяльні та монастирські школи

Православні школи манда­ринів, дяків, монастир, та пара- фіяльні (до 1789)

Дата добавления: 2015-05-22