Соціальні функції економіки

Вступ

Протягом тривалого часу не звертали увагу на те, що в нормальному цивілізаційному суспільстві, де проживають громадяни, які являють собою певний соціум, обов’язково складаються і об’єктивно існують певні соціально-економічні відносини, утворюється певний соціально-економічний “порядок”, який регулює і координує їх. Тому для нормальної цивілізованої країни, для нормального громадянського співробітництва найпершим імперативом є вивчення на просто “економіки взагалі”, а саме законів цивілізованого громадянського співробітництва, законів, закономірностей і процесів сфери “соціальної економіки”.

Соціальна економіка вивчає закони і закономірності громадянського співробітництва, досягнення соціального консенсусу, пошуку соціального компромісу з метою досягнення загального добробуту в складному і суперечливому світі.

І теорія, і практика соціально-економічного співробітництва, форми соціально-економічного співіснування постійно розвиваються, змінюються, вдосконалюються. Це й дає змогу говорити про соціально-економічний прогрес людства. Він охоплює процеси взаємодії людини з світом соціальної економіки, її соціально-економічну поведінку, вплив цього світу на саму людину, взаємодію людського соціуму з навколишнім середовищем, з економікою як опосередковуючою системою між природою і суспільством, створення соціально-економічного устрою – соціальної ринкової економіки. Головна і відмітна особливість теорії соціальної економіки полягає в органічному поєднанні суто економічного з суто соціальним, причому в їх нерозривних взаємообумовленості та взаємозалежності.

Метою та завданням курсу цієї дисципліни є надання допомоги студентам щодо вивчення закономірностей виникнення, становлення, формування та розвитку соціальної економіки, розуміння ними її загальних ознак та спільних рис, засвоєння її особливостей залежно від об’єктивних та суб’єктивних чинників.

Структура навчального посібника, послідовність і взаємозв'язок його тем спрямовані на поглиблене вивчення студентами спеціальності "економічна теорія" сутності, механізмів та динаміки формування соціальної економіки. Навчальний посібник є одним із варіантів викладання курсу "соціальна економіка".

ТЕМА 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Інтерес до соціальної сторони в економічних дослідженнях і розробках в останній час різко посилився. І це зрозуміло, так як без соціальної складової немає необхідних економічних результатів – це показала практика. В даному розділі розглядаються сутнісні характеристики соціальної економіки, пов’язані з поняттям її предмету та методу; перевага формування, особливостей функціонування в трансформаційний період.

§ 1. Предмет курсу “Соціальна економіка”

Поняття “соціальна економіка” з'явилася в післявоєнній Німеччині й у прямому розумінні повинне трактуватися як суспільна економіка. Але сприймається воно неоднозначно, особливо при характеристиці соціальної ринкової економіки, як тип господарської системи. У зв'язку з цим є цікавими думки Ф.А. Хаєка, викладені в роботі «Пагубна самонадіяність. Помилки соціалізму». Не вдаючись у дискусії, звернемо увагу не на поняття, а на змістовне трактування “соціальної економіки”.

Варто визнати, що адекватного сприйняття соціальної економіки в Україні немає. З однієї сторони, про це говорить сама практика господарювання, з іншої державна економічна політика в галузі реформування громадського життя. Так, характеристика соціально-економічного розвитку держави за останні 13 років виглядає таким чином:

- за індексом людського розвитку Україна порівнянна з Таїландом і Казахстаном;

- за рівнем життя Україна поруч із Гватемалою і Суринамом;

- за тривалістю життя в одній групі з Алжиром, Гондурасом, Єменом, Таджикистаном, Туреччиною і Перу;

- за рівнем свободи з Мозамбіком, Парагваєм, Шрі-Ланкою;

- за рівнем економічної волі – з Конго, Гвінея-Біссау, з Алжиром, Зімбабве.

У рейтингу перспектив зростання Україна серед 80 країн світу займає 77-ме; за рівнем мікроекономічної конкурентоспроможності – 69 –те місця.

Що стосується економічної політики, то ще раз можна згадати досвід США, стан яких у 30-і роки ХХ ст. (Велика депресія) нагадує сучасне українське. Різке скорочення джерел екстенсивного розвитку, промисловий потенціал, що застарів, безробіття й убогість на тлі відносно великої маси матеріальних благ, якої немає кому купувати.Основна проблема при цьому чистосоціальна – недоспоживання, викликана, поряд з іншими причинами, монополізацією (в Україні її перекрученою формою - кланизацією,махінаціями посередників та ін.). Отже, як і в США, в Україні економічну політику слід орієнтувати на відновлення купівельної спроможності всього народу.

Не можна виключати і досвід таких країн як Тайвань, Південна Корея, Сінгапур. Тут зіграли роль наступні фактори: авторитарна влада, низька вартість робочої сили, відсутність незалежних профспілок. Це з однієї сторони. З іншого боку - приплив зовнішніх капіталів і інвестицій. За останнім, Україна з 140 країн у 2002 році зайняла 95-те місце у світі, у той час, як, наприклад, Польща – 38-ме і Азербайджан – 8-ме.

У силу соціальності економічних відносин будь-яка господарська система має адекватну соціальну складову і запроваджувані економічні реформи припускають відповідні соціальні перетворення. Звідси, як відзначає Т.М. Заславська, випливають як мінімум два висновки. По-перше, очікувані і реальні результати трансформаційних процесів мають оцінюватися не тільки на основі економічних, але і соціальних критеріїв. По-друге, поняття «соціалізація» не може і не повинне зводитися тільки лише до соціального забезпечення і соціального захисту слабких прошарків населення, але здатне враховувати призму всіх сторін (приватизаційної, фінансової, податкової, інвестиційної) економічної діяльності держави, тобто виступати соціальною складовою. Отже, соціальна економіка – це економіка добробуту у самому широкому розумінні.

Суб'єкти соціальної економіки – це носії економічних відносин, об'єднані адекватною моделлю економічної поведінки, що забезпечує розвиток даної системи. Соціальна структура прямо взаємозв’язана з економічною. Не випадково визнанням реального існування соціальної економіки служить не просто соціальна орієнтація, а її якісна спрямованість. Критерій тут у тім, на які елементи соціальної структури спрямована економічна діяльність, яким класам, групам, стратам, прошарки і т.п. вона сприяє. Якщо це стосується масових прошарків населення, то така економіка буде вже не просто соціальною, а демократично орієнтованою, тому що вона задовольняє їхні основні інтереси.

Т.М. Заславська виділяє три «чистих типи» соціальної економіки: охлократичний, демократичний і олігархічний. Перший тип характеризується тим, що така економіка головним чином працює на нижчі прошарки суспільства. Олігархічний тип зв'язаний з орієнтацією на задоволення інтересів вищих прошарків. Нарешті, демократична орієнтація зв'язана з підтримкою середніх прошарків.

Самим прогресивним є демократична орієнтація економіки, за якої підтримується середній клас. Це пояснюється тим, що він (коли цілком сформувався) володіє високим інноваційним потенціалом великої маси, що дозволяє впливати на напрямки суспільного розвитку, демонструє зразки поведінки нижнім прошаркам і веде їх за собою. Саме середній клас концентрує найбільш цінний трудовий і інтелектуальний капітал суспільства, його знання, культуру, кваліфікацію, творчість, енергію і т.п. Демократична орієнтація соціальної економіки, як така, розвиває і зміцнює середні й клас з одночасною турботою про малозабезпечені прошарки.

Україні, на жаль, найближчим часом демократична орієнтація не загрожує. Так, мінімальна зарплата в 2003 році складала 185 грн., тобто це 50% прожиткового мінімуму (365 грн.). При цьому варто зауважити, що відзначений прожитковий мінімум розрахований тільки для біологічного виживання. За результатами соціологічного опитування Центру Разумкова (травень 2003 року), 26% громадян стверджують, що їх родинам не вистачає грошей навіть на харчування, 42% - не вистачає грошей для купівлі одягу і взуття, 24% - не вистачає для придбання «серйозних» речей (наприклад, холодильник). І тільки6% можуть дозволити собі купити необхіднеродині,але далеко не усе, що хочеться. П. Самуельсон же вважає, що до бідної повинна бути віднесена така родина, яка витрачає на харчування більше 1/3 доходу. У 2002 році частка родин, середньодушові сукупні витрати яких нижче прожиткового мінімуму складають приблизно 84%.

Задачами курсу «Соціальна економіка» є:

по-перше, на основі вже отриманих загальних знань в галузі економічних відносин, доповнення і поглиблення їх за рахунок вивчення і розуміння органічних зв'язків і залежностей з політичними, соціокультурними, моральними, етичними, психологічними й іншими аспектами життєдіяльності людини. При цьому пріоритет належить людині, як особистості, що формується в складному, динамічному, суперечливому навколишньому середовищі. Мова йде про гуманізацію, «олюднювання» економічних відносин;

по-друге, курс показує на які орієнтири варто настроюватися суб'єкту економіки в умовах зміни економічних відносин, формування ринкових зв'язків і залежностей;

по-третє, курс безпосередньо пов’язано з формуванням нової парадигми в економічній теорії – плюралізмом методологій у вивченні соціально-економічної реальності. Це уможливлює надати більш глибоку оцінку і переоцінку конкретним економічним проблемам через призму розгорнутої філософської і соціологічної думки.

Предметом курсу «Соціальна економіка» є економічні відносини в їхній системній залежності й обумовленості із соціальними, політичними, етнічними, релігійними, антропологічними елементами, у цілому зумовлюючими виробництво добробуту людини. При такому підході основною, відмітною рисою предмета є соціальна складова економіки.

Основу соціальної економіки складає її ідеологія, що базується на двох фундаментальних положеннях. Це насамперед права людини, суть яких полягає в тім, що всі люди від народження дістають рівні права і задача суспільства - в створенні механізмів їхньої реалізації. Друге ґрунтується на тому, що єдиним джерелом багатства є праця. Отже, чим вищим є рівень розподілу створюваних матеріальних і культурних благ за працею, тим справедливіша соціально-економічна система. По суті, ідеологія соціальної економіки визначає її основну спрямованість, зв'язану з ростом добробуту народу.

Соціальні функції економіки у самому загальному вигляді можна звести до наступного:

- економіка повинна виражати інтереси всіх прошарків населення;

- економіка повинна забезпечувати добробут народу;

- економіка повинна адекватно відбивати плюралізм форм власності і сприяти кращому їх сполученню;

- економіка повинна відновлювати, і в той же час забезпечувати множинність форм і механізмів господарювання.

Соціальні функції економіки разом з іншими обставинами визначають соціальні функції держави за допомогою якої відбувається їхня реалізація у громадському житті.

Напрямки соціалізації діяльності держави Г. Мюрдаль, лауреат Нобелівської премії, бачив у наступному:

- забезпечення членам суспільства високого прожиткового мінімуму і надання матеріальної допомоги тим, кому в силу об'єктивних причин вона необхідна; установлення привілеїв незаможним і вилучення привілеїв у тих, хто в них не має потреби;

- створення умов, що дозволяють громадянам заробляти кошти для повноцінного життя будь-яким не суперечливим закону способом;

- створення умов, що забезпечують задоволення високого рівня потреб громадян у освіті, медичній допомозі і т.ін.;

- забезпечення сприятливих умов праці для найманих робітників, захист їх від негативних впливів ринкової економіки;

- забезпечення економічної безпеки членів суспільства;

- захист цивільних і політичних прав і воль, що відповідають принципам правової, соціальної держави;

- захист від політичного переслідування й адміністративної сваволі;

- забезпечення волі духовного життя, захист від ідеологічного тиску;

- створення сприятливого соціально-психологічного клімату, як у суспільстві в цілому, так і в окремих його осередках і структурних утвореннях, захист від психологічного пресингу;

- забезпечення максимальної стабільності громадського життя.

Важливо усвідомити, що коли мова йде про соціальну економіку, то, як правило, мають на увазі, що вона є основний складовий «держави добробуту» - це такий соціальний захист населення, що забезпечується (по Мюрдалю Г.) системою законодавчих, економічних, соціальних і соціально-психологічних гарантій, рівними умовами для підвищення добробуту за рахунок особистого трудового внеску, економічної самостійності, підприємництва для працездатного населення і створення певного рівня життєзабезпечення для непрацездатних.

Самим загальним критерієм соціальної економіки є рівень життя населення. Тут важливо зрозуміти, що він не зводиться до меж доходів і рівня споживання, а й включає умови праці і побуту, обсяг і структуру робочого і вільного часу, характеристики культурного, освітнього рівня населення, здоров'я, демографії та економічної ситуації. ООН рекомендує рівень життя визначати по системі, що включає наступні складові:

- здоров'я, у тому числі демографічні умови відтворення населення;

- умови праці, зайнятості, організації праці;

- освіту, у тому числі грамотність;

- житло, включаючи його благоустрій;

- соціальне забезпечення, людські свободи.

Пошуки якого-небудь інтегрального показника рівня життя визнані недоцільними. Для порівняння в міжнародних відносинах використовується «індекс людського розвитку», що включає наступні інтегральні індикатори: створений національний доход на душу населення, тривалість життя, відтворення.

Методологія курсу «Соціальна економіка» відбиває ту систему методів, прийомів, способів, що лежить в основі вивчення політичної економії. Головне – це привернути увагу студентів до такого аспекту її сучасних поглядів (онтологічний підхід) як соціальне і філософське його осмислення (гносеологічний підхід).

Соціальна економіка формується і «працює» на наступних принципах:

- діалектична єдність економічної складової та соціально- орієнтованої економіки;

- диференціація й інтеграція функцій соціальної економіки на макро-, мезо-, і мікрорівнях;

- соціальне партнерство між суб'єктами соціальної економіки, що функціонують у сфері праці, капіталу і влади, та забезпечують економічне зростання;

- суспільне використання джерел (природні, матеріально-речовинні і людські ресурси) і факторів (технологія, керування, стимулювання) соціально-економічного росту.

Соціалізація економічних відносин – це процес якісних змін у суспільному стані, що характеризується його прогресивним рухом, на основі підвищення ролі людини у виробництві, усебічне використання здібностей і знань. А.Гриценко характеризує відзначений момент наступними рисами:

- соціалізація власності на засоби виробництва, що означає подолання відчуженості від них працівника через участь у власності за допомогою акцій, зростання частки і значення акціонерних товариств, де працівники є головними акціонерами;

- соціалізація праці, перетворення її із засобу заробляння грошей у засіб самореалізації особистості, її життєвих і творчих можливостей;

- соціалізація результатів виробництва, зв'язана з перерозподілом ВНП з метою зменшення соціальної нерівності та розвитком інститутів соціального захисту населення.

Найважливішим моментом соціалізації є соціальна стратифікація – виділення і розшарування груп у суспільстві. Об'єктивними факторами для цього є наступне:

- зайнятість, її міра і вид;

- місце в суспільному поділі праці (зайнятість управлінська чи виконавча, аграрна чи індустріальна, фізична чи розумова праця);

- особливості праці з погляду ваги, складності, коммунікативності, ризику, фізичних і моральних умов;

- наймана праця за заробітну плату чи потребуюча професійної кваліфікації самостійна робота з вільним доходом;

- відношення до власності на засоби виробництва, її наявність чи відсутність, міра, форма і вид;

- відношення до організації і управління виробництвом і працею, його рівень, економічні і правові підстави, формальний чи неформальний характер;

- освіта і кваліфікація, їхній рівень, відповідність, профіль, престижність.

Дата добавления: 2015-05-22