Динамічні характеристики малої групи 9 страница

16. Свобода вчинків та дій.

17. Творча діяльність.

18. Отримання задоволень.

Інструментальні цінності:

1. Акуратність.

2. Життєрадісність.

3. Непримиренність до своїх та чужих недоліків.

4. Відповідальність.

5. Самоконтроль.

6. Сміливість у відстоюванні своєї думки.

7. Терпимість до думок інших.

8. Чесність.

9. Вихованість.

10. Виконавська дисципліна.

11. Раціоналізм (уміння приймати обдумані рішення).

12. Працелюбність.

13. Високі запити.

14. Незалежність.

15. Освіченість.

16. Тверда воля.

17. Широта поглядів.

18. Чуйність.

Оброблення результатів і висновки

Домінуюча спрямованість ціннісних орієнтацій дає змогу визначити ступінь залучення у сферу праці, у сімейно-побутову чи дозвільну активність. Якісний аналіз результатів розкриває ідеали, ієрархію життєвих цінностей, які людина розглядає як норми поведінки.

Методика “Діагностика ригідності”

(автор — Г. Айзенк)

Ригідність (негнучкість) суттєво впливає на процес спілкування і взаємодії, особливо за потреби його коригувати у зв'язку із зміною ситуації. Ригідна людина важко відмовляється від сформованої нею поведінки. Саме її рішення не завжди адекватні ситуації.

Інструкція

Якщо ви згодні з твердженням, то поряд з ним ставте 2 бали, якщо частково згодні — то 1 бал, якщо не згодні — 0 балів.

Текст опитувальника

1. Мені важко змінювати свої звички.

2. Я важко переключаю увагу.

3. Я з насторогою ставлюся до всього нового.

4. Мене важко переконати.

5. Часто мене не залишають думки, від яких варто було б звільнитися.

6. Мені важко сходитися з людьми.

7. Мене засмучують навіть незначні порушення плану.

8. Нерідко я проявляю впертість.

9. Я неохоче іду на ризик.

10. Я важко переживаю відхилення від свого режиму.

Оброблення результатів

Підраховується сума балів, проставлених відповідно з інструкцією.

Висновки

Сума 0 — 7 балів свідчить про відсутність ригідності, про легке переключення з однієї установки на іншу. Сума 8 — 14 балів є показником середнього рівня ригідності. Якщо вона сягає 15 — 20, є підстави стверджувати про сильно виражену ригідність (переключення з однієї установки на іншу дається особливо важко).

Методика “Q-сортування: діагностика основних тенденцій поведінки у реальній групі”

(автор — В. Стефансон)

Використання цієї методики дає змогу визначити шість основних тенденцій поведінки людини в реальній групі: залежність, незалежність, комунікабельність, некомунікабельність, прийняття “боротьби” та уникання “боротьби”. Тенденція до залежності визначається як внутрішнє прагнення людини до прийняття групових стандартів і цінностей. Тенденція до комунікабельності свідчить про контактність, бажання сформувати емоційні зв'язки як у своїй групі, так і поза її межами. Тенденція до “боротьби” означає активне прагнення людини до участі в житті групи, до більш високого статусу в системі міжособистісних відносин. Тенденції до незалежності, некомунікабельності і уникання “боротьби” свідчать про схильність уникати взаємодії, зберігати нейтралітет у конфліктних ситуаціях.

Інструкція

Необхідно дати відповідь “так”, якщо ви згодні із твердженням, відповідь “ні”, якщо ви з твердженням не згодні.

Текст опитувальника

1. Я критично налаштований на товаришів.

2. У мене виникає тривога, коли у групі починається конфлікт.

3. Я схильний дотримуватися порад лідера.

4. Я не схильний вступати у надто близькі стосунки з товаришами.

5. Мені подобається, коли у групі дружня атмосфера.

6. Я схильний суперечити лідеру.

7. Я симпатизую лише одному-двом членам групи.

8. Я уникаю зустрічей і зборів у групі.

9. Мені подобається похвала лідера.

10. Я незалежний У судженнях і манері поведінки.

11. Я готовий стати на чийсь бік у суперечці.

12. Я схильний керувати товаришами.

13. Мене радує спілкування з моїми нечисленними друзями.

14. Я зовні спокійний, наштовхуючись на ворожість з боку членів групи.

15. Я схильний підтримувати настрій і думку своєї групи.

16. Я не надаю уваги особистісним якостям членів групи.

17. Я схильний протиставляти свою ціль цілям групи, відволікати групу від досягнення поставлених нею завдань.

18. Мені подобається протиставляти себе лідеру.

19. Я хотів би зблизитися з окремими членами групи.

20. Я схильний залишатися нейтральним у суперечці.

21. Мені подобається, коли лідер активно керує групою.

22. Я надаю перевагу холоднокровному обговоренню проблеми.

23. Я недостатньо втриманий у вияві почуттів.

24. Я намагаюся згуртувати навколо себе однодумців.

25. Я не задоволений надто формальними стосунками у групі.

26. Коли мене звинувачують, я гублюся і мовчу.

27. Я схильний погоджуватися зі способом життя групи.

28. Я прив'язаний до групи більше, ніж до окремих її членів.

29. Я схильний загострювати і затягувати суперечку.

30. Я намагаюся бути в центрі уваги.

31. Мені хотілося б бути членом меншої групи.

32. Я схильний до компромісів.

33. Я відчуваю внутрішню стурбованість, коли лідер діє інакше, ніж очікувалося.

34. Я хворобливо ставлюся до зауважень товаришів.

35. Я можу бути хитрим та улесливим.

36. Я схильний взяти на себе керівництво групою.

37. Я відвертий у групі.

38. Під час розбіжностей у групі в мене виникає занепокоєння (стурбованість).

39. Я не проти, щоб при плануванні роботи відповідальність узяв на себе лідер.

40. Я не схильний відповідати на вияв дружелюбності.

41. Я часто ображаюся на товаришів.

42. Я намагаюся налаштувати інших проти лідера.

43. Я легко заводжу знайомства поза групою.

44. Я намагаюся уникати втягнення у суперечку.

45. Я легко погоджуюся з пропозиціями інших членів групи.

46. Я чиню опір утворенню в нашому колективі угруповань.

47. Коли я роздратований, стаю глумливим та іронічним.

48. У мене виникає ворожість (неприязнь) до тих, хто намагається висунутися.

49. Я надаю перевагу меншій, але інтимнішій групі.

50. Я намагаюся не демонструвати свої інтимні почуття.

51. За розбіжностей у групі стаю на бік лідера.

52. Я ініціативний при встановленні контактів у спілкуванні.

53. Я намагаюся не критикувати товаришів.

54. Я схильний звертатися до лідера частіше, ніж до інших.

55. Мені не подобається, що стосунки у групі надто фамільярні.

56. Я полюбляю суперечності.

57. Я намагаюся підвищувати свій соціальний статус у групі.

58. Я схильний втручатися у спілкування товаришів і порушувати його.

59. Я запальний, схильний до сварок.

60. Я схильний висловлювати незадоволення лідером.

Оброблення результатів

По 1 балу слід виставляти за відповідь “так” і за відповідь “ні” по кожній із поєднаних пар тенденцій. Оскільки заперечення однієї тенденції є визнанням полярної, то кількість балів за відповіді “так” по одній шкалі і відповіді “ні” по шкалі протилежної тенденції додаються.

Ключ до діагностики

До шкал поєднаних тенденцій належать такі позиції опитувальника:

1. Залежність — 3. 9. 15. 21. 27. 33. 39. 45. 51. 54.

2. Незалежність — 6. 12. 18. 24. 30. 36. 42. 48. 57. 60.

3. Комунікабельність — 5. 7.13.19.25. 31. 37. 43. 49. 52.

4. Некомунікабельність — 4. 10. 16. 22. 28. 34. 40. 46. 55. 58.

5. Прийняття “боротьби” — 1.11.17. 23. 29. 35. 41. 47. 56. 59.

6. Уникання “боротьби” — 2. 8. 14. 20. 26. 32. 38. 44. 50.53.

Висновки

Якщо сума балів за будь-якою шкалою дорівнює сумі за протилежною або близька до неї, це свідчить про наявність внутрішнього конфлікту у піддослідного, зумовленого однаковим вираженням протилежних тенденцій поведінки у групі.

Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. — М., 1991.

Агеев В. С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблемы. — М., 1990.

Алешина Ю. Е. Консультативная беседа: введение в практическую социальную психологию. — М., 1996.

Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания. — Л., 1968.

Андреева Г. М., Богомолова Н. Н., Петровская Л. А. Современная социальная психология на Западе. Теоретические ориентации. — М., 1978.

Андреева Г. М. Социальная психология. — М., 2001.

Анциферова Л. И. Новые стадии поздней жизни: время теплой осени или суровой зимы? // Психологический журнал. — Т. 15. — № 3. —1994. — С. 99 —105.

Арутюнов С. А. Этносы и культуры. Проблемы взаимодействия. — М., 1988.

Баклушинский С. А., Белинская Е. П. Развитие представлений о понятии “социальная идентичность” // Социальная психология: Хрестоматия. — М., 1999. — С. 356 — 364.

Балл Г. А. Понятие адаптации и ее значение для психологии личности // Вопросы психологии. — № 1. — 1989.

Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. — М., 1988.

Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание. — М., 1986.

Бехтерев В. М. Коллективная рефлексология. Избранные работы по социальной психологии. — М., 1994.

Битянова М. Р. Социальная психология: наука, практика и образ мыслей. — М., 2001.

Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. — СПб., 1997.

Богданов В. А. Социально-психологические свойства личности. — Л., 1983.

Бодалев А, А. Личность и общение. Избранные труды. — М., 1983.

Брушлинский А. В., Поликарпов В. А. Мышление и общение. — Минск, 1990.Буева Л. П. Человек, деятельность, общение. — М., 1978.

Бурлачук Л. Ф., Келесі М. Про критерії розвитку особистості // Вісник Київського університету. Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. — Вип. 2. — К., 1996. — С 90 - 93.

Васильєв В. Л. Юридическая психология. — СПб., 1998.

Вичев В. Мораль и социальная психика. — М., 1978.

Вудкок М., Фрэнсис Д. Раскрепощенный менеджер: Пер. с англ. — М„ 1991.

Вундт.В. Задачи и методы психологии народов // Социальная психология: Хрестоматия. — М., 1999. — С. 37 — 48.

Выготский Л. С. Кризис семи лет. Собрание сочинений в 6-ти томах. — Т. 4. — М., 1984.

Гибш Г., Форверг М. Введение в марксистскую социальную психологию. — М., 1972.

Голод С. И. Личная жизнь: любовь, отношения полов. — Л., 1990.

Горелов И. Н. и др. Умеете ли вы общаться? — М., 1991.

Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера земли. — М., 1990.

Деркач А. А., Орбан Л. Э. Акмеологические основы становления психологической и профессиональной зрелости личности. — М., 1995.

Джонсон, Девід В. Соціальна психологія: тренінг міжособистісного спілкування: Пер. з англ. — К., 2003.

Добрович А. Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения. — М., 1987.

Донченко Е. А. Социетальная психика. — К., 1994.

Донченко Е. А., Титаренко Т. М. Личность: конфликт, гармония. — К., 1987.

Донцов А. И. О понятии “группа” в социальной психологии // Вестник Московского университета. Серия 14. Психология. — № 4. — 1997. — С. 17 — 25.

Донцов А. И. Психология коллектива. — М., 1984.

ДридзеТ. М. Язык и социальная психология. — М., 1980.

Эриксон Э. Идентичность, юность и кризис. — М., 1996.

Етика ділового спілкування / Т. К. Чмут, Г. Л. Чайка та ін. — К., 1999.

Етнопсихологічні особливості міжособистісного спілкування та їх урахування в процесі взаємодії дітей і дорослих / За ред. Л. Е. Орбан. — Івано-Франківськ, 1996.

Етнопсихологія: Навчально-методичний посібник / За ред. Л. Е. Орбан, В. Д. Хруща. — Івано-Франківськ, 1994.

Журавлев А. Л. Психология совместной деятельности в условиях организационно-економических изменений: Дис. доктора психол. наук. — М., 1999.

Зейгарник Б. В. Теория личности К. Левина. — М.. 1981.

Зимбардо Ф., Ляйппе М. Социальное влияние. — СПб., 2000.

Знаков В. В. Макиавеллизм и феномен вранья // Вопросы психологии. — № 6. — 1999. — С. 59 — 69.

Знаков В. В. Понимание в познании и общении. — М., 1994.

Ильин Е. П. Мотивация и мотивы. — СПб., 2000.

Кабрин В. И. Психология коммуникативного развития человека как личности: Автореферат диссертации доктора психол. наук. — СПб, 1993.

Каган М. Мир общения. — М., 1988.

Казмиренко В. П. Социальная психология организаций. — К., 1993.

Келли Г., Тибо Дж. Межличностные отношения. Теория взаимозависимости // Современная зарубежная социальная психология. — М., 1984. — С. 61 — 81.

Кэмбелл Д. Модели экспериментов в социальной психологии и прикладных исследованиях: Пер. с англ. — М., 1980.

Кови С. Р. Семь навыков высокоэффективных людей: Пер. с англ. — М., 1997.

Кон И. С. Введение в сексологию. — М., 1989.

Кон И. С. Социология личности. — М., 1967.

Корнев М. Н., Коваленко А. Б. Соціальна психологія. — К., 1995.

Корнєв М. Н„ Фомічова В. М. Психологія масової поведінки. — К., 2000.

Корнелиус X, Фэйр Ш. Выиграть может каждый. Как разрешать конфликты. — М., 1992.

Кричевский Р. Л., Дубовская Е. М. Психология малой группы: теоретический и прикладной аспекты. — М., 1991.

Крысько В. Г., Деркач А. А. Этнопсихология. Теория и методология: Учебное пособие. — Ч. 1. — М., 1992.

Куницына В. Н., Казаринова Н. В., Погольша В. М. Межличностное общение. — СПб., 2001.

Лабунская В. А. и др. Психология затрудненного общения: Теория. Методы. Диагностика. Коррекция. — М., 2001.

Лабунская В. А. О “практичности” социальной психологии невербального общения // Психологический вестник. — Вып. 1. — Ч. 1. — Ростов-на-Дону, 1996. — С. 307 — 324.

Лебедева М. М. Вам предстоят переговоры. — М., 1993.

Левин К. Разрешение социальных конфликтов. — СПб., 2000.

Лисина М. И. Общение, личность и психика ребенка. — М., 1997.

Ложкин Г. В., Повякель Н. И. Практическая психология конфликта: Учебное пособие. — К., 2000.

Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. — М., 1984.

Майерс Д. Социальная психология: Пер. с англ. — СПб., 1996.

Максименко С. Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці: методологія, методи, програми, процедури. — К., 1998.

Максимова Н. Ю.. Мілютіна К. Л., Піскун В. М. Основи дитячої патопсихології: Навчальний посібник. — К., 1996.

Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы: Пер. с англ. / Под общ. ред. Г. А. Балла и др. — М., 1999.

Методология и методы социальной психологии. Сборник статей / Отв. ред. Е. В. Шорохова. — М., 1977.

Методы социальной психологии / Под ред. Е. С. Кузьмина, В. Е. Семенова. — Л., 1977.

МилтсА. А. Гармония и дисгармония личности: Пер. с латиш. — М., 1990.

Моляко В. А. Психологические исследования чернобыльской катастрофы // Психологический журнал. — Т. 13. — № 1. — 1992.

Морено Дж. Социометрия: Пер. с англ. — М., 1958.

Московичи С. Век толп. Исторический трактат по психологии масс: Пер. с франц. — М., 1998.

Московичи С. Общество и личность в социальной психологии // Современная зарубежная социальная психология. Тексты. — М., 1984.

Муздыбаев К. Психология ответственности. — Л., 1983.

Мясищев В. Н. Личность и неврозы. — Л., 1960.

Мясищев В. Н. Психология отношений. — М., 1995.

Надирашвили Ш. А. Понятие установки в общей и социальной психологии. — Тбилиси, 1974.

Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений. — К., 1990.

Общение и оптимизация совместной деятельности / Под ред. Г. М. Андреевой, Я. Яноушека. — М., 1987.

Орбан Л. Э. Дети и общество. — М., 1993.

Орбан Л. Б Життєва перспектива особистості: акмеологічний аспект аналізу // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. — Вип. 1. — Ч. 1. — Івано-Франківськ, 1996. — С 14 — 25.

Орбан Л. Е., ГриджукД. М. Соціальна психологія особистості: практичні поради діловим людям. — К., 1997.

Орбан Л. Э., ГриджукД Н. Социально-психологические аспекты предпринимательства и управления. — Ивано-Франковск, 1995.

Орбан Л. Э. Становление личности: Монография. — М., 1992.

Орбан-Лембрик Л. Б Активність особистості як форма вияву її індивідуальності та професіоналізму // Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. —ТІ. — К., 2002. — С 140 — 143.

Орбан-Лембрик Л. Е. Вплив соціально-психологічних чинників на ефективність управлінської діяльності керівника // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. — Вип. 3. — Ч. 1. — Івано-Франківськ, 1999. — С 23 — 34.

Орбан-Лембрик Л. Б. До питання про предмет, структуру та основні категорії соціальної психології // Актуальні проблеми психології. — Т. 1. — Ч. 5. — К., 2002. — С 110 — 115.

Орбан-Лембрик Л. Б. Етнопсихологія у школі. — Івано-Франківськ, 2001.

Орбан-Лембрик Л. Б. Зародження та розвиток соціальної психології на Прикарпатті // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. — Вип. 6. — Ч. 2. — Івано-Франківськ, 2001. — С 16 — 25.

Орбан-Лембрик Л. Б. Комунікативний простір міжособистісних відносин // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. — Вип. 4. — Івано-Франківськ, 2003. — С 130 —136.

Орбан-Лембрик Л. Е. Морально-психологічні джерела управління // Наукові праці МАУП. — Вип. 4. — К., 2002. — С 16 — 19.

Орбан-Лембрик Л. Е. Основи психології управління: Монографія. — Івано-Франківськ, 2002.

Орбан-Лембрик Л. Б. Психологічна обумовленість соціальної поведінки особистості // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. — Вип. 7. — Ч. 1. — Івано-Франківськ, 2002. — С 3 — 9.

Орбан-Лембрик Л. Б. Психологія управління: Навчальний посібник. — Івано-Франківськ, 2001.

Орбан-Лембрик Л. Б. Психологія управління: Посібник. — К., 2003.

Орбан-Лембрик Л. Е. Розвиток особистості в комунікативному просторі // Актуальні проблеми психології. — Т. 1. — Ч. 4. — К., 2002. — С 126 —132.

Орбан-Лембрик Л. Б. Соціалізація особистості на етапі зрілості // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. — Вип. 7. — Ч. 2. — Івано-Франківськ, 2002. — С 3 — 10.

Орбан-Лембрик Л. Б. Соціальна психологія: досвід, тенденції та перспективи розвитку// Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. — Вип. 4. — Ч. 1.— Івано-Франківськ, 2000. — С 3 — 15.

Орбан-Лембрик Л. Б. Соціально-психологічна структура особистості // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. — Вип. 3. — Івано-Франківськ, 2002. — С 129 — 138.

Орбан-Лембрик Л. Б. Соціально-психологічні аспекти суїциду // Психологія суїциду / За ред. В. П. Москальця. — Київ — Івано-Франківськ, 2002. — С 77 — 134.

Орбан-Лембрик Л. Б. Соціально-психологічні особливості підприємницької діяльності // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. — Вип. 2. — Ч. 1. — Івано-Франківськ, 1998. — С 3 — 10.

Орбан-Лембрик Л. Б. Соціокультурні та етнопсихологічні особливості спілкування // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. — Вип. 8. — Ч. 2. — Івано-Франківськ, 2003. — С 3 — 12.

Орбан-Лембрик Л. Б. Спілкування як соціально-психологічний феномен // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. — Вип. 8. — Ч. 1. — Івано-Франківськ, 2003. — С 3 — 10.

Орбан-Лембрик Л. Е. Структура комунікативного потенціалу особистості // Психологічні перспективи. — Вип. 2. — К., 2002. — С 53 — 61.

Орбан-Лембрик Л. Б Феномен комунікації в управлінні // Актуальні проблеми психології. — Т. 1. — Ч. 6. — К., 2002. — С 100 — 106.

Основы социально-психологической теории I Под общ. ред. А. А. Бодалева, А. Н. Сухова. — М., 1995.

Панасюк А. Ю. Психологические основы убеждающего воздействия в профессиональной деятельности: теория и технология. — М., 1992.

Панфилова А. П. Деловая коммуникация в профессиональной деятельности. — СПб., 1999.

Парсонс Т. Американская социология. Проблемы, перспективы, методы: Пер. с англ. — М., 1972.

Парыгин Б. Д. Анатомия общения. — СПб., 1999.

Парыгин Б. Д. Социальная психология. Проблемы методологии, истории и теории. — СПб., 1999.

Перспективы социальной психологии: Пер. с англ. — М., 2001.

Петровская Л. А. Теоретические и методологические основы социально-психологического тренинга. — М., 1982.

Пиз А. Язык телодвижений: Пер. с англ. — Новгород, 1992.

Пірен М. І. Основи конфліктології: Навчальний посібник. — К., 1997.

Поршнев Б. Ф. Социальная психология и история. — М., 1966.

Почебут Л. Г., Чикер В. А. Индустриальная социальная психология. — СПб., 1997.

Прикладные проблемы социальной психологии. — М., 1983.

Психологія життєвої кризи / Відп. ред. Т. М. Титаренко. — К., 1998.

Психологія професійної діяльності і спілкування / За ред. Л. Е. Орбан, Д. М. Гриджука. — К., 1997.

Рабочая книга практического психолога / Под ред. А. А. Деркача. — М., 1996.

Реан А. А., Коломинский Я. Л. Социальная педагогическая психология. — СПб., 2000.

Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека: Пер. с англ. — М., 1994.

Руденский Е. В. Социальная психология. Курс лекций. — М., 1997.

Рыжов В. В. Психологические основы коммуникативной подготовки: Автореферат диссертации доктора психол. наук. — Н. Новгород, 1995.

Савчин М. В. Соціальна психологія. — Дрогобич, 2000.

Свенцицкий А. Л. Социальная психология управления. — Л., 1986.

Селье Г. Стресс без дистресса. — Рига, 1992.

Семиченко В. А. Психология общения. — К., 1997.

Слободчиков В, И., Исаев Е. И. Психология человека. — М., 1995.

Смелзер Н. Социология. — М., 1994.

Совместная деятельность в условиях организационно-экономических изменений / Отв. ред. А. Л. Журавлев. — М., 1997.

Современная зарубежная социальная психология. Тексты. — М., 1984.

Сохань Л. В. и др. Жизненный путь личности. — К., 1987.

Соціальна психологія: Навчально-методичний посібник / За ред. Л. Е. Орбан, В. Д. Хруща. — Івано-Франківськ, 1994.

Социальная психология / Под общ. ред. Г. П. Предвечного, Ю. А. Шерковина. — М., 1975.

Социальная психология / Под ред. А. В. Петровского. — М., 1987.

Социальная психология / Под ред. А. Н. Сухова, А. А. Деркача. — М., 2001.

Социальная психология / Под ред. Е. С. Кузьмина, В. Е. Семенова. — Л., 1979.

Теоретическая и прикладная социальная психология / Под. ред. А. К. Уледова. — М., 1988.

Теоретические и методологические проблемы социальной психологии. — М., 1977.

Титаренко Т. М. Життєвий світ особистості: Етапи становлення // Філософська і соціологічна думка. — 1991. — № 1. — С 49 — 58.

Уманский Л. И. Поэтапное развитие группы как коллектива // Коллектив и личность. —М., 1975.

Уманский Л. И. Психология организаторской деятельности школьников. — М., 1980.

Филатова О. Г. Социальная психология. — СПб., 2000.

Фишер Р., Юри У. Путь к согласию, или Переговоры без поражения: Пер. с англ. — М., 1992.

Флоренская Т. А. Психологические проблемы диалога в свете идей М. М. Бахтина и А. А. Ухтомского // Общение и развитие психики. Сборник научных трактатов. — М., 1988. — С. 21 — 31.

Фрейд 3. Психология бессознательного. — М., 1990.

Фурман А. В. Психокультура української ментальності. — Тернопіль, 2002.

Харчев А. Г. Социология воспитания. — М., 1990.

Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. — СПб., 1997.

Циба В. Т. Соціологія особистості: системний підхід (соціально-психологічний аналіз): Навчальний посібник. — К., 2000.

Чалдини Р. Психология влияния. — СПб., 2000.

Чудновский В. Э. Смысл жизни: проблема относительной эмансипированности от “внешнего” и “внутреннего” // Психологический журнал. — Т. 16. — № 2. — 1995. — С. 15 — 26.

Швалб Ю. М., Данчева О. В. Одиночество: Социально-психологические проблемы. — К., 1991.

Шепель В. М. Социально-психологические проблемы воспитания. — М., 1987.

Щёкин Г. В. Как читать людей по их внешнему облику. — К., 1993.

Шибутани Т. Социальная психология. — М., 1968.

Шихи Г. Возрастные кризисы. Ступени личностного роста. — СПб., 1999.

Шихирев П. Н. Современная социальная психология. — М., 1999.

Шихирев П. Н. Современная социальная психология в Западной Европе. — М., 1985.

Шихирев П. Н. Современная социальная психология США. — М., 1979.

Юнг К. Г. Психологические типы. — СПб.: М., 1995.

Юрій М.Т. Етногенез та менталітет українського народу. — К., 1997.

Ядов В. А. О диспозйционной регуляции социального поведения личности // Методологические проблемы социальной психологии / Под ред. Е. В. Шороховой. — М., 1975.

Янів В. Нариси до історії української етнопсихології. — Мюнхен, 1993.

Ярошевский М. Г. История психологии. — М., 1985.

ЯценкоТ. С. Активная социально-психологическая подготовка учителя к общению с учащимися. — К., 1993

Allport G. W. The historical background of modern special psychology. — Handbook of social psychology. V. L. Cambridge, 1954

.Allport G. W. Attitudes (1935). — Reprinted in: Readings in attitude theory and measurement. — N.-Y, 1967.

Fishbein M. Attitude and the prediction of behavior. — Reprinted in: Readings in attitude theory and measurement. — N.-Y., 1967.

Hofstede G. Culture and organizations // International Studies of Management Organization. — № 4. —1981.Stephan С W.,

Короткий термінологічний словник (Соціальна психологія)

Авторитет (лат. autoritas — вплив, влада) — загальновизнаний вплив індивіда на займаній посаді; визнання за індивідом права на прийняття відповідального рішення в умовах спільної діяльності.

Агресія (лат. aggredi — нападати) — індивідуальна чи групова форма деструктивних дій чи поведінки особистості, яка спрямована на використання сили, нанесення фізичної або психологічної шкоди людям і суперечить нормам існування у соціумі.

Адаптація (лат. adaptatio — пристосовувати) у психології особистості — пристосування індивіда до умов соціального середовища та існування в ньому.

Адаптивність (лат. adaptatio — пристосовувати) — інтегративна властивість, яка характеризує ступінь психологічної адаптації особистості і визначається відповідністю (власне адаптивність), відносною невідповідністю (неадаптивність) або крайнім ступенем невідповідності і відсутністю можливості адаптації (дезадаптивність) між цілями, устремліннями індивіда і досягнутими результатами.

Акселерація (лат. acceleratio — прискорення) — прискорений соматичний розвиток і фізіологічне дозрівання підлітка, що виявляється у збільшенні маси тіла, ранніх термінах статевого дозрівання.

Аксіальна (лат. axis — вісь) комунікація — комунікація, що спрямовує свої сигнали на окремого одержувача інформації (особу, групу).

Активність особистості — здатність особистості ініціювати зміни у процесі відносин з навколишнім світом.

Акцентуація (лат. accentuo — наголошую) характеру (грец. charakter — риса, особливість) — надмірне вираження окремих рис характеру та їх поєднань, що є крайніми варіантами норми.

Альтруїзм (лат. alter — інший) — надання допомоги, не пов'язане свідомо із власними егоїстичними інтересами; вчинки, спрямовані на благо іншої людини; допомога іншому, що здійснюється без винагороди, без свідків, ціною можливих власних втрат.

Асоціалізація (грец. а... — префікс, що означає заперечення, і socialis — суспільний) — засвоєння особистістю норм, цінностей, негативних ролей, стереотипів поведінки, які спричинюють деформацію суспільних відносин, дисгармонію у взаємодії людини і суспільства.

Атракція (лат. attractio — притягування) — виникнення при сприйманні індивіда індивідом взаємної привабливості, розуміння і прийняття один одного у взаємодії, коли не тільки узгоджуються дії, а й встановлюються позитивні взаємини.

Атитюд (англ. attitude — ставлення, установка) — внутрішній стан готовності людини до дії, що передує поведінці.

Аудиторія (лат. auditor — слухач і auditorium) — приміщення, де виголошують промови, читають лекції) — група людей, яка сприймає повідомлення.

Аутоагресія (грец. autos — сам і лат. aggredi — нападати) — агресивні дії, спрямовані проти власної індивідуальності, проти самого себе.

Афект (лат. affectus — настрій, хвилювання, пристрасть) неадекватності (лат. adaequatus — прирівняний) — негативний стан, породжений невдачами в діяльності, зіткненням завищеної самооцінки особистості з її реальними можливостями.

Взаємодія — взаємозалежний обмін діями, організація людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності.

Вікові кризи — особливі, перехідні періоди розвитку людини, які характеризуються психологічними змінами і нею переживаються.

Дата добавления: 2015-05-22