Методології та стилі мислення

На кожному етапі розвитку наукових досліджень діє система усталених принципів мислення /парадигм/ та певний стиль мислення, який треба враховувати. Для часів дії класичного періоду в стилі мислення були характерні наочність, механістичний підхід, метафізичне поняття істини /істина як вічна, і виступає вона у двох формах - "так" або "ні"/, раціоналізм - віра в пізнання істини за допомогою розуму, голий детермінізм, ігнорування випадковостей і т.ін. У сучасний період у стилі мислення допускається діалектичний підхід, сумісність перервного й неперервного, визнається принцип доповнюваності, багатозначність логічних термінів, альтернативний вибір тощо. Для сучасного стиля мислення характерна подальша математизація наукового пізнання, зростання евристичної ролі принципів симетрії, принципів інваріантності /незмінності в групі перетворень/, комп'ютеризації простоти /що найбільш просто, то й найбільш економно/, посилення аналізу дискретних станів об'єктів, ієрархії рівнів їхньої будови, застосування методів моделювання, конструктивно-технологічних та системно-структурних підходів, перехід від вивчення наявної форми речей до відкриття можливих станів їх, від механістичного однолінійного розуміння причинно-наслідкових відношень до ймовірнісно-гіпотетичного опису дійсності /за законами нелінійної механіки/, від однофакторних до багатофакторних функціональних зв'язків. Стиль мислення певної епохи виражається не тільки через вище зазначені методи, формули, алгоритми, але й через таке поняття, як парадигма /від грецького слова, що означає - приклад, взірець для слово змінювання, за допомогою якого можна отримувати новий вислів /. Цей термін активно використав американський історик і філософ Томас Кун, який написав книгу "Структура наукових революцій" /М., 1975/. В ній він розглядає науку на певному етапі як вираз наперед усталеної парадигми, а революція в науці розглядається як розпад діючої парадигми і перехід до іншої. Першими парадигмами в історії філософії були: "Світ - це єдине", "Світ - це множинне", "Людина - є міра усіх речей" /Перменій/. На новому етапі - "Знання - сила" /Ф.Бекон/, "Існувати - значить мислити" /Р,Декарт/, "Існувати - значить бунтувати" /А.Камю/ та ін. Деякі з них перейшли в діючі гасла, стали девізом для сучасників, афоризмами. Наприклад, такий афоризм приписується Ф.Достоєвському "Красота переборе світ" /відносно зла /. Тому ми можемо стверджувати, що парадигми віку мають велике моральне й мобілізуюче значення в творчій діяльності і можна порівняти з поняттям національного менталітету, зокрема з менталітетом української нації. У радянський період діяли свої види парадигм типу: "Партія - наш рульовий", "Комунізм - наше найближче світле майбутнє", "Економіка мусить бути економною" тощо. Зараз ми будуємо самостійну, незалежну, демократично-правову державу Україну на базі ринкових відносин, тому основною парадигмою в діяльності повинно стати створення надійних і постійно діючих ринково -економічних відносин на базі різноманіття й рівноправності усіх форм власності, свободи виробника, його творчої ініціативи, на базі взаємного парт перства, справедливості і взаємовигоди, на соціальної базі "середнього класу".

79. Становлення сучасної концепції розвитку
Сучасна наука стверджує принципово нове бачення природного та соціального світу та нове розуміння процесів розвитку, нове бачення природного та соціального світу - порівняно з тим переважним способом бачення, що панував протягом попередніх століть в класичній науці - науці Ньютона та Лапласа. Картина світу, яку малює класичний розум - це світ, що жорстко зв'язаний причинними зв'язками. До того ж ці зв'язки мають лінійний характер, а наслідок, якщо і не тотожний причині, то щонайменше пропорційний їй. За причинним ланцюгом хід розвитку може бути розрахований необмежено в минуле та майбутнє. Процеси, що відбуваються у світі, уявлялись як зворотні в часі, передбачувані на необмежено великі проміжки часу; випадковість виключалась як щось зовнішнє та несуттєве; еволюція розглядалась як процес, що не має відхилень, повернень, побічних ліній. Картина світу класичної науки виглядає з сучасної точки зору, як дотепно зауважує відомий бельгійський вчений Ілля Пригожий, майже «як карикатура на еволюцію». Адже люди живуть в принципово нестаціонарному універ-сумі. Це, на думку відомого англійського астрофізика Джона Джинса, «чудовий, приголомшуючий і дивовижний Всесвіт». В картині. дивовижного Всесвіту нерозривно зв'язані три поняття: випадковість, незворотність, унікальність. Чудовою особливістю об'єктів, що розглядаються сучасною наукою, пише Ілля Пригожий, є те, що люди переходять від рівноважних умов до унікального та специфічного.
Характерною рисою сучасного природознавства є формування концепції глобального еволюціонізму як системи уявлень про всезагальний процес розвитку природи в різноманітних його конкретноісторичних формах. Наука другої половини XX ст. ліквідувала протиставлення біології і фізики в розумінні еволюції. Стало зрозуміло, що процес становлення, ускладнення організації притаманний не тільки біологічним системам, але й системам неорганічної природи (концепція еволюції Всесвіту Фрідмана та Хаббла, нерівноважна термодинаміка у Іллі Пригожина, синергетика, ідея самоорганізації в кібернетиці та теорії інформації Вінера та Ешбі). Еволюція притаманна не тільки макроскопічним тілам, але й світу елементарних часток, всім типам фізичних взаємодій. Якщо раніше вважали, що Всесвіт як ціле не може розвиватися, є стаціонарним, то в XX ст. виникла теорія Всесвіту, що розширюється. За теорією «великого об'єднання», на початковій стадії еволюції Всесвіту фізична реальність зазнала особливих фазових переходів, що зв'язані зі спонтанним порушенням симетрії вакууму, в результаті чого єдина фізична взаємодія «розщепилася» на її сучасні модифікації - електромагнітну, сильну та слабку. Ідея розвитку не тільки проникає в усі сфери природних явищ, але й набуває глобального космічного значення: межі застосування ідеї розширились від мікросвіту до Метагалактики. Такий факт знайшов своє втілення у формуванні нового наукового напрямку, що вивчає механізми самочинного (спонтанного) виникнення упорядкованих структур у відкритих нелінійних системах - синергетики.

Дата добавления: 2015-05-22