Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії 4 страница

Разом з тим людина є не тільки "першою", але і "другою" природою, діалектичною єдністю тіла і душі. Тіло людини не функціонує без роботи головного мозку, нервової системи, а через них — психіки, духовності в цілому. І навпаки: психіки, духовності без тіла пе буває. Духовне буття людини, знову-таки, двоїсте. З одного боку, воно є свідомим і несвідомим конкретної людини, індивіда, тобто індивідуалізованим буттям духовного, або суб'єктивним духом. З іншого — становить духовний світ групи людей, суспільну свідомість, об'єктивний дух.

Між об'єктивним і суб'єктивним духом наявний складний взаємозв'язок як у процесі їхнього становлення, так і під час функціонування та розвитку. Людська психіка розвивається до рівня свідомості лише в ході залучення індивіда до об'єктивної духовної культури, а об'єктивний дух (світ знань, моралі, релігії і т. ін.) існує тільки через світ свідомості індивідів. Специфіка об'єктивного духу полягає в його здатності зберігатися, удосконалюватися і вільно поширюватися в соціальному просторі та історичному часі.

Отже, комбінації розглянутих та інших форм, родів та видів буття містять у собі:

• буття речей (тіл), явищ і процесів, яке, у свою чергу, поділяється на буття речей, явищ, процесів, станів природи, буття природи як цілого і буття речей і процесів, створених людиною;

• буття людини, яке поділяється на буття людини у світі речей та специфічно людське буття;

• буття духовне, яке поділяється на індивідуалізоване духовне і об'єктивоване духовне;

• буття соціальне, яке поділяється на індивідуальне буття (буття окремої людини в суспільстві і в процесі історії) і буття суспільства в цілому.

Ці та інші форми, роди і види буття не існують розрізнено, вони взаємопов'язані так, що утворюють єдину загальну систему, в якій зникають усі відмінності між ними, окрім однієї — різниці роду і виду, цілого і частини, абсолютного і відносного. Ця всезагальна форма буття характеризується категорією "Всесвіт" ("Універсум").

Усі форми, роди і види буття ще поділяються за рівнями свого існування на актуальне (дійсне) буття і потенційне (можливе) буття, а також ціннісне буття. Тієї чи іншої події ще немає в реальності, але вона може виникнути, як, наприклад, злакова рослина із зернини. Тому можливості, такою ж мірою, як і актуальній дійсності, притаманна ознака існування. Ця ж ознака "бути" ("існувати") належить і цінностям, хоч вони і не є "предметами" самі по собі. Цінності — важлива характеристика буття. Вопи не тільки існують, а й визначають життєдіяльність людини, її ставлення до інших людей, відношення до природи.

Диференціація буття проводиться ще за атрибутами матерії (просторове буття та часове буття); за формами руху матерії (фізичне, біологічне, соціальне буття); за структурними рівнями організації матерії (атомарне, молекулярне, популяційне буття) тощо.

Важливе місце і значення в системі буття та розумінні соціальних явищ належить категорії "суспільне буття". Це одне з фундаментальних понять філософії. Під суспільним буттям мається на увазі матеріальне життя суспільства, його створення та відтворення. Структуру суспільного буття утворюють суспільне виробництво і необхідні для цього умови, у тому числі відтворення самих людей, ті суспільні відносини, що формуються між людьми в процесі матеріальної діяльності. Суспільне буття" насамкінець, зумовлює суспільну свідомість, тобто різні способи духовного освоєння дійсності: мораль, мистецтво, науку, філософію, релігію тощо.

Розглянуті аспекти, форми та види буття утворюють зміст цієї категорії в її широкому значенні. Використовується це фундаментальне поняття і у вужчому розумінні. Термін "буття" часто ототожнюється з категорією "матерія" і навіть із соціальною реальністю. У діалектико — матеріалістичній філософії стверджується, що свідомість обумовлюється буттям і разом з тим певною мірою творить буття. Це один з основних постулатів цієї філософської школи, який виводиться із життя, практики і в пій знаходить підтвердження.

Отже, категорія "буття" на рівні теоретичного світогляду має статус всезагальної абстракції, яка відображає у змісті факт потенційної чи наявної даності усього, що входить до складу реального світу або як нескінченна множина матеріальних речей, або як безліч різноманітних духовних явищ і процесів. Тому за змістом і структурою філософське розуміння буття є найскладнішою проблемою.

Людина і суспільство: основні аспекти взаємозв'язку

Як з'ясувалося, людина і суспільство пов'язані між собою глибинними зв'язками: і те, і інше набувають своїх власних якостей лише на основі соціальних процесів, тобто в процесі зміни природи — як тої, що оточує людину, так і тої, що діє в самій людині і постає її природними потенціями та завдатками.

З давніх часів люди сприймали та осмислювали себе як органічну частку людського загалу: чи-то роду, чи сім'ї, чи нації, етносу або народу. Архаїчна людину усвідомлювала себе як вияв загальної колективної сили; в Стародавній Греції (як і в деяких інших народів) найстрашнішим покаранням вважалося вигнання за межі проживання полісу (етносу або народу). Аристотель в своїх творах визначав людину як "істоту суспільну", К. Маркс визначав сутність людини як сукупність певних суспільних відносин. Проте в людській свідомості фіксувались не лише моменти злиття людині із людською спільністю, а й моменти їх протистояння та навіть — ворогування.

В загальному плані можна окреслити такі основні моменти співвідношення людини і суспільства: а) людина перебуває на першому плані, а суспільство розглядається в якості другорядного; б) людина і суспільство оцінюються як сутності однієї якості, даної лише в різних виявленнях; в) суспільство постає найпершою силою та цінністю, а людина постає як його агент чи одиниця.

Співвідношення людини і суспільства

Надмірне піднесення окремої людини над суспільством може приводити до культивування індивідуалізму, егоїзму, коли ж ця окрема людина займає особливе становище в суспільстві, то подібна ситуація загрожує вилитися у вождізм або культ особи. І хоча

Г.Гегель колись писав проте, що монархія засвідчує нам, що в суспільстві поважають хоча би одну особу, явище вождизму з усіх форм найпершого та переважного культивування окремої людини постає найбільш нестерпним та принизливим для людини. З одного боку, воно веде до розбещення тих, хто керує суспільством, бо вони звикають до безконтрольних дій, невиправданого поклоніння, плазування перед "першою особою", яка, в свою чергу, втрачає почуття міри і дає волю проявитися відвертим вадам своєї натури. Все не приводить до поступової деградації верхівки суспільства. Але така ситуація пригнічує гідність і членів суспільства, оскільки ставить їх в залежність від примх та сваволі можновладців, привчає в життєдіяльності покладатися не на тверезий розум та нормальне людське почуття, а на хитрування, приховування справжніх мотивів своїх дій. Коли намагаються повністю підпорядкувати людину суспільству та соціальній організації життя, виникають різні форми тобто суспільства, в якому діють єдині для всіх членів суспільства стандарти життя та поведінки, що не рахуються із людиною, а намагаються зробити її лише деталлю соціального організму (від лат. 'тоталіс"- повнота, цілісність).

Тоталітаризм може бути більше або менше регламентованим і набувати вигляду репресивних політичних режимів, де практикується соціальний терор, (на зразок фашизму або так званого казармового комунізму), або ж різних варіантів бюрократичних соціальній систем, де плані структури фактично узурпують владу, привласнюючи певні суспільні функції (деякі держави Африки. Південної Америки, Азії).

Яку із розглянутих ситуацій співвідношення людини та суспільства можна вважати найбільш виправданою? Слід зауважити, що в ситуаціях, коли з приводу єдиної проблему виникають альтернативні підходи, вирішення полягає у тому, щоби з'ясувати, де і як діє кожна із альтернативних сторін, адже вони тому і приходять у зіткнення, що сходяться на єдиній території, проте кожна займає тут власний простір. Людина дійсно не може бути людиною поза суспільством, оскільки:

лише суспільство здатне накопичувати, зберігати та передавати від покоління до покоління, віл людини до людини те, що здобуте як спільним, так і індивідуальним досвідом життєдіяльності:

лише в суспільстві можуть виявитися і набути загальної значущості індивідуальні особливості та здібності людини;

лише суспільство здатне розвивати різноманітну людську діяльність одночасно в різних напрямах:

лише суспільство здатне ставити перед людиною цілі, завдання, сенси, що перевершують її індивідуальні потреби та бажання:

лише суспільство може культивувати деякі надскладні види діяльності, такі, наприклад, як наука, промисловість, містобудівництво,

військова справа, іригація, здійснення екологічних програм, тощо;

нарешті, лише в суспільстві виробляються засоби людської комунікації, знакові та символічні форми для передавання інтелектуального змісту, норми та стандарти людської поведінки.

З іншого боку, не варто забувати, що пізнає, страждає, відчуває, діє не якесь примарне та знеособлене суспільство, а жива людина, а тому все перераховане вище має свій сенс лише у відношенні до людини та тоді, коли є людина. Значить, реальним носієм суспільних процесів та здобутків постає людина, а суспільство виконує функцію людського середовища; ясно, що їх не можна відірвати одне від одного так само, як не можна відірвати рибу від водної стихії.

Історично відбулося так, що на ранніх стадіях розвитку суспільства навіть при безумовній значущості окремих осіб, вирішальна роль в розвитку історії належала суспільству, проте в розвиненому, стабілізованому суспільстві все починає замикатися на людину та залежати від неї. Частково це пояснюється тим, що реальні можливості окремої людини зростають колосальним чином: потенційно сьогодні одна людина здатна знищити або ж врятувати все людство. З іншого боку, ускладнення суспільних процесів робить людину достатньо вільною у своїх діях та виборі, а, значить, від окремої людини залежить дуже багато.

Кожна людина перш за все створює своє оточення і впливає на нього; крім того, її впливи так чи інакше поширюються майже на всіх, з ким вона контактує з необхідністю або випадково. В сьогоднішньому суспільстві людина не лише сприймає, а й (до певної міри) створює суспільне середовище. Тому не варто ні перебільшувати, ні зменшувати роль людини в сучасному суспільстві; до питання про співвідношення людини і суспільства належить підходити методологічно виправдано та конкретно-історично.

Висновки

Вступаючи у життя, кожна людина включається у складну систему зв'язків із іншими людьми та процесами дійсності; найпершою особливістю такої системи зв'язків постає їх соціальний характер. А це значить, що людина вступає у певний тип здійснення своїх дій та вчинків, тип, суттєво здетермінований виявленими в процесі людської перетворюючої діяльності предметними характеристиками дійсності. Останні виявляються не лише в світі природних,

зовнішніх для людини процесів, айв самій людині. Тому соціальні процеси передбачають певні унормовування, обмеження та впорядкування дій людини. Внаслідок цього в суспільстві виникає ціла низка елементів, структур та інституцій, які покликані забезпечити нормальне функціонування соціальних процесів.

Дата добавления: 2015-05-22