Філософські вчення джайнізму та буддизму

У першому тисячолітті до н. є. в давньоіндійському суспільстві відбуваються значні соціально-економічні зміни. Традиційний ведичний ритуалізм не відповідає новим умовам. Виникає низка нових доктрин, і серед них всеіндійське значення здобувають вчення джайнізму і буддизму. Основоположником джайнізму (термін походить від слова «джина» -переможець) вважається Махавіра Вардхамана, який жив у VI ст. до н. є. Він виріс у заможній сім'ї; коли йому виповнилося 28 років, залишив рідний дім і після дванадцяти років блукань і аскетичного життя заклав у своїх працях основи нового філософського вчення. В джайнізмі, як і в багатьох інших давньоіндійських школах, релігійні закони поєднуються з філософськими поглядами, що проголошують дуалізм. Сутність людини, згідно з джайнізмом, складається з двох частин - матеріальної (аджива) і духовної (джива). Сполучною ланкою між ними виступає карма.

Карма — це тонка матерія, що утворює її тіло і з'єднує душу з грубою матерією. В результаті виникає живий індивід. Карма весь час супроводжує душу в нескінченному ряду перероджень. Джайністи досконало розробили теорію карми і розрізняють вісім видів карм. Вони поділяються на добрі та лихі. Добрі карми-утримують душу в циклах перероджень. Лихі карми негативно впливають на основні властивості душі, які вона має у своїй натуральній формі. Коли людина повністю звільняється від лихих і добрих карм, вона стає звільненою особистістю.

«Завдяки щедрості і моральності

ти приносиш користь іншим, завдяки

терпимості і рішучості - користь собі».

Нагарджуна

На думку джайністів, тільки людина може вирішити, що таке добро і зло і до чого віднести все те, що зустрічається в житті. Людина за допомогою духовної сутності може керувати матеріальною сутністю і контролювати її.

Звільнення людини від впливу карм можливе тільки через здійснення добрих справ і суворий аскетизм. У зв'язку з цим створюється етика, яка називається триратпа (три дорогоцінності). У ній говориться про правильне пізнання, правильне знання, правильне життя, обумовлені правильним розумінням віри. На думку джайністів, аскетизм більшою чи меншою мірою є правильним життям. Вони вва­жають, що людина може звільнитися тільки сама і їй ніхто не може в цьому допомогти. По суті етика джайнізму - егоцентрична.

У VI ст. до н. є. в Північній Індії виникає буддизм — вчення, засновником якого був Сіддхартха Гаутама (583-483 рр. до н. є.), син правителя провінції Капілаваста (південна частина Непалу). Його народження коштувало матері життя. Немовляті пророкували, що коли воно виросте, то стане ченцем-аскетом, якщо побачить хвору, стару і мертву людину. Батько створив для сина чудові умови для життя, і Сіддхартха не знав про його тіньовий бік. У нього були хороші жінка і син Але якось він побачив хворого, потім старого, потім покійника, а потім ченця-аскета. Страждання в житті, які відкрились перед Гаутамою, вразили його, і в одну з ночей він утік, помінявшись одягом із слугою, і загубився серед людей. Гаутама вивчає Веди і веде аскетичний спосіб життя. Після довгих років марної аскези колишній царевич сідає під дерево і вирішує, що не зрушить з місця, поки не дізнається про головну правду життя. На четвертий день на нього зійшло просвітління, і Сіддхартха став Буддою, тобто «просвітленим». Поступово навколо Будди зібралось багато учнів, утворилась буддійська община.

У центрі буддистського вчення лежать чотири благородні істини.

• Життя є страждання: народження - страждання, хвороба - страждання, смерть - страждання, втрата приємного - страждання, невиконання бажання – страждання.

•Причиною страждання є бажання (тршна), яке веде через радощі та пристрасті до переродження, народження знову.

•Усунення причин страждань полягає в усуненні цього бажання.

•Шляхом, що веде до усунення страждань, є правильне судження, правильне рішення, правильна мова, правильне життя, правильне прагнення, правильна увага, правильне зосередження. Заперечується як життя, присвячене чуттєвим задоволенням, так і шлях аскези.

Припинення страждань настає тоді, коли людина позбавляється від сліпої прихильності до земного життя, що залучає її у свій вічний потік подій, які йдуть одна за одною і породжують одна одну. Цей стан згасання, затухання, охолодження пристрастей і бажань називається в буддизмі нірваною. Головну увагу буддизм приділяє досягненню цього стану через «праведне» життя і засвоєння істини про вічну змінність буття.

Основою «праведного» життя є точне і беззаперечне дотримання правил моралі - п'яти знаменитих буддійських заповідей, яких повинні дотримуватись як ченці, так і звичайні буддисти. Ці заповіді такі: 1 — не шкодити живим істотам; 2 — не брати чужого; 3 — утримуватися від заборонених статевих контактів; 4 — не вести безглуздих і брехливих розмов; 5 — не вживати алкогольних напоїв.

Правильна зосередженість характеризується за допомогою чотирьох ступенів поглиблення (джана) і належить до медитації і медитаційної практики. Людина, яка пройшла всі стадії шляху і прийшла до звільнення свідомості за допомогою медитації, одержувала звання архата, святого, який досягав нірвани.

Буддизм з Індії поширюється на острів Цейлон (Шрі-Ланка), а в більш пізній період - через Китай на Схід. Сьогодні буддизм - одна з трьох світових релігій.

Дата добавления: 2015-05-22