КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Світогляд, його структура та функції. Співвідношення світогляду та філософії
Проблемне поле філософії. Теми рефератів План Ключові терміни і поняття Історія, прогрес, сенс історії, суб’єкт історії.
1.Космічно-природна основа людського буття. 2.Людина як чинник розвитку біосфери. 3.Ідея ноосфери (В. Вернадський, Є. Ле-Руа, Т.-де Шарден). 4.Глобальні проблеми людства. 5.Поняття соціального передбачення і прогнозування майбутнього. 6.Стратегія людства в планетарному масштабі. 7.Глобальне моделювання майбутнього 1. Методи і функції соціального передбачення. 2. Наукове передбачення суспільних процесів. 3. Прогностика і футурологія. 4. Соціальне прогнозування і планування. 5. Соціальне передбачення і сучасна глобалістика.
Література 1. Волкогонова О.Д. Приоткрывая завесу времени: о социальном предвидении будущего. — М., 1989. — С. 2—29. 2. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. До ефективніших суспільств: Доповідь Римському клубові: Пер. з англ. — К., 1990. — С. 4—56. 3. Глобальные проблсмы и общечеловеческие ценности: Пер с англ. й фр. - М., 1991. - С. 27-45, 89-134. 4. Ґулям Набли Сакхеб. Будущее человечества. Исламский прогноз // Свободная мысль. — 1992. — № 6. — С. 75—80. 5. Зелінський М.Ю. Людина майбутнього: прогнози і пророцтва. — К., 1990. - С. 3-52. 6. Карпенко А.С. Фатализм й случайность будущего. — М., 1990 ~ С. 129-189. 7. Кузьменко В.Л., Романчук О.К. На порозі над цивілізації (роздуми про майбутнє). — Львів, 1991. — С. 124—187. 8. Кремень В., Табачник Д., Ткаченко. Україна: альтернативи поступу. Критика історичного досвіду. — К., 1996. — 793 с. 9. Научное предвидение общественных процессов. — К., 1990 — С. 23-58. 10. Перцик Е.Н. Среда человека: предвидимое будущее. — М. 1991 — С. 6-125. 11. Футурологические концепции зволюции цивилизации // Современные социальнополитические теории. — М., 1991. - С. 121—134. Про специфіку філософії свідчать претензії, які до неї висувають: Предмет філософії: світоглядні проблеми, на які на кожному історичному етапі давалися абсолютно відмінні відповіді. У 19 ст. в рамках марксистської філософії основним питання вважали відношення мислення до буття, тобто що було первинним – матеріальне чи духовне. Найбільш коротко і просто предмет філософії окреслив І. Кант: Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я сміб сподіватися? Що є людина? Проблемне поле філософії: Походження та сутність світу. Людина намагається осмислити свій як єдине ціле. Походження і сутність людини. Проблема вищих цінностей людського життя. Проблема життя та смерті. Питання смислу людського існування.
Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного (природного) та духовного начал. Духовне та природне, як її суттєві якості, існують і виявляють себе у тісному взаємозв'язку. Людина укорінена в життя не тільки інстинктом, а й духом, поєднує в собі природу і культуру, тіло і дух. Людина живе свідомо, мотивує свої вчинки (не лише пропускає через свідомість, але й певним чином виправдовує). Завдяки свідомості вона організовує своє життя в часі (співвідносить сучасне з минулим і майбутнім), в просторі (бере до уваги співвідношення «ближче — дальше»), враховує в своїй діяльності причинні зв'язки тощо. Втрата сенсу життя, духовних орієнтирів є глибокою трагедією людського буття. Опитування людей, врятованих від самогубства, свідчать, що більшість з них ішла на це, вважаючи, що життя втратило сенс, зневірившись в ідеалах, інших людях, в собі. Суспільство витворило певні форми, в яких культивується (твориться, зберігається і передається) духовність. Це — мистецтво, мораль, релігія, філософія. Їх гармонійне поєднання в певній особі, в суспільстві формує світогляд. Він постає як духовна цілісність, у якій із найзагальніших позицій осмислюються світ, суспільство і людина. Світогляд — система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу. Суттєвою рисою світогляду є насамперед певна цілісність поглядів, які стосуються важливих життєвих проблем: що таке світ, чи існує Бог, куди прямує людство, в чому полягає покликання людини тощо. Ці проблеми розглядаються з певної духовної висоти, на основі узагальнення життєвого досвіду народу, особистості. Центральна проблема світогляду — відношення людини до світу. Людина, на відміну від тварин, тільки частково включена в світ. Виокремлюють три основні типи виявів відношення людини до світу: пізнавальний, оцінювальний і практичний. Пізнавальне відношення людини до світу виявляється в тому, що світогляд охоплює насамперед найбільш загальне знання про світ, історію людства й окрему людину. Це знання має відповідати дійсності, бути істинним, щоб гарантувати успішну практичну діяльність. Водночас світогляд включає цінності, ідеали, які регулюють соціальні стосунки в суспільстві і на основі яких відбувається оцінювання соціальних явищ (добро — зло, прекрасне — потворне, справедливе — несправедливе, корисне — некорисне тощо). У цьому полягає оцінювальне відношення людини до світу. Практичне відношення людини до світу передбачає наявність у світогляді певних практичних настанов: чинити або не чинити так чи інакше. Структура світогляду органічно зумовлює його функції. Світогляд як світорозуміння може бути раціоналістичним — таким, що визнає всевладдя розуму та ірраціоналістичним — таким, що вважає основою світу недоступне, непідвладне розуму Оцінювальна (аксіологічна) функція. Щоб орієнтуватись у світі, недостатньо тільки здатності пояснити його. Потрібно ще й оцінити світ: відповісти на запитання, яким він є для людини — добрим чи злим, прекрасним чи потворним, вартим того, щоб у ньому жити, чи таким, що змушує покинути його? У пошуках і знаходженні відповідей на такі запитання виявляється оцінювальна або аксіологічна функція світогляду. Праксеологічна функція. Вона виявляється у відповідях на питання як жити людині в світі, а отже, містить певні практичні настанови щодо світу і буття людини в ньому. З цього погляду виділяють практичноактивні та споглядальні світогляди. Філософія є теоретичною формою ставлення людини до світу. Ії особливість, порівняно з наукою в тому, що вона дозволяє об’єктивно, в теоретичній формі осмислити світ, як світ людини, розглянути місце і положення людини у світі, її смисложиттєві проблеми. Філософський світогляд дозволяє виробити таке бачення світу яке є одночасно і суб’єктивним і теоретичним і таким чином досягнути людині гармонії із собою, своїм баченням світу і самим світом. З цим пов’язані такі особливості філософії,як те що, вона будучи за формою діяльності наукою, не є наукою за своїми функціями та значенням для людини, в філософії на відміну від інших наук не існує єдиних, загальновизнаних теорій -образно кажучи філософій є стільки, скільки філософів, проте існує єдиний теоретичний апарат, уявлення про предмет, завдання, функції які постійно знаходяться в процесі становлення і осмислення.Філософський світогляд є, перш за все, постановка питань, усвідомлюваних як головні питання. Питання ці виникають не лише з наукових досліджень, але також з індивідуального і суспільно-історичного досвіду. Вони можуть бути названі головними, оскільки це питання смисложиттєві. Такі, наприклад, знамениті питання «Критики чистого розуму», рішення яких, за Кантом, становить справжнє покликання філософії: 1.Що я можу знати? 2.Що я повинен робити? 3.На що я можу сподіватися? 4.Что таке людина?
Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 1150; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |