КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Формами МПП є міжнародна спеціалізація(спеціалізація підприємств різних країн на виготовленні часткових продуктів, пов'язана з науково-технічною революцією)та кооперація. 2 страница
Зміцнення і поглиблення цієї форми співробітництва країн ГУАМ допомагає більш ефективній координації індивідуальних позицій та зусиль країн об'єднання, реалізації їхніх національних інтересів у діяльності міжнародних організацій. Учасники об'єднання зацікавлені у всебічному розвитку співробітництва з третіми країнами та міжнародними організаціями, які виявляють інтерес до діяльності ГУАМ та можуть сприяти досягненню цілей та принципів, викладених у 108. Участь України у регіональних інтеграційних угрупованнях. Чорноморське економічне співробітництво - один з пріоритетів інтеграції України. Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС) – інтеграційне угруповання, створене 25 червня 1992 року, коли глави держав одинадцяти країн-учасниць (Азербайджану, Албанії, Вірменії, Болгарії, Грузії, Греції, Молдавії, Румунії, Росії, Туреччини та України) прийняли "Босфорську Заяву" та підписали в Стамбулі (Туреччина) "Стамбульську Декларацію" про Чорноморське економічне співробітництво (The Black Sea Economic Cooperation). Встановлення прямих зв'язків між Україною і сусідніми державами, включення українських підприємств у розробку крупних регіональних проектів, формування в різних областях і містах організаційних і комерційних структур стали першим кроком у напрямі до великомасштабного регіонального співробітництва. Стосовно України причорноморське співробітництво слід розглядати у вузькому та широкому розумінні. У вузькому мова має йти про співробітництво територій, які безпосередньо виходять до Чорного моря і в господарському відношенні тісно з ними пов'язані. Цей рівень регіонального співробітництва сягає корінням у колишню прибережну і прикордонну торгівлю. В широкому ж розумінні йдеться про включення у чорноморське співробітництво всього економічного простору України. Базисом для цього рівня регіонального співробітництва є урізноманітнення напрямів і зростання гнучкості підприємницької діяльності по всій Україні. Звичайно, на цьому рівні ще мають бути розроблені і введені дію відповідні закони, що визначатимуть економічні механізми заохочення регіонального співробітництва. Україна робить свій внесок у розширення і поглиблення співробітництва рамках ЧЕС. Зокрема, вона запропонувала створити єдиний інвестиційний простір, спільний ринок інвестиційних проектів і гармонізувати законодавства країн ЧЕС, щоб ліквідувати перепони на шляху вигідного міжнародного співробітництва. Щоб посилити довіру між країнами і створити більш сприятливий клімат у регіоні, Україна внесла пропозицію зменшити в ньому військову присутність. (До того ж, ЧЕС як регіональна європейська структура має стати значним фактором безпеки в регіоні). ЧЕС для України – це, передусім, механізм взаємодії урядових та підприємницьких структур, який має забезпечити розвиток економічного співробітництва країн-учасниць в рамках курсу на повноцінне входження до загальноєвропейського економічного простору. Співдружність Незалежних Держав (СНД) було створено в якості регіонального співтовариства держав у відповідності з підписаною в Мінську угодою про створення СНД, Алма-Атинською декларацією та протоколом до Мінської угоди. Члени СНД: Азербайджан, Вірменія, Республіка Бєларусь, Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Туркменистан, Україна (асоційоване членство), Узбекистан. Україна розглядає СНД як механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, який доповнює процес формування двосторонніх взаємин між державами-учасницями Співдружності, оскільки за таких умов СНД має перспективи на існування і відповідно слугуватиме забезпеченню національних інтересів усіх країн-учасниць. Водночас, Україна виступає проти надання Співдружності статусу суб'єкта міжнародного права. Загалом же можна констатувати, що 6-літній досвід існування СНД засвідчив: двостороння співпраця країн-учасниць у різних галузях розвивається набагато ефективніше, ніж багатостороння. З огляду на це, країна намагається активізувати свою роль в СНД, налагоджуючи двостороннє співробітництво на взаємовигідній основі. На мікроекономічному рівні цьому мають сприяти процеси транснаціоналізації з урахуванням рівня ефективної спеціалізації та кооперації в науково-технічних і виробничих сферах різних галузей економіки. Передбачалося, зокрема, створити майже 40 українсько-російських промислово-фінансових груп (ПФГ). В цілому інтеграційна політика стосовно країн СНД та Балтії має орієнтуватися на створення спільних ринків товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Важливо підкреслити, що існують різні варіанти «інтеграційної поведінки» України у межах СНД, де формуються як нові взаємовідносини на двосторонній основі, так і секторальні (галузеві), субрегіональні й інституціональні (наднаціональні) інтеграційні структури. Європейський економічний простір – зона вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили, що включає в себе країни ЄС і ЄАВТ (функціонує з 1994 р.). Єдиний Економічний простір є російським геополітичним проектом, спрямованим на відновлення у тій чи іншій формі російської імперії, уникнення подальшого поширення європейської та євроатлантичної інтеграції на територію колишнього СРСР. ГУАМ — регіональне об'єднання чотирьох держав: Грузії, України, Азербайджанської Республіки та Республіки Молдова. В основі утворення цієї форми співробітництва лежить єдність позицій країн із подібними політичними й економічними зовнішніми орієнтаціями. Організація була створена для протистояння впливу Росії в регіоні й отримала підтримку Сполучених Штатів. У 1999 організація була перейменована у ГУУАМ завдяки вступу Республіки Узбекистан до неї, яка, однак, вийшла з організації5 травня 2005, викликавши повернення початкової назви. 109. Участь України у світових міграційних процесах: розвиток, чинники та наслідки.
Нині Україна на міжнародних ринках переважно виступає як держава — експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання кількості іноземних громадян, які працюють в Україні. Статистичні дані свідчать, що кількість останніх приблизно в 10 разів менша, ніж кількість українців, які працюють за кордоном. При цьому йдеться лише про офіційну статистику, яка не враховує нелегальних мігрантів та біженців. Серед країн, в які спрямовані потоки трудової міграції з Украї ни — Росія, Польща, Чехія, Італія, Греція, Кіпр, а останнім часом — і Німеччина, Португалія, Іспанія та інші розвинені країни Західної Європи. Потік трудової міграції у цьому напрямку обумовлений перш за все близькістю кордонів та певною лояльністю місцевих законів до працівників-емігрантів. Введення візових режимів в окремих країнах (зокрема — Росія, Чехія тощо), де переважно пра цювали робітники з України, сприяє розширенню географії міграції робочої сили. Все більше українців емігрує для роботи у США, Ка наду, країни Близького Сходу тощо. У нашій країні працевлаштовуються громадяни з Росії, Молдо ви, Китаю, В'єтнаму, Туреччини переважно у сфері торгівлі, послуг тощо, в той час як українці за кордоном — у промисловості, будів ництві, сільському господарстві. Міграція робочої сили для України на даний час має переважно негативні наслідки. Мігрують, як правило, висококваліфіковані спеціалісти, але лише невеликий відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні соціальні та трудові гарантії. Виїжджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня кваліфікації, які згодні на будь-яку роботу і низьку платню без усяких гарантій. Згубним для економіки країни, для формування її науково-техніч ного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних кадрів та підго товлених на сучасному рівні молодих спеціалістів. Це може нега тивно вплинути на темпи відновлення економіки України. Водночас грошові перекази працівниками-емігрантами інозем ної валюти в Україну сприяють розширенню торгівлі товарами, в тому числі й вітчизняного виробництва. Частина емігрантів після повернення з-за кордону вкладає зароблені кошти в організацію бізнесу, виробництва тощо, що певною мірою сприяє формуванню ринкових відносин. З метою зменшення еміграції робочої сили з України (особливо нелегальної) необхідне провадження системи заходів, які на думку фахівців {14, с 72] повинні мати чітке внутрішнє і зовнішнє спря мування. До числа перших належать заходи макроекономічної ста білізації та оздоровлення економіки — створення робочих місць, розширення іноземного інвестування тощо. Зовнішні заходи ма ють забезпечити цивілізовані форми виїзду працівників за кордон та можливість їх вільного повернення з-за кордону, ввезення валю ти, а також гарантії нашим співвітчизникам захисту їхніх трудо вих прав за кордоном. За матеріалами преси та оцінками експертів, за кордоном сьогодні працює від 1 до 3 млн. українських громадян, переважна частина яких влаштовується на роботу нелегально. Загальна чисельність емігрантів з України до цього часу точно не відома, оскільки спеціальної статистики не ведеться. Головні чинники масової еміграції: • велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу; • відсутність перспектив професійною зростання для багатьох здібних людей; • економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї; • відсутність безпеки громадян. Відплив умів!!! Крім того, міждержавні трудові міграції — важливий чинник надходження в країну нових технологій, досвіду роботи, перебудови професійної та кваліфікаційної структури зайнятості, швидкого й ефективного пристосування до умов світового ринку. Міграційна політика України має спиратися на міждержавні угоди з країнами-потенційними користувачами нашої робочої сили. Необхідно створити спеціалізовані біржі праці — для посередництва з наймання українських громадян на роботу за кордоном. Можливі канали припливу іммігрантів: повернення раніше емігрувавших, запрошення спеціалістів та фахівців, повернення депортованих. Таким чином, інтеграція України у світовий ринок праці передбачає всебічне врахування тенденцій розвитку сучасної міжнародної трудової міграції, її форм та особливостей, механізму її державного регулювання.
110. Фінансова глобалізація: сутність, характеристика та напрями розвитку. Глобалізація перетворює світове господарство на єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, робочої сили, суб’єкти якого взаємопов’язані єдиною системою фінансово-економічних відносин. Однією з найяскравіших форм прояву процесу глобалізації є вибухоподібне зростання в останні роки світового фінансового ринку, фінансових трансакцій, що здійснюються між різними суб’єктами світогосподарських зв’язків. Головними суб’єктами міжнародного фінансового ринку виступають пенсійні та спільні фонди, страхові компанії і трасти, транснаціональні банки. До початку 1980 р. у світовій економічній системі сформувалася світова фінансова мережа, що поєднала провідні фінансові центри різних країн через їх головні фінансові центри: Нью-Йорк та Чикаго в Америці, Лондон, Цюріх, Франкфурт, Париж, Амстердам в Європі, Гонконг, Токіо, Багамські та Кайманові острови, Сінгапур, Бахрейн в Азії. Ці центри оперують з космополітизованими фінансовими активами, які втратили національну належність і прямують до районів сприятливої господарчої кон’юнктури. Лондон, Нью-Йорк, Токіо – на них припадає 55% світової торгівлі валюти (від 161 до 464 млрд. дол. у день, долар і євро) На іноземні банки у Лондоні припадає –79%, у Нью-Йорку – 46%, у Токіо – 49% торгівлі валютою. Сінгапур, Гонконг, Цюрих, Франкфурт – 76-105 млрд. дол. Поглиблення інтернаціоналізації у фінансовій сфері, зміцнення зв’язків між основними фінансовими центрами світу стали основою так званої фінансової революції. Ключові елементи фінансової революції · поглиблення міжнародної фінансової інтеграції, · формування системи міжнародних фінансових інститутів, серед яких організаціями світового рівня є спеціалізовані інститути ООН – Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), регіональні фінансові інститути, що виникли внаслідок завоювання політичної незалежності країнами “третього світу” і необхідністю вирішення їх економічних проблем. · швидкий розвиток фінансових інновацій - це створення нових фінансових інструментів та технологій. Нові фінансові технології — це інвестиційні фонди відкритого типу, що вкладають кошти тільки в короткострокові зобов’язання грошового ринку; банківські автомати (автомати, що виконують різні банківські операції); похідні цінні папери і т п. Нові (відносно) фінансові інструменти - це євродоларові депозитні сертифікати, єврооблігації з нульовим купоном, синдиковані кредити в євровалюті, ставка проценту, квоти та короткострокові зобов’язання зі змінним процентом. Фінансовий інжиніринг (близько 1991р. з’явився цей термін) – це розвиток та творче застосування фінансових технологій для розв’язання фінансових проблем та використання фінансових можливостей. Фінансова глобалізація створює загрозу світових фінансових криз, що охоплюють більшість країн світу (європейська валютна криза 1992-1993 рр., мексиканська фінансова криза 1994 р. й особливо загострення фінансових проблем у Південно-Східній Азії в 1997 р. та р. Росії й Бразилії в 1998 р.). Перш за все це повязано із великомастбними борговими забов’язаннями країн. 111. Форми кредитування зовнішньоекономічних операцій та їх особливості. Міжнародний кредит – це економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики. Міжнародний кредит має різні форми, які можна класифікувати за кількома головними ознаками, що характеризують окремі сторони кредитних відносин, а саме: за формою кредитування: -товарні кредити — міжнародні кредити, що надаються експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі; -валютні (грошові) кредити — кредити, надані у грошовій формі: у національній або іноземній валюті; за цільовим призначенням: зв’язані кредити — надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угодіююВони можуть бути: -комерційні — для закупівлі певних видів товарів і послуг; -інвестиційні — для будівництва конкретних об’єктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів; -проміжні — для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, наприклад у вигляді виконання підрядних робіт; незв’язані, або фінансові, кредити — це кредити, які не мають цільового призначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі; за загальними джерелами: -внутрішні кредити — це кредити, що надаються національними суб’єктами для здійснення зовнішньоекономічної діяльності іншим національним суб’єктам; -іноземні (зовнішні) кредити — кредити, що надаються іноземними кредиторами національним позичальникам для здійснення зовнішньоекономічних операцій; -змішані кредити — кредити як внутрішнього, так і зовнішнього походження; за кредиторами: Приватні кредити – надаються приватними особами. Фірмові (комерційні) кредити – кредити, що надаються фірмами. Банківські кредити – кредити, які надаються банками, іноді посередниками (брокерами). Урядові (державні) кредити – кредити, надані урядовими установами від імені держави. Кредити міжнародних фінансово0кредитних організацій. Змішані кредити– в яких беруть участь приватні підприємства та держава, державні та міжнародні установи. за формою забезпечення: -забезпечені кредити — кредити, забезпечені нерухомістю, товарами, товарними документами, цінними паперами, золотом та іншими цінностями як заставою; -бланкові кредити — кредити, надані під зобов’язання боржника вчасно їх погасити, документом при цьому виступає соло-вексель з одним підписом позичальника; за терміном кредиту: -надстрокові — добові, тижневі, до трьох місяців; -короткострокові — до одного року; -середньострокові — від 1 року до 5 років,; -довгострокові — понад 5-7 років; за валютою позики: -у валюті країни-позичальника; -у валюті країни-кредитора; -у валюті третьої країни; -у міжнародній грошовій одиниці [СПЗ, екю (до 1999 р.), євро]; за формою надання: -готівкові кредити, коли кошти зараховуються на рахунок боржника в його розпорядження; -акцептні кредити — надаються у формі акцепту тратти (переказного векселя) імпортером, переважно банком, що полегшує облік тратти в банку; -облігаційні позики — широко використовуються при залученні коштів на довгостроковій основі; - депозитні сертифікати – документи, які свідчать про вкладення грошових коштів, поміщення їх на депозитний рахунок у банк під оголошену ставку відсотка; -синдиковані і консорціальні кредити — дають змогу позичальникові мобілізувати особливо великі суми на довгий строк, тому що кредитором виступає не один банк, а кілька — «синдикат» чи кілька десятків банків — «консорціумів»; за способом погашення: -з рівномірним погашенням; -з нерівномірним погашенням; -з одночасним погашенням; -з ануїтетним погашенням (% погашення за основним боргом). 112. Форми міжнародної економічної діяльності підприємств, їх характеристика й особливості. Світове господарство – сукупність національних економік країн світу та усіх видів МЕД їх суб’єктів, взаємопов’язаних системою МЕВ. Отже, складовими елементами міжнародної ек системи є: націон ек, МЕД та МЕВ. МЕВ – це система різноманітних економічних зв’язків, які реалізуються за межами національних господарств. МЕД – це сукупність дій різноманітних суб’єктів, у процесі яких вони вступають в активні міжнародні економічні відносини. ФОРМИ: 1. Експорт та імпорт товарів та послуг. Це є часто першою зовнішньоекономічною операцією фірми. Передбачає мінім. зобов’язання і найменший ризик для виробничих ресурсів фірми, вимагає порівняно невеликих видатків. 2. Контрактні, коопераційні угоди (ліцензування, франчайзинг). При ліцензуванні фірма вступає у відносини із зарубіжною фірмою, пропонуючи права на використання виробничого процесу, товарного знаку, патенту, ноу-хау в обмін на ліцензійну плату (у формі роялті – фіксована ставка від доходу; паушальні платежі - одноразові). Франчайзинг — один із способів кооперації (насамперед міжнародної) по збуту товарів і послуг достатньо відомої фірми через спеціально створену за її участю збутову організацію завдяки праву використання франчайзі товарного знаку і ноу-хау франчайзера. Поширений в туризмі, системі шв харчуванняч або авторемонті. 3. Господарська діяльність за кордоном: Підрядне виробництво: укладання фірмою контракту із зарубіжним виробником, що може виготовляти товари, реалізацією яких може займатися вказана фірма. Оренда:надання орендодавцем в тимчасове користування орендарю майна за узгоджену орендну плату на певний термін з метою одержання комерційної вигоди. Три види оренди: короткострокова оренда (до 1 р.), середньострокова (від 1 до 3 років), довгострокова (більше трьох років). Контракти на управління: засіб, за допомогою якого фірми надсилають частину свого управлінського персоналу для надання підтримки фірмі і іншій країні або надання спеціалізованих управлінських функцій на певний період за встановлену плату. Проекти під ключ: укладання контрактів на будівництво підприємств, які передаються власникові для експлуатації у стані їх повної готовності. 4. Міжнародне інвестування: інвестиційна діяльність за кордоном може бути пов’язана зі створенням підприємством власної виробничої філії; вкладанням коштів в акції існуючої зарубіжної фірми; інвестуванням у нерухомість, державні цінні папери; реінвестування прибутку та внутрішньо корпоративне переміщення капіталу. Прямі іноз інвестиції за міжнар класифікацією поділяються на: а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях); б) реінвестування прибутку; в) внутрішньокорп переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями. Портфельні іноз інвестиції вкладення капіталу в іноз цін папери, що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування. Такі інвестиції також переважно засновані на приватному підпр капіталі, хоч і держава часто випускає свої і купує іноз цін папери. Такими цін паперами можуть бути акціонерні або боргові цін папери (прості векселі; боргові зобов’язання; інструменти грош ринку та ін). На сучасн етапі для багатьох розв країн провідною формою є транснац в-ча д-сть, в осн якої знаходиться закордонна інвест д-сть підприємств. 113. Форми, напрями та фактори розвитку міжнародного поділу праці; участь України у міжнародному поділі праці. Основою інтернаціоналізації господарського життя є міжнародний поділ праці (МПП). МПП - обмін між країнами факторами та результатами виробництва у певних кількісних і якісних співвідношеннях. МПП є безпосереднім продовженням суспільного поділу праці за родом діяльності та його просторової диференціації.
Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 309; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |