Формами МПП є міжнародна спеціалізація(спеціалізація підприємств різних країн на виготовленні часткових продуктів, пов'язана з науково-технічною революцією)та кооперація. 2 страница

Зміцнення і поглиблення цієї форми співробітництва країн ГУАМ допомагає більш ефективній координації індивідуальних позицій та зусиль країн об'єднання, реалізації їхніх національних інтересів у діяльності міжнародних організацій.

Учасники об'єднання зацікавлені у всебічному розвитку співробітництва з третіми країнами та міжнародними організаціями, які виявляють інтерес до діяльності ГУАМ та можуть сприяти досягненню цілей та принципів, викладених у

108. Участь України у регіональних інтеграційних угрупованнях.

Чорноморське економічне співробітництво - один з пріоритетів інтеграції України.

Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС) – інтеграційне угруповання, створене 25 червня 1992 року, коли глави держав одинадцяти країн-учасниць (Азербайджану, Албанії, Вірменії, Болгарії, Грузії, Греції, Молдавії, Румунії, Росії, Туреччини та України) прийняли "Босфорську Заяву" та підписали в Стамбулі (Туреччина) "Стамбульську Декларацію" про Чорноморське економічне співробітництво (The Black Sea Economic Cooperation).

Встановлення прямих зв'язків між Україною і сусідніми державами, включення українських підприємств у розробку крупних регіональних проектів, формування в різних областях і містах організаційних і комерційних структур стали першим кроком у напрямі до великомасштабного регіонального співробітництва.

Стосовно України причорноморське співробітництво слід розглядати у вузькому та широкому розумінні. У вузькому мова має йти про співробітництво територій, які безпосередньо виходять до Чорного моря і в господарському відношенні тісно з ними пов'язані. Цей рівень регіонального співробітництва сягає корінням у колишню прибережну і прикордонну торгівлю. В широкому ж розумінні йдеться про включення у чорноморське співробітництво всього економічного простору України. Базисом для цього рівня регіонального співробітництва є урізноманітнення напрямів і зростання гнучкості підприємницької діяльності по всій Україні. Звичайно, на цьому рівні ще мають бути розроблені і введені дію відповідні закони, що визначатимуть економічні механізми заохочення регіонального співробітництва.

Україна робить свій внесок у розширення і поглиблення співробітництва рамках ЧЕС. Зокрема, вона запропонувала створити єдиний інвестиційний простір, спільний ринок інвестиційних проектів і гармонізувати законодавства країн ЧЕС, щоб ліквідувати перепони на шляху вигідного міжнародного співробітництва. Щоб посилити довіру між країнами і створити більш сприятливий клімат у регіоні, Україна внесла пропозицію зменшити в ньому військову присутність. (До того ж, ЧЕС як регіональна європейська структура має стати значним фактором безпеки в регіоні).

ЧЕС для України – це, передусім, механізм взаємодії урядових та підприємницьких структур, який має забезпечити розвиток економічного співробітництва країн-учасниць в рамках курсу на повноцінне входження до загальноєвропейського економічного простору.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) було створено в якості регіонального співтовариства держав у відповідності з підписаною в Мінську угодою про створення СНД, Алма-Атинською декларацією та протоколом до Мінської угоди. Члени СНД: Азербайджан, Вірменія, Республіка Бєларусь, Грузія, Казахстан, Киргизія, Молдова, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Туркменистан, Україна (асоційоване членство), Узбекистан.

Україна розглядає СНД як механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, який доповнює процес формування двосторонніх взаємин між державами-учасницями Співдружності, оскільки за таких умов СНД має перспективи на існування і відповідно слугуватиме забезпеченню національних інтересів усіх країн-учасниць. Водночас, Україна виступає проти надання Співдружності статусу суб'єкта міжнародного права.

Загалом же можна констатувати, що 6-літній досвід існування СНД засвідчив: двостороння співпраця країн-учасниць у різних галузях розвивається набагато ефективніше, ніж багатостороння. З огляду на це, країна намагається активізувати свою роль в СНД, налагоджуючи двостороннє співробітництво на взаємовигідній основі.

На мікроекономічному рівні цьому мають сприяти процеси транснаціоналізації з урахуванням рівня ефективної спеціалізації та кооперації в науково-технічних і виробничих сферах різних галузей економіки. Передбачалося, зокрема, створити майже 40 українсько-російських промислово-фінансових груп (ПФГ).

В цілому інтеграційна політика стосовно країн СНД та Балтії має орієнтуватися на створення спільних ринків товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Важливо підкреслити, що існують різні варіанти «інтеграційної поведінки» України у межах СНД, де формуються як нові взаємовідносини на двосторонній основі, так і секторальні (галузеві), субрегіональні й інституціональні (наднаціональні) інтеграційні структури.

Європейський економічний простір – зона вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили, що включає в себе країни ЄС і ЄАВТ (функціонує з 1994 р.).

Єдиний Економічний простір є російським геополітичним проектом, спрямованим на відновлення у тій чи іншій формі російської імперії, уникнення подальшого поширення європейської та євроатлантичної інтеграції на територію колишнього СРСР.
Участь України в ЄЕП суперечить її національним інтересам, курсу на європейську інтеграцію, становить значну загрозу економічній та політичній безпеці України. Участь України навіть у зоні вільної торгівлі у тому її визначенні, яке дається в Угоді про формування ЄЕП, обмежуватиме національний суверенітет, створюватиме серйозні перепони у стосунках з ЄС та іншими зовнішньоторговельними партнерами.

ГУАМ — регіональне об'єднання чотирьох держав: Грузії, України, Азербайджанської Республіки та Республіки Молдова. В основі утворення цієї форми співробітництва лежить єдність позицій країн із подібними політичними й економічними зовнішніми орієнтаціями. Організація була створена для протистояння впливу Росії в регіоні й отримала підтримку Сполучених Штатів. У 1999 організація була перейменована у ГУУАМ завдяки вступу Республіки Узбекистан до неї, яка, однак, вийшла з організації5 травня 2005, викликавши повернення початкової назви.

109. Участь України у світових міграційних процесах: розвиток, чинники та наслідки.

Нині Україна на міжнародних ринках переважно виступає як держава — експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання кількості іноземних громадян, які працюють в Україні. Статистичні дані свідчать, що кількість останніх приблизно в 10 разів менша, ніж кількість українців, які працюють за кордоном. При цьому йдеться лише про офіційну статистику, яка не враховує нелегальних мігрантів та біженців.

Серед країн, в які спрямовані потоки трудової міграції з Украї ни — Росія, Польща, Чехія, Італія, Греція, Кіпр, а останнім часом — і Німеччина, Португалія, Іспанія та інші розвинені країни Західної Європи. Потік трудової міграції у цьому напрямку обумовлений перш за все близькістю кордонів та певною лояльністю місцевих законів до працівників-емігрантів. Введення візових режимів в окремих країнах (зокрема — Росія, Чехія тощо), де переважно пра цювали робітники з України, сприяє розширенню географії міграції робочої сили. Все більше українців емігрує для роботи у США, Ка наду, країни Близького Сходу тощо.

У нашій країні працевлаштовуються громадяни з Росії, Молдо ви, Китаю, В'єтнаму, Туреччини переважно у сфері торгівлі, послуг тощо, в той час як українці за кордоном — у промисловості, будів ництві, сільському господарстві.

Міграція робочої сили для України на даний час має переважно негативні наслідки. Мігрують, як правило, висококваліфіковані спе­ціалісти, але лише невеликий відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні соціальні та трудові гарантії. Виїжджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня кваліфікації, які згодні на будь-яку роботу і низьку платню без усяких гарантій. Згубним для економіки країни, для формування її науково-техніч ного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних кадрів та підго товлених на сучасному рівні молодих спеціалістів. Це може нега тивно вплинути на темпи відновлення економіки України.

Водночас грошові перекази працівниками-емігрантами інозем ної валюти в Україну сприяють розширенню торгівлі товарами, в тому числі й вітчизняного виробництва. Частина емігрантів після повернення з-за кордону вкладає зароблені кошти в організацію бізнесу, виробництва тощо, що певною мірою сприяє формуванню ринкових відносин.

З метою зменшення еміграції робочої сили з України (особливо нелегальної) необхідне провадження системи заходів, які на думку фахівців {14, с 72] повинні мати чітке внутрішнє і зовнішнє спря мування. До числа перших належать заходи макроекономічної ста білізації та оздоровлення економіки — створення робочих місць, розширення іноземного інвестування тощо. Зовнішні заходи ма ють забезпечити цивілізовані форми виїзду працівників за кордон та можливість їх вільного повернення з-за кордону, ввезення валю ти, а також гарантії нашим співвітчизникам захисту їхніх трудо вих прав за кордоном.

За матеріалами преси та оцінками експертів, за кордоном сьогодні працює від 1 до 3 млн. українських громадян, переважна частина яких влаштовується на роботу нелегально.

Загальна чисельність емігрантів з України до цього часу точно не відома, оскільки спеціальної статистики не ведеться. Головні чинники масової еміграції:

• велика різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу;

• відсутність перспектив професійною зростання для багатьох здібних людей;

• економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї;

• відсутність безпеки громадян.

Відплив умів!!!

Крім того, міждержавні трудові міграції — важливий чинник надходження в країну нових технологій, досвіду роботи, перебудови професійної та кваліфікаційної структури зайнятості, швидкого й ефективного пристосування до умов світового ринку.

Міграційна політика України має спиратися на міждержавні угоди з країнами-потенційними користувачами нашої робочої сили. Необхідно створити спеціалізовані біржі праці — для посередництва з наймання українських громадян на роботу за кордо­ном. Можливі канали припливу іммігрантів: повернення раніше емігрувавших, запрошення спеціалістів та фахівців, повернення депортованих.

Таким чином, інтеграція України у світовий ринок праці пе­редбачає всебічне врахування тенденцій розвитку сучасної між­народної трудової міграції, її форм та особливостей, механізму її державного регулювання.

110. Фінансова глобалізація: сутність, характеристика та напрями розвитку.

Глобалізація перетворює світове господарство на єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, робочої сили, суб’єкти якого взаємопов’язані єдиною системою фінансово-економічних відносин.

Однією з найяскравіших форм прояву процесу глобалізації є вибухоподібне зростання в останні роки світового фінансового ринку, фінансових трансакцій, що здійснюються між різними суб’єктами світогосподарських зв’язків. Головними суб’єктами міжнародного фінансового ринку виступають пенсійні та спільні фонди, страхові компанії і трасти, транснаціональні банки.

До початку 1980 р. у світовій економічній системі сформувалася світова фінансова мережа, що поєднала провідні фінансові центри різних країн через їх головні фінансові центри: Нью-Йорк та Чикаго в Америці, Лондон, Цюріх, Франкфурт, Париж, Амстердам в Європі, Гонконг, Токіо, Багамські та Кайманові острови, Сінгапур, Бахрейн в Азії. Ці центри оперують з космополітизованими фінансовими активами, які втратили національну належність і прямують до районів сприятливої господарчої кон’юнктури.

Лондон, Нью-Йорк, Токіо – на них припадає 55% світової торгівлі валюти (від 161 до 464 млрд. дол. у день, долар і євро)

На іноземні банки у Лондоні припадає –79%, у Нью-Йорку – 46%, у Токіо – 49% торгівлі валютою.

Сінгапур, Гонконг, Цюрих, Франкфурт – 76-105 млрд. дол.

Поглиблення інтернаціоналізації у фінансовій сфері, зміцнення зв’язків між основними фінансовими центрами світу стали основою так званої фінансової революції.

Ключові елементи фінансової революції

· поглиблення міжнародної фінансової інтеграції,

· формування системи міжнародних фінансових інститутів, серед яких організаціями світового рівня є спеціалізовані інститути ООН – Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), регіональні фінансові інститути, що виникли внаслідок завоювання політичної незалежності країнами “третього світу” і необхідністю вирішення їх економічних проблем.

· швидкий розвиток фінансових інновацій - це створення нових фінансових інструментів та технологій.

Нові фінансові технології — це інвестиційні фонди відкритого типу, що вкладають кошти тільки в короткострокові зобов’язання грошового ринку; банківські автомати (автомати, що виконують різні банківські операції); похідні цінні папери і т п.

Нові (відносно) фінансові інструменти - це євродоларові депозитні сертифікати, єврооблігації з нульовим купоном, синдиковані кредити в євровалюті, ставка проценту, квоти та короткострокові зобов’язання зі змінним процентом.

Фінансовий інжиніринг (близько 1991р. з’явився цей термін) – це розвиток та творче застосування фінансових технологій для розв’язання фінансових проблем та використання фінансових можливостей.

Фінансова глобалізація створює загрозу світових фінансових криз, що охоплюють більшість країн світу (європейська валютна криза 1992-1993 рр., мексиканська фінансова криза 1994 р. й особливо загострення фінансових проблем у Південно-Східній Азії в 1997 р. та р. Росії й Бразилії в 1998 р.). Перш за все це повязано із великомастбними борговими забов’язаннями країн.

111. Форми кредитування зовнішньоекономічних операцій та їх особливості.
Міжнародний кредит – це форма руху позикового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, де кредиторами і позичальниками виступають субєкти різних країн.

Міжнародний кредит – це економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики.

Міжнародний кредит має різні форми, які можна класифікувати за кількома головними ознаками, що характеризують окремі сторони кредитних відносин, а саме:

за формою кредитування:

-товарні кредити — міжнародні кредити, що надаються експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі;

-валютні (грошові) кредити — кредити, надані у грошовій формі: у національній або іноземній валюті;

за цільовим призначенням:

зв’язані кредити — надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угодіююВони можуть бути:

-комерційні — для закупівлі певних видів товарів і послуг;

-інвестиційні — для будівництва конкретних об’єктів, погашення заборгованості, придбання цінних паперів;

-проміжні — для змішаних форм вивезення капіталів, товарів і послуг, наприклад у вигляді виконання підрядних робіт;

незв’язані, або фінансові, кредити — це кредити, які не мають цільового призначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі;

за загальними джерелами:

-внутрішні кредити — це кредити, що надаються національними суб’єктами для здійснення зовнішньоекономічної діяльності іншим національним суб’єктам;

-іноземні (зовнішні) кредити — кредити, що надаються іноземними кредиторами національним позичальникам для здійснення зовнішньоекономічних операцій;

-змішані кредити — кредити як внутрішнього, так і зовнішнього походження;

за кредиторами:

Приватні кредити – надаються приватними особами.

Фірмові (комерційні) кредити – кредити, що надаються фірмами.

Банківські кредити – кредити, які надаються банками, іноді посередниками (брокерами).

Урядові (державні) кредити – кредити, надані урядовими установами від імені держави.

Кредити міжнародних фінансово0кредитних організацій.

Змішані кредити– в яких беруть участь приватні підприємства та держава, державні та міжнародні установи.

за формою забезпечення:

-забезпечені кредити — кредити, забезпечені нерухомістю, товарами, товарними документами, цінними паперами, золотом та іншими цінностями як заставою;

-бланкові кредити — кредити, надані під зобов’язання боржника вчасно їх погасити, документом при цьому виступає соло-вексель з одним підписом позичальника;

за терміном кредиту:

-надстрокові — добові, тижневі, до трьох місяців;

-короткострокові — до одного року;

-середньострокові — від 1 року до 5 років,;

-довгострокові — понад 5-7 років;

за валютою позики:

-у валюті країни-позичальника;

-у валюті країни-кредитора;

-у валюті третьої країни;

-у міжнародній грошовій одиниці [СПЗ, екю (до 1999 р.), євро];

за формою надання:

-готівкові кредити, коли кошти зараховуються на рахунок боржника в його розпорядження;

-акцептні кредити — надаються у формі акцепту тратти (переказного векселя) імпортером, переважно банком, що полегшує облік тратти в банку;

-облігаційні позики — широко використовуються при залученні коштів на довгостроковій основі;

- депозитні сертифікати – документи, які свідчать про вкладення грошових коштів, поміщення їх на депозитний рахунок у банк під оголошену ставку відсотка;

-синдиковані і консорціальні кредити — дають змогу позичаль­никові мобілізувати особливо великі суми на довгий строк, тому що кредитором виступає не один банк, а кілька — «синдикат» чи кілька десятків банків — «консорціумів»;

за способом погашення:

-з рівномірним погашенням;

-з нерівномірним погашенням;

-з одночасним погашенням;

-з ануїтетним погашенням (% погашення за основним боргом).

112. Форми міжнародної економічної діяльності підприємств, їх характеристика й особливості.

Світове господарство – сукупність національних економік країн світу та усіх видів МЕД їх суб’єктів, взаємопов’язаних системою МЕВ. Отже, складовими елементами міжнародної ек системи є: націон ек, МЕД та МЕВ.

МЕВ – це система різноманітних економічних зв’язків, які реалізуються за межами національних господарств.

МЕД – це сукупність дій різноманітних суб’єктів, у процесі яких вони вступають в активні міжнародні економічні відносини.

ФОРМИ:

1. Експорт та імпорт товарів та послуг. Це є часто першою зовнішньоекономічною операцією фірми. Передбачає мінім. зобов’язання і найменший ризик для виробничих ресурсів фірми, вимагає порівняно невеликих видатків.

2. Контрактні, коопераційні угоди (ліцензування, франчайзинг).

При ліцензуванні фірма вступає у відносини із зарубіжною фірмою, пропонуючи права на використання виробничого процесу, товарного знаку, патенту, ноу-хау в обмін на ліцензійну плату (у формі роялті – фіксована ставка від доходу; паушальні платежі - одноразові).

Франчайзинг — один із способів кооперації (насамперед міжнародної) по збуту товарів і послуг достатньо відомої фірми через спеціально створену за її участю збутову організацію завдяки праву використання франчайзі товарного знаку і ноу-хау франчайзера. Поширений в туризмі, системі шв харчуванняч або авторемонті.

3. Господарська діяльність за кордоном:

Підрядне виробництво: укладання фірмою контракту із зарубіжним виробником, що може виготовляти товари, реалізацією яких може займатися вказана фірма.

Оренда:надання орендодавцем в тимчасове користування орендарю майна за узгоджену орендну плату на певний термін з метою одержання комерційної вигоди. Три види оренди: короткострокова оренда (до 1 р.), середньострокова (від 1 до 3 років), довгострокова (більше трьох років).

Контракти на управління: засіб, за допомогою якого фірми надсилають частину свого управлінського персоналу для надання підтримки фірмі і іншій країні або надання спеціалізованих управлінських функцій на певний період за встановлену плату.

Проекти під ключ: укладання контрактів на будівництво підприємств, які передаються власникові для експлуатації у стані їх повної готовності.

4. Міжнародне інвестування: інвестиційна діяльність за кордоном може бути пов’язана зі створенням підприємством власної виробничої філії; вкладанням коштів в акції існуючої зарубіжної фірми; інвестуванням у нерухомість, державні цінні папери; реінвестування прибутку та внутрішньо корпоративне переміщення капіталу.

Прямі іноз інвестиції за міжнар класифікацією поділяються на:

а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);

б) реінвестування прибутку;

в) внутрішньокорп переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

Портфельні іноз інвестиції вкладення капіталу в іноз цін папери, що не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування. Такі інвестиції також переважно засновані на приватному підпр капіталі, хоч і держава часто випускає свої і купує іноз цін папери. Такими цін паперами можуть бути акціонерні або боргові цін папери (прості векселі; боргові зобов’язання; інструменти грош ринку та ін).

На сучасн етапі для багатьох розв країн провідною формою є транснац в-ча д-сть, в осн якої знаходиться закордонна інвест д-сть підприємств.

113. Форми, напрями та фактори розвитку міжнародного поділу праці; участь України у міжнародному поділі праці.

Основою інтернаціоналізації господарського життя є міжнародний поділ праці (МПП).

МПП - обмін між країнами факторами та результатами виробництва у певних кількісних і якісних співвідношеннях.

МПП є безпосереднім продовженням суспільного поділу праці за родом діяльності та його просторової диференціації.

Дата добавления: 2015-05-22