Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Причини та наслідки феодальної (політичної) роздробленості Русі. Визначити види доходу, прибутку, рентабельності та розподілити прибуток за наступними даними: 1. Річний обсяг телевізорів на радіозаводі




Приклад 9

Визначити види доходу, прибутку, рентабельності та розподілити прибуток за наступними даними:

1. Річний обсяг телевізорів на радіозаводі, (шт.) Q  
2. Відпускна ціна за шт.з ПДВ, (грн.) Ц  
3. Собівартість виробництва, (грн.)    
4. Обсяг реалізації іншої продукції, (млн. грн.) Др  
5. Валові витрати виробництва, (млн. грн.) Ввал  
6. Амортизаційні відрахування, (млн. грн.) А 5,5
7. Ставка ПДВ, (%) Ндв  
8. Дивіденди, отримані по акціям іншого підприємства, (млн. грн.) Дсд  
9. Збільшення частки підприємства у статутному фонді дочірнього підприємства, (млн. грн.) Дсд 0,5
10. Отримано штрафів, пені, (млн. грн.) Дін 0,2
11. За оренду виробничих приміщень підприємство отримало, (млн. грн.) Дін 0,2
12. Реалізувало зайве майно вартістю на, (млн. грн.) Дін 0,6
13. Зробило внески до благодійних фондів, (млн. грн.) Нін 0,25
14. Вартість ОПВФ, (млн. грн.)    
15. Вартість нормованих оборотних коштів, (млн. грн.)    
  направлено з чистого прибутку    
16. На виплату дивідендів, (%)    
17. У резервний фонд, (%)    
18. У фонд соціальних потреб, (%)    

Розв’язання

Визначимо дохід від реалізації основної продукції:

Др=Ц*N= 50000´1000=50000000 (грн.)

Визначимо валовий дохід:

Двалртофосдін

Двал= 50+30+1+0,5+0,2+0,2+0,6=82,5 (млн. грн.)

Д’валвал-ПДВ-Акцизін (за змістом скоригований дохід валовий)

ПДВ= 80´16,7/100=13,33 (млн. грн.)

Дно =0,25 млн. грн. - неоподаткований доход

Д’вал= 82,5-(80´16,7%)-0,25=68,89 (млн. грн.)

Пз вал-(Ввал +А)=82,5-55-5,5=22 (млн. грн.)

Поп = Д’вал-(Ввал +А)= 68,89-55-5,5= 8,39 (млн. грн.)

Пч оп-(Поп´0,3)= 8,39 – (8,39´0,3)=5,873 (млн. грн.)

Визначаємо рентабельність виробу: Пв- прибуток виробу Пв=(1000/1,2) – 695= 138,3 (грн.) Рв=138,3/695= 19,9% Визначаємо рентабельність виробництва: Р=22(40+20)´100=36,7%   Фспоживання=5,873´0,3=1,7619 (млн. грн.) Фрезервний(страховий)=5,873´0,05=0,29458 (млн. грн.) Фсоц=5,873´0,1=0,5873 (млн. грн.) Фрозвитку=5,873´0,55= 3,240420 (млн. грн.)

 


 

6. Література

 

http://mobile.pidruchniki.ws/10310208/ekonomika/pokazniki_efektivnosti_vikoristannya_osnovnih_fondiv

http://library.if.ua/book/42/2948.html

http://lubbook.net/book_503_glava_1_Tema_1._Priroda_b%D1%96znesu_%D1%96_jj.html

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8_%D1%84%D1%96%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%83_%D0%BF%D1%96%D0%B4%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%94%D0%BC%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0

 

 

Розпад великих імперій – закономірне явище у світовій історії. Цей процес характерний для різних періодів людської цивілізації. Цікаво, що частина з них пов’язана зі Східною Європою, з історією Київської Русі, яка вже після Ярослава Мудрого захиталася. Правління Володимира Мономаха та його сина Мстислава на деякий час призупинили чвари в державі. Але по їх смерті незгоди серед численних представників Мономаховичів розпочалися ще з більшою силою і не припинялися аж до татаро-монгольської навали. В цей час стає очевидним, що форма єдиної автократичної імперії вже не виправдовує себе. Життя потребувало зменшення масштабів об’єднання й наближення державної влади до феодалів, утворення разом із Києвом нових політичних центрів, які на той час були цілком сформованими державами,що рівнялися за територією до західних королівств.

Раніше всіх, у 30-ті роки ХІІ ст., відокремились від Києва ті землі, яким не загрожували половці – Новгород і Полоцьк. Слідом за ними Київ втрачає владу над іншими князівствами, у тому числі над Волинським, Галицьким, Новгород-Сіверським, Переяславським, Чернігівським, які знаходились на території сучасної України. Так почала формуватися нова політична карта руських земель.

В історію цей процес увійшов під назвою феодальної (політичної) роздробленості і був історично зумовлений закономірним етапом суспільного розвитку середньовіччя. Її причини пов’язані не тільки з появою окремих князівств, управління в яких здійснювалось за принципом тогочасної феодальної ієрархії: великий князь, удільні князі, бояри. Вона була обумовлена еволюцією економіки, дальшим розшаруванням суспільства, розвитком феодалізму як у центрі, так і на місцях, появою нового класу землевласників-феодалів, що стають значною економічною й політичною силою і сприяють вирівнюванню центру і периферії.

Підштовхувала до роздробленості Русі також і церковна організація, православні єпархії у містах, які стали осередками утворення незалежних князівств. Місцеві єпископи нерідко освячували прагнення світської влади до самостійності.

Відокремившись від Києва, кожне князівство було цілком суверенним і мало не тільки визначати “лад земельний”, тобто внутрішній порядок, а й право війни й миру, право на самостійну зовнішню політику. Але це не свідчило про остаточний занепад Києва. Місто, як і раніше, продовжувало розвиватися, залишаючись заповітною мрією всіх князів. Вони прагнули закріпитися в ньому, розповсюдити свій вплив на інші руські землі, відстоювали свій варіант об’єднання Русі. Серед династій, що вели багаторічну боротьбу за Київ, були Юрійовичі з володимиро-суздальської династії, Ольговичі з чернігівської, Мстиславовичі з київської та ін.

В цей час формується декілька політичних осередків, які прагнуть об’єднати руські землі: північний на чолі з Володимиром-на-Клязьмі, південний з Києвом, а згодом і західний - Галицько-Волинське князівство.

Отже, хоч роздроблення Давньоруської держави вважалося, з одного боку, прогресивним явищем (відбувалося формування великого землеволодіння, прогрес у сільському господарстві, піднесення міст, розвиток культури), з іншого – мало свої вади: не припинялися міжусобиці між князями, а від цього терпів народ, послаблювалася обороноздатність, тиск на руські землі сусідів, князівства продовжували дробитися.

Перші літописні згадки етноніма “Україна”. Територія, на якій формувалася українська народність, продовжувала називатись Руссю. Народ називав себе руським, русинами, а свою мову – руською. Разом з тим, у ХІІ ст. уперше з’явився термін “Україна”, який став етнонімом наших земель. Уперше зустрічається у літописному оповіданні про смерть переяславського князя Володимира Глібовича під 1187 р. Народ жалкував за князем і літописець записав “О нем же Оукраина много постона”. Під 1189 р. той же київський літописець називає Україною пониззя Галицької землі, він пише, що князь Ростислав “приїхав до України Галицької, взяв два городи Галицькі”.

У ХІІІ ст. літопис відносить це ім’я до прикордонної з Польщею території Галицько-Волинського князівства по Західному Бугу: “Данило тоді вернувся додому і поїхав із братом Васильком і забрав Берестій, і Угровськ, і Верешин, і Столп’є, і Кошов, і всю Україну”.

Назва “Україна” протягом наступних століть у зв’язку з формуванням українського народу, набуває нового значення. З ХVІ ст. вона застосовується в офіційних актових матеріалах стосовно територіальних одиниць більшої частини краю. Так, у постанові сейму Речі Посполитої (1580 р.) зазначалося, що селянські виступи охопили “Україну Руську, Київську, Волинську, Подільську й Брацлавську”. Назву “Україна” знаходимо в листах Богдана Хмельницького, творах Гійома Боплана (“Опис України”), П’єра Шевальє (“Історія війни козаків проти Польщі”) тощо.

 

У науково-публіцистичній літературі існують різні тлумачення походження терміну “Україна”. Одні автори пов’язують цю назву з порубіжними землями південно-західної Русі, інші – зі словом “край”, “країна” (у значенні “рідний край”, “рідна країна”, “рідна земля”).

Причини роздробленості Київської Русі. Кінець ХІ — середина ХІІІ ст. увійшли в історію Київської Русі як період політичної роздробленості. Окремі землі прагнули до самостійного розвитку. Уже у ХІІ ст. на території Русі з’являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцько-Мінське, Ростово-Суздальське, Смоленське, Тмутараканське, Турово-Пінське, Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська і Псковська землі. Характерною рисою роздробленості був її прогресуючий характер. Так, якщо у ХІІ ст. утворилося 12 князівств (земель), то їхня кількість на початку ХІІІ ст. становила 50, а в ХІV ст.— 250 князівств.

 

Роздроблення дістало в науці назву «феодального», оскільки його визначальними причинами були утвердження й подальший розвиток землеволодіння, виділення окремих земель і поява значних політичних центрів, їхнє прагнення до самостійності та незалежності від головного державного центру — Києва.

 

Проте політичну роздробленість Київської держави спричинили декілька чинників. По-перше, великі простори держави, відсутність розгалуженого ефективного апарату управління.

 

На початок ХІІ ст. Русь займала площу майже 800 тис. км2, що, залежно від обставин, могло бути або свідченням державної могутності, або ж джерелом слабкості. Великий князь у цей час не володів достатньо міцним, складеним і розгалуженим апаратом влади, фактично не мав розвинутої мережі доріг, швидких видів транспорту чи засобів зв’язку для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величезній території. Тому в запровадженні своєї політики великим князям доводилося покладатися на удільних володарів, яких, як правило, обтяжувала така зверхність. До того ж, вони самі були не проти посісти великокнязівський престол.

 

По-друге, етнічна неоднорідність населення.

 

Не сприяло міцності держави і те, що в Київській Русі поруч зі слов’янами, що становили більшість населення, проживало понад 20 інших народів: на півночі й північному сході — чудь, весь, меря, мурома, мордва, на півдні — печеніги, половці, турки, каракалпаки, на північному заході — литва і ятвяги. Більшість цих народів силою потрапили під владу київських князів або були ворожі їм.

 

По-третє, зростання великого землеволодіння.

 

У міру розвитку господарства і феодальних відносин зміцнювалося і велике землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, воно посилило владу місцевих князів і бояр, які, у свою чергу, прагнули економічної самостійності та політичної відокремленості. Велике землеволодіння утворювалося різними шляхами: захопленням земель сільської общини, освоєнням нових земель та їхньою купівлею. Наприкінці ХІ — у ХІІ ст. набуває поширення практика роздачі земель боярам та дружинникам у спадкове володіння (вотчину) в нагороду за службу князю. За підрахунками фахівців, вотчинних володінь усіх рангів у Київській Русі було понад трьох тисяч. Спочатку це сприяло зміцненню центральної влади, адже майже кожен із нових землевласників, стверджуючись у власній вотчині, як правило, спирався на авторитет великого князя. Але цілком опанувавши підвладні землі, створивши свій апарат управління, дружину, місцева верхівка дедалі більше відчуває її потяг до економічної самостійності та політичної відокремленості земель.

 

По-четверте, відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.

 

Спочатку на Русі домінував «горизонтальний» принцип спадкоємності князівської влади (від старшого до молодшого, а після смерті представників старшого покоління — від сина старшого брата до сина наступного за віком). Помітне збільшення кількості нащадків Володимира Святославовича та Ярослава Мудрого зумовило той факт, що вже наприкінці ХІ ст. деякі з них, виходячи з власних інтересів, почали енергійно виступати за «вотчинний», або «вертикальний», принцип (від батьків до сина). Паралельне існування, зміщення та накладання цих двох принципів, невизначеність і неврегульованість питання престолонаслідування досить суттєво розхитувало Київську державу, складало основний зміст міжусобних війн. У центрі міжусобного протистояння, як правило, перебував Київ, який на той час був не тільки символом, а й засобом влади. По-п’яте, змінилася ситуація в торгівлі. Так, наприкінці ХІ ст. половецькі кочовища фактично перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. Крім того, серйозного удару по транзитній торгівлі Київської Русі було нанесено двома подіями світового значення: по-перше, слабіючи, Візантія в 1082 р. за допомогу у війні з Сицилією дала дозвіл Венеції торгувати без мита і мати свої порти на території Візантійської імперії, по-друге, хрестові походи відкрили для італійських, французьких та німецьких міст морський шлях на Схід, безпосередньо з’єднали Західну Європу з Малою Азією, Візантією. До того ж у 1204 р. Константинополь, який був ключовим пунктом торговельного шляху «із варягів у греки», став жертвою четвертого хрестового походу. Унаслідок цього Київ залишився поза основними торговельними шляхами. Такий стан речей зумовив певний занепад Києва як центру торгівлі. З’являються нові центри торгівлі й нові торговельні шляхи. Дедалі серйозніше про себе починають заявляти Чернігів, Галич, Володимир-на-Клязьмі, Новгород, Смоленськ, Полоцьк. Слід підкреслити, що зростаючі на торгівлі міста в цей час ставали джерелом фінансових доходів, опорою політичного впливу місцевих князів.

 

По-шосте, постійні напади кочовиків та втручання сусідніх держав у внутрішні справи Русі.

 

Лише половці, за свідченням літописців, здійснили в 1055—1236 рр. 12 великих походів на руські землі, хоча, як уважають дослідники, насправді їх було набагато більше. До того ж половці понад 30 разів брали участь у міжкнязівських усобицях.

 

Крім того, неодноразово в міжусобній боротьбі брали участь правителі сусідніх держав: Польщі, Угорщини, Литви тощо, які були не проти прихопити і частину земель Русі.

 

Період політичної роздробленості в історії Київської держави є закономірним етапом, що відображає не особливості розвитку руського суспільства, а загальноєвропейські тенденції.

 

У період політичної роздробленості на території України існували Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (виділилося з Чернігівського), Переяславське, Волинське та Галицьке князівства (останні два в 1199 р. були об’єднані в єдине).

 

Особливістю міжусобної боротьби князів було те, що вона не зводилася до висування територіальних претензій, кордони князівств-земель були, як правило, непорушні. Зміна кордонів відбувалася лише в разі переходу уділу від одного князя до іншого.

2. Любецький з'їзд князів 1097 року

 


К нязівські з’їзди як своєрідна форма державного правління, засіб прийняття важливих рішень та вирішення спірних питань, почали збиратись у другій половині XI ст.
Любецький з’їзд 1097 року за своєю актуальністю та вагомістю прийнятих рішень історики відносять до найважливіших.
У той час князівські чвари роз’їдали колись велику державу - Київську Русь.
З апанувало феодальне розмежування. К ожен князь бажав силою загарбати багатства сусіда, і всі разом прагнули сісти на великокняжий стіл у Києві.
У зв’язку із зростаючою половецькою небезпекою постала нагальна потреба об’єднати всі сили Ураїни-Руси та будь-яким чином припинити князівські чвари.
1097 р. великий князь київський Святополк Ізяславич, переяславський князь Володимир Мономах, смоленський князь Давид Святославич, чернігівський князь Олег Святославич, володимир-волинський князь Давид Ігоревич та теребовльський князь Василько Ростиславич разом з малими дружинами зібрались у місті Любеч, в Любецькому замку на з’їзд.


М етою Любецького з’їзду було припинити ворожнечу між Святославичами та іншими князями, спинити усібні війни і разом стати проти загрози з боку степу, проти половців.
К нязі сказали: "Для чого губимо руську землю, самі між собою влаштовуючи розбрат? Об’єднаймося віднині єдиним серцем і будемо берегти і шанувати землю руську."




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 481; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.043 сек.