Кадрова політика та управління персоналом сучасного підприємства 2 страница

Екологічний знос – втрата споживчої вартості внаслідок невідповідності умовам екологічної безпеки.

Наслідки морального зносу можна усунути:

- модернізацією устаткування;

- реконструкцією;

- скороченням термінів використання основних фондів;

- підвищенням інтенсивності експлуатації.

Технологічний знос розраховують за формулою

З т = ПВ – ВВ.

Функціональний знос розраховують за формулою

З ф = ПВ с п – (ПВ с / Т с н П с – ПВ н / Т н н П н) * Т с о * П с,

де ПВ с – первісна вартість старого обладнання;Т с н – нормативний термін експлуатації нового обладнання;П с – річна продуктивність старих і нових основних фондів у вартісному визначенні;ПВ н - первісна вартість нового обладнання;Т с о – нормативний термін експлуатації старого обладнання;П н – залишений строк експлуатації старого обладнання.Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію).Амортизація основних фондів – це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів здійснюють централізовано за формулоюН ав = (БВ – ЛВ) / (А н * БВ) * 100,де ЛВ – ліквідаційна вартість основних фондів;А н – амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.Для підтримки основних фондів у нормальному технічному стані на підприємстві здійснюється:- поточний ремонт– збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані проведення регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і запобігання прогресуючому фізичному спрацюванню.- капітальний ремонт- максимально можливе відновлення первісних техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці.- відновлювальний ремонт– ремонт, необхідність у проведенні якого виникає внаслідок стихійного лиха.- модернізація– удосконалення виробничого устаткування з метою запобігання техніко-економічному старінню та підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог.- реконструкція– розширення та переобладнання основних фондів, які створюють умови для виробничого процесу.- технічне переобладнання– заміна та оновлення активної частини основних фондів.

Амортизація - це систематичний розподіл вартості необоротних активів, що амортизується упродовж строку їх корисного використання.

Амортизаційні відрахування - це специфічний вид фінансових ресурсів. З одного боку, амортизаційні відрахування - це витрати підприємства, тому що їхню суму, нараховану на виробничі необоротні активи, включають у собівартість продукції, робіт, послуг.

Для нарахування амортизаційних відрахувань згідно податкового обліку основні фонди поділяють на групи:

Група 1 - будинку, спорудження, їхні структурні компоненти, передаючі пристрої, у тому числі житлові будинки і їхні частини, вартість капітального поліпшення землі;

Група 2 - автомобільний транспорт і запчастини до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади й інструменти, інше конторське устаткування, пристрої і приналежності до них;

Група 3 - інші основні засоби, не включені в групи 1 і 2 і 4;

Група 4 - електронно-обчислювальні машини, інформаційні системи, телефони, мікрофони, радіо, засоби зчитування або печатки інформації, рації, вартість яких вища від вартості малоцінних предметів.

Розмір амортизаційних відрахувань залежить від балансової вартості основних засобів і норм відрахувань, а також методів їхнього нарахування: Група 1-2%; Група 2-10%; ГрупаЗ-6%; Група 4-15%.

Розрізняють метод нарахування амортизації у податковому обліку:

1) звичайний податковий метод за встановленими ставками для кожної групи основних засобів - припускає рівномірне нарахування амортизаційних відрахувань на основні засоби протягом усього терміну їхньої служби;

Згідно з П(С)БО 7 "Основні засоби" метод амортизації повинен враховувати форму, в якій економічна вигода від активу отримується підприємством. Отже, вибір методів амортизації основних засобів підприємство здійснює самостійно, застосовуючи до кожного об'єкта основних засобів відповідний метод нарахування.

У МСБО 16 "Основні засоби" перелічено такі вживані методи амортизації:

- прямолінійного списання;

- зменшення залишкової вартості;

- прискореного зменшення залишкової вартості;

- кумулятивний;

- виробничий.

Вибір методу амортизації визначається низкою об'єктивних чинників залежно від специфіки виробництва, темпів технічного прогресу, складності та особливостей розрахунків тощо.

Прямолінійний метод полягає в тому, що кожного року на собівартість виготовленої продукції переноситься однакова частина вартості основних фондів. За такого методу щорічні амортизаційні відрахування обчислюються за формулою:

де Ар - річні амортизаційні відрахування, грн.; ОФп - балансова (первісна) вартість об'єкта основних фондів, грн; На — норма амортизації, %.

Прямолінійний метод амортизації є простим, наочним, забезпечує рівномірні, стабільні амортизаційні накопичення протягом усього терміну служби. Водночас цей метод має низку недоліків:

- по-перше, цей метод передбачає рівномірний знос основних фондів протягом усього терміну їх використання, але в реальному виробництві устаткування зношується нерівномірно і вартість основних фондів на вартість продукції переноситься нерівномірно;

- по-друге, прямолінійний метод амортизації не враховує морального зносу основних фондів, який зменшує вартість машин та устаткування або зменшує можливу їх вартість за рахунок введення в експлуатацію нових, більш досконалих, ефективних машин та устаткування. Це обумовлює дострокове виведення застарілої техніки з експлуатації, а значить, і недоамортизацію цієї техніки, величина якої обчислюється за такою формулою:

де Ноф - недоамортизована частина основних фондів, грн.; ОФз - залишкова вартість основних фондів, грн.; Д - витрати, пов'язані з ліквідацією, демонтажем недоамортизованих фондів, грн.

Збитки від недоамортизації відбиваються на результатах діяльності підприємства.

Методи прискореної амортизації дають змогу протягом першої половини корисного строку використання основних фондів відшкодувати до 60- 70% їх вартості завдяки застосуванню в цей період підвищених норм амортизації.

Прискорена амортизація означає щорічне зниження суми амортизаційних відрахувань, тому методи прискорення амортизації - це методи дигресивної амортизації.

Доцільність застосування методів прискорення амортизації пояснюються такими обставинами:

- найбільша інтенсивність використання основних фондів припадає на перші роки їх експлуатації, коли вони фізично і морально ще є новими;

- накопичуються кошти для заміни об'єкта, що амортизується, у разі його швидкого морального старіння та інфляції.

Найпоширенішими методами прискореної амортизації є метод зменшення залишкової вартості та методу суми чисел (кумулятивний метод).

Метод зменшення залишкової вартості визначення суми амортизаційних відрахувань множенням залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації на річну норму амортизації, яка визначається за такою формулою:

де n- тривалість корисного використання об'єкта основних фондів, років.

Кумулятивний метод характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині строку використання і поступовим їх зниженням у другій половині. Норма амортизації тут - величина змінна і розраховується діленням числа років на кумулятивне число, що являє собою суму чисел членів арифметичної прогресії.

При використанні цього методу в перші три роки амортизовано буде понад 64% вартості основних фондів, а через п'ять років - майже 90%.

Виробничий метод амортизації ґрунтується на передбаченні, що функціональна корисність основних фондів залежить не від часу, а від результатів їх використання. При цьому термін корисної служби визначається кількістю продукції та обсягом послуг, які підприємство планує виготовити або надати, використовуючи наявні засоби праці. При використанні цього методу річна сума амортизації визначається множенням фактичного обсягу продукції на виробничу ставку амортизації, формула:

де QПЛ - загальний обсяг продукції, який підприємство планує виробити з допомогою цих засобів, шт.

Виробничий метод амортизації застосовується на промислових підприємствах з нерівномірним випуском продукції по періодах.

Крім того, підприємства України можуть застосовувати норми й методи нарахування амортизації основних фондів, передбачені податковим законодавством, згідно з яким амортизаційні відрахування обчислюються окремо за кожною з трьох груп основних фондів, визначених за функціональним призначенням. Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються множенням норми амортизації на балансову вартість групи основних фондів на початок звітного періоду (4.11):

де А - амортизаційні відрахування за звітний період, грн.; БВ - балансова вартість групи основних фондів на початок звітного періоду, грн.

Річні норми амортизації для кожної з груп основних фондів установлені такі:

- група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, вартість капітального поліпшення землі - 8% (квартальна 2%);

- група 2 – автомобільний транспорт та вузли до нього, меблі, побутові електронні, оптичні та електромеханічні прилади і інструменти - 40% (квартальна 10%);

- група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4 - 24% (квартальна 6%);

- група 4 – ЕОМ, машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення – 60% (квартальна 15%).

Для характеристики ефективності використання основних фондів використовують показники, які поділяються на загальні і часткові.

Загальні показники залежать від багатьох техніко-організаційних та економічних факторів і виражають кінцевий результат використання основних фондів.

Одним із основних загальних показників, який є найпоширеніший у практиці є коефіцієнт фондовіддачі. її розраховують як відношення обсягу виготовленої продукції (Q) до середньорічної вартості основних фондів.

К ф.в. = Q / Фосн.(с.р.)

Фосн = Фосн (п.р.) + Фосн (пост) х Тпост/12 -Фосн (виб) х Твиб/12

Коефіцієнт фондовіддачі відображає ту кількість продукції, яка виробляється з однієї грн. вартості основних фондів, він показує загальну віддачу від використання кожної гривні, витраченої на основні фонди.

Оберненим до фондовіддачі є коефіцієнт фондомісткості, який визначається відношенням середньорічної вартості основних фондів до обсягу виготовленої продукції (Q).

Кф.м. = Фосн.(с.р.) / Q

Цей показник дає можливість визначити вартість основних фондів на 1грн. виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємств основними фондами.

За нормальних умов фондовіддача має тенденцію до збільшення, а фондомісткість - до зменшення.

Важливим показником, що характеризує забезпеченість кожного працівника основними фондами, є показник фондоозброєності, який розраховують шляхом ділення середньорічної вартості основних фондів на середньооблікову чисельність персоналу:

Кф.о.= Фосн.(с.р.) / Чср.

Відносним показником ефективності використання основних фондів є рентабельність основних фондів, який розраховується як відношення прибутку до середньорічної вартості основних фондів.

Р = Пр / Фосн.(ср.)

Цей показник характеризує суму прибутку, яка припадає на 1грн. основних фондів.

Часткові показники характеризують рівень використання основних фондів залежно від окремих факторів. До них належать показники екстенсивного та інтенсивного їх використання.

Коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування характеризує рівень його завантаження у часі і визначається співвідношенням часу фактичної роботи устаткування за рік до номінального фонду робочого часу.

Кекст. = Фд / Фнорм

Фд., Фнорм – дійсний і номінальний фонд часу роботи обладнання за певний період.

Коефіцієнт інтенсивного завантаження устаткування визначається відношенням фактичної продуктивності устаткування до його нормативної продуктивності.

Кінт. = Тфакт / Тнорм

Тфакт – фактично використаний час на виготовлення одиниці продукції.

Тнорм – технічно-обґрунтована норма часу на виготовлення одиниці продукції.

Коефіцієнт інтегрального використання відображає рівень використання устаткування, як у часі, так і щодо продуктивності і визначається як добуток коефіцієнтів екстенсивного та інтенсивного завантаження.

Кінтегр. = Кекс х Кінт.

Коефіцієнт змінності роботи устаткування, який являє собою відношення загальної кількості обладнання, що працювало в І, II, IV зміни до кількості обладнання, що працювало в максимально завантажену зміну.

Кзм. = N1 + N2 + N3 / Nmах

N1, N2, N3 - кількість обладнання, що працювало в І, II, III зміни

Nmах - кількість обладнання, що працювало в максимально завантажену зміну.

За допомогою вказаного коефіцієнта можна визначити завантаженість обладнання підприємства.

З обл. = Кзм / РР х 100%

РР - режим роботи підприємства, змін.

Основними напрямками підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства є такі:

• Екстенсивний, до якого належить в основному збільшення часу роботи основних виробничих фондів.

• Інтенсивний, до якого належить підвищення віддачі засобів праці на одиницю часу.

Однією з головних умов підвищення ефективності відтворювальних процесів є оптимальність термінів експлуатації основних фондів, і передусім активної їх частини, відповідно до первинного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і подовження терміну експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.

Скорочення термінів експлуатації основних фондів, з одного боку, уможливлює прискорення їх оновлення, зменшення морального старіння, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого, — зумовлює зростання собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших за обсягом інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.

Подовження періоду функціонування основних фондів дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці й за рахунок цього спрямовувати більше ресурсів на розширене відтворення, але при цьому знижується загальна продуктивність діючих основних фондів.

Саме тому терміни експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші витрати суспільної праці на їх виготовлення і використання у виробничому процесі протягом усього періоду їх функціонування.

Розширити відтворення основних фондів можна за допомогою таких заходів:

? технічного переозброєння діючого підприємства;

? реконструкції виробництва;

? розширення виробничих потужностей підприємства;

? нового будівництва технологічно завершених виробничих потужностей та підрозділів підприємства.

Сукупність оборотних фондів та фондів обігу підприємства становлять його оборотні засоби або оборотні кошти.

Оборотні кошти — це засоби виробництва, які беруть участь тільки в одному виробничому циклі, під час якого переносять свою вартість на вартість готової продукції повністю.

Оборотними вони називаються тому, що вони перебувають в постійному обороті. Ці кошти рухаються за схемою: гроші → товар → гроші, тобто, за один оборот гроші вкладаються в придбання сировини, під час виробництва сировина перетворюється в готову продукцію, а після продажу продукції кошти знову повертаються на підприємство у формі грошей.

Оборотні засоби поділяються на нормовані і ненормовані..

До нормованих належать всі оборотні фонди та готова продукція на складах.

До ненормованих відносяться відвантажена готова продукція та готівкові і безготівкові грошові кошти підприємства. Структура оборотних засобів - це співвідношення їх окремих елементів до загального обсягу, виражене у відсотках. Джерелом формування оборотних засобів підприємства є власні і залучені засоби.До власних належать виділені підприємству при його утворенні кошти, статутні фонди приватних підприємств, а також поповнення цих фондів. Поповнення може відбуватися за рахунок прибутку підприємства, а також за рахунок залучення в оборот стійких пасивів. Залученими оборотними засобами являються кредити банків, якими покривається нестача власних оборотних засобів.

Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборотних коштів. Ця потреба є одним з об'єктів фінансового планування і відображення в обліку та звітності. Використовуються два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обгрунтованих норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостями постачання, виробництва та реалізації продукції. Планування оборотних коштів здійснюється відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби та бізнес-плану, який охоплює й пов'язує виробничі й фінансові показники, створюючи саме цим умови для успішної комерційної діяльності та розвитку підприємництва.

Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську діяльність підприємств.

За відповідності складу, структури й наявності оборотних коштів запланованому обсягу виробництва та реалізації підприємство в змозі отримувати прибуток з мінімальними витратами.

У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу виробництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і заборгованості, інші негативні явища в господарській діяльності. Надлишок оборотних коштів призводить до нагромадження надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму економії; створення умов для використання оборотних коштів не за призначенням.

Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний період - рік, півріччя, квартал. Це досягається за проведення таких робіт:

1. Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів. Норма оборотних коштів - це відносний показник, який обчислюється в днях, відсотках чи гривнях.

2. Встановлення одноденного витрачання матеріальних цінностей, виходячи із кошторису витрат на виробництво.

3. Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні проводиться множенням одноденних витрат в грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях.

4. Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на підприємстві проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями.

5. Заключний етап нормування - визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція.

Чинником, що сприяє підвищенню ефективності використання матеріальних ресурсів, є їх нормування.

Під нормою витрат матеріальних ресурсів розуміють гранично допустиму величину сировини, матеріалів, палива, енергії, яка може бути витрачена для випуску одиниці продукції визначеної якості за певних організаційно-технічних умов. Таким чином, норми витрат матеріальних ресурсів регламентують величину виробничих витрат матеріалів, сировини, напівфабрикатів, палива, енергії. Основні і частково допоміжні матеріали нормуються на одиницю продукції, а деякі з них - на одиницю часу роботи устаткування.

Норми витрат матеріальних ресурсів класифікують за такими ознаками: періодом дії, масштабами застосування, ступенем деталізації об'єкта нормування, ступенем деталізації номенклатури матеріалів, призначенням.

За періодом дії розрізняють норми:

— перспективні, що враховують прогресивні напрями у використанні сировини, матеріалів протягом кількох років;

— річні, що визначають середньорічні витрати матеріальних ресурсів;

— поточні, які пов'язані з конкретним технологічним процесом в обмеженому календарному періоді.

За масштабом застосування розрізняють норми індивідуальні, що застосовуються для виготовленні окремого виду продукції, і групові — для окремих видів продукції.

За ступенем деталізації об'єкта нормування розрізняють такі норми витрат матеріальних ресурсів: на одиницю готової продукції, на вузол, на деталь;

За ступенем деталізації номенклатури матеріалів розрізняють норми специфіковані (на вид ресурсів за конкретними їх параметрами) і зведені (на вид ресурсів зі звуженою номенклатурою);

За призначенням застосовують норми витрат окремих видів матеріальних ресурсів — сировини, основних матеріалів, палива, енергії тощо.

Норми витрат матеріальних ресурсів мають бути прогресивними, технічно та економічно обґрунтованими.

Техніко-економічне обґрунтування норм витрат матеріальних ресурсів пов'язане з аналізом їхньої структури. Структура норми витрат матеріальних ресурсів являє собою склад і співвідношення окремих її елементів:

де Нв — норма витрат;

Вк — чисті витрати матеріалу на одиницю продукції або виробничої роботи (корисні витрати);

Втех — неминучі технологічні відходи та втрати;

Вінш— інші організаційно-технологічні втрати, що виникають у процесі транспортування, зберігання тощо.

Норми витрат матеріалів на виготовлення одиниці продукції розраховують з урахуванням її матеріаломісткості.

До основних методів нормуванні матеріальних ресурсів відносять: аналітично-розрахунковий; дослідно-виробничий; звітно-статистичний.

Аналітично-розрахунковий метод грунтується на детальному аналізі первісної конструкторської та технологічної документації, результатах науково-дослідницьких робіт, експериментів, конкретних виробничих умов, на урахуванні можливостей впровадження в плановому періоді нової техніки, технології та прогресивних методів організації виробництва. Застосування цього методу дає змогу техніко-економічно обґрунтувати складові елементи норм, виявити втрати й резерви, розробити відповідні організаційно-технічні заходи щодо забезпечення економії сировини та матеріалів.

Дослідно-виробничий метод грунтується на встановленні норм дослідних випробувань, проведених безпосередньо на робочих місцях та в цехах. Цей метод застосовується здебільшого при нормуванні витрат допоміжних матеріалів та інструменту.

Звітно-статистичний метод полягає в розрахунку норм на базі звітних даних про фактичне використання матеріалів, сировини в звітному періоді з коригуванням їх у бік можливого зниження.

Ці норми не є прогресивними, бо не сприяють виявленню внутрішніх резервів, тому застосування їх допустиме, як виняток, для приблизних розрахунків та для нормування малоцінних матеріалів, які рідко використовуються.

Дата добавления: 2015-05-22