Персоналістичні напрями

Головні напрями сучасної психології

Персоналістична психологія зосередила свої зусилля на вивченні особистості та її внутрішньої будови. Так, для В. Штерна (1871-1938) "психологія є наукою про особистість (person), що зазнає переживань, кожне з яких тлумачиться в термінах своєї власної матриці". Людська особистість, за В. Штерном, створює вищий спосіб життя. А її акти психофізично нейтральні - вони не є ні психічними, ні фізичними.

Вищий спосіб або модальність життя, за В. Штерном, має три рівні: перший - життєдіяльність, або біосфера індивіда, другий - переживання і третій рівень - система культурних, соціальних, моральних та релігійних цінностей, які особистість засвоює шляхом так званої інтроцепції — внутрішнього сприймання.

Стрижень особистості - в характері людини, який визначається її рисами, що мають сталі і цілеспрямовані акти.

І. Шпрангер (1882-1963) назвав свою психологію особистості структурною і дійшов висновку, що її спрямованість і самобутність визначаються тими цілями і духовними цінностями, до яких особистість прагне.Разом з тим цілі і цінності залежать від суспільства, в якому живе і діє особистість, від рівня його духовної культури. Визначення шести галузей культури в суспільстві дало підставу для класифікації особистостей.

Серед шести головних духовних сфер суспільства Е. Штерн виділяє: науку, естетику, економіку, релігію, політику, взаємини з іншими людьми. І відповідно до них він називає шість типів особистостей: теоретична, естетична, економічна, релігійна, політична та соціальна.

До персоналістичних напрямів психології належать: теорія самореалізації Г. Олпорта (1897-1969), концепція самоактуалізації А. Маслоу (1908-1970), концепція відношень у структурі особистості К. Роджерса (1902-1990) та інші.

Слід зазначити, що основний предмет дослідження персонологів-психічно здорові, зрілі і творчо обдаровані представники людства. Головна їх відмінність від інших людей полягає в безперервному розвитку і активному ставленні до навколишнього світу.

У структурі особистості Г. Олпорт розрізняє центральну мотиваційно-спонукальну сферу, яка складається з двох рівнів активності: мотивації потреби і вищих мотивів - прагнення до розвитку. Отже, пошук постійного напруження, опір рівновазі, гомеостазу - характерні риси мотивів розвитку. Мотиви розвитку зумовлюють спрямовану в майбутнє систему цілей, реалізація яких вимагає і сприяє розвиткові нових можливостей людини.

Отже, особистість - процес безперервного становлення людини, спрямованої в майбутнє. А саме: формування нових мотивів є процесом перетворення способів діяльності, її цілей і мотивів. Якраз у механізмі перетворення мотивів на способи тієї самої діяльності - умова саморозвитку людини.

А. Маслоу доводить, що соціальність людини - вимога самої її природи, що люди мають потреби в спілкуванні, любові, повазі, співпричетності, які за своєю природою набувають форми "інстинктоподібності". Тобто це потреби суто туманоїдні. До базальних потреб відносяться: фізіологічні потяги, потреби в безпеці і захисті, любові, повазі і самоактуалізації людини. Незадоволення базальних потреб спричинює хвороби: неврози і психози.

Над рівнем базальних потреб надбудовується метамотиваційний рівень - потреби в істині, добрі і красі, справедливості, єдності. Але потреби самоактуалізації, на думку А. Маслоу, починають функціонувати лише після того, коли вдоволені всі інші потреби.

Вивчення творчих особистостей дало підстави для важливого висновку: серед різноманітних властивостей людей, схильних до "самоактуалі-зації", провідною є установка на зосередженість не на власній персоні, не на суто індивідуальних інтересах, а на високих суспільних цілях. Цим людям властиві почуття провини, тривоги, але їх непокоїть не власна доля. Зовнішня свобода для них менш важлива, ніж внутрішня.

Центральна ідея концепції К. Роджерса полягає в тому, що співвідношення: 1) дійсного змісту особистості, 2) уявлення людини про себе - про своє "я" і 3) про своє ідеальне "я", про той тип особистості, якою вона бажає стати, відображає справжню структуру особистості. Розбіжності в цих уявленнях призводять до неврозів і страждань людини. Вона відчуває стурбованість, почуття тривоги, уразливості, яке стає тим болючішим, чим більше назріває потреба змінити на краще думку про себе.

Психотерапевтична процедура, запропонована К. Роджерсом, спрямована на те, щоб, по-перше, сформувати в особистості нове, більш адекватне бажанню бачення себе самої і, по-друге, зробити його більш реальним, що відповідає можливостям людини, її "ідеальному я", по-третє - створювати "теплий психотерапевтичний мікроклімат". Завдяки цьому людина забезпечує позитивне ставлення до себе, починає вірити в себе, що є безперечною умовою розвитку, дієвого самоконтролю і організованості дій. А щоб піднятися ще вище, людина має усвідомити свої переваги і вади, прийняти їх як належне і почати працювати над собою.

К. Роджерс, вивчаючи розбіжності дійсних можливостей, бажань та почуттів людини і її "ідеального я", назвав цей стан "умовою престижу". Це - відповідність громадській оцінці, суспільній значущості особистості.

Дата добавления: 2015-05-22