Зовнішня політика України

2 липня 1993 року Верховна Рада України схвалила “Основні напрямки зовнішньої політики України”. Цей документ визначає базові національні інтереси України і завдання її зовнішньої політики, містить засади, на яких реалізується зовнішньополітична діяльність нашої держави.

В документі, зокрема, зазначається, що з огляду на його геополітичне становище, історичний досвід, культурні традиції, багаті природні ресурси, потужний економічний, науково-технічний та інтелектуальний потенціал, Україна має всі можливості стати спливовую світовою державою, виконувати значну роль в забезпеченні політико-економічної стабільності в Європі.

Зовнішня політика України спрямовується на виконання таких найголовніших завдань:

утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави;

забезпечення стабільності міжнародного становища України;

збереження територіальної цілісності держави та недоторканості її кордонів;

включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу;

захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і віхідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом;

поширення в світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

Засади, на яких наша держава реалізує свою зовнішню політику, базуються на дотриманні загальновизначних норм і принципів міжнародного права, статуту ООН, Хельсінського Заключного акту, Паризької хартії для нової Європи та інших документів НБСЄ.

Україна здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав.

Вона розбудовує свої двосторонні та багатосторонні відносини з іншими державами та міжнародними організаціями на основі принципів добровільності, взаємодопомоги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи.

Україна, наголошується в документі, не є ворогом жодної держави. Вона беззастережно засуджує війну як знаряддя національної політики, додержується принципу незастосування сили та загрози силою і прагне вирішувати будь-які міжнародні спори виключно мирними засобами. Ми не висуваємо жодних територіальних претензій до своїх сусідів, так само, як і не визначаємо жодних територіальних претензій до себе.

В сучасних умовах, підкреслюється в документі, додержання прав людини не є лише внутрішньою справою окремих держав.

Україна додержується принципу неподільності міжнародного миру і міжнародної безпеки і вважає, що загроза національній безпеці будь-якої держави становить загрозу загальній безпеці і миру у всьому світі. В своїй зовнішній політиці вона обстоює підхід “безпека для себе – через безпеку для всіх”.

Наша держава керується принципом примату права в зовнішній політиці, визначаючи пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права. Її неодмінний принцип – сумлінне використання всіх своїх міжнародних зобов'язань. Належним чином ратіфіковані договори Україна вважає частиною свого внутрішнього права.

У своїй зовнішній політиці Україна спирається на фундаментальні загальнолюдські цінності і засуджує практику подвійних стандартів в міждержавних стосунках.

Україна виступає проти присутності збройних сил інших держав на українській території, а також проти розміщення іноземних військ на територіях інших держав без ясно висловленої згоди цих держав, крім випадків застосування міжнародних санкцій відповідно до статуту ООН.

Згідно з вимогами міжнародного права, Україна здійснює неозброєні примусові санкційні заходи у випадках міжнародних правопорушень, які завдають їй шкоду.

Україна застосовує свої Збройні Сили у випадках актів збройної агресії проти неї та будь-яких інших збройних зазіхань на її територіальну цілісність та недоторканність державних кордонів або на виконання своїх міжнародних зобов’язань.

Україна вважає себе, на рівні з усіма колишніми радянськими республіками, правонаступницею Союзу РСР і не визнає будь-яких переваг і винятків з цього принципу для жодної з держав-правонаступниць без належним чином оформленої згоди всіх цих держав.

Головними сферами зовнішньополітичної діяльності України є розвиток двосторонніх міждержавних відносин, розширення участі в європейському регіональному співробітництві, співробітництво в рамках Співдружності незалежних держав, членство в ООН та інших універсальних міжнародних організаціях. Пріоритетними напрямами двосторонніх відносин України є активний розвиток стосунків з такими групами держав: західні держави – члени ЄС та НАТО, географічно близькі держави, країни Азії, Азіатсько-Тихоокеанського регіону, Африки та Латинської Америки.

З прикордонними державами, говориться в документі, Україна має на меті укласти повномаштабні договори про добросусідство і співробітництво, в тому числі для остаточного підтвердження існуючих державних кордонів, створення атмосфери взаємної довіри та поваги, розбудови дружніх і взаємовигідних партнерських відносин у всіх галузях. В цьому контексті кожна прикордонна держава є стратегічним партнером України.

В “Основних напрямках зовнішньої політики України” звертається особлива увага на те, що у зв’язку з особливостями історичного розвитку і специфікою геополітичного і геоекономічного положення України домінантною двосторонніх відносин з прикордоними державами є українсько-російські відносини. Для України вони є стосунками “особливого партнерства”, оскільки від їхнього характеру значною мірою залежатиме доля прогресивного демократичного розвитку як України, так і Російської Федерації, стабільність в Європі і в усьому світі. Продіючи будь-яким територіальним претензіям чи спробам втручання у свої внутрішні справи, Україна вживатиме всіх заходів для переведення стосунків з Росією в русло справжнього добросусідства, взаємоповаги і партнерства. В цьому контексті надзвичайно важливе завдання полягає в активізації діяльності, спрямованої на усвідомлення обома сторонами безперспективності і згубності курсу на конфронтацію в українсько-російських відносинах.

Розбудова стосунків з західноєвропейськими державами, говориться в документі, створить умови для відновлення давніх політичних, економічних, культурних, духовних зв’язків України з європейською цивілізацією, прискорення демократизації, проведення ринкових реформ та оздоровлення національної економіки. Таке співробітництво стане надійним підгрунтям для розширення участі України в європейських структурах та майбутнього інтегрування її господарства до загальноєвропейського і світового економічного простору. В цьому контексті особливе значення для України мають відновини із Сполученими Штатами Америки.

Географічно близькі держави разом з деякими прикордонними країнами є своєрідним мостом між Україною та заходом Європи. Україна розвиватиме з ними повномасштабні дружні відносини. Таке співробітництво розширюватиме смугу стабільності і миру навколо України, сприятиме її утвердженню як впливової європейської держави, торуватиме шляхи до широких політичних, економічних, культурних, наукових, гуманітарних стосунків з Центральною, Північно-Східною Європою. Розгалужені і стабільні стосунки України з географічно близькими державами є необхідною умовою повноцінного інтегрування України у сім’ю європейських народів, її активної участі в регіональному і субрегіональному співробітництві.

В документі зазначається, що Україна розвиватиме двосторонні відносини з азиатськими, африканськими, латиноамериканськими державами, а також країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Окреслюючи основні напрямки регіонального співробітництва України в Європі, документ перераховує такі пріоритети в цій галузі: діяльність у рамках Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), участь в Раді Північноатлантичного співробитництва та Північноатлантичної асамблеї, розвиток контактів з Радою Європи та іншими європейськими структурами.

Україна розвиватиме свою зовнішньополітичну активність і на субрегіональних напрямках, зокрема у Черноморському економічному співробітництві та Дунайській комісії, налагоджуватиме широкі контакти на Середземноморському напрямку, дотримуватиметься курсу на включення в співробітництво в рамках Центральноєвропейської ініціативи, прагнутиме підтримувати тісні контакти з Вишеградською групою, Північною Радою, та Радою держав Балтійського моря, розвиватиме співробітництво у межах Карпатського єврорегіону.

В документі підкреслюється, що перспективною метою української зовнішньої політики є членство України в Європейських Співтовариствах, а також інших західноєвропейських або загальноєвропейських структурах.

Україна, як одна із засновниць Співдружності незалежних держав, розвиває співробітництво з країнами – учасницями СНД відповідно положень угоди про Співдружність незалежних держав із Застереженнями до неї, зробленими Верховною Радою України.

Україна виступає за розвиток найширших торговельно-економічних та інших зв’язків між країнами СНД на засадах суверенного партнерства, рівноправності і взаємовигоди. Вона відстоюватиме позиції збалансованої господарської діяльності в рамках СНД як необхідного етапу на шляху спровадження цивілізованих форм розвитку інтеграційних процесів. Визнаючи потребу тісної економічної взаємодії в рамках СНД, Україна виходитиме з того, що нагальною потребою сучасного етапу є перегляд старих і перехід до нових форм інтеграції, які б сприяли якнайшвидшому входженню України та інших заінтересованих країн СНД в європейську і світову економічну систему.

59. Українська діаспора та Україна
Характер зв'язків зарубіжних українців з батьківською землею залежав від багатьох «об'єктивних і суб'єктивних факторів, насамперед від суспільно-політичної ситуації в країнах поселення і в Україні, позицій різних поколінь української діаспори. Окрема сторінка в літописі українців у США і Канаді — підтримка Лютневої революції 1917 р. в Росії та Україні. Українські поселенці в Канаді та США вірили, що перемога над царизмом відкриє широкі можливості для вільного розвитку українського народу. Цим пояснюється і підтримка ними жовтневого перевороту 1917 р. та соціалістичних ідей. Головним регіоном, куди спрямовувалася допомога української діаспори, була, звичайно ж, Західна Україна. Зарубіжні українці з неослабною увагою слідкували за національно-визвольною боротьбою своїх земляків. І своїм обов'язком вважали надання їм матеріальної та моральної підтримки. З цією метою 1922 р. в Канаді був створений Український робітничо-фермерський комітет за визволення Східної Галичини. Його першою акцією стала кампанія по збиранню коштів для допомоги політв'язням та їхнім родинам.
Отже, українська діаспора, передусім у Канаді та США, вписала у свою історію яскраві сторінки солідарності з колишньою батьківщиною. В скрутні часи українські іммігранти та їхні нащадки були поруч з народом, від якого пішло їхнє коріння.
Проголошення Акта про незалежність України 24 серпня 1991 р. викликало не тільки радісне піднесення в середовищі української діаспори, але й зміцнило її надії на те, що цього разу справа побудови самостійної демократичної Української держави буде доведена до кінця. У всіх країнах, де проживають українці та їхні нащадки, цей акт відзначався як найбільше свято.

Дата добавления: 2015-05-22