Механізм почуттів складається із системи сенсорних, перцеп-тивних, дихотомічних, трихотомічних та комбінаторних дій, вони його утворюють і розвивають

Почуття зароджуються під час чуттєво-інтуїтивного відображення предметів і супроводжується переживаннями зрізним їх забарвленням.

Почуття відповідають сенсу відображених предметів і явищ, всебічно оцінюють їх властивості, і на підставі цього людина приймає рішення діяти так чи інакше.

Раніш сенсорні, перцептивні, дихотомічні, трихотомічні та комбінаторні дії розглядались окремо одна від одної і без зв'язків між ними. Ми ж дослідимо їх як цілісність, де всі п'ять об'єднані в одній. Вони описуються загальною формулою генезису почуттів:

людина <-» чуттєво-інтуїтивне відображення «-> предмет

/. Сенсорні дії вирізняють чуттєві якості предмета з їх загалу, інформація про які надходять через понад один мільярд каналів з довкілля; працюють мимовільно і здійснюють зв'язок з предметом безперервно; охоплюють предмет не цілісно і не в його неосяжності, а торкаються лише окремих властивостей предметів і явищ. Відображають сутність предметів у відношеннях з іншими предметами їх подібність або відмінність.

Оскільки властивості предметів бувають найзагальнішими, специфічними, головними і неголовними, необхідними і випадковими, зовнішніми і внутрішніми, то вони і визначають спрямованість свідомості, намір і ціль відображення. Атрибутивною властивістю предметів є їх гармонія - внутрішня і зовнішня упорядкованість, узгодженість частин і цілого, їх цілісність. Інтенція творчої людини спрямовує її на взаємини з гармонійними предметами, а у дисгармонійних схильна гармонію відновлювати. Предмети, що мають у собі пропорцію «золотого перерізу», викликають позитивні почуття. Коли предмет втрачає цю властивість, то втрачає також свою сутність, яка опосередковано її виражала, а людина переживає почуття відрази, огиди і навіть ворожнечі.

Сенсорна дія генетично первинна: працює там, де ще немає сприймання, немає усвідомлення предмета, а є лише виокремлення його властивостей. Сенсорна сфера людини дуже елементарна і забезпечує теоретичну активність людини.

Разом з тим підсвідома сфера сенсорики здатна до операцій аналізу, ремінісценції, інтуїції і запозичує у свідомості вміння читати тексти (парадокс 25 кадру в кінематографі з метою реклами через підсвідоме відображення певних закликів), розуміти їх, регулювати дії і вчинки. Під порогом свідомості людини у сенсорній сфері перетворюються і доповнюються деталями образи, яких бракує в оригіналах, і таким чином з хаотично розпорошених елементів створюється цілісність.

2. Перцептивні дії. Перцепція - утворення інтегральних, не по-вязаних з окремим органом чуття, образів предметів і явищ. Ці образи утворюються через усвідомлення їх цілісності, структурності, предметності, константності, а також через здатність до апперцепції. Остання створює домінанти, прагнення і спонуки - образи наших дій і поведінки в майбутньому.

Безперечною реальністю є те, що відображається. Це не сума відчуттів, а деяка цілісність: предмети, явища, процеси, стани предметів, людей і відносин між ними. А якщо до суми відчуттів додати ще й потік інформації, що відбиває стан тіла, всієї людини (до речі в опти-

мальному стані сигналізація зсередини мінімальна, а зі збільшенням відхилення від норми зростає її обсяг та інтенсивність), то стає важко зрозумілим те, як усі ці образи взаємодіють і як ми не втрачаємо при цьому можливості жити і доцільно діяти.

Через перцепцію зароджуються цілісні образи предмета. Людина нібито «обмацує, обстежує і розпізнає» предмет і створює його образ. Форма з предмета, так би мовити, «вилучається», щоб одразу ж, без зайвого зволікання, віднести створений образ до самого предмета. Предметне ж значення - зміст образу, поєднуючись із надбанням людини, порівнюється з іншими образами, що дає підстави для тлумачення - розкриття сутності предмета, щоб краще його зрозуміти. Предмет стає для нас визначеним і закріпленим у формі образу. Відтак, людина розв'язує тут ланцюжок задач:

- розкриває чуттєві властивості у предметі;

- розбудовує сукупність цих властивостей у певну цілісність -
образ;

- встановлює для себе значення і сенс відображеного предмета;

- здійснює оцінювання, на підставі чого;

- приймається рішення: діяти так чи інакше.

3. Дихотомії образу. Питання дихотомії під час побудови образу вже давно розглядається психологами як здатність людини поза свідомістю здійснювати поділ сприйнятого на "фігуру" і "тло". Логіка теж користується дихотомією, коли ділить одне поняття на два видових, які суперечать одне одному (поняття А ділять на поняття Б і не Б). Здатність неусвідомлено ділити на дві частини будь-яке сприйняття на образ предмета і його тло, тобто на дві частини, які суперечать одна одній, людина використовує постійно.

Дихотомія сприйняття пов'язана із законами структурування і усвідомлення сенсу образу. Розмежовані в образі "фігура" і "тло" відрізняються одне від одного: тло є невизначеним і нічим не обмеженим змістом; фігура ж обмежена і константна, нібито рельєфна, тому більш предметна, і насичена змістом, який має цінність для людини. Навіть величина порогу різниці на фігурі більша, ніж у тла.

Завдяки здатності до дихотомії ми бачимо предмети, а не проміжки між ними, тобто тло, - те, що їх облямовує. Але це не означає, що тло і фігура не міняються місцями: почуттєвий зміст сприйняття перебудовується відповідно до тих цілей і сенсів, які людина в них вбачає. Перебіг тла на фігуру і навпаки суттєво позначається не лише на змісті

почуттів, а й на мотивації дій та вчинків людини. Осмислити сприйняття означає усвідомити предмет, який у ньому відображено, і виділено те, що не є цим предметом - тобто тлом.

Наочно дихотомія виражається геометричним символом - монадою.

Образ монади - це коло, поділене на дві частини, кожна з яких плавно переходить у свою протилежність. У площині кожної частини монади (чорної і білої) розташовані маленькі кільця протилежного до тла кольору: на білому тлі - чорне кільце, на чорному - біле. Монада - геометричний символ, що виражає дві глибокі істини - сенс добра і зла, які завжди поряд і одне без одного не існують. Що, окрім цього, ще символізує монада?

1. Вона асиметрична - у неї є правий і лівий бік - протилежності.

2. Кружечки на монаді, очевидно, нагадують, що немає зла, яке
б не містило зародку добра, і що будь-яке добро має нести в собі за
родок своєї протилежності - зла. Немає відомого, яке б не стикалося
з невідомим, темним. Немає краси, яка була б позбавлена елементів
потворного, як і не існує самостійно потворності. Треба пам'ятати, що
немає нічого абсолютного - ані білого, ані чорного, а є відтінки сірого:
усе є в усьому.

3. Кожен предмет, процес, явище або їх системи - цілісності, що
містять протилежності, і в кожній з них - зародок іншої протилежнос
ті. Тому вони взаємодіють, кожна справляє вплив на іншу, відобража
ється, «висвічується» у протилежній і завдяки цьому розвивається у
свою протилежність.

У саморусі і саморозвитку - суть усього, що виникає і розвивається.

Почуття відображають протилежності. Зовнішні протилежності -полюси певної цілісності, які передбачають і заперечують одна одну, але існують відносно самостійно. Наприклад, система «людина - природа», «людина - ноосфера», «людина - людина» тощо. Кожний елемент містить свою протилежність, хоча вони і розмежовуються простором і часом.

Внутрішні протилежності, заперечуючи одна одну, перебувають у стані взаємопроникнення. Вони існують усередині людини в неподільній фізичній цілісності. Зокрема, права і ліва півкуля головного мозку - протилежні за способами перетворення інформації.

Якщо людина усвідомить протилежності у предметах і явищах, тоді вона здатна діяти у згоді з їх природними закономірностями (законами міри). Коли в людині протилежності перебувають у стані гармонії, то вона почуває душевну і тілесну гармонію. Якщо ж закони міри хоча б однієї з протилежностей порушуються, наприклад, одна з півкуль мозку домінує, - то людина перебуває у стані напруження, переживає дискомфорт і виникає перешкода розвитку творчості. Але асиметрією мозку внутрішні суперечності не вичерпуються.

Наша мова багата словами - антонімами - знаками «роздвоєння» цілісності на протилежності! Антоніми визначають водночас і міру вияву у підметі, явищі, процесі, властивості якості або дії- зв'язок протилежностей. Ось приклад: людина може перебувати в таких граничних станах: бадьорість - перевтома, активний - пасивний, рух - спокій, розвинутий - відсталий, знавець - неук тощо, у процесах: думка - образ, думка- почуття, почуття - образ, відоме - невідоме, знання - незнання, знання - невігластво, рабство - свобода тощо; у діях: витрачати - нагромаджувати, талант - бездарність, дія - протидія, ворожнеча - спілкування, творити - руйнувати тощо. Але між граничними є безліч проміжних станів - і їх незліченна кількість.

«Роздвоєння» єдності на протилежності припускає не тільки заперечення, а й дещо третє, четверте тощо, що характеризують своїм позитивним смислом ці протилежності. Так, між станами «бадьорість - перевтома» існують і проміжні стани: «оптимум - норма - стомленість - утома - перевтома», що не тільки заперечують один одного, а й містять свої протилежності. Стомленість людина долає двома шляхами, наближаючись або до норми, або до втоми, що дуже погано.

Людська діяльність, робота з погляду функції, дасть такий ланцюжок процесів: «робота - відпочинок - дозвілля», а та сама дія з погляду енергії має такий вигляд: «витрачання - відновлення - нагромаджування».

Знаками роздвоєння єдності на протилежності в мові є антоніми. Вони диференціюють предмети і визначають міру вияву якостей, властивостей і функцій. Коли ми говоримо про процеси, то, природно, вони мають початок, середину і кінець. Те саме застосовується до періодів тривалості процесів, до міри якості предметів, властивостей і явищ.

'626

Сказане наштовхує на думку про існування безлічі протилежностей і протиріч: гармонія і симетрія, душа і тіло, орієнтування людини на процес і на результат і т. ін. Зрештою, основою для такого протиставлення є закони природи і закони людської душі і тіла.

Задоволення і невдоволення, напруження і розрядка, збудження і заспокоєння - граничні точки шкали потужності почуттів.

Невдоволення, напруження і збудження - психічні стани, пов'язані з витратою або спалюванням енергії людини. А задоволення, розрядка і заспокоєння - з процесами отримання енергії або інформації ззовні. Тому людина, спираючись на продукти роботи своїх почуттів - результати оцінки, прагне до тих джерел, які живлять її, і, навпаки, уникає внутрішнього дискомфорту, спалювання енергії.

Враховуючи це, легко з'ясувати загадкові парадокси: чому одна людина любить певний предмет або декілька, а до інших байдужа; чому вона щось або когось ненавидить, а іншого або інше любить; чому про смаки не сперечаються тощо.

Монада — ключ до творчості й заклик - шукай:

у знанні - незнання і в ньому - новизну;

у моральному — аморальне, а в ньому - зародок блага;

у красі-елементи дисгармонії, а в ній - початок нового стану гармонії.

4. Трихотомія предметності Почуттів, які переживає людина, -нескінченна кількість. Підраховано, що в нашій мові існує декілька тисяч найменувань почуттів. Почуття - приймачі, організатори і регулятори наших дій і вчинків. Ми маємо три види вже згадуваних почуттів. Це: пізнавальні, моральні та естетичні. Ці почуття втілені в символах: істини, добра і краси, відомих уже стародавнім грекам.

Дії трихотомії нескінченну кількість почуттів ділять на частини. Поодинці почуття не існують: вони завжди перебувають у певному синтезі усіх трьох видів. І тому ми сприймаємо світ у триколірному ореолі почуттів. Це саме стосується і думок: вони так само мають триколірне забарвлення. А в тій обставині, що почуттів дуже багато, нічого дивного немає: то діє закон змішування почуттів: злиття трьох головних почуттів у різних пропорціях породжує величезну кількість їхніх відтінків.

Почуття людини мають, так би мовити, триколірний ореол, ці сяйва утворюють переживання інформації трьох видів:

1) пізнавальні - порівнюють, оцінюють і регулюють предметні
відношення відомого і невідомого в досить широкому діапазоні та ви
значають новизну і оригінальності повідомлення;

2) моральні поділяють навколишній світ і особливо дії та вчинки
людей на дві частини - моральне і аморальне або добро і зло; встанов
люють відповідність дій людини законам природи;

3) естетичні поділяють світ так само на дві частини і оцінюють
їх за шкалою: гармонійне - дисгармонійне або дають їм інтегровану
оцінку, виявляють ставлення до того, що існує поза людиною, і тому є
регуляторами руху потенціалу енергії: вона або нагромаджується, або
"випалюється".

Наслідки цих переживань так чи так втілюються в змісті символів: істини, добра, краси. Відповідно і думки, що з них народжуються, - триколірного забарвлення дій та вчинків людини. Згадаймо по-чуття-приймачі інформації і енергії, якими людина прослуховує світ, думки-передавачі і трансформатори почуттів. Образи, думки і почуття - безпосередні регулятори нашої діяльності.

Пізнавальні почуття. їх небагато: вони перелічуються на пальцях; досить сказати «істина» чи «омана», «відоме чи невідоме» або довести протилежне - і кожний вже невразливий, бездоганний. Пізнавальні почуття ведуть пошук засобів усвідомлення та регулювання процесів вирішення пізнавальних задач і проблем, тобто пов'язані з активністю механізму творчості та здійсненням оцінювання їх результатів, на підставі чого приймається рішення діяти так чи інакше.

Моральні почуття. Моральні почуття оцінюють наступні дії, відміряють наші дії, щоб не причинити нікому шкоди, страждань, тобто моральні почуття призначені для збереження життя і запобігання руйнуванню гармоній природних чи рукотворних. їх - уже незліченність. Ось так! - їх число наближається до нескінченності. Моральним почуттям людина відкрита всюди, перед ними вона беззахисна, людина тому і людина, що відкрила у собі здібність до цього усвідомленого почування: а) стану і переживань чужої душі, б) співчуття їй та співпереживання чужого як свого, в) почування межі, за якою дії (свої і чужі) загрожують життю взагалі.

Совість - це наше ставлення до світу, що матеріалізується в моралі. Як і думка, совість сама по собі не існує, вона виникає в момент стосунків з іншою людиною, групою, природою, суспільством. Значить, совість завжди виникає як знак прокрустового ложа, як біль у тому міс-

'628

ці, де коїться зло. Зрозуміло, совість невіддільна від морального почуття, адже почуття — це мова совісті, її голос. Немає почуттів — совість мовчить. Але якщо існує прямий зв'язок, то повинен бути і зворотний.

Моральні почуття народжуються у місці контакту з тим, з чим ми взаємодіємо. Вступаючи у взаємодію з предметами, людьми, колективом, суспільством, вони стають регуляторами наших взаємовідносин із ними.

Отже, почуття - продукт нашої взаємодії з довкіллям. Звідси і відповідь на запитання: коли болить душа? В той самий момент, коли ми усвідомили, збагнули розумом, що, діючи, ми заподіяли зло - фізичний чи душевний біль іншій людині. Цей біль - сигнал про те, що створена загроза життю, а причиною тому - ми. Це ж стосується і колективу людей, і культури - продукту, створеного розумом багатьох поколінь.

Виходить, що «больова точка» почуттів (сумління, любові, закоханості) знаходиться не в душі, як про це звикли гадати, а поза нами. А де? Там, де ми завдали «біль» - замах на життя - і викликали страждання людей чи зруйнували гармонію в предметах і явищах. Отже, болить там, де сталася неправедна дія - аморальний учинок. Як же в такому випадку почуття залежать від совісті? Відповідь: совість - це призма, яка робить так, що почуття стають видимими; це камертон, завдяки якому почуття набувають розмір і ім'я; це простір, в якому почуття живе і діє.

Дата добавления: 2015-05-22