Освіта та наукові знання

Право

Охарактеризуйте досягнення Візантії в розвитку освіти, наукових знать, літератури,права. Чи вплинули вони на духовний розвиток Київської Русі

Візантія відіграла важливу роль в накопиченні і передачі класичних знань до арабського світу та Європи епохи Відродження. Її багата історична традиція зберегла античні знання, стала містком між Античним часом і Середніми Віками.

Значною подією було складення Кодексу Юстиніана, що став підсумком розвитку римського права. Закони постійно удосконалювався. Заклалися засади апеляційних судів, системи морського права. У цьому Візантійське право сприяло еволюції юридичних систем навіть більше за свого прямого попередника — Римське право.

Кодекс Юстиніана - сучасна назва зведення римського цивільного права, складеного в 529—534 при візантійському імператорі Юстиніані. Відомий також під назвами «Зведення Юстиніана» або «Кодифікація Юстиніана».

Спочатку зведення складалося з 3 частин:

§ Інституцій (4 томи, що були підручниками для юристів, що починали).

§ Дигестів (50 томів, складених з праць класичних римських юристів, з інтерполяціями кодифікаторів).

§ Кодексу Юстиніана.

Пізніше була додана четверта частина, «Новели» (168 нових законів, опублікованих після складання кодексу) Для «Corpus juris civilis» характерне прагнення з'єднати різноманітні гілки римського права і надати нового змісту окремим старим правовим поняттям і інститутам, таким чином зберегти їх життєвість. У XII столітті зведення отримало назву «Corpus juris civilis». Вперше виданий в XVI столітті Діонісієм Готофредом.

До освіти та наукових знань у візантійському суспільстві ставилися з повагою. В імперії з централізованим управлінням та досить розвиненим бюрократичним апаратом без хорошої освіти неможливо було зайняти достойне місце в суспільстві. За традицією всі науки об’єднувались під загальною назвою «філософія» (теоретична та практична). До теоретичної філософії відносили: богослов’я, астрономія, арифметика, геометрія, медицина, музика. До практичної – етика, політика та історія. Високого рівня розвитку досягли також граматика, риторика, діалектика, логіка, та, особливо, юриспруденція.

Починали навчання у початкових школах, де вчили писати, читати, рахувати, скоропису та початкам логіки. Книгою для навчання служив Псалтир. Такі школи були приватними та платними. Часто школами опікувались монастирі, церковні або міські общини, тому навчання було доступне практично для всіх верств населення. Навчання дітей при церквах і монастирях здійснювалось кліриками та монахами, задовольняючи власні потреби у кадрах нижчого духовенства. Продовжували навчання у школах граматики, де вивчали давньогрецьких авторів і риторику – своєрідне мистецтво складання і виголошування святкових речей (на честь перемоги Василева, народження спадкоємця, заключення миру та ін.). Рівень освіченості і термін навчання визначалися за практичними професійними розрахунками.

У ранній період центрами освіти та наукових знань були міста Афіни, Александрія, Антиохія, Бейрут, Газа. В ІХ ст. у Константинополі засновується Магнаврська вища школа, а в ХІ ст. – університет, що мав філософський та юридичний факультети. При університеті була відкрита вища медична школа.*9

*9: {Литаврин Г.Г. Как жили византийцы. – М.: Алетейя, 2000. – С. 197 }

Освіта та наука у Візантії мали церковно-релігійний характер, тому головне місце в системі наукових знань, займало богослов’я. Тут продовжувалась антична філософська традиція, а візантійські богослови засвоїли та зберегли багатство думки і витонченість діалектики грецьких філософів. Богословські диспути, що відбувались по всій імперії, були спрямовані на створення системи православного віровчення, на висловлення християнських істин мовою філософії. Богослови боролися також з єресями та прихильниками язичниства.

Література

У Візантії виявилися стійкими традиції античної історіографії. Праці візантійських авторів Прокопія Кесарійського, Менандра Протектора та інших за характером викладення матеріалу і структурі належать до класичної грецької історіографії. Однак насиченість їх політичними ідеями свідчить про вплив істориків Риму.

Велике розповсюдження в Х ст. отримали історичні хроніки Феофана Сповідника і Георгія Амартола, переведені пізніше на слов'янську мову. В Х ст. були створені видатні пам'ятки історико-енциклопедичного характеру. Імператору Костянтину VII Багрянородному приписується створення трактатів «Про управління державою», «Про церемонії візантійського двору» та ін., які містили важливі історико-географічні і етнографічні відомості. Внаслідок тісних контактів Візантії зі слов'янськими племенами, потім з Київською Руссю твори візантійських істориків є найціннішим джерелом з вітчизняної історії.

У візантійській літературі, як і у всій духовній сфері, особливо на ранньому етапі відобразилась боротьба традицій язичництва і християнства. До VI ст. переважають античні форми літератури: промови, епіграми, любовна лірика, еротичні розповіді. Найвідоміші представники цього періоду — Павло Силенциарій, Агапій Міренійський, Синезій Кіренський.

З кінця VI — поч. VIIст. Зароджується нова літературна форма — церковна поезія (гімнографія). Її специфічною особливістю є спіритуалізм і використання народної мелодійності і ритміки мови. З VII по IX ст. великого розповсюдження набуває новий літературний жанр — житія святих (агіографія), які носили дидактичний характер. В ХІ-ХІІ ст. в літературі з'являються світські тенденції. Житія святих перероджуються у світську повість, героями якої стають подорожні, полководці та ін. Утверджується новий жанр — мемуари (опис подій, свідком яких був сам автор). Літургійна поезія поступається місцем епосу, ліриці, сатирі.

Дата добавления: 2015-05-22