Періодизація культури відродження

Основні риси культури відродження

Особливості культури відродження

Особливості, основні риси, періодизація культури відродження

Відродження виникло, по-перше, на грунті досягнень середньовічної

цивілізації, зокрема, періоду пізнього середньовіччя, коли феодальне

суспільство досягло найвищого розвитку і зазнало великих змін. У XIV—XV

ст. відбувалося швидке піднесення економіки і культури міст, з'явилися

нові технічні винаходи (друкарський верстат, компас, артилерія та ін.),

розвинулося кораблебудування і мореплавство, зроблено великі географічні

відкриття. На цей період припадає початок інтенсивного книгодрукування.

У царині культури посилюється боротьба за звільнення філософської думки

Найповніше і найпослідовніше еволюція Відродження проходила в Італії.

Відродження — це могутній культурний рух у межах XIV — початку XVII ст.,

в ході якого відбулося подолання духовної диктатури і деспотії церкви,

виникла нова культура, звернена до земних справ, прагнення людей до

щасливого життя, а також нова система національних літератур, нова

філософія і наука; небувалого розквіту досягло у ту пору мистецтво.

Характерними ознаками культури Ренесансу були такі:

1) Світський, нецерковний, характер культури Відродження, що було

наслідком секуляризації (звільнення) суспільного життя загалом.

2) Відродження інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже

повністю забута у середні віки.

3) Створення людської естетично-художньої спрямованості культури на

противагу релігійній домінанті у культурі середніх віків.

4) Повернення у власне філософських дослідженнях до античної філософії і

пов'язана з цим антисхоластична спрямованість філософських вчень

Відродження.

5) Широке використання теорії "подвійної істини" для обґрунтування права

науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування.

6) Переміщення людини як основної цінності у центр світу і в центр

філософії, літератури, мистецтва та науки.

Тенденції Відродження виявляються у IX —XII ст. Період, що передував Відродженню, процес визрівання його культури в пізньому Середньовіччі, дістав назву "Передвідродження".

Визначальні ознаки Передвідродження: актуалізація античної спадщини, пробудження інтересу до людської особистості, певних аспектів реального світу. Витоки цих уявлень, пов'язані із середньовічним світоглядом, передусім Візантії XI —XII ст., згодом поширилися на південнослов'янські країни — Сербію, Македонію, Болгарію, а також Грузію та Вірменію.

Передвідродження у Східній та Південно-Східній Європі не переросло у Відродження внаслідок несприятливих історичних умов, монголо-татарського й османського завоювання.

У XIII —XV ст. Передвідродження охопило Західну Європу, безпосередньо передуючи Відродженню. Найраніше Передвідродження виявилося в культурі Італії, де набуло класичних форм, а період XIII —першої половини XIV ст. дістав назву "Проторенесанс". Цей термін увів у науковий обіг швейцарський історик Я.Буркхардт (1818-1897 pp.).

Становлення культури Проторенесансу відбувалось на засадах різнорідних художньо-стильових елементів: романських, візантійських, готичних і класичних (античних). Проторенесанс знаменував відхід від символіко-алегоричних тенденцій художньої системи Середньовіччя та початок переорієнтації мистецтва на зображення реального світу і людини.

Дата добавления: 2015-05-22