Паливно-енергетичний комплекс України, його структура. Особливості сучасного паливно-енергетичного балансу. Проблеми комплексу та шляхи їх розв’язання

Легка промисловість. Найбільше непродовольчих товарів виробляє легка промисловість, яка забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям тощо, а інші галузі промисловості – кордом, технічними тканинами тощо.

Комплекс із виробництва непродовольчих товарів народного споживання, його значення. Сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку.

Легка промисловість має тісні зв'язки з хімічними галузями. Нині Україна використовує власні потужності для виробництва синтетичної шкіри і клею, підошов, хімічних ниток і волокон, капролак­таму, необхідного для виробництва хімічних ниток і пряжі, поліуретанових композицій для взуттєвої галузі, які досі імпортували.

На бавовняну промисловість у текстильній промисловості припадає понад 62% всіх вироблених тканин. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. У її структурі є прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове й фарбувальнообробне виробництва. Бавовняні комбінати розміщені в Херсоні й Тернополі

Вовняна промисловість – одна з найстаріших підгалузей текстиль­ної промисловості-виробляє 7,7% усіх тканин України. Тут здійснюється первинна обробка вовни, виготовляються пряжа і тканини та вироби з неї. У Києві, Богуславі, Черкасах і деяких містах Чернівецької та Зака­рпатської областей розвинене виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.

Шовкова промисловість пов'язана з виробництвом хімічних воло­кон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. Вона виробляє 8,0% усіх тканин в Україні. Зосереджена переважно в Києві, де виробля­ють крепдешин і крепжоржет з натурального шовку. У Києві і Черкасах випускають тканини із штучного та синтетичного волокон, у Луганську – меланжеві шовкові тканини. Лляна промисловість розвинулася в Україні за радянський період. Вона випускає 11% тканин країни і зосереджена на Рівненсь­кому й Житомирському льонокомбінатах, Коростенській і Марчихіно-Будській (Житомирська область) фабриках. Підприємства забезпечені власним льоноволокном. Частина льоноволокна вивозиться за межі країни.

Трикотажне виробництво зме­ншилося, хоч для нього є достатня сировинна база. Найбільші трикотажні підприємства в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Івано-Франківську, Дніп­ропетровську, Швейна промисловість розміщена переважно у великих населе­них пунктах. Тут функціонують такі відомі формування, як Київське виробниче об'єднання швейної промисловості «Україна», львівська фір­ма «Маяк», Харківська швейна фабрика ім. Тинякова та ін.

Шкіряно-взуттєва промисловість після текстильної є найважливі­шою підгалуззю легкої промисловості. Основна сировина для неї – шкури домашніх, диких і морських тварин. Розвитку взуттєвого виробництва сприяють високий рівень меха­нізації виробничих процесів. Підприємства галузі виробляють жорсткі й м'які шкіряні товари, взуття.

Шкіряна промисловість – стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні підприємства є в Харкові, Києві, Львові, Василькові (Київська область), Бердичеві, Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку, шкірзамінники – в Одесі.

Сучасна взуттєва промисловість України перетворилася на вели­ку механізовану галузь. Взуттєві фабрики в Києві, Харкові, Дніпропетровську.

Хутрова підгалузь обробляє хутра лисиць, куниці, видри, норки, шкурки кролів, ховрахів, водяних щурів, овечі шкурки й шту­чне хутро та виготовляє з них хутрові та шубні вироби. Великі хутрові підприємства працюють в Харкові, Балті, Краснограді (Харківська область), Тисмениці (Івано-Франківська об­ласть), Львові, Одесі, Жмеринці.

У підгалузі освоєно технологію облагородження овечих шкурок, що сприяє поліпшенню їх якості, зовнішнього вигляду та асортименту виробів з них. Штучне хутро виготовляють Дарницький шовковий комбінат, Київське виробниче трикотажне об'єднання, фабрики в Жовтих Водах (Дніпропетровська область) і Ясіні (Закарпатська область).

Виробництво товарів народного споживання іншими галузями промисловості. Виробництво галантерейних виробів зосереджене в Києві, Харкові, Львові, майже в усіх обласних центрах та інших містах України. Продукція галанте­рейних підприємств розмаїта – господарські сумки, порт­фелі, валізи, хустки, стрічки, шарфи, краватки тощо.

Поліграфічна промисловість виготовляє різні види друкованої про­дукції. Найбільші поліграфічні підприємства в Києві, Харкові, Вінниці, Дніпропетровську, Донецьку, Запоріжжі, Львові, Одесі, Рівному, Терно­полі, Чернівцях та ін.

У поліграфічній промисловості дедалі ширше впроваджуються оф­сетний друк, фотополімерні друкарські форми, електронна техніка, системи переробки текстової інформації, відеотермінали, фотонабірні автомати.

Фарфоро-фаянсова промисловість є важливою підгалуззю вироб­ництва товарів народного споживання, що виготовляє фарфорові, фаянсові та інші вироби з тонкої кераміки, а також господарського і ху­дожнього фарфору, фаянсу, напівфарфору й майоліки. Відносно добре ця галузь була розвинена ще в XIX ст. у Будах (біля Харкова), а на початку XX ст. – в Баранівці, Довбиші, Коростені, Олевську, Городниці (Житомирська область), Бориславі (Львівська область), Полтаві. Побу­довано нові фарфорові заводи в Дружківці, Кіровограді, Тернополі. Основною сировинною є каоліни Просянівського (Дніпропетровська область), Глуховецького (Вінницька), Богородницького та Володимирського (Донецька) родовищ.

Паливна промисловість складається із кам’яно- та буровугільної, нафто- та газовидобувної, торф’яної та нафтопереробної галузей.

Забезпеченість паливом значно впливає на розміщення підприємств важкої індустрії (найбільші споживачі палива). Переробка палива – основа формування про­мислових комплексів, особливо нафто- і вуглехімічних. Паливо – фактор формування промислових районів.

Вугільна промисловість за обсягом видобутку палива посідає перше місце серед інших галузей. В 2005 р. видобуток кам’яного і бурого вугілля становив понад 60 млн. т., а необхідно не менш як 100 млн. т.

Донецький басейн є основним районом видобутку кам'яного вугілля. Вугілля видобувають в шахтах. Коксівне вугілля (131 шахта) видобувають у центральній частині Донецької області (Єнакієво, Горлівка, Макіївка, Донецьк, Красноармійськ, Костянтинівка та ін.), Краснодонському й Кадіївському районах Луганської області. Енергетичне вугілля (295 шахт) – в Антрацитівському, Лутугинському та Алчевському районах Луганської області. Освоюється Західний Донбас. Собівартість вугілля Донбасу досить висока.

Нафтова промисловість маєнизькі показниками. Щороку видобувається близько 4 млн т. нафти. Перше місце за видобутком нафти посідає лівобережна Україна,

Через територію України з Росії у Західну Європу пролягає нафтопровід «Дружба», а також нафтопроводи до Кременчука й Лисичанська. Внутрішні нафтопроводи: Одеса-Кременчук та Одеса-Броди-Гданськ. Працює нафтовий термінал у м. Півден­ному біля Одеси потужністю 40 млн т.

Нині Україна не забезпечена влас­ною нафтою і нафтопродуктами.

Нафтопереробна промисловість. В Україні діють Лисичанський, Кременчуцький, Одеський, Херсонський, Бердянський, Дрогобицький, Львівський і Надвірнянський нафтопереробні заводи. Власними ресурсами потребу в нафті Україна забезпечує частково (потрібно до 45 млн. т нафти на рік). Потужності нафтопереробної промисловості сягають 60 млн. т річ­ної первинної переробки. Використовуються вони частково.

Газова промисловість сформувалася в Україні у післявоєнні роки на базі розвіданих родовищ природного газу. Нині видобуток природного газу становить понад 18 млрд. м³ (у 1975 р. – 68 млрд. м³) на рік, а потрібно до 70 млрд. м³.

Передкарпатська нафтогазоносна область. На неї припадає 3,1% видобутку газу в Україні. Газ видобувають переважно з незна­чних глибин. Розвідані запаси газу становлять 94 млрд. м³. Дашавське родовище використовується для підземного зберігання газу,

Торфова промисловість. Основні родовища торфу зосереджені в Сумській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській областях. Видо­буток його невеликий. У вигляді брикетів торф використовують як паливо. У сільському господарстві його застосовують для виготовлен­ня органічних добрив, торфоізоляційних плит.

Електроенергетика. Ця галузь впливає не тільки на розвиток господарства, а й на територіальну організацію продуктивних сил.

В Україні діють чотири види електростанцій:

1) теплові – працюють на твердому, рідкому й газоподібному паливі.Серед них вирізняють конденсаційні й теплоелектроцентралі;

2) атомні – в якості палива використовують уран або інші радіоактивні елементи;

3) гідравлічні – використовують гідроресурси, це гідроелектростанції та гідростимуляційні електростанції;

4) електростанції, що використовують нетрадиційні джерела енергії.

Теплові електричні станції найпоширеніші в Україні і вони виробляють понад 48% усієї електричної енергії. Велика частка вугілля в структурі палива, яке використовують ТЕС. Перевагою ТЕС є відносно вільне розміщення, вдвоє менший обсяг капіталовкладень порівняно з АЕС. Найбільші ДРЕС: Вуглегірська, Старобешівська, Курахівська. Слов'янська, Криворізька-2, Придніпровська, Бурштинська, Запорізька, Ладижинська, Трипільська та ін.

Атомні електростанції не пов'язані з родовищами видобутку палива. Тому АЕС в розміщенні зорієнтовані на споживачів, особливо на райони з обме­женими ресурсами палива та гідроенергії. Запасів урану в Україні вистачить більш як на 100 років. Нині річний видобуток урану становить 400 т за рік. За виробництвом уранового концентрату Україна посідає провідне місце у світі, але немає виробництва ядерного палива з концентрату.

В Україні працюють потужні атомні електростанції: Південноукраїнська, Запорізька, Рівненська, Хмельницька, які виробляють 45% електричної енергії.

Гідроелектростанції (ГЕС) виробляють електроенергію, яка у 5–6 разів дешевша ніж вироблена на ТЕС. Коефіцієнт корисної дії ГЕС становить понад 80%. Однак розміщення їх залежить від природних умов і виробництво електроенергії має сезонний характер. Гідроенергетика посідає незначне місце в енергетиці України – до 9% потужностей і 6% виробництва електроенергії. Основні гідроелектростанції, побудовані на Дніпрі – Дніпрогес, Кременчуцька, Дніпродзержинська, Каховська, Канівська і Київська; на Дністрі – Дністровська ГЕС-ГАЕС; у Закарпатській області – Теребле-Ріцька. Збудовано каскади невеликих ГЕС на річках Рось (Корсунь-Шевченківська, Стеблівська та ін.) і Південний Буг. У 2006 році введена в дію Ташлицька ГАЕС, добудо­вується Дністровська.

Дата добавления: 2015-05-22