Проблема росту знань у К. Поппера

Кумулятивна модель розвитку науки

ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ

ДИНАМІКА НАУКИ, ТЕОРЕТИЧНІ МОДЕЛІ ТА

Важливою характеристикою наукового знання є його динаміка, тобто зміни, розвиток тощо. Розвиток наукових знань − складний діалектичний процес, який має певні якісні етапи і закономірності. Так, цей процес можна розглядати як рух від міфу до логосу, від логосу до протонауки, від протонауки до науки, від класичної науки до некласичної і далі до постнекласичної, від незнання до знання, від неповного знання до більш глибокого і досконалого тощо. В історії філософії науки існують різні моделі розвитку науки.

Кумулятивізм − уважає, що розвиток знань іде шляхом поступового накопичення знань. Такий підхід абсолютизує кількісні зміни і виключає можливість якісних змін, революції в науці. Прихильники кумулятивізму уявляють розвиток науки як просте поступове примноження кількості накопичених фактів і збільшення рівня узагальнень. Так, Г. Спенсер розглядав механізм розвитку знань за аналогією з біологічним механізмом спадковості. Такий погляд домінував у класичній науці та філософії

Антикумулятивізм — навпаки уважає, що в процесі розвитку не існує будь-яких постійних, безперервних компонентів. Перехід від одного етапу еволюції в науці до іншого пов'язаний з переглядом фундаментальних ідей і принципів.

5. 2 Діалектико-матеріалістична модель розвитку науки

Аналізуючи ситуацію в науці на межі ХІХ−ХХ ст., базуючись на діалектико-матеріалістичному вченні К. Маркса і Ф. Єнгельса, В. І. Ленін обгрунтував, що процес розвитку науки є діалектичною взаємодією кількісних і якісних змін, поступовості та революційних змін. Розвиток науки здійснюється за основними законами діалектики − законом взаємного переходу кількісних змін у якісні, законом єдності і боротьби протилежностей, законом заперечення заперечення.

Карл Поппер розглядав науку як систему, що змінюється і розвивається. Цей аспект аналізу науки він представив у вигляді концепції зростання наукового знання.

Зростання наукового знання відбувається як висунення сміливих гіпотез і найкращих (із можливих) теорій, здійснення їх перевірки і заперечень, у результаті чого і розв]язуються наукові проблеми. Якщо цей процес зупиняється і деякі теорії домінують тривалий час, то вони перетворюються на незаперечні метафізичні системи. У науці, на його думку, ніколи немає достатніх підстав для впевненості, що істина досягнута. К. Поппер уважає, що емпіричний базис не є чимось беззаперечно істинним, а є продуктом конвенції, яка, у свою чергу, залежить від відповідної теорії. Раціонально діє той учений, який будує сміливі теоретичні гіпотези, відкриті для заперечення. Науці, на думку Поппера, потрібен не принцип верифікації, а фальсифікації, тобто не підтвердження істинності, а спростування неістинності. Фальсифікація – це принципове спростування будь-якого твердження, що стосується науки.

У своїй концепції Карл Поппер формулює три вимоги до зростання знання.

- Нова теорія повинна виходити з простої, нової, плідної, узагальнюючої ідеї.

- Вона повинна мати можливість незалежної перевірки і призводити до явищ, які до цього не спостерігались.

- Хороша теорія повинна витримувати нові ретельні перевірки.

Свою модель росту наукового пізнання Поппер зображує схемою:

Р 1 − ТТ − ЕЕ − Р 2, де Р 1 − висхідна проблема, ТТ − пробна теорія, тобто припущення стосовно того, як розв’язати проблему, ЕЕ − процес ліквідації помилок і теорії шляхом критики і експериментальної перевірки, Р 2 − нова, більш глибока проблема, для розв’язання якої потрібно вибудувати нову, більш грунтовну і більш інформативну теорію.

Важливою особливістю підходу Поппера є концепція фаллібілізму. Її сутність у тому, що будь-яке наукове знання має лише гіпотетичний характер, схильне до помилок. Процес пізнання − це процес переборення омани шляхом виключення помилкових суджень, тому що надійних джерел отримання істини немає і жодна теорія не може бути безумовно підтверджена. Тому завдання вчених − шукати помилки й омани і ліквідовувати їх шляхом перевірки теорій і висунення нових гіпотез.

Таким чином, Карл Поппер акцентував увагу на важливих проблемах динаміки знання: росту наукового знання, ролі гіпотез у науковому пізнанні, ролі емпіричного заперечення і теоретичної критики в розвитку знання, співвідношення старих і нових теорій тощо; разом з тим, зіткнувся із серйозними труднощами, пов'язаними з абсолютизацією принципу фальсифікації, конвенціалізмом у тлумаченні висхідних основ знання, відривом об'єктивного знання від історичного суб'єкта пізнання, відмовою від визнання об'єктивної істинності наукового знання, перебільшення аналогії з біологічною еволюцією, заперечення певних закономірностей у розвитку науки, природи і суспільства.

Дата добавления: 2015-05-22