Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Мистецтво України 1917-1921 рр.: театр, музика, образотворче мистецтво та архітектура

Читайте также:
  1. Cтародавня історія України - Історія України, 6 клас
  2. II. Проголошення незалежності України.
  3. III. 1. Особливості капіталізації економіки Наддніпрянської України.
  4. Автомобільний транспорт України, його місце та роль у формуванні міжрегіональних зв’язків. Основні автомобільні магістралі.
  5. Агальна характеристика історико-культурних заповідників України.
  6. Аграрне право України
  7. Агресія Росії проти України
  8. Агро – промисловий комплекс України.
  9. Агропромисловий комплекс України, його значення, структура й регіональні особливості трансформації в ринкових умовах.
  10. Агропромисловий комплекс України, його структура. Роль і значення АПК у народному господарстві.
  11. Агропромисловий комплекс України.
  12. Адміністративно-правове регулювання в'їзду в Україну і виїзду з України



З відродженням української державності у 1917 – 1920 рр. значні зміни відбулися й у різних сферах мистецтва: театрі, музиці, образотворчому мистецтві, кіномистецтві, літературі.

Образотворче мистецтво.В першій половині ХХ ст., особливо на етапі національного відродження в 20-ті роки, значно пожвавився новаторський рух у галузі образотворчого мистецтва. Поштовх в цьому напрямі надала Українська Академія Мистецтв, утворена в 1917 р. Перший ректор Академії, видатний художнік-графік Г. Нарбут (1886 – 1920 рр.), залишив помітний слід в історії української культури.

Розвиток живопису в Україні у післяреволюційні роки на початку 20 століття проходив у боротьбі художніх течій і напрямів. Поряд з тими, хто стояв на позиціях традиційного реалізму, творили прихильники футуризму, формалізму (наприклад, розписи Василя Єрмилова Харківського партійного клубу). Крім масових агітаційних форм образотворчого мистецтва, помітного прогресу досягла станкова графіка та живопис. У галузі станкової графіки працювали Михайло Жук, Іван Падалка, Володимир Заузе. У живописі найвідомішими були полотна Киріака Костанді, Федора Кричевського, Олександра Мурашка. Георгій Нарбут оформив перші українські радянські книги та журнали «Мистецтво», «Зорі», «Сонце труда». У Західній Україні в перші післяреволюційні роки працювали Іван Труш, Антон Монастирський, Осип Курилас.

Театр.

До революції існував лише один стаціонарний український театр – трупа Миколи Садовського. За підтримки Центральної Ради у Києві було створено Український національний театр, до складу якого увійшли Іван Мар’яненко, Лесь Курбас, Микола Садовський, Панас Саксаганський та ін. актори. За фінансової підтримки уряду українські вистави йшли в театрах Києва, Чернігова, Полтави, Житомира, Катеринослава; видавався тижневик «Театральні вісті». Було створено Український народний хор (диригент Кирило Стеценко), у 1918 р. було засновано Український театр драми та опери (керівник Микола Садовський), Українську державну капелу під проводом Олександра Кошиця. Вона з величезним успіхом виступала в Австрії, Чехії, Польщі, Німеччині, Франції, Америки.

Новий період в історії національного театру розпочався в 1918 році, коли у Києві утворилися Державний драматичний театр і «Молодий театр» (з 1922 року — модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та Гната Юри. На театральній сцені з'явилася когорта талановитих акторів — Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Олімпія Добровольська, Олександр Сердюк, Наталя Ужвій, Юрій Шумський та інші.

Державний драматичний театр продовжував традиції реалістично-психологічної школи. Натомість Молодий театр обстоював позиції авангардизму.



Кіно.В 1919-1921 рр. з'являються понад 50 агітфільмів: «Все для фронту», «Два світи» та ін.. Випускалася кінохроніка, ставилися тематичні документальні фільми. Тоді ж з'явилося українське науково-популярне кіно (сільськогосподарські та санітарно-просвітницькі фільми тощо). Почалося виробництво художніх фільмів. Була реорганізована Одеська кінофабрика.

Музика.У галузі муз. мистецтва розвивалися такі жанри, як обробка композиторами нар. і революційних пісень, радянська масова пісня. У цьому напрямку плідно працювали композитори Г. Верьовка, П. Козицький, Л. Ревуцький.

Архітектура.В архітектурі початку ХХ ст. функціонували кілька напрямків:

неокласицизм, який розвивав традицій класицизму ХІХ ст.: Педагогічний музей (нині Київський будинок учителя), арх. П. Альошин, бібліотека Київського університету на вул. Володимирській, арх. В. Осьмак, Харківський комерційний інститут, арх. О. Бекетовта ін.;

модерн (зручність планування, використанн нових залізних конструкцій, різноманітних оздоблювальних матеріалів (ліплення, прикраси з витого заліза тощо). Яскравим його прикладом є Бессарабський критий ринок у Києві; цирк у Києві, залізничні вокзали Києва, Львова, Харкова, Жмеринки;Будинок з химерами в Києві. Найяскравішими постатями архітектурного модернізму були В. Городецький, К. Жуков, М. Верьовкін, О. Вербицький, Г. Гай та ін.;

необароко (житловий будинок у Києві 1914 р., арх. П.Альошин, лікарня у Лубнах на Полтавщині, арх. Д.Дяченко; У 1910—1920 рр. отримав розповсюдження стиль необароко — спроба поєднати традиції високого «мазепинського бароко» із досягненнями європейського модерну.

власне український модерн (поєднання модерну з елементами народного дерев'яного зодчества й ужиткового мистецтва. У цьому стилі збудовано будинок Полтавського губернського земства, 1909, арх. Василь Кричевський), Харківське художнє училище, арх. К. Жуков.

Після жовтневої революції на зміну епохи модерна приходить епоха модернізму, яка в Радянській Україні представлена стилем Конструктивізму. Найбільш вражаючі споруди цієї доби були побудовані в першій столиці Української республики — Харкові (будинок Держпрому), Києві (Житлові будинки партапарату в районі «Липки», Перший будинок Лікаря).

Інша інформація

До революції 1917 р. у Києві був лише один україномовний театр — це трупа М. Садовського, яка давала вистави в Народному домі. В інших містах України нерегулярно виступали трупи П. Саксаганського, О. Суходольського та ін. Із відродженням української державності відбувалася й реорганізація театральної справи.

Від перших днів революції театральне мистецтво бурхливо розвивалося, вже з березня 1917 р., почали утворюватися різні літературні та мистецькі об’єднання на національному ґрунті: “Вільне мистецтво”, Комітет українського національного театру тощо, в яких згуртувалися кращі художні сили: актори І. Мар’яненко, Л. Курбас; літератори Л. Старицька-Черняхівська, В. Винниченко, С. Черкасенко, О. Олесь; публіцисти І. Стешенко, С. Єфремов; художники Ф. Кричевський, Ф. Балавенський; композитор О. Кошиць та ін. Йшли інтенсивні пошуки нових форм театральної роботи. Передові діячі формували нові трупи та обновлювали репертуар.

Прагнучи розвитку українського театрального мистецтва, Центральна Рада заснувала Український національний театр на чолі з І. Мар’яненком, ,. До складу його трупи увійшли відомі артисти України М. Садовський, А. Курбас, П. Саксаганський та ін. Діючим губернським театрам виділялися кошти для зміцнення їх матеріальної бази, вони не оподатковувалися. У театрах удосконалювалися репертуари, поліпшувався професійний склад творчих колективів. По містах і селах засновувалися сотні аматорських колективів. Для підготовки молодих акторів і режисерів у жовтні 1917 р. у Києві було відкрито Українську народну драматичну школу і режисерсько- інструкторські курси. Державна драматична школа мала дворічний курс навчання і готувала працівників народних театрів. Режисерсько-інструкторські курси складались із двох відділів — режисерського(надавав спеціальну режисерську підготовку), та інструкторського( готував працівників народних театрів). Український державний драматичний театр у грудні 1918 р. почав готувати молодих акторів у власному «Iнституті співробітників» із трирічним курсом навчання.
Вихованню національної свідомості та зростанню культури мешканців села допомагали аматорські театри, організовані із сільської інтеліґенції із залученням самих селян, популярні по всій Україні ранки й вечірки з різноманітною програмою, які влаштовували школи, гімназії, народні університети, освітні та культурні установи. У газетах тих часів відмічалося виникнення у містах і селах України самодіяльних оркестрів народних інструментів, хорових капел, наголошувалося на великому значенні української народної пісні, її зв’язку з усім історико-культурним життям України та моральному значенні, підкреслювалися велика музична талановитість українського народу, виховне значення української пісні, її з’єднуюча й відроджуюча сила.

Для підготовки митців сцени й організаторів театрального мистецтва Генеральний секретаріат Центральної Ради створив школу з підготовки професійних артистів, режисерів, налагодив випуск тижневика «Театральні вісті».

1918 p. в Києві було відкрито три театри — (Державний) драматичний, (Державний) народний і Молодий. Перший очолили відомі вже режисери О. Загаров і Б. Кривецький, які пройшли школу в Московському художньому театрі під керівництвом К. Станіславського і Б. Немировича-Данченка. Другий Державний Народний Театр,був під керівництвом П. Саксаганського і нарешті «Молодий театр», очолив великий майстер театрального мистецтва, видатний режисер пореволюційної доби, основоположник нового напрямку в історії українського театрального мистецтва Лесь Курбас. Однодумцем і помічником його був Гнат Юра Цей останній, з групою акторів, відокремився у 1919 р. і створив театр ім. І. Франка.

Молодий театр» увійшов до історії як трупа мистецьких пошуків. Показуючи зразки класичного і сучасного європейського та українського театру, «Молодий театр» здійснив революцію в українському театрі, модернізувавши його і відкривши нові перспективи.

Український (державний) драматичний театр у грудні 1918 р. почав готувати молодих акторів у власному «Iнституті співробітників» В тогочасному репертуарі цього театру ставилися п’єси передовсім Винниченка з українських драматургів, а з чужих — Ібсена і Гауптмана.

Для другого, Державного Народного Театру, під керівництвом П. Саксаганського, теж були прикметні шукання нового репертуару («Розбійники», Шіллера, «Урієль Акоста» Гуцкова).

Діяльність більшовицької влади в театральній сфері позначена насамперед націоналізаціями, перейменуваннями і закриттями «аполітичних» та «ідейноворожих» закладів. У серпні 1919 р. уряд УСРР перетворив на державні всі «кращі» театри. Обом першим театрам присвоїли статуси «державних театрів» було надано постійні приміщення і державне утримання.

14 серпня 1918 р. Український національний театр реорганізовано в Державний народний театр під керівництвом П. Саксаганського.

Після реорганізації Українського національного театру значна частина його акторів увійшла до створеного 23 серпня 1918 р. Державного драматичного театру, «театру європейського репертуару» під керівництвом Б. Крживецького та О. Загарова (нині це Дніпропетровський обласний український музично-драматичний театр імені Т. Шевченка).

Театрально-музичне мистецтво отримало підтримку і від Директорії УНР. Зокрема, за підтримки В. Винниченка засновано нові професійні та напівпрофесійні театри в Херсоні, Катеринославі, Проскурові та інших містах. У 1918 р. на основі гуртка драматичної секції Українського художнього товариства ім. М. Заньковецької в Одесі засновано першу в місті і другу в державі українську драматичну школу. Викладачем та керівником художньої частини школи стала актриса М. Заньковецька.

Навесні 1919 р., з ініціативи К. Марджанова, Л. Собінова та Я. Степового, в Києві було створено театр «Музична драма». На сцені цього оригінального театру відбувалася цікава й плідна співпраця Л. Курбаса з хореографом М. Мордкіним і кінорежисером М. Бонч-Томашевським, якими було освоєно своєрідний жанр —оперні вистави «Тарас Бульба» і «Утоплена» М. Лисенка, «Галька» М. Монюшка, «Азіаде» Мордкіната ін.

У березні 1919 р. в Києві відкрився театр ім. Т.Шевченка. В його трупі працювали Г.Борисоглібська, Л.Гакебуш, О.Мар'яненко, О.Сердюк та інші прославлені актори. Режисер О.Загаров ставив з великим успіхом п'єси М.Гоголя, Лесі Українки, західноєвропейських класиків. У січні 1919 р. було засновано Новий драматичний театр ім. І. Франка, на чолі якого став молодий Гнат Юра. Цей театр згодом став одним з провідних театрів республіки. У 1923 р. він переїхав до Харкова, а у 1926 р. - до Києва.

у 1922 році в Києві Лесь Курбас заснував український театр-студію «Березі́ль» —,. В 1926 році його було переміщено до Харкова, де він зайняв приміщення, яке до цього належало театру імені І.Франка під керівництвом Гната Юри (нині це будівля Харківського Українського академічного Драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка). Зараз назву «Березіль» носить мала сцена Харківського Українського академічного Драматичного Театру імені Т. Г. Шевченка.

У театрах Києва, Харкова та інших міст країни працювали видатні майстри сцени М. Заньковецька, П. Саксаганський, Г. Юра, М. Крушельницький, І. Мар'яненко, А. Бучма, В. Василько, Б. Романицький, Г. Затиркевич-Карпинська, І. Замичковський, Г. Борисоглібська, О. Загаров, Ф. Левицький, Л. Ліницька, О. Ватуля, Ф. Барвінська та ін.

З 1917 р. до весни 1920 р. в Україні було створено 20 національних професійних музично-драматичних театрів, близько 400 народних напівпрофесійних та 9 тис. самодіяльних художніх колективів.

Таким чином, за короткий період української державності, незважаючи на складні умови політичного, соціально-економічного життя, урядові структури, громадські об’єднання і товариства доклали чимало зусиль до національно-культурного відродження України.

Інтенсивно розвивалося у 20 - 30-х рр. музичне мистецтво. Виявляється його глибокий зв'язок з ідеями національного відродження. Величезний внесок у розвиток національної музики зробили Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, К. Стеценко, Я. Степовий, Б. Підгорецький. Українські композитори зверталися до здобутків вітчизняної гуманістичної літератури, передусім до творчості Т. Шевченка та І. Франка.

У 1923 - 1928 рр. в Україні діяло Музичне товариство ім. М. Леонтовича, навколо якого гуртувалися композитори, які орієнтувалися на поєднання національних здобутків і досягнень європейської музичної культури. Тоді ж з'являється "Історія української музики" М. Грінченка та праці з музикознавства. Традиції української авангардної музики започаткував Б. Лятошинський (1894 - 1968), який у модерністичному стилі створив оперу "Золотий обруч" (1930). Були здійснені перші спроби впровадження української тематики і модерної музики у балетне мистецтво. Тут відзначився композитор В. Косенко - автор першого українського балету "Пан Коцький".

.. Зі сцени звучали музичні твори композиторів України, послідовників М. Лисенка — Я. Степового, К. Стеценка, М. Леонтовича, П. Демуцького, В. Косенка, М. Коляди, входила в мистецьке життя молодь — М. Ревуцький, М. Вериківський, Г. Ве-рьовка, П. Козицький, Б. Лятошинський та ін. Створюються хорові та музичні колективи, ансамблі, мандрівні хорові капели. У 1919 р. в Києві був організований симфонічний оркестр ім. М. Лисенка. Там же почала працювати з 1920 р. Державна українська мандрівна капела (скорочено — «Думка») під керівництвом Н. Городовенка. У багатьох містах України з'явилися cамодіяльні хорові капели і капели бандуристів. Важливе значення для розвитку музичного мистецтва й підготовки висококваліфікованих музикантів стало відкриття Київської, Харківської та Одеської консерваторій, оперних театрів у великих містах

 

Визначним явищем в історії українського мистецтва на період 1917-1920 рр було утворення у гр 1917 році( на базі київської Академії мистецтв )Української академії мистецтв. ЇЇ першими членами стали видатні українські художники Михайло Бойчук, Микола Бурачок, Михайло Жук, Василь та Федір Кричевські, Абрам Маневич, Олександр Мурашко, Георгій Нарбут.
Одними із найбільш значущих діячів образотворчого мистецтва були Георгій Нарбут та Михайло Бойчук За діяльності Г.Нарбутом йде розробка перших українських грошових знаків, поштових марок, державного герба (при Центральній Раді і Гетьманаті)

Не менший вплив на українське образотворче мистецтво здійснив художник,видатн митець ,професор,ректор Української академії мистецтв. Михайло Бойчук За його діяльності створюється особливий напрямок в образотворчому мистецтві - "школа бойчукістів" (т.зв. український авангард), Бойчукізм у монументальному малярстві визнано окремим стилем. Він творчо поєднував традиції народного орнаменту, мозаїки та фрески давньокиївської доби, українського портрета XVII і XVIII ст., візантійського іконописання і раннього західноєвропейського Відродження. Для нього було характерним використання елементів народного мистецтва і релігійної тематики.

Чимало художників у 20-і рр. працювали у жанрі сценографії, оформлюючи театральні спектаклі (О.Хвостенко-Хвостов, О.Екстер, А.Петрицький). Монументальним живописом займався переважно М.Бойчук, та його учні: І.Падалка, В.Седляр, О.Павленко.Вони у своїй творчості намагалися уникати зайвих деталей, поєднували національні традиції з художньою мовою авангарду. Плідно працюють живописці Ф.Красицький, І. Іжакевич, О.Новаківський тощо.

У цей час розвивається нова скульптура. У розвитку скульптури головний акцент робився на її пропагандистських, ідеологічних можливостях. Зносилися пам'ятки минулого. знищувалися пам'ятники царям .Натомість повсюдно встановлювалися монументи Маркса, Енгельса, Леніна, інших більшовицьких вождів. Серед безперечних здобутків цього часу — пам'ятники Т. Шевченку в Харкові, Києві й Каневі за проектом скульптура М. Манізера,у Ромнах (1й пам. Т. Ш. 1919 р)(І.Кавалерідзе), Одесі, Чернігові. У 1922 р,було зведено у Лохвиці,що на Полтавщині, величний монумент поету-гуманісту і філософу Г.Сковороді (І.Кавалерідзе).Розпочинає творчу діяльність О.Архипенко (1887-1964), який виїхав за кордон, де став однією з найпомітніших постатей у мистецтві авангарду ("Жінка, яка зачісується"), "Постать", "Ступаюча жінка"). На жаль, скульптура радянського часу мала виразні політично-агітаційні риси, що позначалося на художньому рівні творів.

Архітектура пройшла досить складний шлях розвитку. Головні якості архітектури - це користь, міцність, краса (функціональне, конструктивне, естетичне). У цей період робилися спроби абсолютизувати одне з них, що знижувало рівень архітектурних творів взагалі. В українській архітектурі помітний слід залишили такі напрями, як раціоналізм- це прагнення знайти раціональні начала в образному аспекті архітектури, максимально освоїти досягнення сучасної науки і техніки; конструктивізм - спроба створити життєвий простір за допомогою нової техніки, її логічних доцільних конструкцій, а також естетичних якостей таких матеріалів, як метал, дерево, скло. У практиці конструктивізму були частково реалізовані гасла виробничого мистецтва. Прикладом раціоналізму є будівля головпоштамту у Харкові, яка знаходиться на площі Незалежності, а також комплекс адміністративних будівель ("Держпром"), який фахівці відносять як до раціоналізму, так і до конструктивізму, оскільки ці течії досить близькі. Українське бароко було значною мірою витіснене, хоча окремі будівлі в цьому стилі ще будувалися (Сільськогосподарська Академія у Києві).

(Другий укорочений варіант)

Особливості розвитку театрального, музичного та хорового мистецтва в 1917-1920 рр.

• При більшовиках закриваються "аполітичні" та "ідей-новорожі" культурно-розважальні заклади, театри перетворюються иа державні, відбувається їх реорганізація - взяття під контроль як ідеологічного засобу.

• З'являються нові театри (в 1919 р.- драматичний театр ім. І.Франка, який очолив Г. Юра, новаторський театр "Березіль" Л. Курбаса).

• Створюються самодіяльні оркестри, державні професійні хори, мандрівні хорові капели. Найвідоміші-Симфонічний оркестр ім. М.Лисенка, капела "ДУМКА" - Державна українська мандрівна капела під керівництвом Н. Городовенка).

• В Україні в цей час працювали такі композитори як М. Леонтович, Л.Ревуцький, Г.Верьовка. Б.Лятошинський.

Особливості розвитку образотворчого мистецтва в 1917-1920 рр.

• При Центральній Раді 5 грудня 1917 р. відкривається Українська академія мистецтв, першими членами якої були М.Бойчук, брата Кричевські - Василь та Федір, О.Мурашко, Г.Нарбут. Ректором Академії мистецтв став М.Бойчук.

• Створюється особливий напрямок в образотворчому мистецтві - "школа бойчукістів" (т.зв. український авангард), для якої характерним було використання елементів народного мистецтва і релігійної тематики.

• Йде розробка Г.Нарбутом перших українських грошових знаків, поштових марок, державного герба (при Центральній Раді і Гетьманаті)

• При більшовиках розпочато втілення в життя плану монументальної пропаганди - створення пам'ятників видатним революціонерам (К.Марксу, Ф.Енгельсу, Р. Люксембург тощо) в найбільших містах України.

 





Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 6352; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.158.238.108
Генерация страницы за: 0.013 сек.