Вплив Інфляції на реальні доходи підприємств та населення

Інфляція призводить до відчутних негативних наслідків у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній.

У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між окремими найманими працівниками та підприємцями на користь підприємців. Зростання цін на товари і послуги як прояв інфляції сприяє збільшенню прибутків господарських суб’єктів і зменшує реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушені купувати товари за зростаючими цінами. Водночас підприємці не лише реалізують, але й купують товари, а працівники не лише купують товари, а й продають свій товар — робочу силу. Ціни на товари, які купують підприємці, та ціни на робочу силу в період інфляції також зростають. Тому виграші або втрати від інфляції можуть мати різні соціальні групи. Все залежить від темпів зростання цін на товарному і ресурсному ринках. Якщо, наприклад, ціни на робочу силу зростають повільніше від цін на споживчі товари, що є найхарактернішим, то матеріальне становище робітників погіршується.Особливо негативно інфляція впливає на людей похилого віку. Вони живуть за свої заощадження.

У поточній діяльності інфляція впливає на прибутки й витрати. Якщо на підприємстві є тимчасовий розрив між відвантаженням і оплатою продукції, то за період такого розриву купівельна спроможність (цінність) прибутків зменшується, незалежно від того, яким є рівень інфляції (приблизно, на величину процентів, які підприємство могло б отримати, якби грошові кошти, що надходили у момент відвантаження, були покладені на депозит у банку).При інфляції реальна вартість кожного надходження грошових коштів зменшується ще й на величину інфляційного знецінення. Тому в умовах інфляції підприємство прагне зменшити тимчасовий розрив між відвантаженням та оплатою або взагалі вимагає передоплату, що зумовлює втрати у конкурентній боротьбі, оскільки найважливішим чинником збільшення обсягу продажу є продаж продукції у кредит (кредитна політика підприємства).Потреба підприємства в обігових коштах, необхідних передусім для придбання сировини, матеріалів, створення запасів готової продукції, залежить від обсягу продажу, співвідношення цін на придбання сировини і цін реалізації продукції (пряма й обернена залежність), періоду обороту дебіторської та кредиторської заборгованості.При інфляції ціни на сировину, матеріали, паливо зростають і, відповідно, зростає номінальна величина фінансових потреб підприємства. Але при відтермінуванні платежів інфляція фактично зменшує реальну ціну придбання виробничих запасів, примушуючи підприємства підвищувати середній термін кредиторської заборгованості (у розумних межах) настільки, що він починає перевищувати середній термін дебіторської заборгованості.Реальний прибуток дорівнює різниці між реальними прибутками і реальними витратами. Тому, якщо ціни на сировину зростають швидше, ніж на готову продукцію, реальна рентабельність продукції знижується. В умовах інфляції збільшується ризик отримання фактичного збитку замість реального і навіть номінального прибутку. Цей ризик тим вищий, чим більша частка вартості сировини у ціні готової продукції

43)

Різні види інфляції мають свої особливі механізми, а отже, і відповідні методи регулювання. Останні можуть бути ринковими (економічними) і неринковими (адміністративними), довго- і короткостроковими. Антиінфляційний механізм має систему таких заходів:

профілактичні шляхи щодо недопущення причин інфляції;

зусилля, що вгамовують саму інфляцію;

дії, спрямовані на подолання негативних різнобічних наслідків інфляції.

Серед основних важелів дефляційної політики слід виділити:

збільшення оподаткування населення;

зменшення державних витрат на соціальні програми;

замороження заробітної плати;

обмежуване кредитування;

збільшення центральним банком ставки позикового відсотка, норм обов'язкових резервів комерційних банків;

скорочення обсягів продажу державних цінних паперів на відкритому ринку як захід, що зменшує державний борг, тощо.

Звичайно, як свідчить практика, комплекс дефляційних заходів впроваджується напередодні грошової реформи. Однак тривалість таких заходів не слід затягувати, адже на перших порах вони можуть викликати негативні наслідки -- скорочення ділової активності, зниження темпів економічного зростання, безробіття.

Проведення дефляційної політики з одночасною лібералізацією цін має назву "шокової терапії". Штучне відновлення інфляції називається рефляцією.

На сучасному етапі економічного розвитку уникнути інфляції неможливо, вона стала невід'ємною рисою ринкової економіки.

Завдання полягає в тому, щоб не допустити високих темпів інфляції, переростання її в гіперінфляцію, сприяти поступовому зниженню інтенсивності інфляційних процесів.

Деякі з цих причин пояснюють інфляцію у країнах колишнього СРСР, у тому числі й в Україні. На відміну від відкритої інфляції у розвинутих країнах Заходу, вона мала тут до кінця 80-х pp. прихований характер. Це означає, що за умов збереження гострого дефіциту товарів і послуг за них треба було часто переплачувати чиновникам апарату, торговельній мафії або на додаток до ціни надавати інші послуги.

Найбільш узагальнюючою, але внаслідок цього надто абстрактною (оскільки вона зумовлює ряд інших деформацій, вад економічної системи) причиною інфляції є тотальне одержавлення економіки, внаслідок чого її називають державною економікою. Ще однією причиною інфляції е дотація державою нерентабельних підприємств, колгоспів і радгоспів, неефективного капітального будівництва.

Інфляційне зростання цін зумовило також руйнування старої грошово-кредитної і фінансової системи і запізніле формування нової, до того ж малоефективної, розлад системи безготівкових розрахунків, надмірний податковій прес, політику дешевих грошей НБУ у 1992 р. та ін. Специфічною для України причиною поширення інфляційних процесів у 1992--1993 pp. стали популістські та економічно недостатньо обґрунтовані постанови Верховної Ради, які збільшували дефіцит державного бюджету. У 1992 р. він становив 697 млрд., крб., а нічим не забезпечена емісія грошей" досягла 1 трлн. 325 млрд., крб., що дорівнювало близько 35% валового національного продукту (здоровою фінансово-кредитна система вважається тоді, коли цей показник не перевищує 5%). У 1993 р. дефіцит становив 25% ВНП. Крім внутрішніх причин інфляції, про які мовилося вище, існують і зовнішні фактори. Це, по-перше, зростання цін на імпортні товари та послуги. Так, протягом 1992' р. ціни на нафтопродукти, які закуповувала Україна, зросли у 300 разів. По-друге, обмін у банках іноземної валюти на національну, оскільки на депозитних рахунках банків з'являються додатково випущені національні гроші. Для України та деяких інших країн СНД дія цього фактора має специфічні особливості, оскільки у них відбувається так звана «доларизація» економіки. В Україні замість захисту споживчого ринку (як це проголошувалося з моменту його введення) купоно-карбованець став засобом спустошення і без того мізерного ринку товарів. За цих умов, втративши довіру до купона і, щоб зберегти свої гроші від знецінювання, частина населення навіть за спекулятивними цінами купувала долари, іншу іноземну валюту. По-третє, структурні світові кризи (енергетична, сировинна тощо). Внаслідок кумулятивної дії цих факторів ціни в Україні у 1992--1993 pp. зросли в 2569 разів.

Інфляція посилює диспропорції в економіці, дезорганізує господарські зв'язки, призводить до кризи державних фінансів, значно активізує спекуляцію та «тіньову» економіку, корупцію, посилює злочинність. Одним із негативних наслідків інфляції є зниження життєвого рівня трудящих, знецінення трудових заощаджень. У США, наприклад, монополісти внаслідок інфляції щорічно привласнюють близько 70 млрд. дол. В Україні тільки за 1992--1995 pp. споживчі ціни зросли у 80 тис. разів, а грошові доходи населення лише у 26,7 тис. разів. У 130 разів знецінилися вклади громадян в Ощадбанку.

З'ясування основних причин (внутрішніх і зовнішніх) інфляції дає змогу визначити найважливіші шляхи боротьби з нею. Розрізняють такі три методи стабілізації грошового обігу: нуліфікацію, ревалоризацію і девальвацію. Нуліфікація (лат. nulificatio -- знищення) означає такий різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними. Цей метод використовується за наявності супергіперінфляції. Він мав місце під час проведення грошової реформи 1922--1924 pp. в колишньому СРСР. При цьому один новий карбованець обмінювався на 50 млрд. старих. У Німеччині під час грошової реформи 1924 р. 1 нова марка обмінювалася на 1 трлн. старих. Ревалоризация -- це повернення попередньої купівельної сили грошовим знакам. Для цього з обігу вилучаються зайві гроші. Цей метод застосовується за незначної інфляції. Девальвація означає зниження обмінного курсу (ціни) однієї країни до грошової одиниці іншої. За своєю сутністю вона протилежна ревальвації. Під час панування золотого стандарту девальвація означала офіційне зниження золотого вмісту грошової одиниці, а р результатом був обмін останньої на меншу кількість золота.

Дата добавления: 2015-05-22