Проаналізуйте літературну пам’ятку Київської Русі «Слово о полку Ігоревім»

Повість временних літ» - визначна пам’ятка духовної культури Київської Русі.

НАЙВИДАТНІШИМ історичним твором Київської Русі й найвидатнішим вітчизняним літописом серед збережених часом є «Повість временних літ», написана ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором 1113 р. Нею починаються майже всі давньоруські літописи, що дійшли до нашого часу. До цього літопису ввійшли всі попередні зводи та різні доповнення, зроблені самим Нестором та його попередниками. Вперше зроблено спробу визначити місце Київської Русі в загальноісторичному процесі, пов’язати її історію зі світовою. «ПОВІСТЬ ВРЕМЕННИХ ЛІТ» показово втілює найсуттєвіші риси, притаманні всій давньоруській літературі: релігійність, патріотизм, моралізаторський характер. «Временний», тобто тимчасовий, минущий, недовговічний характер мають усі події земного світу. Водночас оскільки все на землі перебуває під пильним оком Бога, ці події – наслідок божественного провидіння, а не випадковий збіг обставин. Тому першим завданням монахів-літописців є «роз’яснення» на історичному матеріалі вищої волі. При цьому літописець залишається патріотом своєї землі, який не може не виявляти певних симпатій співвітчизникам. У подробицях, із ледь прихованим захопленням сповіщає він про вдалі походи київських язичницьких дружин проти християнського Константинополя і про розміри данини, які мали сплачувати русинам імператори. АНАЛІЗУЮЧИ зміст твору, зазначимо, що він дає всі підстави вважати очевидним факт намагання культурних кіл сприяти утворенню на великій території Київської Русі єдиної нації. Формування нації сучасними соціологами вважається завершеним з появою національної самосвідомості як спільного для певного етносу світогляду, що віддзеркалює спільні економічні, політичні, духовні прагнення й відокремлює «своє» від «чужого» в історичній перспективі: у проекціях минулого та майбутнього. За часів Середньовіччя такі проекції потребували релігійного обґрунтування, а тому укладач «Повісті временних літ» багато уваги приділяє саме витокам слов’янського християнства, проте неодноразово торкається і власне етнічних проблем. ІСТОРИЧНА заслуга літописця Нестора полягає в тому, що він створив другу, після Іларіона концепцію осмислення давньоруської історії та висунув питання про введення історії Русі до всесвітньої історії. В центрі політичної історії епохи Нестора актуальним залишалося питання про незалежність Русі від Візантії, її культурну самобутність.

Справжнім шедевром, своєрідною перлиною давньоруської літератури є «Слово о полку Ігоревім», створене невідомим автором близько 1187 р. за художнім рівнем цей твір немає аналогів у візантійській та європейській літературах. Важливим джерелом для цього літературного шедевру стала усна народна творчість, що відображає цілий пласт художньої культури русичів. «Слово о полку Ігоревім» присвячене опису невдалого походу руських князів під проводом новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців 1185р. Автор твору яскравими фарбами змальовує образи князів Ігоря, Ярослава Осмомисла та ін. Звертаючись до них, він закликає їх «вкласти в піхви мечі», помиритися між собою.

За жанром – це радше не слово-хвала, а слово жаль з приводу страждань Руської землі, з приводу загибелі руської дружини, яку було принесено в жертву княжому прагненню слави і військової здобичі. Деякі дослідники зазначають, що «Слово о полку Ігоревім» за спрямованістю відбивало опозиційні панівній офіційній ідеології пріоритети і за зверненням до язичницьких образів, і за особливою орієнтованістю на південні, степові та причорноморські витоки русів. Великою тугою сповнений ліричний монолог Ярославни, який надихав багатьох український, російських та ін. слов’янських поетів до створення неперевершених шедеврів у перекладах і переспівах цього уривку поеми. Найбільшою загадкою залишається постать автора – вихідця з князівського середовища, патріота, широко освіченої, обізнаної і талановитої людини. На думку дослідників, одним із най вірогідніших претендентів на авторство твору є рідний брат Ярославни, галицький князь-ізгой Володимира Ярославича, який під час походу Ігоря перебував у Путивлі поруч із сестрою. При цьому, навряд чи коли-небудь буде достовірно відоме ім’я автора.

21. Здобутки матеріальної та духовної культури Галицько-Волинської Русі.

Закономірним політичним і культурним спадкоємцем Київської держави, послабленої і спустошеної внаслідок золотоординської навали, стала Галицько-Волинська Русь, що утворилася в результаті об'єднання Галичини та Волині у 1199 р. князем Романом. Найбільшої могутності вона досягла у 30-60-ті роки XIII ст. за часів правління князя Данила Галицького. Завдяки об'єднанню етнічно спільних українських земель у нове державне утворення саме тут створились сприятливі умови для становлення й подальшого розвою національної культури. Важливими осередками духовної культури Галицько-Волинської Русі були міста Галич, Луцьк, Звенигород, Володимир-Волинський, Перемишль, Холм і, особливо, Львів. Міста Галицько-Волинської Русі стали значними центрами літописання. Найвизначнішою пам'яткою літератури даного періоду є Галицько-Волинський літопис (кінець XIII ст.), у якому відображені події політичного і культурного життя Галицько-Волинської Русі від 1201 до 1291 року. Літопис складався при дворі Данила Галицького, а згодом його племінника Володимира Васильковича. Одним із авторів першої частини літопису вважають княжого печатника Кирила. До пам'яток писемності Галицько-Волинської Русі XII-XIVст. належать Христинопільський апостол, Бучацьке, Галицьке, Холмське Євангелія, переписані ченцем Васильком при дворі Лева Даниловича. У Галичі працював «мудрий книжник» Тимофій. Центрами переписування книг були Онуфріївський та Святоюрський монастирі у Львові. Архітектурною домінантою багатьох давньоруських міст, як і міст середньовічної Європи, були замки і храми. Дерев'яні храми вирізнялися простотою композиції, не мали зовні пишних прикрас. На жаль, архітектурних пам'яток періоду Галицько-Волинського князівства збереглося небагато. З монументальних будівель Львова можна назвати Миколаївську хрестовокупольну церкву, П'ятницьку церкву, згодом перебудовану, а також костьол Хрестителя. Поряд з культовою архітектурою у Галицько-Волинській Русі розвивалось і будівництво оборонних споруд. До наших днів збереглися залишки башт, стін, які були їх складовою частиною. Споруджувались і фортеці. Одна з найдавніших — Кременецька. Яскравим зразком скульптури Галицько-Волинської Русі є шиферний рельєф ХІЇІ ст., який зображає св. Дмитрія. Нині він зберігається у Кам'янець-Подільському музеї. Найхарактернішою скульптурною пам'яткою Галицько-Волинської Русі є оздоблення пишного романського порталу церкви св.Пантелеймона в Галичі. Вирізнялось пишністю і скульптурне оздоблення собору в Холмі, проте до наших часів воно не збереглося. Яскраву сторінку у розвитку мистецтва західноукраїнських земель становить історія малярства. Своєрідним видом малярського мистецтва було прикрашання рукописних книг мініатюрами. Високий рівень мистецтва мініатюри засвідчує оздоблення Добрилового Євангелія (1164), Галицького Євангелія (початок XIII ст.). Видатними пам'ятками образотворчого мистецтва XIV ст. є ікони «Юрій Змієборець» зі с. Станилі поблизу Дрогобича та «Архангел Михаїл в діяннях», створена у селі Сторонна. Для них характерні пластичність форм, відчуття простору, багата кольорова гама.Освіта і письменство Галицько-Волинська Русь зберегла і розвинула ті традиції освіти і письменства, які склались у період розквіту Київської Русі. Високий рівень освіти на західноукраїнських землях засвідчує те, що тут було поширене знання іноземних мов. Високий рівень освіти у Галицько-Волинській Русі засвідчують грамоти, що вийшли з князівської канцелярії. Поширенню освіти на руських землях, сприяв розвиток шкільництва, започаткований Володимиром Великим. Ще з XI ст. існували церковно-парафіяльні школи на Волині — у Луцьку, Холмі, Овручі. Культура Галицько-Волинської Русі мала великий вплив на подальший культрурний розвиток України.

22. Український Ренесанс у духовній культурі, його особливості та періодизація.

На поч. 16ст – кінці17ст розвиток укр. Земель відбувався в складних передумовах: розпад К.Р.; сер. 13ст.- татаро-монгольська навала,яка принесла великі руїни;агресія Литовського князівства; в кінці 15ст. зміцнилася і Московська держава; 15-16ст. – боротьба з тат.ордою. У 15ст. з”явл. Перші переклади творів клас. Літ. на укр. мову,розвивається фольклор,зростає інтерес до природничих наук,теології.Міста стають осередками к-ри 14-17ст. Монастирі,церкви- центри освіти(Києво-печ.монастир). 1596 р- Берестейська церковна унія,яка мала непередбачені наслідки(утворилася греко-католицька церква,яку ще називали уніатською)

Існували братства,які виступали на захист православної церкви. Створ. Перші братства у Львові(при Успенській церкві)Ренесанс – це перехідний етап від середньовічної культури, пронизаної ідеями християнства,до культури нового часу. В цей час поширюються ідеї гуманізму, антропоцентризму(людина в центрі уваги),відбувається поширення загальнолюдських,культурних цінностей, відродження античних уявлень про людину.Італія є батьківщиною ренесансу. Одні дослідники вваж., що Україна не зазнала ренесансу,інші(Попович,Литвин) вважають що ренесанс на укр. землях мав свої особливості:1)зародж.у 16 ст.2)поширення діячами укр.. к-ри ідей гуманізму 3) яскраво виражений антропоцентризм 4)Пробудження інтересу до загальнолюдських. Духовних цінностей,що форм. В результаті пізнання світової культури. Даний період відродження співпадає з подіями реформації. Україна в добу ренесансу не мала власної держави,гостра полеміка.Провідники гуманізму:представники Острозького культурно-освітнього центру: Г. Смотрицький,І.Вишенський;представники братств: М.Смотрицький,Л.Зизаній.Періоди розвитку гуманізму в Укр.:1)Повязан. З його витоками- друга половина 15-серед. 16ст. 2)Формування самосвідомості народу- друга половина 16 –поч 17ст. 3)З 17ст-поч18 – розробляється весь комплекс гуман. ідей.

23. Етнокультурні процеси в Україні у період формування української народності (14 — перша половина 16 ст.)

Дата добавления: 2015-05-22