Нова економічна політика

Входження україни до СРСР та його наслідки

30 грудня 1922 р. І з'їзд рад СРСР в основному затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний договір. Цей договір проголошував, що незалежні радянські республіки (а їх керівники справді вірили, що це так) добровільно і на рівноправних засадах вступають у державний союз і передають низку своїх повноважень органам центральної влади. Серед позитивних наслідків для України входження до СРСР, на мою думку, слід назвати такі:
- нарешті після тривалої громадянської війни Україна, входячи до складу СРСР отримала свою територію (чітко окреслену);
- входження до СРСР забезпечило уряду України власне керівництво над такими галузями:
—внутрішні справи;
—освіту;
—юстицію;
— землеробство;
— соціальне забезпечення. Проте, створена централізація основних наркоматів викликала протест з боку деяких республіканських керівників. Адже з самого початку проявилися негативні наслідки Союзу для України. Вже на XII з'їзді РКП(б) (квітень 1923 р.) X. Раковсь-кий заявив, що союзне будівництво пішло неправильним шляхом і запропонував відібрати у союзних комісарів 90% їхніх прав, передавши національним республікам. Позиція Раковського не означала відстоювання національних прав України. Він виступив проти апаратних методів керівництва і цим викликав невдоволення Сталіна, який звинуватив його в підміні федерації конфедерацією. У липні 1923 р. Раковського було відкликано з України і відправлено повноважним представником СРСР до Великобританії.
- негативний наслідок - утворення СРСР для України позначилось на обмеженні її суверенітету, ліквідації незалежності: --
Бойко О. Д. ("Історія України")
"...остаточна ліквідація державного суверенітету України відбулася не в момент утворення СРСР (грудень 1922), а дещо пізніше і пов'язана головним чином з прийняттям нового тексту Конституції УСРР. Проте втрата незалежності, перетворення України на маріонеткову державу не означали цілковитої ліквідації завоювань українського народу, тотальної руйнації атрибутів державності. Про це свідчать визнання територіальної цілісності України, існування в республіці власного адміністративного центру та державного апарату, надання певних прав компактно проживаючим національним меншинам та ін. Модель СРСР була своєрідною формулою компромісу між силами централізму та унітаризму, лідером і основним стрижнем яких була більшовицька партія, і силами децентралізації — національними рухами".

(НЕП) - новий напрямок внутрішньої політики радянської держави, затверджений з'їздом РКП(б) у березні 1921 р. Це був тимчасовий відступ більшовиків від генеральної лінії партії. Суть НЕПу полягала у використані ринкових відносин і різних форм власності. Головним заходом НЕПу була заміна продрозкладки продподатком на селі.

Причини переходу до нової економічної політики (непу). Основними причинами переходу до нової економічної політики були:

- глибока соціально-економічна і політична криза більшовицького режиму;

- тотальна господарська розруха, різке скорочення промислового та сільськогосподарського виробництва;

- масові повстання селян, робітників, солдат і матросів;

- політична та економічна ізоляція більшовиків на міжнародній арені;

- спад світового комуністичного руху, не виправдання надій більшовиків на світову революцію;

- намагання утримати владу в будь-який спосіб.

Сутність непу. X з'їзд РКП(б) затвердив резолюцію «Про заміну розкладки натуральним податком». Основними заходами непу стали:

- заміна продрозкладки продподатком; при цьому продподаток мав бути меншим за продрозкладку, а його розмір заздалегідь повідомлявся селянам;

- бідні селяни взагалі звільнялися від податку;

- після виплати податку селяни здобували право вільно розпоряджатися плодами своєї праці, продавати їх; це сприяло підвищенню матеріальної зацікавленості селян у виробництві сільськогосподарської продукції;

- передача дрібних і середніх підприємств приватним власникам;

- відродження торгівлі і товарно-грошових відносин, дозвіл на приватну торгівлю;

- ліквідація безплатних послуг;

- здача в оренду, концесію частини дрібних і середніх підприємств;

- впровадження системи вільного найму робочої сили, матеріальне стимулювання працівників;

- введення стабільної валюти - червонця;

- децентралізація системи управління:

- розвиток підприємництва;

- розвиток кредитної, виробничої, збутової кооперації.

Становище радянської влади на Україні на початку 20-х рр ХХ ст. було вкрай важким. Українські селяни протестували проти вилучення продовольства (продрозкладки) і пов’язаної з цим забороною торгівлі. Цей протест нерідко набував форми партизанського руху, який розглядався властями як політичний або куркульський бандитизм. Армія використовувалась для проведення продрозкладки.

Взятий на себе обов’язок годувати працівників націоналізованого господарства держава виконувала вкрай незадовільно. Робітничий пайок скоротився до чверті фунта хліба і до того ж його видавали не кожний день. Голодуючі робітники вдавалися до так званих “італійських страйків”, тобто уповільнювали темп праці, перебуваючи на робочому місці. Продовольча, вугільна і транспортна кризи вкінець розхитали матеріально-технічне постачання всієї промисловості. Чисельність робітників великої промисловості України зменшилась наполовину порівняно з довоєнною. Рятуючись від голоду, робітники осідали в селах.

Націоналізовану промисловість душили бюрократизм і тяганина. Навіть за наявності ресурсів вона не могля справитись із планами. Дійшло до того, що місцеві господарські органи свідомо барилися з націоналізацією, щоб підприємства не переходили під їх утримання. Незважаючи на це, 29 листопада 1920 р. ВРНГ РСФРР прийняла постанову про націоналізацію усіх промислових підприємств з кількістю робітників не менше п’ятьох при наявності механічного двигуна і не менше десятьох за відсутності останнього.

З фінансової кризи думали вийти найбільш радикальним шляхом – скасуванням грошей. В грудні 1920 р. Ленін підписав декрети про безгрошовий відпуск продуктів по картках, про безплатність палива, житла, комунальних і поштово-телеграфних послуг.

Поступово УСРР, як і РСФРР, вийшла з міжнародної ізоляції. Підписано ряд мирних договорів (з Польщею – Ризький мирний договір 18 березня 1921 р.; Литвою, Туреччиною, Німеччиною – квітень 1922 р.).

Більшовики були переконані, що громадянська війна закінчилась після поразки денікінських армій. Партія визначила курс на мирне будівництво. У лютому 1920 р. було утворено Державну комісію з електрифікації Росії (рос. абревіатура - ГОЕРЛО). Під електрифікацією розумілась технічна реконструкція народного господарства, тобто індустріалізація, здійснювана за допомогою електрики. V Всеукраїнський з’їзд рад (лютий-березень 1921 р.) схвалив план ГОЕРЛО. Було утворено Комісію з електрифікації України (КЕВ).

Вважалося, що виконання плану електрифікації означатиме створення матеріально-технічної бази соціалізму. Єдиним реальним каналом фінансування індустріалізації, вперше випробуваним для інших цілей під час громадянської війни була продрозкладка, тобто примусове вилучення сільськогосподарської продукції в її натуральній формі. Продрозкладка справляла руйнівний вплив на виробництво. Вона спонукала селян сіяти тільки для власних потреб. Жителі міст опинилися під загрозою голоду. Надати селянам можливість збувати на ринку частину виробленої продукції більшовики вважали відродженням товарно-грошових відносин, а це суперечило комуністичній доктрині. Тоді було прийнято закон про запровадження державних завдань на посів для кожного сялянського господарства (селяни повернулись до становища, яке існувало до реформи 1861 р.).

Стягнення продрозкладки з допомогою робітничих та червоноармійських загонів наштовхувалось на збройний опір селянства. Повстанський рух поширився по всій Україні. Він розглядався владою як політичний бандитизм, а тому придушувався за допомогою армії. Це становило смертельну небезпеку для партії більшовиків і ставило під загрозу усі її попередні досягення.

1921 р. Поволжя, Північний Кавказ та Південь України охопила катастрофічна посуха. Почався голод. Сотні тисяч селян вмирали в основних хліборобських зонах від голоду та епідемій. Урожай на Лівобережжі та Правобережжі виявився непоганим. Тому перерозподіл лишків на користь південних губерній міг запобігти голоду на Україні. За наказом керівництва РКП(б) КП(б)У безупинно постачало хлібом промислові центри Росії. Натомість ЦК КП(б)У огортав завісою мовчання страждання власного голодуючого населення. Лише в січні 1922 р. Х. Раковський уклав угоду з Американською адміністрацією допомоги (АРА) – неурядовою громадською організацією, що мала можливість використовувати матеріальні ресурси, нагромаджені для американської армії в Європі з часу припинення світової війни. Лише врожай 1922 р. і розгортання харчувальних пунктів АРА та інших організацій допомоги припинили масову смертність населення. Однак у спустошених голодом південних губерніях зібрали невеликий врожай. Та за вимогою центру, 13,5 млн. пудів українського зерна нового врожаю було продано за рубежем. Одночасно з серпня 1922 р. до січня 1923 р. у сусідні республіки з України вивезли 9 млн. пудів зерна. Тому голод на Півдні України тривав і в першій половині 1923 р.

Перехід до нової економічної політики (непу), яка дістала таку назву на відміну від попередньої політики, спрямованої на негайну побудову комунізму, відбувався під тиском реалій господарського життя. Ленін вважав неп вимушеним і тимчасовим відступом від будівництва соціалізму. Неп розпочався із скасування продрозкладки. 15 березня 1921 р. Х з’їзд РКП(б) прийняв постанову “Про заміну продрозкладки натуральним податком”. Одночасно було дозволено вільну торгівлю надлишками сільськогосподарської продукції. Фактично була легалізована приватна торгівля, яка раніше існувала підпільно. Розпочалось створення державної торгівлі, насамперед оптової, регулювання приватної торгівлі через банки, податкові й кредитні установи й оздоровлення на цій основі грошового обігу.

Проведено грошову реформу (1922-1924), випущено забезпечені золотом банківські білети – червінці.

Визнання державною владою товарно-грошових відносин, приватної торгівлі і зміцнення фінансів вивели з підпілля підприємницьку діяльність. З’явилась так звана нова буржуазія – орендарі, маклери, комісіонери, торговці-оптовики, промисловці. Їх називали непманами – людьми непу. Їх діяльність сприяла швидкому подоланню економічного хаосу і розрухи.

Для втілення принципів непу в промисловості передбачалося зосередити в руках держави управління великими підприємствами і передати в оренду дрібні. В Україні в оренду організаціям (кооперативам, комнезамам, артілям) і приватним особам, у тому числі колишнім власникам, було здано 5200 підприємств. Підприємства об’єднувались у госпрозрахункові трести та синдикати (організації з закупівлі сировини, планування торговельних операцій і збуту однорідної продукції). Діяльність синдикатів, оптові ярмарки і заснування товарних бірж формували ринок засобів виробництва.

В останні роки життя (1923-1924) Ленін переглянув економічні засади партійного вчення про комунізм. Він вважав, що необхідно розвивати кооперативний рух, оскільки лад цивілізованих кооперативів при суспільній власності на засоби виробництва – це є лад соціалізму. Проте ця програма, закладена у останній волі вождя, не була реалізована.

Висновок.

Дата добавления: 2015-05-22