Зв'язок здібностей із їх задатками і обдарованістю

Задатки як психофізіологічна основа здібностей детерміновані властивостями нервової системи. Сила, врівноваженість і рухливість нервових процесів, сприяючи комунікативним і вольовим якостям, поліпшують діяльність, де ці якості необхідні, а слабка (чутлива) нервова система сприятлива для занять мистецтвами. Задатки виявляються у схильностях до певного виду діяльності, підвищеній допитливості, пов'язуючи здібності і темперамент.

Задатки здібностей - генетично детерміновані анатомофізіологічні особливості мозку і нервової системи, що є індивідуально-природною передумовою формування і розвитку здібностей.

Будучи лише однією з умов формування здібностей, задатки не зумовлюють їх автоматичного розвитку. Задатками загальних і спеціальних здібностей можуть бути:

1) властивості нервової системи (передусім ті, що характеризують роботу різних аналізаторів, ділянок кори великих півкуль), від яких залежить швидкість утворення тимчасових нервових зв'язків, їх міцність, легкість диференціювань, сила зосередженої уваги, розумова працездатність тощо;

2) індивідуальні особливості будови аналізаторів, окремих ділянок кори головного мозку тощо.

Дані сучасних психогенетичних досліджень свідчать, що здібності, вимірювані тестами, мають більший коефіцієнт спадкової детермінації, ніж їх передбачувані психофізіологічні задатки - властивості нервової системи.

Успішність діяльності обумовлюють мотивація, особистісні властивості, що спонукало деяких дослідників зарахувати до здібностей властивості психіки, які визначають успіх у конкретній діяльності. Проте Б. Теплов стверджував, що, крім успіху в діяльності, здібність детермінує швидкість і легкість оволодіння діяльністю. Тому швидкість навчання може залежати від мотивації, але відчуття легкості при навчанні ("суб'єктивна ціна") радше обернено пропорційне до мотиваційної напруги.

Отже, що розвинутіша в людини здібність, то успішніше вона виконує певну діяльність, швидше її опановує. А процес оволодіння діяльністю і сама діяльність даються їй суб'єктивно легше, ніж навчання або робота в галузі, до якої вона не має здібності. Цій формулі здібності можна надати об'єктивну форму:

Вивчаючи здібності, В. Шадриков дійшов висновку, що поняття "здібність" є психологічною конкретизацією категорії "властивість". Найзагальніше описує психологічну реальність психічна функціональна система, процес функціонування якої забезпечує досягнення певного корисного результату. На цій підставі здібності можна розглядати як властивості функціональних систем, що реалізують окремі психічні функції, мають індивідуальний ступінь вираження, що виявляється в успішності і якісній своєрідності засвоєння і реалізації цих функцій. Індивідуальний ступінь вираженості здібностей можна визначити і за параметрами, що характеризують діяльність: продуктивність, якість і надійність (функції).

Оскільки будь-який психічний процес (у т. ч. пізнавальний) є часовою характеристикою функціонування відповідної системи, В. Шадриков виокремив здібності мислительні, перцептивні, мнемічні тощо. Здібності, на його думку, є загальними в сенсі спорідненості з конкретними видами діяльності: не існує кулінарних, музичних, педагогічних тощо здібностей. Він запровадив поняття "загальна обдарованість" на означення здатності до різних видів діяльності, поєднання здібностей.

Розрізняючи спеціальні і загальні здібності, Д. Завалішина пов'язує загальні здібності з загальними умовами провідних форм людської діяльності, а спеціальні - з окремими видами діяльності, структуруючи здібності не за видами психічних функціональних систем, а за видами діяльності.

Логічно припустити, що здібності пов'язані з загальними аспектами функціонування психіки, які виявляються в загальних формах зовнішньої активності (поведінки) людини. На основі трьох функцій психіки (комунікативної, регуляторної, пізнавальної) Б. Попов розрізняє комунікативні, регуляторні і пізнавальні здібності.

Основні концепції здібностей безпосередньо пов'язані з методами їх діагностики. Факторно-аналітичні концепції загальних здібностей ґрунтуються на даних статистичної обробки результатів масового тестування учнів і представників різних професій. Більшість емпіричних досліджень спрямовані на виявлення загальних здібностей, від рівня розвитку яких залежить успішність діяльності. Набула популярності теорія інтелектуального порогу, відповідно до якої для успішного оволодіння кожною діяльністю необхідний певний рівень інтелекту, а подальший успіх зумовлений іншими індивідуально-психологічними особливостями.

Результати психогенетичних досліджень свідчать про високий рівень успадкування загального інтелекту і деяких спеціальних здібностей, зокрема математичних. Креативність, імовірно, більше залежить від впливу соціального мікросередовища. Існують теорії, що спираються на середовищний підхід до розвитку здібностей (теорія інтелектуального клімату сім'ї).

Високий рівень розвитку загальних або спеціальних здібностей характеризують як загальну або спеціальну обдарованість.

Загальна обдарованість - рівень розвитку загальних здібностей, що визначає діапазон діяльностей, у яких людина може досягти великих успіхів.

Якщо розглядати її тільки в кількісному контексті, то втрачається якісна, змістова сутність обдарованості як психічної реальності. Загальна обдарованість є основою розвитку спеціальних здібностей, але не залежить від них.

Припущення про існування загальної обдарованості висунув у середині XIX ст. Ф. Гальтон. У 1929 р. Ч. Спірмен запропонував двофакторну теорію інтелекту, яка пояснювала високі кореляції різнорідних тестів наявністю загального чинника розумової енергії. Безліч спеціальних чинників визначає успішність виконання конкретного тесту. Щодо цього тривалий час дискутували прихильники теорії множинності первинних здібностей (Е. Торндайк, Л. Терстоун) і теорії "загального фактора" (Г. Айзенк, С. Берт та ін.). Нині утвердилось уявлення про наявність інтелектуальної і творчої загальної обдарованості.

У результаті факторно-аналітичних досліджень виявлено незалежні типи художньої і практичної обдарованості. Ознаки цих типів поєднують люди, наділені науковою обдарованістю.

У наукових джерелах поширені такі тлумачення обдарованисті:

- якісно своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує успішність діяльності. Брак окремих здібностей компенсується переважальним розвитком інших;

- загальні здібності, що зумовлюють можливості людини, рівень і своєрідність її діяльності;

- розумовий потенціал (інтелект); цілісна індивідуальна характеристика пізнавальних можливостей і здібностей до навчання;

- сукупність задатків, природних даних; характеристика ступеня вираженості і своєрідності природних передумов здібностей;

- талановитість; наявність внутрішніх умов для видатних досягнень у діяльності.

Багатозначність феномена зумовлює багатоаспектність проблеми цілісного підходу до сфери здібностей. Обдарованість як найзагальніша характеристика сфери здібностей є передумовою комплексного вивчення - психофізіологічного, диференціально-психологічного і соціально-психологічного.

Дата добавления: 2015-05-22