Катерина Анатоліївна

Тихонова

Філософія Г.С.Сковороди

Виступ на педраді

Управління освіти

Орджонікідзевський районний

Будинок дитячої та юнацької творчості»

Маріупольської міської ради

Автор:

керівник гуртка

комунального заклада

«Орджонікідзевський районний

Будинок дитячої

та юнацької творчості»

управління освіти

Маріупольської міської ради

м. Маріуполь

Вихованцем Києво-Могилянської академії був видатний укр. філософ Г. Сковорода (1722-1794).

Основне спрямування його праці зводиться до дослідження людини, її існування. Науку про людину та її щастя Сковорода вважав найважливішою з усіх наук.

Міркування щодо цієї проблематики у Сковороди мають релігійно-філософський характер, вони невідривне пов'язані із зверненнями до Біблії та християнської традиції, а тому спираються на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть та ін. Шляхом міркувань про них філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, які основні грані людської діяльності.

Не втративши авторитету проповідника та вчителя, Сковорода, прагнучи навчити як власним прикладом, так і словом, закликав почати філософське освоєння світу з простого: пізнати віру та любов у всій їхній повноті, бо це і є пізнання людини.

У його житті значне місце займали питання моралі, саме тому іноді його називають переважно моралістом. Спілкування з простими людьми (з козаками, селянами) допомагало Сковороді опановувати великим життєвим досвідом, який він пізніше втілював у творах.

Основна мета педагогіки Сковороди полягала в ідеї трудового виховання та всебічного розвитку особистості дітей, незалежно від заслуги і становища батьків.

Він вказав, що основними дидактичними вимогами є самостійне вивчення навчального матеріалу і його продумування. Педагогічні погляди Григорія Савича засновані на традиціях народної педагогіки. На основі народної мудрості він пропонує формувати у дітей вивчати природу, поважати і любити батьків, враховувати їх нахили та інтереси. Велике значення він приділяв сімейному вихованню, на його думку, батьки - це ті, хто не тільки народили дитину, а й приділяли своєму чаду весь свій вільний час, отже, вони виконали свою місію дану богом.

Фундаментом виховання є природні нахили дитини. Для цього треба створити ті умови, які будуть допомагати розвитку її здібностей. Твори Сковороди: філософські трактати, байки, притчі, афоризми - відбивають ціннісне ставлення автора до великодушності, справедливості, щирості, скромності, працездатності. Ці якості особистості необхідно виховувати, а їх наявність у педагога сприяє успіху у вихованні.

А такі якості як заздрість, самодурство, лінь, жорстокість, чиношанування, кар'єризм, на думку Сковороди, є наслідком неправильного виховання.

Погляди Сковороди на виховання дітей спрямовані за трьома основними гілкам.

Перша - вдалі пологи. Ще до фізичного народження дитини, батьки повинні зайнятися його вихованням. Це полягає в тому, що майбутня мати зобов'язана носити дитину, дивлячись лише на добрі речі і бути релігійно розвиненою.

Друга гілка - уберегти дитину від смертельних хвороб, так як XVIII століття славився високою смертністю немовлят внаслідок відсутності елементарних медичних знань та гігієни.

Третя гілка - розвинути моральні якісні особистості. На його думку, дитина народжується вже з закладеним розумом, а його серце потрібно розвивати, бо з нього виростає душевна життя.

Найцінніше в людині для Сковороди - це розум - невід'ємна частина всього цілого. На рівних ступенях стоять людина його серце і невичерпні думки. Для процвітання цього розуму необхідно всеціле здоров'я не тільки фізичного, а й духовного стану.

Людина в його розумінні народжується для якоїсь діяльності, уже з певними схильностями і з релігійною внутрішньою сутністю. Якщо його розвинути і виховати, то це і буде шлях до щастя. Створюючи модель досконалого суспільства і відносин між людьми на основі свого розумінні Біблії, Сковорода стверджує, що в сучасному суспільстві люди стосуються не тільки соціальних відносин, а й внутрішніх переконань, які можуть не піддаватися пристрастям, а саме бути ідеалом щастя істини і добра

Поділяючи світ надвоє – на істинне та тлінне, віддаючи перевагу Вічності, Богу, Сковорода по суті пропонує подвійне співвідношення духовного та тілесного. Він вважає, що буквальний аспект розуміння віри та любові складається у повсякденній буттєвий необхідності цих понять. Людина без віри може піднятись до найвищих вершин. Але прозрівши, здобувши віру, вона опиняється перед усвідомленням їх мізерності. Там, де кінчаються межі розуму, починається віра.

Буквальне тлумачення положення про необхідність і нерозривність любові та віри обумовлене усвідомленням Сковородою неможливості існування людини у звичайному світі поза цією єдністю.

Але є ще й інший аспект проблеми, те, що називається підтекстовою філософією Сковороди. Любов та віра дають змогу людині вийти за межі свого тлінного звичайного "Я". Категорії любові та віри несуть у собі глибокий пізнавальний зміст, живлять душу людини, наповнюють її творчою енергією, підштовхують її на шлях дійсного щастя.

"Скрізь любов та віру людина пізнає себе", – твердить Сковорода. Принцип "Пізнай себе", як відомо, не вперше з'являється у Сковороди. Пріоритет у цьому плані, звичайно ж, належить Сократу. Але принципово новим у Сковороди є те, що він не просто стверджує думку про необхідність пізнання природи людини, а звертає увагу на пізнання природи людської душі з урахуванням чинників її формування – віри, надії, любові. Більше того, мислитель іде ще далі, він розглядає віру і любов не тільки як підґрунтя душі, а й як органічний прояв духовності людини, а причиною цього прояву є, як він вважає, насамперед природні прагнення людини. Поділяючи погляди Г. Сковороди, що справжнє щастя людини не в багатстві, славі і чинах, а в душевному спокої і «сродній праці», автор досвіду так організовує життєдіяльність свого колективу, щоб кожний вихованець, відчув втіху і насолоду від улюбленого заняття. Педагогічні ідеї великого філософа співзвучні сучасним принципам життєтворчості особистості. Вчення Г. С. Сковороди («пізнай самого себе») найповніше відображає суть особистісно-зорієнтованого виховання яке є основою в роботі з дітьми.

Сковорода наполягає на тому, що запорука здоров'я душі – її радість.

Не втративши авторитету проповідника та вчителя, Сковорода, прагнучи навчити як власним прикладом, так і словом, закликав почати філософське освоєння світу з простого: пізнати віру та любов у всій їхній повноті, бо це і є пізнання людини.

Сковорода вказує, що здібності дає людині Бог, що царство Боже всередині людини. Прислухаючись до цього внутрішнього голосу, людина має обрати собі заняття не тільки не шкідливе для суспільства, а й таке, яке приносить їй внутрішнє задоволення і душевний спокій. Всі заняття добрі лише тоді, коли виконуються у відповідності з внутрішньою схильністю.

Подолавши в собі рабську свідомість, стверджує Сковорода, піднявши над землею свої думки, людина перетворюється. Філософ передбачав відкриття людиною в собі глибинних внутрішніх духовних джерел, які дають змогу людині стати чистішою, кращою, переорієнтуватись з виключно земного існування на духовне вдосконалення та змінити своє власне земне життя відповідно до духовного.

Дата добавления: 2015-05-22