Виненкнення Кримського ханства та наслідки його сусідства для долі українського народу

Досягнення культури в Україні в 12-14 ст.

. Українські землі та Кримське ханство: історія утворення та етнополітичні стосунки
У XV ст. на українські землі насунулась нова грізна небезпека. Золота Орда, ослаблена внутрішніми суперечками, розпалася на окремі орди. Кримські татари утворили свою державу на чолі з династією ханів Гіреїв (1428). Та ще раніше Вітовт підтримав кримську орду в боротьбі з Золотою Ордою, і кримські татари надовго стали союзником Литви. Татарські загони розмістилися поруч з литовським, українським і польським військом 1410 р. під Грюнвальдом, а кілька тисяч татар навіть осіли в Литві назавжди.
Хаджі-Гірей, перший володар незалежного Кримського ханства, і його нащадки вели запеклу боротьбу протягом майже цілого століття (до початку XVI ст.) за звільнення з-під влади Золотої (згодом Великої) Орди і за провідну роль серед татар Європи. До цієї боротьби були втягнуті всі сусіди Криму. 1448 р. татари Великої Орди, підтримуючи претендента на литовський престол Михайла, вперше напали на Поділля, 1449 р. вдарили на Київ, Новгород-Сіверський, Стародуб. У 1450 p., коли поляки здійснювали невдалий похід на Молдавію, Велика Орда спустошила Галичину і Поділля, а 1453 р. через Волинь і Галичину дійшла аж до Львова. Але 1455 p., коли ординці знову рушили на Україну, кримчаки разом із польсько-литовсько-українським військом розгромили їх ущент, і Кримське ханство врешті здобуло суверенність та збільшило свою територію.
Зміна позиції Криму щодо Польщі й Литви сталася в 70-ті роки XV ст. у зв'язку з тим, що Казимир, син Ягайла (помер 1492 р.), для боротьби з Москвою уклав союз з Великою Ордою — ворогом Криму. Отож, кримський хан Менглі-Гірей побачив у Москві свого союзника і під впливом московської політики й багатих дарунків почав агресію проти України (1474). "Весь край подільський, — писав про це Длугош, — майже в кожному закутку, від людини й до худобини закривавлений і змордований, а з ним значна частина Русі, видали зойк болісний, а багато тисяч люду обох статей у вічну неволю захоплені й продані". Через чотири роки кримчаки знищили Брацлав.
Але 1475 р. Велика Орда напала на Крим, скинула Менглі-Гірея й посадила Джанібека. Кримська аристократія закликала на допомогу Туреччину, яка радо втрутилася в кримські справи, висадила на півдні велике військо і в червні 1475 р. змусила до капітуляції Кафу. Найдовше боронилося від турків невелике князівство Теодорос, але врешті й воно здалося. Ханом знову став Менглі-Гірей, але вже як васал Туреччини (1478). До того ж південь Криму й Азов стали окремою турецькою провінцією. Для Османської імперії Кримське ханство надовго стало потужним засобом тиску на Польщу й Москву. Але водночас слід пам'ятати, що Кримське ханство переважно проводило самостійну, часто антитурецьку політику, а в деяких випадках навіть спиралося на допомогу України, зокрема запорізьких козаків, намагаючись добитися незалежності від Порти. Крім того, на політику ханства помітно впливали як зовнішні обставини, так і особисті стосунки хана й султана.
1482 р. під впливом Москви Менглі-Гірей організував великий похід на Україну, захопив і пограбував Київ. Але головним підсумком цього нападу було захоплення в неволю великої маси населення України. Через два роки татари витіснили Литву з Причорномор'я, а безлюдні степи почали частково заселяти татари й ногаї. Нападаючи майже щороку (а часом і двічі чи тричі на рік) на Україну, орда перетворила торгівлю українськими бранцями на одне з головних джерел свого прибутку. Озброєння татар було слабшим, ніж українців, литвинів чи поляків, але до переваг ординських загонів належали організованість і сувора дисципліна, велика швидкість пересування (кожен з ординців мав по кілька коней) і, звичайно, чисельність, що часом сягала багатьох десятків тисяч.
Татарські напади спустошували Поділля, Київщину, Волинь, Холмщину й Галичину і мали для українського народу страшні наслідки. За якийсь десяток років на більшій частині України було знищено всі здобутки цивілізації і культури, осягнені за двісті років, південь і центр України перетворилися майже на пустелю, чого не було навіть під час монгольської навали. Як писав 1548 р. литовський посол у Крим Михалон Литвин, здавалося, що в Україні скоро не залишиться ніякого населення.
Литовський уряд намагався організувати оборону: відбудував київський замок, укріпив Канів, Черкаси, Брацлав, Вінницю, Кам'янець-Подільський, Захист кордонів взяли на себе прикордонні старости, великі магнати й прикордонні пани. Козацькі літописи й польські хроніки XVI ст. називають князя Костянтина Острозького, який понад шістдесят разів мав бої з татарами, зокрема, під Вишневцем 1512 р. й Ольшаницею 1527 р. Острозький визволив з неволі тисячі бранців, і король навіть улаштував йому урочистий прийом у Кракові. Серед провідників оборони від ординців були черкаський староста в 1514—1535 pp. Остап Дашкевич, який доходив аж до Криму, а 1532 р. кримський хан, роздратований його нападами, навіть облягав Черкаси з артилерією, але здобути не зміг. Хмільницький староста Предслав Лянцкоронський 1516 р.ходив у похід на Акерман (Білгород). Традиція і хроніки донесли імена барського старости Берната Претвича, чорнобильського державця Кшиштофа Кмітила, черкаського старости Семена Полозовича, як організаторів боротьби проти нападів кримчаків. Постійну війну з татарами вели Збаразькі, Вишневецькі, Корецькі, Заславські та інші феодали, а основу їхніх загонів становили українські козаки.

Дата добавления: 2015-05-22