Історія виникнення 8 березня

Полтавська катастрофа 1709 р.

Навесні 1709 р. Карл XII відновив воєнні дії. Він вирішив розпочати наступ на Москву. Шлях шведів мав пролягати через Харків і Курськ. Щоб просуватися згідно з планом операції, шведському пінську необхідно було знешкодити добре укріплену Полтаву. Шведська армія підійшла до Полтави наприкінці квітня. Карл XII сподівався взяти місто штурмом або внаслідок переговорів, одначе того не сталося. Тому 1 травня шведське військо змушене було розпочати облогу.
Тим часом до міста прибув Петро І з головними силами. 8 липня стався генеральний бій. Він розпочався о 5-й годині ранку атакою шведської піхоти на московські редути (земляні укріплення). Близько 11-ї години битва закінчилася цілковитою поразкою шведів.
Полтавська битва змінила політичну карту Європи. Перемога Петра І висунула Росію на одне з провідних місць тогочасної європейської політики. Міць Швеції та Польщі фактично було підірвано назавжди. Для України ж наслідки Полтавської битви виявилися вкрай несприятливими: російський уряд, що здобув перемогу, став на шлях ще більшого обмеження автономії Гетьманщини.
Вцілілі шведські війська й козаки відступали берегами Ворскли до козацької фортеці Переволочної, сподіваючись скористатися для переправи через Дніпро козацькою флотилією, що розташовувалася там. Одначе, після нападу військ Яковлева від флотилії лишилося кілька човнів. Вони й були використані для переправи на правий берег Дніпра Карла XII з кількома генералами і 3-тисячним загоном, а також Мазепи, Костя Гордієнка й кількох сотень козаків. ЗО червня біля Переволочної з'явився Меншиков із 10-тисячним загоном. Він примусив капітулювати решту шведської армії, що налічувала понад 13 тис. Про козаків в умовах капітуляції взагалі не йшлося, бо Меншиков не вважав їх за рівноправних противників. Карл XII і Мазепа прямували до турецького кордону. 7 липня вони переправилися на правий берег Бугу, перетнули турецький кордон біля Очакова й рушили до Бендер. І серпня поранений Карл XII і хворий Мазепа зупинилися в передмісті Бендер. Тут, у Варниці, Іван Мазепа вже не вставав з ліжка, доживаючи останні дні. Помер він у ніч проти 3 жовтня.
Мазепу поховали у Варниці; у березні 1710 р. його труну вивезли до православної землі Молдавії — м. Галаца (нині Румунія) і там перепоховали в головній церкві монастиря св. Юрія.
Нині його могила втрачена, і всі спроби відшукати прах гетьмана поки що були безрезультатними.

Перш за все, варто зазначити, що Міжнародний жіночий день таки має деякий зв’язок із комунізмом, а якщо бути точнішим, - із соціалізмом та фемінізмом. На останньому пункті особливо наголошувала Клара Цеткін. А ми пам’ятаємо, що ідеї фемінізму дуже подобались комуністичній партії, адже зрівнювали жінок з чоловіками у всьому, в тому числі у військовій службі та важких роботах. Фемінізм у ті часи й справді мав соціалістичне спрямування. Перш за все жінки вимагали права на участь у виборах, можливості займати керівні посади, зменшення робочого дня, оплачувані відпустки під час вагітності та зарплатню на тому ж рівні, яку отримували чоловіки.

Подейкують, що на той час у жінок зазвичай був 16-годинний робочий день, який оплачувався копійками – набагато меншими сумами, ніж платили чоловікам. Саме тому перша жіноча профспілка виникла саме в 1857 році, після чого і була організована демонстрація. Але давайте по черзі…

Почалось все весною далекого 1857 року в Нью-Йорку. Саме тоді представниці американської текстильної індустрії вийшли на вулиці Манхеттена, вимагаючи підвищення зарплатні, покращення умов праці та рівноправ’я між чоловіками і жінками.

Звичайно, "марш порожніх каструль" полісмени розігнали, однак "хвиля піднялась": про подію знали всі. Через 50 років ситуація повторилась. 1908 рік, кінець лютого, Нью-Йорк. Жінки знову вийшли на демонстрацію з тими ж вимогами. Цього разу поліція скористалась крижаною брудною водою. Однак, рух почався – в 1908 році "Жіночий день" розпочав традицію, що надалі супроводжувалась страйками і маршами представниць прекрасної статі.

В 1910 році, коли масові жіночі демонстрації пройшли всією територією Сполучених Штатів Америки, місцеві феміністки дісталися Копенгагену, де відбувалась Міжнародна Конференція жінок-соціалістів. Саме тут ініціативу взяла на себе вже славнозвісна Клара Цеткін.

Довідка: Клара Цеткін – політик, німецький та міжнародний комуністичний діяч. Клара була німкенею, лютеранкою (російським євреєм був її чоловік – Осип Цеткін!). Вона була активним захисником жіночих прав. Вважається, що саме на її пропозицію учасниці Конференції у Копенгагені постановили щороку святкувати День солідарності жінок в боротьбі за політичні, економічні, соціальні права. Щоправда ідею подали їй саме американські жінки.

Після спілкування з американськими феміністками, Клара надала цій темі більшого розголосу. На Конференції (в якій взяли участь більше 100 представниць 17 країн світу) було вирішено обрати конкретний день, аби привернути суспільну увагу до даної проблеми. Але дату так і не обрали. Тому в 1911 році перший Жіночий день в багатьох європейських країнах (серед яких були Німеччина, Австрія, Данія та Швеція) відзначили 19 березня. Цю дату запропонували німкені, оскільки саме в цей день в Німеччині були запроваджені реформи, які зокрема передбачали запровадження виборчого права для жінок. Однак вже наступного року Жіночий день відсвяткували 12 травня.

Взагалі, до 1914 року різні країни Європи обирали власну дату для відзначення Міжнародного жіночого дня. Все залежало від їх культурних та політичних особливостей. Не рідко такі демонстрації закінчувались сутичками поліції та феміністок. А щодо дати 8 березня, вважається, що її запропонувала німкеня Єлена Ґрюнберг (яка теж єврейкою не була), і відбулось це саме напередодні Першої світової.

Дата добавления: 2015-05-22