Аристотель як систематизатор античної філософії і логіки

Значення Сократа для подальшого розвитку людства

Етика Сократа

Сократ ототожнював аподиктичні знання з благом: «Знання – добро, незнання – зло». Це ідея про те, що людину можна виховати, а тому можлива і соціальна рівність, за яку Сократ активно виступав. Асоціація знання з добром, саме пріоритет знання – основа філософії Сократа. Він вважав, що все залежить від людини.

В античності вважали, що саме Сократ першим ввів принцип індукції (принцип синтезу та аналізу знань). Також, Сократ запропонував певну систему етичних категорій, що були не просто переліком нормативів, а вихідними поняттями існування людини. Найголовнішою з цих категорій була категорія чеснот. Людина прилучається до них шляхом пізнання: «що робити?». Сократ шукав причини походження різних чеснот, таким чином прилучившись до соціології. Вся філософія Сократа спирається на питання «що людина повинна робити?», коли раніше всі філософи питали: «що людина повинна знати?».

Завдяки Сократу з’явились так звані сократичні філософи. Саме Сократ вважається батьком грецької класичної античної філософії, оскільки він розпочав критичний аналіз знань, шукав і ставив певні вимоги до знань. Сократ не заперечував існуючий в його часи лад, грецький пантеон Богів, просто вважав, що діалогами можна змінити державу. За легендою, перед смертю Сократу приснився сон, що з його грудей вилетів сіяючий лебідь, що продовжив та розвив його філософські погляди, це був Платон.

Аристотель (384-322 рр. до н.е.) др.-греч. філософ і вчений енциклопедист. Провідний філософ класичного періоду, який у своїх поглядах поєднував матеріалізм з ідеалізмом. Створив свою філософську школу – Лікей (згодом її назвали школою перипатетиків “прогулянка”). Навчався у Платона, вихованець Макидонського.

Вчення про буття. Арістотель піддає критиці вчення свого вчи­теля Платона. Критика ця мала принциповий характар; "Платон мені друг, але -істина дорожча" Арістотель - критик теорії ідей. З його точки зору суще не може існувати окремо від речей.Буття у нього існує як єдність матерії та форми. Матерію Арістотель розглядає як можливість,для того, щоб із можливості виникло щось дійсне матерія повинна мати форму, яка паретворює її на актуальне суще. Наприклад якщо ми візьмемо мідну кулю, то матерією для неї буде мідь, а формою - кулеподібність; по відношенню до живої істоти матерією в її тілесний склад, а формою - душа, котра забезпечує єд­ність і цілісність всіх її тілесних частин, Форма за Арістотелем, є активний,тоді як матерїя - пасивна. Матерія подільна до нескінченності, форма неподільна і тотожня самій речі. Найвищою сутністю Арістотель вважав чисту /очищену, звільнену від матерії форму. Врешті-решт Арістотель здіснюе відрив матерії від форми. Звільнена від матерії форма - це вічний двигун. котрий служить джерелом руху і життя, космічного цілого. В цьому якраз і виявляється ідеалізм в філософії Арістотеля. Саме через те, що Арісто­тель брав за першооснову форму, а не матерію, теологи середньовіч­чя дссятками століть залучали його до фундаторів богослов"я /поряд з Платоном/, оскільки безтілесна форма Арістотеля успішно збігалася з образом безтілесного, але всемогутнього бога.

Вчення про пізнання. Знати, за Аристотелем, значить знати загальне, бо воно є першоначалом за своїм буттям. Аристотель вивчає 10 основних категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, стан, володіння, дія, страждання.

Аристотель – засновник формальної логіки. Він визначав три основні закони логіки:

1. Закон тотожності.

2. Закон усунення протиріччя.

3. Закон виключеного третього.

Вчення про людину та суспільство. За Аристотелем проблеми людини вивчає практична філософія, яка складається з двох частин – етики та політики. Аристотель – засновник етики евдемонізму, згідно з якою найвище благо людини – щастя. Щасливою людину робить добродійність (арете). Чим вище арете, тим повніше щастя. Аристотель визначає два види чеснот: етичні (як середина між людськими вадами) та інтелектуальні.

Людина – це суспільна тварина, яка наділена дішею та політичною свідомістю. Найкраще державне об’єднання – це поліс. Остаточна мета полісу – щасливе життя. Найкращий лад – це правління найкращих аристократів. Аристотель вважав природним відношення “раб – господар”, але рабами повинні бути не елліни, а варвари.

Дата добавления: 2015-05-22