Антиглобалістські рухи. ідеологія і програми

Глобальні виміри демографічної проблеми.

Демографічна проблема — сукупність соціально-демографічних проблем сучасності, що зачіпають інтереси всього людства. Найваж­ливіші проблеми народонаселення, які загрожують украй негатив­ними наслідками: стрімке зростання населення, або демографічний вибух, у країнах, що розвиваються, і загроза депопуляції, або демогра­фічна криза, в економічно розвинених країнах. До проблем народо­населення слід віднести також неконтрольовану урбанізацію в краї­нах, що розвиваються, кризу великих міст у деяких розвинених краї­нах, стихійну внутрішню й зовнішню міграцію, яка ускладнює по­літичні відносини між державами.

Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові проблеми: визначення допустимих меж чисельності народона­селення Землі (з урахуванням низки обмежувальних чинників — продовольчого, енергетичного, економічного, соціально-психологічного — називають цифри від 10 млрд до 20 млрд осіб); строки досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами — сере­дина XXI ст.); найактуальніша проблема науки й демографічної політики — стримування зростання населення в країнах, що розви­ваються.

Антиглобалістський рух – це загальна назва громадських організацій, рухів і ініціативних груп, які ведуть боротьбу із соціальними, економічними, політичними і екологічними наслідками глобалізації в її нинішній формі. Хоча учасники антиглобалістських виступів часто діють спільно, цей рух є неоднорідним. Основні діючі суб’єкти антиглобалістського руху - це громадські, неурядові або політичні групи та асоціації. Вони можуть носити місцевий, регіональний, національний або міжнародний характер, займатися конкретною вузькою проблематикою або претендувати на рішення проблем в масштабі всього суспільства. Спектр цих організацій достатньо широкий.

Основа антиглобалістського руху - різноманітні локальні, невеликі по кількості учасників організації і групи екологічної, правозахисної, антивійськової і іншої орієнтації. Традиційні громадські організації формують антиглобалістський рух, приєднуючись до міжнародних синхронізованих акцій протесту, відвідуючи маніфестації в місцях проведення самітів СОТ, Великої вісімки, беручи участь в соціальних самітах.

Сьогодні антиглобалізмові притаманний радикалізм.

Нетрадиційним аспектом антиглобалістського руху є його мережовий характер. Усі рухи та ідеології рівноправні, немає тут і домінуючої організації. Національні партії та рухи, міждержавні об’єднання, нові і старі ідеології контркапіталізму утворюють «павутину», взаємопов’язану мережу. В цьому можна побачити передумову довговічності антиглобалістського руху. Практично всі антиглобалістські організації мають власні сайти в Інтернеті, що дозволяє оперативно поширювати необхідну інформацію. Самі антиглобалісти визнають, що Інтернет для них - головний засіб боротьби.

Антиглобалістський рух скрізь має різні організаційні форми, джерела фінансування, програмні завдання та багато інших чинників. Так, наприклад, на заході існує багато напрямів руху: екологічний, гуманістичний, правовий, а в Азії та Африці він зводиться переважно до боротьби з однополярністю світу, проти американського засилля, синдрому Півночі та Півдня.

Програма антиглобалістів передбачає діяльність за двома взаємопов`язаними напрямками:-створення альтернатив- спротив, який передбачає протидію укріпленню влади корпоративного капіталізму.

Основні цілі антиглобалістів: -змусити представників державних і міждержавних інституцій прислухатись до громадської думки-мобілізувати і надихати людей на активні громадські дії. Основні принципи руху антиглобалістів є: децентралізація гнучкість легкість і швидкість створення і розпаду структур; загальна доступність ресурсів антиринкова спрямованість рівні права інтеркласовість самоорганізація асоціативність Основні протиріччя руху антиглобалістів: А) зовнішні - протиріччя між альтерглобальною природою руху і його включенність в глобальний капіталізм - протиріччя між принципами добровільної асоціації і необхідністю використовувати фінансові і політико-правові механізми - протиріччя між соц-ек нерівністю учасників і їх рівноправних діалогах - протиріччя між мережевим принципом організації руху і необхідністю взаємодії з структурами влади Б) внутрішні - мережева організація руху є його слабкістю - протиріччя між соц. творчістю окремої особи або спільноти і єдиним процесом спільної, узгодженої діяльності

Основні вимоги антиглобалістів, які є об`єднаними в генуезький соц. форум передбачають: глобалізацію права, а не тільки доходів рівний доступ до охорони здоров`я для всіх незалежно від доходів 1анулювання боргів країн, що розвиваються розвинутим країнам 2підписання Кіотського протоколу 3конвенція військової промисловості.

85. Державний суверенітет і проблема відкритості економіки.

Еволюція ролі та значення держави як соціально-політичної інституції взагалі і державного суверенітету зокрема є в наш час однією з найбільш актуальних і дискусійних тем. Фундаментальні світові процеси у сфері політики й економіки значною мірою змінюють звичні погляди на роль держави та значення її формального атрибута — державного суверенітету. Пов’язано це з тим, що в сучасному світі держави дедалі більше змушені поступатися частиною своїх прерогатив, будучи обмеженими в ухваленні політичних рішень.

Говорячи про причини перегляду принципу суверенітету, слід передусім звернути увагу на комплекс процесів, який традиційно визначають як «глобалізацію». В основі феномена глобалізації лежать процеси в сфері економіки й фінансів, які нині служать фундаментом для глобальної політичної та культурної «надбудови». Це дозволяє вважати, що практично жодна сфера людської діяльності не уникне певної трансформації. При цьому «наступ» на принцип суверенітету держави відбувається відразу в кількох напрямах, а сучасна концепція державного суверенітету ставиться під сумнів щодо практично всіх її основних складових.

Потреби економічного розвитку починають суперечити принципу непорушності державного суверенітету тією ж мірою, як і державні кордони перешкоджають економічній ефективності й загалом соціальному прогресу. Підкоряючись диктату економічної доцільності, держави відкривають свої кордони й зазнають навали іноземних валют, міжнародних терористів, наркотиків, потоків інформації, що виходять з інших країн, сект, громад тощо. Усе це неминуче знижує ефективність функціонування державного апарату і змушує шукати нові способи й форми розв’язання насущних проблем.

Уособленням глобального ринку виступають транснаціональні корпорації (ТНК), що підпорядкували свою діяльність одному — ефективності в гонитві за прибутком. За деякими оцінками, вони контролюють до половини світового промислового виробництва й іще більше — у сфері зовнішньої торгівлі. Загальна кількість ТНК сягає 40 тисяч. Їхні дії можуть визначати ситуацію на світових ринках, динаміку курсів національних валют; створюючи та скорочуючи робочі місця, вони можуть впливати на соціально-політичну ситуацію. Таким чином, часто вони стають впливовішими від усієї могутності традиційних держав, чиї дедалі слабші можливості віддзеркалюють зростання дифузії державних інституцій.

Дії уряду однієї держави спроможні викликати найсерйозніші наслідки з іншого боку земної кулі. У цих умовах стає очевидною необхідність узгодження відповідальних рішень, а відтак і створення відповідних політичних механізмів. І процес створення таких механізмів відбувається дуже інтенсивно. Якщо 1909 року було 37 міждержавних міжнародних організацій, то наприкінці століття їх стало вже 260. Такі організації як G-7(8), ЄС, МВФ, ОПЕК, СОТ, МЕРКОСУР і ряд інших, перебираючи на себе деякі функції, делеговані їм окремими державами, фактично обмежують їхній суверенітет.

Іншим важливим чинником, що зумовив переоцінку принципу державного суверенітету, стала поява численних недержавних асоціацій і організацій, діяльність яких спрямована на реалізацію власних корпоративних інтересів, розширила спектр актуальних політичних проблем й інтенсифікувала їхню динаміку.

Крім іншого, це пов’язано з тим, що глобалізація часто означає «вестернізацію», тобто модернізацію незахідних, традиційних суспільств за образом і подобою сучасних ліберальних демократій західних країн. При цьому ігноруються багатовікові традиції унікальної культури, особливості економічного укладу й архетипи масової свідомості.

Проте й це ще не все. Держава поволі втрачає монополію на використання збройного насильства. Дестабілізація міжнародної обстановки дедалі частіше здійснюється, так би мовити, з «недержавного» рівня, оскільки на території тієї чи іншої держави все частіше виникають «нелегітимні центри» влади. Дестабілізацію політичної обстановки часто викликає збройний сепаратизм, що зливається з міжнародним екстремізмом і тероризмом.

Дата добавления: 2015-05-22