Самосвідомість, її функції та складові компоненти

Спрямованість особистості та її складові компоненти.

Спрямованість особистості — це сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність особистості, і відносно незалежних від конкретних ситуацій. Більшість дослідників вважають спрямованість провідною характеристикою особистості, хоча тлумачать її сутність по-різному. Так, для С.Л.Рубінштейна спрямованість — це „динамічна тенденція", для О.М.Леонтьєва — „системотвірний мотив", для В.М.М'ясищева — „домінуюче відношення".

Спрямованість особистості є соціально зумовленою і формується шляхом виховання. Вона включає ієрархічно пов'язані між собою форми:

— потяг - найпростіша біологічна форма спрямованості;

— бажання — усвідомлена потреба і потяг до чогось певного;

— прагнення — це бажання при включенні вольового компонента;

— інтерес — пізнавальна форма спрямованості на певний предмет;

— схильність — це інтерес при включенні вольового компонента;

— ідеал — предметна мета, конкретизована в образі чи уявленні;

— світогляд — це система філософських, етичних, естетичних, природничо-наукових та інших поглядів на навколишній світ;

— переконання — вища форма спрямованості, яка розуміється як система мотивів особистості, які спонукають її чинити відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду.

Самосвідомість - це здатність людської психіки усвідомлювати власні якості, властивості та ознаки.

Самосвідомість не є вродженою характеристикою людини, а формується поступово, проходячи наступні етапи: самовідчуття, самосприймання, саморозуміння.

Самовідчуття характерне для дітей першого року життя, зароджує самосвідомість і проявляється у спроможності немовляти фіксувати відчуття, що ідуть з власного організму і виражають його потреби.

Самосприймання виявляється з раннього віку (близько трьох років) через спроможність дитини впізнавати свій зовнішній фізичний образ (наприклад, на фото чи в дзеркалі) та називати себе займенником "Я".

Саморозуміння - прості форми надання собі певних характеристик з'являються ще в дошкільному віці (близько 4-х років) - діти вже знають свою стать, позначають себе як хорошу чи погану дитину залежно від власних вчинків та реакції на них значимих дорослих. Впродовж всього подальшого життя людина все більше вивчає себе, однак через власні зміни цей процес є динамічним.

Як компонент психіки людини самосвідомість несе певне навантаження, що виражається в функціях:

1) пізнавальна – накопичення інформації про власні якості, властивості, прояви

2) оцінкова – формування ставлення до власних якостей, властивостей, проявів

3) регулятивна – побудова власної поведінки на основі знань та ставлень щодо себе

4) захисна – послаблення або й усунення травмуючих негативних емоційних переживань у психіці людини

Відповідно до цих функцій самосвідомість людини поєднує в собі певні компоненти, тобто її структура вміщує:

1) Образ «Я» - система уявлень та знань людини про свої власні особливості, ознаки та якості

2) Самооцінка - оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей та місця серед інших людей

3) Рівень домагань - система перспективних завдань, які людина ставить для власного досягнення

4) Психологічний захист - зазвичай неусвідомлюваний процес усунення або послаблення психікою людини негативних, травмуючих або неприйнятних емоційних переживань.

Дата добавления: 2015-05-22