Мислення як пізнавальний процес. Фізіологічні основи та операції мислення

Мнемічні якості людини та шляхи їх вдосконалення.

Особистісні особливості пам'яті полягають в індивідуальних поєднаннях видів пам'яті, специфіці окремих процесів і властивостей, змісту надбань і професійній спрямованості. Важливою рисою мнемічних властивостей особистості є розвиток пам'яті, її продуктивність і місце в загальній структурі якостей особистості. Значення має і те, які типи вищої нервової системи лежать в основі психічної діяльності, в тому числі і мнемічної.

В пам'яті людей спостерігаються значні індивідуальні відмінності. Вони проявляються:

• у відмінностях продуктивності процесів пам'яті;

• у переважанні пам'яті тієї чи іншої модальності;

• у відмінностях у рівні розвитку різних типів пам'яті.

Людині із образним типом пам'яті простіше запам'ятовувати і відтворювати образний матеріал.

Людям зі словесно-логічним типом пам'яті просто запам'ятати словесний, абстрактний матеріал: логічні схеми, формули.

Якщо у людини немає переважання того чи іншого типу оперування матеріалом, то вона є володарем проміжного типу пам'яті.

Зустрічаються люди, які мають феноменальну пам'ять, що характеризується незвичайно великим об'ємом, тривалістю зберігання слідів і виключно сильною образністю. Такі люди можуть утримати в пам'яті величезні таблиці чисел, слів, можуть уявити собі відсутній предмет до дрібних деталей.

Але на продуктивність пам'яті впливає не тільки тип вищої нервової системи. Остаточно властивості пам'яті формуються у процесі мнемічної діяльності людини, в результаті тренувань. Окрім індивідуальних відмінностей в загальних характеристиках пам'ять різних людей може розрізнятися за рівнем розвитку різних типів пам'яті: рухової, емоційної, образної і словесно-логічної.

Проникнення в таємниці явищ навколишнього світу, його глибоке та всебічне пізнання неможливе без такого психічного процесу, як мислення.

Основними і специфічними особливостями цього психічного процесу є узагальнене і опосередковане відображення в корі головного мозку предметів і явищ реальної дійсності, а також їх взаємозв'язків.

Мислення узагальнено відображає дійсність через слова, мову. Воно тісно пов'язане з чуттєвим пізнанням, яке є головним інформатором про навколишній світ. Практика є джерелом мислення, і водночас так, як для відчуттів та сприймань, практика для мислення є критерієм істини.

Отже, мислення - це опосередковане, абстрактне, узагальнене пізнання явищ навколишнього світу, їх суті та існуючих між ними зв'язків здійснюване шляхом мислительних операцій (аналізу й синтезу, порівняння й розрізнення, суджень і умовиводів, абстракції, узагальнення тощо); вища форма відображувальної діяльності.

Предмети і явища дійсності володіють такими властивостями і відносинами, які можна пізнати безпосередньо, за допомогою відчуттів і сприйнять (кольори, звуки, форми, розміщення і переміщення тіл у видимому просторі), і такими властивостями і відносинами, які можна пізнати лише опосередковано і завдяки узагальненню, тобто за допомогою мислення. Мислення – це опосередковане і узагальнене віддзеркалення дійсності, вид розумової діяльності, що полягає в пізнанні суті речей і явищ, закономірних зв'язків і відносин між ними.

Перша особливість мислення – його опосередкований характер. Те, що людина не може пізнати прямо, безпосередньо, він пізнає побічно, опосередковано: одні властивості через інші, невідоме – через відоме. Мислення завжди спирається на дані плотського досвіду – відчуття, сприйняття, уявлення – і на раніше придбані теоретичні знання. Непряме пізнання і є пізнання опосередковане.

Друга особливість мислення – його узагальненість. Узагальнення як пізнання загального і істотного в об'єктах дійсності можливо тому, що всі властивості цих об'єктів пов'язані один з одним. Загальне існує і виявляється лише в окремому, в конкретному.

Дата добавления: 2015-05-22