Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень

Ефективність технічних нововведень. До груп технічних новин і нововведень, стосовно яких визначаються й оцінюються економічна та інші види ефективності, належать створення, виробництво та використання нових або модернізація (поліпшення експлуатаційних характеристик) існуючих засобів праці (машин, устаткування, будівель, споруд, передавальних пристроїв), предметів праці (сировини, матеріалів, палива, енергії) і споживання (продукції для безпосереднього задоволення потреб населення), технологічних процесів, включаючи винаходи й раціоналізаторські пропозиції.
Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Залежно від кола вирішуваних завдань величину економічного ефекту можна і треба обчислювати в одній із двох форм — народногосподарській (загальний ефект за умов використання нововведень) і внутрішньогосподарський (ефект, одержуваний окремо розробником, виробником і споживачем технічних новин або нововведень).
Народногосподарський економічний ефект визначається через порівнювання результатів від застосування технічних нововведень і всіх витрат на їхню розробку, виробництво і споживання; він відбиває ефективність тієї чи тієї групи технічних нововведень з погляду
їхнього впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни.
Внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект, що обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу «наука—виробництво—експлуатація (споживання)», дає змогу оцінювати ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові економічні інтереси окремих науково-дослідних (проектно-конструкторських) організацій, підприємств-продуцентів і підприємств-споживачів. Перша форма економічного ефекту як оцінний показник використовується на стадіях обґрунтування доцільності розробки та наступної реалізації нових технічних рішень і вибору найліпшого варіанта таких, а друга — у процесі реалізації новин (нововведень), коли вже відомі ціни на нову науково-технічну продукцію та обсяги її виробництва. Незважаючи на відмінності між двома формами виразу економічного ефекту ЕТНГ(ВГ) (народногосподарського — індекс нг, внутрішньогосподарського — індекс вг), способи їхнього обчислення є ідентичними; вони визначаються як різниця між результатами (продукцією, роботою, послугами у вартісній оцінці) і витратами на досягнення таких за певний розрахунковий період Т, тобто
ЕТНГ(ВГ) = РТ – ВТ (9.7)
Оскільки розрахунковий період має значну тривалість, то результати й витрати за кожний його рік треба визначати з урахуванням чинника часу, тобто приводити до одного моменту часу — розрахункового року за допомогою спеціального коефіцієнта приведення а,, що обчислюється за формулою
αt =(1+EH)tp - t, (9.8)
де Ен — норматив приведення різночасних витрат і результатів (Ен=0,1);
tр— розрахунковий рік;
t — рік, за який витрати і результати приводяться до розрахункового року.

Абсолютні значення розрахованих за цією формулою коефіцієнтів αt, наведено в табл. 9.1.

АБСОЛЮТНІ ЗНАЧЕННЯ КОЕФІЦІЄНТІВ ПРИВЕДЕННЯ α_t, ДЛЯ ВІДПОВІДНИХ РОКІВ t РОЗРАХУНКОВОГО ПЕРІОДУ

Кількість років, що передують розрахунковому	αt	Кількість років, що йдуть за розрахунковим	αt
	2,5937		0,9091
	2,3579		0,8264
	2,1436		0,7513
	1,9487		0,6830
	1,7716		0,6209
	1,6105		0,5645
	1,4641		0,5132
	1,3310		0,4665
	1,2100		0,4241
	1,1000		0,3855
	1,0000		0,2394

З урахуванням чинника часу народногосподарський економіч­ний ефект від технічних нововведень дорівнює:

, (9.9)

де Р_t- В_t — вартісна оцінка відповідно результатів і витрат у t- му році розрахункового періоду;

t_n-t_k — відповідно початковий і кінцевий роки розрахункового періоду.

Початковий рік розрахункового періоду — це рік початку фінансування розробки технічних новин, включаючи проведення наукових досліджень. Кінцевим роком розрахункового періоду заведено вважати момент завершення всього життєвого циклу технічного нововведення, що охоплює розробку, освоєння виробництвом і використання в народному господарстві. Він може визначатись нормативними (очікуваними) строками оновлення продукції або засобів праці з урахуванням їхнього техніко-економічного старіння.

Загальні результати технічних нововведень визначаються як сума основних(рt°) і супровідних (рtс) результатів:
Рт = Рt°+РtС. (9.10)
Основні результати обчислюються за формулами:
• для засобів тривалого користування — Рt°= Цt ∙Vt ∙ Wt
• для нових предметів праці — Рt°= Цt ∙Vt: Dt

де Цt — ціна одиниці продукції (з урахуванням ефективності її застосування), що її виробляють за допомогою нових засобів праці або предметів праці в році t;
Vt — обсяг застосування нових засобів праці або предметів праці в році t;
Wt— продуктивність засобів праці в році t;
Dt — витрата предметів праці на одиницю продукції, що виготовляється з використанням цих предметів у році t.
До супровідних результатів належать додаткові економічні результати в різних сферах народного господарства (наприклад, запровадження нових видів транспортних засобів може зумовити додаткову економію на складах та перевалочних базах завдяки скороченню запасів вантажів, а використання нових засобів автоматизації — зменшення обсягу незавершеного виробництва тощо), а також економічна оцінка соціальних і екологічних наслідків реалізації технічних нововведень. Вартісну оцінку останніх можна знайти, користуючись формулою

(9.13)

де P_t^с — вартісна оцінка соціальних і екологічних результатів використання технічних нововведень у році t;

R_jt — величина окремого результату (в натуральних вимірни­ках) з урахуванням масштабу його впровадження в році t

α_jt — вартісна оцінка одиниці окремого результату в році t

n - кількість показників, що враховуються за визначення впливу технічного нововведення на соціальну сферу й навколишнє сере­довище.

Сумарні витрати на реалізацію технічного нововведення за розрахунковий період включають витрати на виробництво та вико­ристання продукції, тобто

В_т = В_Т^вир + В_Т^вик. (9-14)

При цьому витрати як на виробництво, так і на використання продукції (без урахування витрат на придбання самої продукції), обчислюються однаково:

(9.15)

де С_t — поточні витрати на виробництво (використання) про­дукції в році t без урахування амортизаційних відрахувань на реновацію;

К_t — одночасні витрати на виробництво (використання) про­дукції у році t

Л_t —залишкова вартість (ліквідаційне сальдо) основних фондів, що вибувають у році t

До складу поточних включаються витрати, що враховуються згідно з чинним на підприємствах порядком калькулювання собівартості продукції, а до одночасних — капітальні вкладення та інші витрати одномоментного характеру. Зокрема, до них відносять витрати на: науково-дослідні, конструкторсько-технологічні І проектні роботи; освоєння виробництва і доробку дослідних зразків продукції; придбання устаткування, його транспортування, монтаж і налагодження; спорудження нових або реконструкцію діючих будівель та інших елементів нерухомих основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури; поповнення оборотних коштів, котре зв'язане з реалізацією технічного нововведення; кошти, потрібні для запобігання негативним соціальним, екологічним та іншим наслідкам.
Наявність народногосподарського економічного ефекту від того чи того технічного нововведення не завжди свідчить про доцільність його використання. Таке може трапитись у разі, коли економічно вигідне для народного господарства в цілому нове технічне рішення призводить до погіршання певних економічних показників діяльності окремих наукових організацій або підприємств, причетних до відтворювального циклу «наука—виробництво—експлуатація (споживання)».
Тому необхідно завжди визначати не лише загальну величину економічного ефекту, а й ту його частку, яку має одержати кожний з учасників процесу створення й реалізації технічного нововведення, тобто обчислювати внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект.
За умов функціонування ринкових економічних відносин між контрагентами виробництва для оцінки внутрішньогосподарського (комерційного) економічного ефекту від створюваних технічних новин і використовуваних технічних нововведень можна застосовувати показник прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства (наукової організації); його обчислюють за формулою
Пt=Рt-Сt-Вt, (9.16)
де Пt— прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства (наукової організації) у році t
Рt — виручка від реалізації продукції науково-технічного або виробничо-технічного (споживчого) призначення в році t за ринковими (іншими застосовуваними) цінами;
Сt— собівартість продукції в році t
Вt — загальна сума виплат з балансового прибутку підприємства (наукової організації) та податків у році t.
З метою більш глибокого економічного аналізу ефективності технічних новин (нововведень) варто обчислювати й оцінювати також інші похідні вимірники — коефіцієнт ефективності одночасних витрат (внутрішню норму ефективності), строк їхньої окупності тощо.
За сучасних умов розбудови соціальне орієнтованої економіки стає можливим і необхідним принципово новий підхід до визначення ефективності технічних новин і нововведень. Його суть полягає у визнанні безумовної пріоритетності критеріїв соціальної ефективності й екологічної безпеки об'єктів технічних новин і нововведень щодо критерію економічної ефективності. Процедурний механізм порівнювання й вибору найліпшого з можливих варіантів технічних новин (нововведень) здійснюється у певній послідовності.
• По-перше, проводиться ранжирування цілей розробки, виробництва й використання об'єктів технічних новин; до вищого рангу відносять соціальні цілі та вимоги екологічної безпеки, до нижчого — максимізацію економічної ефективності.
• По-друге, можливі варіанти технічних новин однакового функціонального призначення проходять перевірку на відповідність соціальним цілям і вимогам екологічної безпеки, що їх зафіксовано в державних і міжнародних стандартах, а також у цільових нормативах соціального характеру, — якщо новини не відповідають таким цілям і вимогам, то вони мають бути відхилені незалежно від рівня їхньої економічної ефективності.
• По-третє, на кінцевій стадії процесу порівняння й вибору треба розглядати тільки соціальне й екологічно допустимі (і в цьому розумінні — ефективні) варіанти технічних новин чи нововведень; найліпший з них визначається вже за економічним критерієм.

Особливості оцінки ефективності організаційних нововведень. З огляду на особливості оцінки ефективності всю сукупність нових організаційних рішень можна умовно розподілити на дві групи: першу — організаційні нововведення, здійснення яких потребує певних (нерідко істотних) додаткових одночасних витрат (капітальних вкладень); другу — ті з них, що не потребують додаткових інвестицій.
Визначення й оцінка економічної ефективності організаційних нововведень, що належать до першої групи (наприклад, організація нових спеціалізованих або комбінованих виробництв; концентрація виробництва на діючому підприємстві, що веде до необхідності його розширення, реконструкції або технічного переозброєння), здійснюються так само, як і нових технічних рішень. Водночас слід ураховувати дуже важливу обставину — до складу поточних витрат треба включати додатково транспортні витрати, а також втрати сировини (матеріалів) і готової продукції в процесі їхнього транспортування і зберігання.
Ефективність безвтратних нових організаційних рішень (зокрема запровадження бригадної або іншої прогресивної форми організації та оплати праці; удосконалення окремих елементів господарського механізму — організаційних структур управління,
систем планування й фінансування тощо; створення нових ринкових структур) визначають здебільшого на підставі обчислення економії поточних витрат, зумовленої здійсненням таких нововведень. У кожному конкретному випадку необхідно точно окреслювати коло показників для оцінки ефективності тієї чи тієї групи безвитратних організаційних рішень.

Дата добавления: 2015-05-22