Історична доля Півдня України

Тема №2. Найдавніша історія України.

План заняття №3

1. Залізний вік: формування цивілізованого суспільства (з І тис. до н.е.)
2. Історична доля Півдня України (IX ст. до н.е. – VII ст. до н.е.: кіммерійці, скіфи, сармати, готи, гуни, авари, болгари, хозари).
3. Антична колонізація Північного Причорномор’я.

І Актуальність матеріалів. Повторення вивченого.

ІІ §1. Залізний вік: формування цивілізованого суспільства.

Відкриття та поширення заліза започаткували нову еру в історії людства – залізну. На разі людство знаходиться на завершальному етапі залізного віку.

Перші залізні вироби сучасними людьми мали космічне походження і були виготовлені з уламків метеоритів ще у ІІІ – ІІ тис. до н.е. у Давньому Єгипті та Месопотамії (зокрема, у гробниці фараона Тутанхамона (1332 - 1323) знайдено кілька залізних предметів, оправлених у золото).

На території України перехід до залізного віку наприкінці ІІ тис. до н.е. – початку І тис. до н.е. значною мірою був зумовлений:

1. зміною клімату, він став більш посушливим, і, як слідок, екологічною кризою;
2. міграцією населення з Азії, а наприкінці І тис. до н.е. – з Європи;
3. дефіцити міді та бронзових, здебільшого привозних, виробів;
4. розвиток місцевого залізорудного виробництва;
5. розрив старих економічних зв’язків.

Завдяки появі заліза суттєво зросла продуктивність праці, вперше людина змогла створювати додатковий продукт понад можливого мінімуму. Відбувся другий суспільний поділ праці: ремесло відокремилося від скотарства. Посилюються торгівельні зв’язки, класове розшарування родової общини і перетворення її в територіальну. Виникає воєнна еліта, розпочинаються перші великі завоювання: залізо стало знаряддям праці, а війна – ремеслом.

Першим етнічним утворенням на території України, про яке залишилася згадка у писемних джерелах, були кіммерійці (IX – перша пол. VII ст. до н.е.). дані про народ кимрів-кобилодойців знаходять у поемі Гомера «Одисея», працях Геродота, Каллімаха, Страбона, ассирійський джерелах («Гамірра»).

Розселення кіммерійців – від р. Дон до р. Дністер та Кримський півострів. На північ від кіммерійців територія України була заселена племенами чорноліської культури, яких називають праслав’янами (Атлас 7 класс, стор. 4). Кіммерійці на території України першими навчилися добувати, виплавляти з болотної руди залізо. Кіммерійський вершник озброєний сокирою, булавою і мечем – грізний воїн тих часів. Кіммерійці першими відмовились від осілого скотарства і перейшли до кочового. Вчені вважають кіммерійців давньоіранськими племенами, генетично близьких до скитів (в літературі часто - скіфи), які у VII ст. до н.е. витіснили їх з території України у Передню Азію. Останні звістки про кіммерійців у давньому Єгипті – вони служили в охороні фараонів і, в тому числі, боронили Єгипет від скіфів, які створили у межиріччі Тигру та Євфрату державу Ішкузя (проіснувала 28 років).

Повернувшись у Причорноморські степи, скіфи частину місцевого етносу витіснили на північ, більшість підкорили та утворили політично консолідоване об’єднання племен – Велику Скіфію, що проіснувала до ІІІ ст. до н.е. Вся Скіфія ділилася на дві частини: одну – складали мігруючі скіфи кочовики, що зайняли територію на схід від р. Дніпро, царські скіфи, що мігрували в Приазов’ї та Криму та скіфи-калліпіди, які жили біля давньогрецьких міст-колоній Ольвія і Тірас; другу – скіфи-землероби і скіфи-орачі (нащадки племен чорноліської культури) (див. Атлас 7 клас, стор.5 карта 2).

Наприкінці V ст. до н.е. у скіфів відбувся перехід патріархально-родового устрою до рабовласницького у формі «варварської демократії». Влада скіфського царя не була абсолютною і обмежувалась радою скіфських племен та народним збором усіх воїнів. Саме народні збори засудили до страти відомого царя Скіла (мати - еллінка), який став зраджувати скіфським звичаям і жити за зразком греків Ольвії.

У 513 – 512 р. до н.е. скіфи розгромили війська царя Дарія І, що дійшли аж до межиріччя річок Ворскли та Псел, та відтіснили їх за Дунай. Найбільшої могутності скіфи досягли у ІV ст. до н.е. за царя Атея, який заключив союз з Македонією, якою правив тоді батько Олександра Великого Філіп ІІ. Та у 339 р. до н.е. царі посварилися, у битві загинув Атей – це був початок занепаду могутності скіфів. У ІІІ ст. до н.е. під тиском німецьких племен із північного заходу – готів, а зі сходу – сарматів територія Скіфії звузилася до нижнього русла берегів р. Дніпро і Півдня Криму. Ця Скіфія одержала назву Мала Скіфія, що у війнах з готами, сарматами, таврами і греками проіснувала до ІІІ ст. н.е. Залишки скіфської культури – це безцінний культурний спадок. На жаль, більшість з них назавжди втрачені: розкрадання курганів, розтягнення по колекціях або переплавлені на інші речі.

У ІІІ ст. до н.е. в поволзько-приуральских степах сформувався потужний союз племен савроматів (сарматів) – від іранського сафомант – оперезаний мечем. Сармати поширили свою владу від Приуралля до Румунії та Угорщини. Найпотужнішим плем’ям у сарматському союзі були роксолани, які вели загарбницькі війни. Роксолани жили родо-племенним устроєм, хоча знали майнову диференціацію. Важливе місце у них посідала жінка, як у часи матріархату (звідси амазонки та оповіді про них). У І ст. н.е. у сарматському союзі утверджується влада іранського племені аланів. Відомі їх походи в Малу та Передню Азії. Алани успішно боролися з готами та герулами, але не встояли перед гунами у 372 р., які вторглися у Причорномор’я зі Сходу на чолі союзу тюрсько-фінно-угорських племен. Залишки аланів є на Північному Кавказі, а також в Іспанії, Франції, Північній Африці і навіть на Британських островах. На території України алани із залишками аварів та болгар у VІІ ст. увійшли в союз хазарських племен, які утворили у пониззі р. Ітиль (Волга) державу під назвою Хазарський каганат. У Х ст. Хазарський каганат розгромив київський князь Святослав.

У 375 р. н.е. гунни розгромили готів, які вели змагання з ранньослов’янським союзом на чолі з антами. Анти з середини V ст. (після смерті гунського царя Аттіли у 453 р. та занепаду гунського союзу) утвердилися в середньому Подніпров’ї. на заході з антами межували слов’янські племена під назвою склавини (Атлас 7 клас, стор. 5). У 602 р. антський союз розпався під ударами аварів та болгар.

Дата добавления: 2015-05-22