План викладу

1. Провідна роль шляхти як верхівки українського суспільства в тогочасному політичному житті.
2. Українська церква та становище духівництва.
3. Становище українських селян.
4. Посилення визиску та обмеження особистої свободи селян.
5. Соціальні виступи селян.
6. Зростання міст, маґдебурзьке право.

Хронологія

бл. 1460 – 1530 рр.	Роки життя князя Костянтина Івановича Острозького
1458 р.	Остаточний поділ Київської митрополії на Київську та Московську
1435 р.	Перший з відомих документів, який започатковував закріпачення українських селян
1490 р.	Селянське повстання на Буковині та Галичині під проводом Мухи
1356 р.	Надання магдебурзького права Львову

Основні поняття та терміни

Шляхта – родова українська знать, аристократія. Слово шляхта позначає групу людей відомого та благородного походження. Шляхта була верхівкою суспільства, її елітою. Протягом багатьох століть виконувала роль політичного провідника українського народу, виразника й захисника його національних інтересів. Представники цієї верстви здійснювали державне керівництво, ставили певні політичні цілі, сприяли розвиткові культури та освіти, підтримували церкву й живили в народі чуття національної самобутності.

Магнати – наймогутніші та впливові землевласники, здебільшого князі.

Цех становив собою самоврядну громаду вільних ремісників однієї чи кількох фахів, очолену виборним старшиною – цехмістром. Окрім майстрів, до цеху входили їхні помічники – підмайстри (товариші), а також учні (виростки, хлоп’ята). Кожен цех мав свій письмовий статут, затверджений королем або власником приватного міста. Статут визначав як особливості виробництва, так і загалом спосіб життя ремісників.

Маґдебурзьке право – право, за яким міста звільнялися від управління і суду великих землевласників та створювали органи місцевого самоврядування на зразок німецького міста Маґдебурга.

Кріпацтво – система правових норм, що встановлювала залежність селянина від феодала. Кріпосне право включало до себе прикріплення селян до землі, право феодала на працю і майно селянина, на відчужування його як з землею, так і без неї, позбавлення селянина права розпоряджатися нерухомим майном, спадщиною, виступати в суді та ін.

Воєвода керував оповіщенням і збором шляхетського ополчення своєї території; головував на сеймиках, що скликалися ним для обирання кандидатів на земські уряди; здійснював нагляд за цінами, вагами і мірами в королівських містах.

Каштелян (від «castellum» – «град, замок») – управитель замкової округи, якому корився весь місцевий боярсько-рицарський люд. Незабаром основні його функції перейдуть до старост.

Фільварок (польське folwark, від нім. Vorwerk – хутір, ферма) – у Польщі, Литві, Україні та Білорусі у 14–19 ст. багатогалузеве господарство, де сировина не тільки вироблялася, а й перероблялася на винокурнях, у чинбарнях і млинах. Ґрунтувалося на дармовій праці кріпосних селян. Продукція фільварків вивозилася на ринки.В українських землях фільварки вперше з’явилися в Галичині у 15 ст. У більшості українських земель, що входили до складу Литви, фільваркова система господарювання почала запроваджуватися зі серед. 16 ст.

Особистість

Костянтин Іванович Острозький (бл. 1460 – 1530 рр.) – один із найшанованіших представників наймогутнішої князівської родини, некоронованих королів Русі, як тоді казали. За традицією, що сягала ще часів Київської Русі, та за покликанням він опікувався православною церквою та культурним життям. Утім, найбільше уславився як полководець. Сучасники змальовували його як людину невисоку на зріст і непоказної статури, скромну й невибагливу. Але князь Костянтин начебто перевтілювався на полі битви – там він був незворушним і несхитним, як і належить лицарям. Надзвичайно хоробрий, він не втрачав розсудливості в найгарячіші моменти і вправно керував армією. Тож не випадково князь був улюбленцем короля Польсько-Литовської держави Сигізмунда, який обсипав його почестями й титулами. Полководницька кар'єра Костянтина Острозького розпочалася після перемоги над кримчаками в 90-х роках. Року 1497 р. він став намісником замків-фортець у Вінниці та Брацлаві, взявши відповідальність за оборону від набігів кримчаків. У тому ж таки році очолив збройні сили Великого князівства Литовського – став його гетьманом. Під час битви з московським військом у 1500 р. на річці Ведроші на Сіверщині потрапив у полон. Кілька років перебував на чужині, проте невдовзі повернувся на батьківщину. Відплатою за Ведрошівську поразку стала битва під Оршею 1514 р., у який Острозький здобув переконливу перемогу.

Славу звитяжця у боротьбі з ординцями принесли князю битви під Вишневцем на Волині 1512 р. (визволив із неволі тисячі бранців) та на річці Ольшаниці на Київщині в 1527 р. Після перемоги Острозького на Ольшаниці король улаштував князю урочистий бенкет в Кракові.

Красномовно свідчить про роль князя Костянтина в історії тогочасного Великого князівства Литовського і той факт, що до кінця життя він перебував на найвищих державних посадах: був гетьманом, каштеляном Віленського та Тракайського замків. Жоден із українських князів ніколи не досягав у Великому князівстві Литовському такого становища. За підрахунками дослідників, князь був четвертою за заможністю людиною у державі і мав близько 60 тис. підданих.

Дата добавления: 2015-05-22