Тема IV. Галицько-Волинська держава 13 страница

Найяскравішою пам’яткою літописання Галицько-Волинського князівства є «Галицько-Волинський літопис». Він був знайдений у 1809 р. видатним російським істориком М. Карамзіним.

Особливістю літопису є те, що він спочатку був літературним твором без поділу на роки. Хронологію в ньому проставили згодом переписувачі, але з великими помилками. Окрім художньої самобутності, він вирізняється своїм глибоким змістом. Літописці, яких, на думку вчених, було не менше п’яти, уміло передають риси тогочасної епохи, деталі неспокійного часу.

Літопис складається з двох основних, різних за обсягом і характером частин: Літописця Данила Галицького (оповідає про події 1205—1258 рр.) і Волинського літопису (1258—1290 рр.). Літопис створений з окремих повістей, що були об’єднані пізнішими укладачами. Центральною частиною твору є життя князя Данила Галицького.

Літопис дає широку картину подій і сусідніх земель: Угорщини, Польщі, Литви, інших руських князівств, Орди. Відомості літопису — майже єдине джерело, яке дає змогу в основному відтворити події в Мазовецькому князівстві та Литві цього періоду.

Волинська частина літопису відзначається особливо високими літературними достоїнствами, емоційністю та ліризмом викладу. Тут багато уваги приділено розвитку культури на землях Галичини й Волині.

Ідейно літопис був спрямований проти боярського свавілля і прославляв руську зброю і Руську землю.

Літопис також є цінним джерелом для вивчення давньоукраїнської мови, адже він містить багато характерних для неї слів, зворотів, прислів’їв.

4. Архітектура. Наявність мурованих будівель є вагомим свідченням розвитку того чи іншого регіону. Галицькі та Волинські міста багаті на муровані споруди: храми, князівські палаци, замки, укріплені двори бояр.

Спочатку мурованими були лише храми і князівські палати.

Перші муровані храми в Галичині та Волині з’являються досить рано — із кінця ІХ — початку Х ст., що було зумовлено впливом чеської архітектури. Але, на жаль, переважна більшість храмів кінця ІХ—ХІІІ ст. назавжди втрачена.

У ХІІ—ХІІІ ст. сформувалися Волинська і Галицька архітектурні школи. На волинських будівничих відчутний вплив справила Київська школа, а галицькі архітектори використовували як традиції Київської Русі, так і надбання західноєвропейських майстрів.

Серед збережених часом монументальних споруд є Успенський собор у Володимирі-Волинському. Він збудований у 1160 р. київськими майстрами за наказом князя Мстислава Ізяславовича. Ця шестистопна однокупольна будівля має простий, але водночас величний вигляд.

Його сучасник — Успенський собор у Галичі, збудований Ярославом Осмомислом (1157 р.),— зберігся до нашого часу лише у вигляді руїн. Це був чотиристопний однокупольний храм, оточений галереями і прикрашений білокам’яною різьбою. Він є яскравим виразником галицької архітектурної школи, яка багато запозичувала з поширеного у Європі романського стилю.

У Галичі будували не з цегли, а з місцевого каменю, використовуючи різні породи алебастру і вапняку. На території міста археологи знайшли близько тридцяти кам’яних будівель. До особливостей галицької архітектури належить також спосіб облицювання стін керамічними рельєфними плитками із зображенням грифонів, орлів, воїнів, із рослинними та геометричними орнаментами.

На місці давнього Галича (тепер тут розташоване село Крилос) до нашого часу зберігся храм Св. Пантелеймона (ХІІ—ХІІІ ст.), який також є яскравим представником галицької архітектурної школи.

Про багатства й архітектурні особливості галицько-волинських храмів дає уявлення опис церкви Іоанна Златоуста в Холмі (ХІІІ ст.).

Документи розповідають

Опис церкви Іоанна Златоуста в Холмі (за «Галицько-Волинським літописом»)

«Збудував він церкву святого Іоанна, гарну й ошатну. Будівля її була влаштована так: чотири склепіння; в кожному куті — арка, що стояла на чотирьох людських головах, вирізьблених якимось майстром. Три вікна були прикрашені римським склом (вітражами — авт.); при вході до вівтаря стояли два стовпи з цілого каменю, а над ними склепіння і купол, прикрашений золотими зірками на лазурі. Підлога в середині була відлита з міді й чистого олова, і блищала вона, мов дзеркало... Візерунки, різнобарвні й золоті, зроблені умільцем Овдієм... Скульптурні прикраси були пофарбовані всіма кольорами і золотом. Зовнішні фрески були надзвичайно гарні... Ікони дивовижні... Він (Данило — авт.) прикрасив ікони, що привіз із Києва, дорогоцінним камінням і золотим бісером... Дзвони він привіз із Києва, а інші були відлиті тут...»

Запитання до документа

1. Які архітектурні особливості мала церква?

2. Які елементи церкви свідчать про вплив західноєвропейського мистецтва?

У Галичі, Звенигородці, Луцьку та деяких інших містах археологи знайшли руїни князівських палаців.

У ХІІІ ст. в Галицько-Волинському князівстві велося активне будівництво міст і фортець. Так, на Волині поряд із Холмом були збудовані укріплені міста Данилів, Кременець, Угровськ, у Галичині — Ярослав, Сяник. Усі вони мали оборонні споруди, які не під силу було здолати навіть монголо-татарам із їхньою облоговою технікою.

Від кінця ХІІІ ст. на Волині під впливом західноєвропейської оборонної архітектури починається будівництво нового типу оборонних споруд — муровані «башти-стовпи». На теперішній день збереглися такі башти в околицях міста Холм (село Стовп’є) та в місті Біла Вежа (колишній Кам’янець). Ці «стовпи» були баштами-донжонами. У ХІV ст. розгорнулося будівництво кам’яних замків, першим серед яких був замок у Луцьку, який почали зводити наприкінці ХІІІ ст.

5. Образотворче мистецтво. Живопису належала провідна роль у мистецькій культурі Галицько-Волинського князівства. Вона представлена монументальним живописом (фресками) та іконами.

Фресковий живопис продовжував київські традиції. Ними були розписані головні храми Волині й Галича. Проте він не набув значного поширення — з останньої чверті ХІІ ст. будуються храми, у яких не було фресок. До таких споруд, наприклад, належить собор у Луцьку.

У той же час фрески знаходять широке поширення в князівських палатах. Існують літописні свідчення, що ними були розмальовані палати Ярослава Осмомисла. Усі вони мали світські мотиви.

У ХІІІ — на початку ХІV ст. на Волині ведеться інтенсивне храмове будівництво, що супроводжується відновленням традицій створення фресок, але ними вкривають лише вівтарну частину храмів.

Проте до нашого часу майже не збереглося значних фрагментів фресок, за винятком розпису Вірменського собору у Львові, які датуються ХІV—ХV ст.

Цікаві факти

Високий рівень монументального живопису часів Галицько-Волинського князівства засвідчує те, що в ХІV—ХV ст. майстри виконували монументальні розписи в Польщі, які збереглися в Сандомирі (30-ті рр. ХІІІ ст.), Кракові — каплиця Св. Хреста на Вавелі (1470 р.), Вислиці — костьол (ХІV ст.). Фрески замкової капели в Любліні на замовлення короля Яґайла виконувала група живописців, яку очолював майстер Андрій із Волині.

При оформленні храмів на Галичині та Волині акцент робився на іконах, які утворювали цілі ансамблі.

Попервах храми прикрашалися двома великими за розмірами іконами, що нагадували фресковий розпис. Згодом їхня кількість збільшується. Утворюється іконостас — особлива перегородка, що закриває вівтарну частину і складається з кількох рядів ікон.

Ікони, що поширювалися в Галичині та Волині, мали візантійське чи київське походження. Згодом на Волині та Галичині постали власні школи іконопису. Його розквіт припадає на другу половину ХІІІ—ХІV ст. Особливістю іконопису цього періоду є те, що він розвивався без жорсткого контролю з боку церкви чи влади. Митці, відповідно, намагалися відшукати вираження сюжету, іноді порушуючи канони. Зображення на іконах мають легку об’ємність, чим суттєво різняться від візантійських зразків.

Цікаві факти

Найстарішою іконою, що збереглася в Галичині, є фрагмент візантійської ікони «Менологія» (кінець ХІІ — початок ХІІІ ст.). Вона була знайдена в 1930 р. в церкві Св. Миколая в Тур’ї поблизу Старого Самбора, але до науковців потрапила лише в 1983 р. На ній зображені фігури святих підкреслено видовжених пропорцій із малими головами. Одяг святих зображений у темних тонах. Серед них виділяється великомученик Георгій.

До найкращих зразків галицько-волинського живопису цього періоду належить чудодійна ікона Волинської Богоматері («Богородиця Одигітрія» з Покровської церкви в Луцьку, початок ХІV ст.). Вона вражає глядача особливою суворістю образів Богоматері і малого Ісуса, якої не було в іконах попереднього періоду. Свідченням проникнення елементів народного мистецтва є сорочка Ісуса, прикрашена вишитими квіточками.

Ще одним шедевром іконопису того часу є шанована в Польщі Ченстохівська ікона Богоматері (ХІV ст.), що була написана в Галичині.

У Львівському музеї українського мистецтва зберігається одна з перлин галицького іконопису «Юрій Змієборець» із села Станилі поблизу Дрогобича. Її автор був талановитим майстром композиції та колориту, що зміг поєднати відчуття загальної гармонійної врівноваженості з ритмічним рухом, а форму — із кольором.

Відомі й інші пам’ятки галицького живопису ХІV ст., яким притаманні висока майстерність живописців, виразна індивідуальність, поєднання візантійських традицій, давньоруської спадщини й струменя місцевого народного мистецтва. Надзвичайно популярними були ікони із зображенням Св. Миколая та святих мучеників Дмитрія, Фрола і Лавра, Бориса та Гліба.

Ще одним видом мистецтва, який набув поширення в Галицько-Волинському князівстві, була скульптура. Даний вид мистецтва розвивався у формі рельєфу, яким прикрашалися храми. Яскравим зразком скульптури тієї доби є шиферний рельєф ХІІІ ст., який зображує Св. Дмитрія. Зараз він зберігається в Кам’янець-Подільському музеї. Під час розкопок руїн Успенського собору в Галичі було знайдено рельєфне зображення дракона, із пащі якого виростає пишна гілка. Багато прикрашені рельєфами також церкви Св. Пантелеймона в Галичі та Іоанна Златоуста в Холмі. Їхнім творцем був «великий хитрець Авдій». Це перше ім’я майстра скульптури, яке знає історія українського мистецтва.

Мистецтво Галицько-Волинського князівства представлене також і книжною мініатюрою, розквіт якої припадає на ХІІІ ст. Нечисленні збережені мініатюри рукописів належать виключно до високопрофесійних зразків. Найдавнішим ілюстрованим рукописом галицько-волинської традиції, що зберігся до нашого часу, є Добрилове Євангеліє (1164 р.), у якому містяться чотири мініатюри євангелістів та тлі обладнання книгописної майстерні.

Архієрейський Служебник із Перемишля (початок ХІІІ ст.) прикрашений трьома мініатюрами (збереглися дві) святих Василія Великого, Іоанна Златоуста та Григорія Богослова. Як і попередні мініатюри, ці образи є видовженими, з малими головами — відповідно до канонів візантійського мистецтва.

Значна частина мініатюр ХІІІ ст. є копіями фресок храмів, із яких походили рукописні книги.

Виразно виділяються мініатюри Євангелія ХІІІ ст. (невідоме походження). Вони багато декоровані промальованими дрібними деталями. Але переважна більшість збережених рукописів мають значно скромніше оздоблення у вигляді заставок, кінцівок, ініціалів, організації аркушів, орнаментації.

На території Галицько-Волинського князівства археологи виявили багато скарбів з усілякими ювелірними прикрасами. Найчастіше знаходять сережки, колти, привіски, браслети-наручі, підвіски. Ці знахідки свідчать про високий рівень галицько-волинських ювелірів, які добре знали різні технічні прийоми: лиття, кування, чеканку, позолоту, інкрустацію тощо.

Висновки. Культура Галицько-Волинського князівства мала значні здобутки. Вона залишила по собі зразки, які вражають своєю майстерністю й досконалістю. Будучи складовою культури Русі, вона мала значні відмінності, які були спричинені місцевими умовами й культурними впливами сусідів.

Запам’ятайте дати

1157 р.— будівництво Успенського собору в Галичі.

1160 р.— будівництво Успенського собору у Володимирі-Волинському.

Кінець ХІІІ ст.— будівництво мурованих «башт-стовпів» на Волині.

Кінець ХІІІ — початок ХІV ст.— розквіт мистецтва іконопису.

Запитання і завдання

Перевірте себе

1. Які особливості розвитку культури Галицько-Волинського князівства?

2. Де в Галицько-Волинському князівстві можна було здобути освіту?

3. Події якого періоду історії охоплює «Галицько-Волинський літопис»?

4. Яка ідейна спрямованість «Галицько-Волинського літопису»?

5. Назвіть найвідоміші архітектурні пам’ятки Галицько-Волинського князівства. Які з них збереглися до наших днів?

6. Що нового в будівництві оборонних споруд започаткували галицько-волинські майстри?

7. Які жанри образотворчого мистецтва отримали розвиток у Галицько-Волинському князівстві?

8. Назвіть найвідоміші зразки пам’яток образотворчого мистецтва Галицько-Волинського князівства.

Подумайте і дайте відповідь

1. Які особливості літописання в Галицько-Волинському князівстві?

2. Визначте риси архітектури Галицько-Волинського князівства.

3. Які види монументального мистецтва були поширені за тієї доби? Поясніть чому?

4. Чому фресковий живопис наприкінці ХІІІ ст. поступово витісняється з оформлення храмів іконами?

Виконайте завдання

1. Опишіть одну із пам’яток культури Галицько-Волинського князівства.

2. Складіть план розповіді за темою «Мистецтво Галицько-Волинського князівства».

3. З’ясуйте основні риси культури Галицько-Волинського князівства.

4. Визначте відмінності культури Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Відповідь подайте у вигляді таблиці.

Для допитливих

У чому виявлялася самобутність культури Галицько-Волинського князівства?

Запитання та завдання для узагальнення за темою «Галицько-Волинська держава»

1. Складіть перелік князів Галицько-Волинського князівства із зазначенням років їхнього правління.

2. Визначте хронологічну послідовність ключових подій історії Галицько-Волинського князівства.

3. Поясніть значення понять і термінів «боярське свавілля», «монголо-татари», «Золота Орда», «золотоординське ярмо», «династія».

4. Складіть історичний портрет князів: Романа Мстиславича, Данила Галицького, Лева Даниловича, Юрія І Львовича (за вибором).

5. Чи можна стверджувати, що правління Данила Галицького було добою розквіту Галицько-Волинського князівства? Свою відповідь обґрунтуйте.

6. Хто з галицько-волинських князів прийняв титул короля? Із якою метою вони це зробили? Чи досягли вони своєї мети?

7. Виконайте завдання за історичною картою:

· Покажіть, із якими державами межувало Галицько-Волинське князівство.

· Покажіть на карті межі князівства: а) у період його найвищого піднесення; б) після навали Батия.

· Визначте міста, які в різні часи були головними резиденціями (столицями) галицько-волинських князів.

· Покажіть, де відбулася коронація Данила Галицького.

Зазначте міста, в яких відбулися вирішальні битви в історії Галицько-Волинського князівства.

· Проведіть межу, за якою були поділені землі Галицько-Волинського князівства між Польщею та Литвою.

8. Чому між країнами-сусідами велася така гостра боротьба за галицько-волинську спадщину?

9. Заповніть таблицю «Об’єктивні та суб’єктивні причини загибелі Галицько-Волинського князівства». Зробіть відповідні висновки.

Об’єктивні причини	Суб’єктивні причини

10. Дайте докладний опис однієї з пам’яток культури Галицько-Волинського князівства.

11. Заповніть таблицю «Культура Галицько-Волинського князівства».

Галузь	Основні досягнення
Освіта
Література, літописання
Архітектура
Мистецтво

12. Уважається, що Галицько-Волинське князівство стало спадкоємцем Київської Русі. Спробуйте аргументувати цю думку.

Тема V. Українські землі в складі Великого князівства Литовського та інших держав (друга половина ХІV—ХV ст.)

§ 21—22. Українські землі в складі Великого князівства Литовського

Опрацювавши ці параграфи, ви дізнаєтесь:

· яким чином більшість українських земель потрапили до складу Великого князівства Литовського;

· яку політику проводили литовські князі й Польща щодо українських земель;

· як були ліквідовані удільні князівства на українських землях і був придушений опір місцевих князів.

Завдання на повторення

1. У якому році припинило існування Галицько-Волинське князівство?

2. Хто був останнім князем Галицько-Волинського князівства?

3. Які країни поділили між собою галицько-волинську спадщину?

1. Утворення Литовської держави та її політика щодо українських земель. У той час як більшість руських князівств потрапили під монголо-татарське панування, на північно-західних кордонах колишньої Київської Русі постала Литовська держава.

Її початки були покладені в першій чверті ХІІІ ст. князем Рінгольдом, який об’єднав під своєю владою декілька литовських племен. Син Рінгольда Міндовґ продовжив політику батька з розширення своїх володінь. Саме з його правлінням і пов’язують створення Великого князівства Литовського. Столицею своїх володінь Міндовґ обрав місто Новогрудок (Новгородок).

Українські землі в складі Великого князівства Литовського.

Цікаві факти

Назва «Литва», на думку деяких учених, походить від слов’янського слова «лити». Спочатку слово «литва» могло позначати злиття трьох річок, тим паче, що на території сучасної Литви в річку Німан упадають річки Вілія, Ганча, Меречанка та інші. Сучасні литовські вчені пов’язують назву своєї країни з межайтським (межайти — одне з литовських племен) словом «летува», що означає «свобода», «вільний край».

На середину ХІІІ ст. Міндовґ підкорив своїй владі землі Чорної Русі (Гродно, Слонів та ін.) і частину Білої, а також примусив визнати свою владу Полоцьких, Вітебських і Мінських князів. У 1242 і 1249 рр. Міндовґ завдав поразок монголам, що підняло й скріпило його авторитет. Важливим кроком князя стало його хрещення у 1246 р. за православним обрядом. На цей крок князя підштовхнуло те, що основу економічної і воєнної могутності князівства складали колишні руські князівства (білоруські землі).

Тракайський замок — резиденція литовських князів.

У 1248—1249 рр. Міндовґ об’єднав під своєю владою всі землі Литви. Активна політика Міндовґа викликала опір із боку Данила Галицького. Між двома видатними правителями спалахнула тривала війна. Міндовґ, відчуваючи, що програє війну, звернувся по допомогу до німецьких хрестоносців. Ця допомога була обумовлена хрещенням Міндовґа за католицьким обрядом у 1253 р. Тоді ж Міндовґ був і коронований. Щоправда, як пише літопис, «хрещення його було фальшиве... Він приносив жертви своїм богам, спалював тіла померлих і відкрито справляв свої язичницькі обряди».

У цей же час Данило Галицький, готуючись до війни з монголо-татарами, теж був коронований. Два правителі від війни переходять до встановлення союзницьких відносин, скріплених династичним шлюбом їхніх дітей. Згодом, як вам уже відомо, син Данила Шварно став литовським князем. Дві держави стали для Європи немовби щитом від монголо-татарських набігів.

По смерті Шварно до влади в Литві повернулася литовська династія.

Князь Ґедимін.

Особливо швидко зростає Литва за правління князя Ґедиміна (1316—1341 рр.), який завершив розпочате Міндовґом приєднання білоруських земель, а також захопив частину північноукраїнських. Ґедимін заснував нову столицю князівства Вільно. Подальше просування Литви на південь стримувалося Галицько-Волинською державою. Тільки після її загибелі Литва стала швидко приєднувати до своїх володінь українські землі. Першим вагомим здобутком Литви стала Волинь, де князем став син Ґедиміна Любарт.

Подальше просування литовців на південь відбулося за правління великого князя Ольґерда (1345—1377 рр.), який також був сином Ґедиміна. Він наприкінці 1361 — на початку 1362 р. оволодів Києвом та навколишніми землями, потім Чернігово-Сіверщиною й більшою частиною Переяславщини. У походах Ольґерду активно допомагала місцева знать, яка радше воліла бачити над собою литовську зверхність, ніж монгольську.

Князь Ольґерд.

Успішне просування литовців до узбережжя Чорного моря неминуче викликало опір монголо-татарських темників, що володіли Поділлям і причорноморськими степами. Вирішальна битва відбулася в 1362 р. (за іншими відомостями — у 1363 р.) неподалік річки Сині Води (тепер, як уважають більшість вчених, це річка Синюха, що впадає в Південний Буг, неподалік сучасного міста Ново-Архангельск). Здобувши перемогу, Ольґерд остаточно витіснив ординців із Поділля.

Герб Литви.

Політичними наслідками битви біля Синіх Вод було відсунення територіальних меж Золотої Орди в пониззі Дністра й Південного Бугу до прибережної смуги, а на Дніпрі — до порогів, і як результат цього — суттєве послаблення політичного впливу татарських орд, розташованих на захід від Дніпра, і загострення суперечностей у Золотій Орді.

Результатом успішного походу Ольґерда було включення до складу Великого князівства Литовського більшості українських земель — Київщини з Переяславщиною, Поділля і Чернігово-Сіверщини.

Швидкий перехід українських земель під владу Литви пояснюється тим, що литовські князі додержувалися православ’я, культура Русі мала на них великий вплив.

Також литовці фактично не змінювали існуючих відносин, не порушували традицій, які склалися на цих землях. Зберігалася віра, мова, судочинство. Литовці діяли за принципом: «Ми старовини не рухаємо і новини не вводимо». До того ж колишні руські князівства не мали реальної сили, яка б могла протистояти литовському просуванню.

Між Ольґердом і монголами існувала домовленість про їхнє панування на південноруських землях, але, незважаючи на це, їх приєднання до Великого князівства Литовського дало Ольґердові можливість претендувати й на іншу давньоруську спадщину. На цьому шляху його головним ворогом була Москва. Відкритий конфлікт між обома державами, що прагнули об’єднати під своєю владою давньоруську спадщину, спалахнув у 1368 р. і тривав із перемінним успіхом аж до 1537 р.

2. Відродження удільних князівств на українських землях та їхня ліквідація. Після включення українських земель до складу Великого князівства Литовського Ольґерд відновив удільний устрій. Але, як правило, на чолі князівств стояли представники литовських династій Ґедиміновичів і Ольґердовичів. Так, Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське князівства, Переяславщину і чотири уділи на Поділлі Ольґерд роздав синам і племінникам. На чолі Київського князівства став Володимир Ольґердович, на Поділлі — Юрій Коріятович, на Новгород-Сіверщині — Дмитро Корибут тощо. Удільні князівства перебували у васальній залежності від великого князя й зобов’язувалися «служити вірно», виплачувати щорічну данину і в разі потреби виставляти своє військо.

Але вже скоро для удільних князів стає обтяжливою влада великого князя, і вони починають проявляти ознаки самостійного життя. Такі прагнення особливо відбилися по смерті Ольґерда під час боротьби за литовський великокняжий престол.

У той же час постало питання про збереження цілісності Великого князівства Литовського. Ядро своїх володінь Ольґерд заповів своєму старшому синові від другої дружини — Яґайлу. Він також отримав верховенство над усіма Ґедиміновичами й Ольґердовичами. Проте старші брати — сини першої дружини Ольґерда — не змирилися з цим. Проти Яґайла виступили полоцький, чернігово-сіверські, волинські, подільські князі. Скориставшись цим, брат Ольґерда Кейстут захопив Вільно й усунув Яґайла від влади. Проте Яґайло втік до Тевтонського ордену і за його допомогою відновив владу, полонивши Кейстута та його сина Вітовта. Через кілька днів Кейстута було задушено, але Вітовт зміг урятуватися і продовжити боротьбу. Розуміючи непевність свого становища, Яґайло вирішив спертися на допомогу Польщі, яка, у свою чергу, потребувала допомоги Литви в боротьбі з Тевтонським орденом. Зрештою в 1385 р. між двома країнами було укладено Кревську унію, згідно з якою Литва мала прийняти католицизм і навік приєднати до Польщі свої литовські та руські землі. Отже, об’єднуючись із Польщею, Велике князівство Литовське втрачало свою незалежність. У 1386 р. великий князь Яґайло хрестився за католицьким обрядом під ім’ям Владислава, одружився з польською королевою Ядвіґою й став королем Польщі, а одночасно й великим князем литовським.

Терміни та поняття

Унія — об’єднання, союз. У даному випадку об’єднання на певних умовах двох держав під зверхністю одного монарха.

Ставши королем, Яґайло активно взявся за реалізацію умов унії. Почалося хрещення литовців за католицьким обрядом, а литовці-католики отримали такі ж привілеї, як і польська верхівка. Також були приведені до присяги нового короля удільні князі. Їхня васальна залежність від Яґайла виражалася у виплаті щорічної данини та в необхідності надавати військову допомогу господарю. У всьому іншому вони користувалися повною свободою. Так, київський князь Володимир Ольґердович навіть карбував власну монету.

Князь Вітовт.

Проте Кревською унією були невдоволені деякі литовські князі, на чолі яких став Вітовт. Вони виступили за збереження самостійності Литви. Їхня збройна боротьба змусила Яґайла в 1392 р. визнати Вітовта намісником Литви, і він фактично став литовським князем. Кревська унія була скасована.

Але київський князь Володимир, новгород-сіверський Дмитро Корибут і подільський Федір Коріятович відмовилися визнати владу Вітовта. Спалахнула збройна боротьба, під час якої Вітовт розпочав ліквідацію удільних князівств. До кінця 90-х рр. ХІV ст. всі найбільші удільні князівства були ліквідовані. Князі були замінені на намісників Вітовта. Завдяки таким діям Вітовт сприяв централізації і зміцненню незалежності Великого князівства Литовського.

Владу Вітовта підтримувала українська знать, що була проти покатоличення і бачила в ньому того правителя, який може протистояти зазіханням Москви і нападам монголо-татар.

Проте планам Вітовта з перетворення Великого князівства Литовського на самостійну могутню державу не судилося здійснитися. Улітку 1399 р. в битві на річці Ворскла він зазнав цілковитої поразки від татар і був змушений шукати порозуміння з Яґайлом. Ця битва мала ще один трагічний наслідок для українських земель: під час неї полягло понад 500 нащадків Рюриковичів, що значно послабило українську знать.

18 січня 1401 р. у Вільно було укладено унію, згідно з якою Велике князівство Литовське визнавало васальну залежність від Польщі. Усі українські й литовські землі по смерті Вітовта мали перейти під владу польського короля. Ця унія зумовила появу нового противника зближення Литви та Польщі — молодшого брата Яґайла Свидриґайла Ольґердовича, який фактично втрачав права наслідувати великокняжий престол.

Уклавши Віленську унію, Вітовт із новим завзяттям узявся за зміцнення свого князівства. Він досяг успіху у війні з Москвою, приєднавши до себе частину її володінь. У Новгороді Вітовт привів до влади своїх прихильників, а Рязанське і Тверське князівства визнали свою васальну залежність від нього. Упорядкувавши таким чином свої східні кордони, Вітовт разом із Польщею взяв активну участь в боротьбі з Тевтонським орденом, яка завершилася Ґрюнвальдською битвою (1410 р.).

Ґрюнвальдська битва.

Цікаві факти

У війську Яґайла та Вітовта було чимало виходців з українських земель. Так, із 16 польських полків шість було споряджено на Галичині та Поділлі. До складу литовського війська, що налічувало 15 полків, сім було сформовано на українських землях.

Після перемоги над Тевтонським орденом, що став васалом Польщі, знову з’явилися сподівання на незалежність Великого князівства Литовського. Новий розклад сил був закріплений Городельською унією 1413 р. Ця унія визнавала незалежність Литви і після смерті Вітовта, але під зверхністю польського короля. Також унія підтверджувала привілейоване становище католиків: тільки вони могли обіймати вищі посади в державі. Ці пункти унії викликали обурення православної знаті й спричинили внутрішній конфлікт у Литві, що вибухнув уже після смерті Вітовта.

Дата добавления: 2015-05-22