Терміни і поняття. Слово опришок походить від латинського opressor — знищувач, порушник

Слово опришок походить від латинського opressor — знищувач, порушник.

Найбільш відомим ватажком опришків був Олекса Довбуш (1700—1745). Очолюваний Олексою загін громив панські маєтки, розправлявся із сільськими багатіями. На відміну від багатьох опришків, прагнення до здобичі не відігравало вирішальної ролі в його вчинках. Значну частину захоплених багатств він роздавав бідним.

Олекса Довбуш

Опорним пунктом опришків стала гора Стіг. Звідти народні месники здійснили стрімкі рейди на Дрогобич, Солотвин, Рогатин, Надвірну та інші міста. Про виняткову хоробрість народного героя, його винахідливість складалися легенди. Йому вдавалося виходити зі скрутних становищ, коли на нього і його товаришів полювало по декілька тисяч солдатів.

Олекса Довбуш загинув у 1745 р. від кулі найманця, який спокусився на обіцянки шляхти (звільнення від повинностей і володінням землею на правах власника). Незважаючи на смерть народного ватажка, рух опришків продовжувався ще кілька років.

Олекса Довбуш став символом волелюбності й нескореності духу українців Прикарпаття, Карпат і Закарпаття.

5. Поділ Речі Посполитої та українські землі. У другій половині XVIII ст. Річ Посполита переживала період занепаду. Фільваркова система господарювання і шляхетська анархія гальмували господарський розвиток країни, послаблювали її перед зовнішньою агресією.

Ослабленням Польщі скористалися сусідні Росія, Пруссія та Австрія. Вони планували розчленувати Польщу, прагнули розширити за рахунок її території свої володіння. Їх лякало також поширення ідей просвітництва, а згодом ідей Французької революції. Перший поділ Польщі відбувся у 1772 р., у результаті якого до Австрійських володінь Габсбурґів відійшли терени Руського (за винятком Холмської землі), Белзького й південно-західної частини Кременецького повітів Волинського воєводств. А також усупереч угоді заволоділи західною частиною Подільського воєводства, установивши кордон по р. Збруч. Ці землі разом із Малою Польщею були проголошені «Королівством Галичини і Лодомерії» із центром у Львові, що підпорядковувалось безпосередньо імператору. У 1785 р. край було поділено на 18 округів, очолюваних старостами. Вища влада в краї належала наміснику (губернатору), якого призначав імператор. Вищим представницьким органом був становий сейм.

Після чергової війни з Османською імперією до володінь Габсбурґів у 1775 р. додалась Буковина, яка згодом як окремий округ увійшла до складу «Королівства Галичини і Лодомерії».

Під впливом Великої французької революції у Польщі розгорнувся масовий визвольний рух, який очолив Т. Костюшко. Була прийнята конституція. Щоб знищити революційний осередок у себе на кордонах, Катерина ІІ рушила до Польщі війська, які згодом очолив О. Суворов.

Військові дії російської армії проти шляхетських військ на Правобережжі розпочалися на початку травня 1792 р.; польська армія опору майже не чинила. Незначні сутички відбулися лише під Любаром, Шепетівкою та Острогом. 27 березня 1793 р. з’явився маніфест Катерини II, за яким Правобережна Україна мала увійти до складу Росії.

Незабаром розпочалося складання присяги населенням краю на вірність Росії (крім селян, за яких її складали поміщики). Воно відбувалося досить швидко і без особливих ускладнень. Унаслідок поділу Польщі в 1793 р. до Росії увійшла територія Правобережної України (Подільське, Волинське, Брацлавське і Київське воєводства). Через два роки (1795) відбувся новий поділ Речі Посполитої, і до Росії відійшли західні землі Волині.

Протягом 90-х рр. XVIII ст. на Правобережжі була поширена дія загальноімперських адміністративних органів та установ. У 1797 р. тут було утворено три губернії: Київську, Подільську та Волинську. Становище народних мас майже не змінилося. Вони, як і раніше, відробляли панщину в маєтках феодалів та сплачували численні державні податки. Одночасно польські магнати одержали від царської влади нові чини, звання, права російського дворянства.

Поділи Польщі мали негативний вплив. Польський народ на десятиліття втратив свою державну незалежність. У результаті ліквідації державних кордонів між землями Лівобережжя та Правобережжя у межах Російської імперії опинилось 80 % українців, що всупереч політиці російського царизму сприяло консолідації і розвитку українського народу.

Таким чином, наприкінці ХVІІІ ст. українські землі потрапили під владу двох імперій, які у наступне століття продовжували здійснювати національне гноблення українського народу.

6. Соціально політичне та економічне становище в Галичині, на Буковині та Закарпатті. У другій половині ХVІІІ ст. Галичина й Буковина опиняються під владою австрійських Габсбурґів. Закарпаття потрапило під їх владу ще в 1711 р. Вирішальний вплив на соціально економічне становище цих земель мала реформаторська діяльність Марії-Терезії та Йосипа ІІ. Перші реформи торкнулися населення Закарпаття. У 1766 р. селяни отримали від панів садиби й земельні наділи (від 10,2 до 17,1 га землі в залежності від якості ґрунтів), за які вони мали відробляти повинності й певну кількість днів панщини. За законом 1783 р. селяни дістали право займатися ремеслом і розпоряджатися майном, а панам заборонялося відбирати садиби і втручатися у сімейне життя. Закон 1785 р. звільнив селян від кріпацької залежності, вони могли вільно пересуватися країною, передавати майно у спадок, вибирати професію, навчатися у школах.

Імператриця Марія-Терезія

Імператор Йосип ІІ зі своїми генералами

Подібним чином змінювалося і становище галицьких селян. Закон 1775 р. заборонив панам змушувати їх відбувати повинності, які не були визначені в інвентарі. У 1782 р. селян звільнили від особистої залежності, їм дозволили одружуватися на власний розсуд, навчатися ремесел, пересуватися країною. У 1786 р. були визначені категорії селян і розміри панщини залежно від кількості землі (від 12 до 156 днів панщини на рік для повнонадільних). Скасовувалися дворові повинності й роботи за звичаєм. Наступного року землі, що перебували в користуванні селян, були проголошені їхніми володіннями. Виданий у 1789 р. закон установлював повинності пропорційно до кількості землі, яка була в користуванні селян. Розміри всіх повинностей на користь держави й пана не повинні були перевищувати 30 % доходу від землі. Повинності мали сплачуватися грошима, що фактично скасовувало панщину. Але цей закон у 1790 р. було скасовано.

Меншою мірою ці перетворення торкнулися буковинських селян. Тут продовжувала діяти «Золота грамота», запроваджена молдавським господарем Григорієм Гікою у 1766 р., яка скорочувала панщину до 12 днів на рік, а для прикордонних сіл до шести днів. Згодом і тут було поширено дію законів 1782 і 1786 рр.

Також суттєві зміни відбулися і в господарстві. З’являються нові культури. Із 1750-х рр. на Закарпатті починають вирощувати картоплю. В останній чверті століття вона поширюється в Галичині. Наприкінці століття починається вирощування кукурудзи. Активно освоюються гірські райони. Розвивається вівчарство й свинарство.

Дуже повільно розвивається міське життя. Єдиним великим містом був Львів (30 тис. жителів). Більшість жителів міст займалися сільським господарством, а не ремеслом і торгівлею. Проте відбувається швидка зміна національного складу міст, вони втрачають український характер. Більшість населення міст складають євреї, поляки, німці, вірмени тощо. Українці поступово перетворюються на селянську націю, у той час як в Європі починається промисловий переворот.

У другій половині ХVІІІ ст. на західноукраїнських землях з’являються і перші мануфактури з виробництва сукон і полотна. Але переважаючим залишається ремісниче виробництво. Габсбурґи мало переймалися економічним розвитком периферії своєї імперії, у якій вже існували давні промислові центри (Австрія, Чехія).

Складною була релігійна ситуація. Пануюче становище тут посідали католицька і уніатська церкви, які в 1720—1780-х рр. продовжували боротьбу з православною і протестантськими церквами. На середину століття в Закарпатті всі парафії стали греко­католицькими. Проте в 1770—1780-ті рр. ситуація істотно змінилася. Австрійський уряд ліквідовував становість духівництва, обмежив вплив Римської курії, закрив монастирі й конфісковував їх землі в разі, якщо вони не утримуватимуть школи чи притулки для старих. Важливим стало запровадження віротерпимості та зрівнялівки в правах представників усіх конфесій. Імператор Йосип ІІ розпорядився, щоб духівництво здійснювало літургію мовою місцевого населення і при кожній церкві була створена школа. Останнє мало далекосяжні наслідки. Так, греко-католицька (уніатська) церква зі знаряддя колонізації та окатоличення перетворилася на захисника мови і традицій українського населення.

Висновки

— Посилення соціального, національного і релігійного гніту на Правобережжі в умовах послаблення Речі Посполитої призвело до розгортання на Правобережній Україні могутнього гайдамацького руху, кульмінацією якого стала Коліївщина.

— Історичне значення Коліївщини полягає в тому, що це повстання укріпило у свідомості народу ідеї соціальної свободи, національного визволення і встановлення козацьких порядків.

— Ослаблення Речі Посполитої призвело до її поділу між Австрією, Пруссією та Росією, у результаті яких Польща припинила своє існування як самостійна держава.

Дата добавления: 2015-05-22