Соціально-економічне становище українських земель XIV—XVI ст. 3 страница

що перехід бояр та інших військових служебників у козакування набув рис типового явища, призвів процес консолідації феодального класу. Від сере­дини XVI ст. внаслідок узаконених ревізій прав на володіння маєтностями, не змігши підтвердити їх грамотами, значна маса руських бояр опинилася поза шляхетством. Відтак вона перетворювалася у державних селян. У зв'яз­ку з цим доречно виділити такий факт: у документах кінця XVI — початку XVII ст. про бояр як феодально служилу категорію вже не йдеться, натомість вказується, що це "хлопи". Але прикметно, що є згадка, яка ототожнює бояр з козаками. Це, як і інші факти, свідчить, що боярство намагалося віднови­ти втрачений суспільний статус, переходячи у козаки. Міщани Київщини, особисто вільні, але зобов'язані виступати "кінно при зброї" на поклик уряд­ників, теж рушали на уходи і ставали частиною козацтва.

Небезпека від татарсько-турецького сусідства з одного боку, а з друго­го — сам характер степових промислів змушували козаків-здобичників до організованості та дисципліни, спеціальних заходів, які тільки й могли за­безпечити успіх їхньої ризикованої справи. Так поступово з розрізнених уход-ницьких ватаг витворювалася ширша корпорація — козацька спільнота зі своїми особливими способом життя, територією, звичаєвими нормами, ціннісними орієнтаціями, устроєм, світоглядом.

Варто звернути увагу й на те, що цей процес був довготривалим: між пер­шими згадками про козацькі ватаги і власне Запорозьку Січ ледве чи не ціле століття. Зростання промислів на уходах супроводжувалося спорудженням "городків" — засік або "січей", укріплень з дерева та землі. Опис М. Бєль-ським коша на о. Томаківка (перша документальна згадка про Січ) 1575 р. дає уявлення і про формування козацької спільноти: "Козаки — це поспо­литі люди, які на низу Дніпра займаються ловлею риби і там сушать її..., живуть лише влітку, а на зиму розходяться у ближчі міста... Київ, Черкаси та інші, попередньо заховавши свої човни в безпечному місці на одному з дніпровських островів і залишивши там кілька сотень на кошу... на сторожі, мають вони і власні гармати, які здобули у турецьких фортецях... Раніш їх було небагато, але тепер збирається по декілька тисяч, особливо їх численність зросла останнім часом, і неодноразово вони туркам і татарам чималі шкоди чинили, нападали на Очаків, Тягиню, Акерман та інші фортеці".

Для появи Запорозького коша були необхідні не лише об'єктивні умови, а й активна дія суб'єктивних чинників — відомих і невідомих історії органі­заторів козацтва. Певну роль тут відіграли і отамани ватаг та загонів; імена деяких доносять документи. Але історично склалося так, що початок органі­зованого козацтва пов'язується з діяльністю окремих литовських і польських урядовців XVI ст., здебільшого старост у прикордонних землях Подніпро­в'я та Поділля. З огляду на слабкі можливості держави у протистоянні з та­тарами і турками, вони змушені були спиратися на власну ініціативу й силу. Значну роль у відносинах з козацтвом відігравали і меркантильні інтереси

Тема 4

таких урядовців¹, пошук лицарської слави. Щодо практичних дій, то Ос-тафій Дашкович неодноразово організовував походи проти татар у Дике Поле, 1523 р. захопив і спалив фортецю Очаків. 1528 р. повторив напад, а 1532 р. витримав облогу Черкас ханом Саадат-Гіреєм. Провідним елементом його загонів були саме козаки. З ними, і вже спільно з татарами, він неодноразо­во ходив на Московщину й на Казань. Дашковичу належить і проект 1533 р., згідно з яким мала бути організована охорона прикордонних шляхів і бродів від ординців. На островах за порогами він радив спорудити фортеці. Актив­но залучали козаків до походів і охорони прикордоння у XVI ст. київський державець Семен Полозович, хмільницький староста Предслав Лянцко-ронський, барський староста Бернард Претвич, якого вважали "муром по­дільських країв". Однак всі вони мусили зовні дистанціюватися від співпраці з козаками, оскільки це суперечило офіційній державній політиці ВКЛ і Польщі, що постійно засвідчували лояльність Порті та Криму, намагаючись уникнути війни. Натомість польсько-литовські уряди звалювали всі прови­ни на козаків, заявляючи про їхню сваволю, непідвладність і екстериторі­альність щодо своїх держав. Так, відповідаючи на вимогу турецького султа­на Ахмеда І покінчити із запорожцями, король Сигізмунд НІ Ваза писав: "Якщо ви їх самі знищите, то з нашого боку не буде ніякого спротиву".

Незаперечним є і той факт, що деякі литовсько-польські державці відігра­ли видатну роль у перетворенні козаків із здобичників у передусім профе­сійних вояків, організації їхніх відділів, оволодінні козацтвом тактикою на­ступу та оборони. Великою мірою до цього спричинився перший легендар­ний гетьман запорозького козацтва волинський князь Дмитро Вишневець-кий. Його реальний внесок у козацький рух, попри власні авантюризм і по­літичну хиткість, визначається і заснуванням замку на о. Мала Хортиця (1555) — прообразу Січі, бази для його почту — озброєного загону, у складі якого переважали козаки. Звідси Вишневецький здійснив успішні походи на ту­рецько-татарські фортеці Іслам-Кермен та Очаків (1556). На початку 1557 р. хан Девлет-Гірей 24 дні безуспішно вів облогу замку, і лише повторивши її влітку того ж року, захопив і зруйнував замок. Дотепер залишається спірним питання: чи була це перша Січ? Але, поза сумнівом, хортицька фортеця Виш-невецького відіграла значну роль у розвитку запорозького козацтва. До її залоги, крім козаків, входили представники військово-служилої верстви — бояри, слуги, драби. Спільне життя і побут за специфічних обставин сприя­ли витворенню суспільно-політичної моделі Запорозького коша — січового товариства, яка реалізувалася згодом. Не випадково М. Грушевський назвав Вишневецького "духовним батьком нової української плебейської республіки".

* Наприклад, грамота Сигізмунда І (1537) свідчить, що черкаський і канівський ста­роста Остафій Дашкович, якого традиційно хибно іменували першим козацьким геть­маном, привласнював половину здобичі угодників (закон вимагав для держави 1/8), сва­вільно встановлював ціни на товари козаків, захопив у них уходи на порогах і принево­лював у волості до панщини на свою користь.

Українські землі у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої (XIV—XVI ст.)

Так з часом на Запорожжі формувався специфічний військовий і соці­альний лад. Січ хоча й нагадувала християнський лицарський орден, була відкритою спільнотою: "З віків за пороги вільно кожному приїхати і від'їха­ти, хоч би як він називався". Сюди потрапляли люди різних станів із різних земель, але поспіль мусили триматися січового звичаю. Всі козаки вважа­лися за рівних, мали однакові права і звалися товаришами. Як правило, вони діставали й нові, січові, прізвища. Кожен міг брати участь у загальній січовій раді, що вирішувала найважливіші справи. Вона й була вищим органом вла­ди на Січі. Але демократизм її, як й інших запорозьких інститутів, був своє­рідним. Справи вирішувала більшість, заявляючи про це криками або підки­данням шапок. "Це була влада химерної юрби, що не виносила спротиву і нікому не дозволяла мати окрему думку," — зазначав І. Крип'якевича. Рада обирала кошового отамана чи гетьмана і старшину — осавулів, суддів, писа­ря, обозного та звільняла їх. Гетьман обирався на час воєнних кампаній. Поза цим життям Січі керував кошовий отаман. Зібрання козаків за їхньою влас­ною ініціативою звалися чернецькою радою (чернь — січова голота, стано­вила основну масу запорожців). Структурною одиницею січового товариства у військовому, організаційному і побутовому плані був курінь на чолі з ви­борним курінним отаманом. Курінь формувався здебільшого за принципом земляцтва.

Слід закцентувати увагу на такому важливому питанні теми, як виник­нення і розвиток реєстрового козацтва — козаків на державній службі, вне­сених до спеціального списку — реєстру, що давало їм певні права та при­вілеї. У другій половині XVI ст. уряд повертається до попередніх планів організації з козаків військово-служилого контингенту з наданням йому поліційних функцій. 1568 р. король Сигізмунд-Август вперше офіційно звер­нувся до "підданих наших, козаків, які із замків і міст окраїнних з'їхавши, на Низу перемешкують". їм пропонувалося йти на службу із жалуванням у пограничні фортеці. А 1570 р. коронний гетьман Речі Посполитої Є. Язло-вецький сформував перший почет державнослужилих козаків зі старшим і суддею над ними шляхтичем Я. Бадовським, що зафіксовано королівською грамотою 1572 р. Хоча цей контингент був невеликим, факт його організації означав появу реєстрового козацтва як соціального стану з оформленням у правовому полі та привілеями (особиста свобода, права на особливу юрис­дикцію і спеціальний суд, володіння землею, звільнення від податків і по­винностей) при обов'язковій військовій службі зі своїм спорядженням. З появою реєстру козацтво перестало бути лише способом життя, заняттям і перетворювалося в інституалізований стан феодального суспільства. Оста­точне його оформлення відбулося за короля Стефана Баторія, за вердиктом якого 1578 р. було записано на службу 500 козаків. їхнім старшим (так офі­ційно іменувалася посада командира реєстровців, хоча паралельно закріп­лювалася й інша — "гетьман") і суддею було призначено шляхтича Яна Ори-шовського. Війську надавалися королівські клейноди, а під постійну рези-

Дата добавления: 2015-05-22