Харківські романтики. «Ідеологічна» функція літературної творчості І. Котляревського і Т. Шевченка

На поч XIX століття Харків став першим центром справжнього літературний) життя в країні.
у 30-х рр XIX в Харкові з'являється гурток, який об'єднав бажаючих працювати в наукових галузях і літературі. Харківська школа романтиків ", складався переважно з людей, безпосередньо пов'язаних з університетом, і став видатним явищем у суспільному житті.
До його складу увійшли Л. І. Боровиковський, А. Л. Метлинський, М. І. Костомаров, І. І. Срезневський, Я. І. Щоголів та ін. Одним з найактивніших членів "Школи" був Костомаров, історик, політичний діяч, письменник, поет.Книга буття українського народу" - найважливіший програмний твір Кирило-Мефодіївського братства.
Амвросій Метлинський, професор "русского языка и словесности, псевдонімом "А. Могила", оспівував улюблені образи: козака, гайдамаку, чумака. Ізмаїл Срезневський, який разом з І. В. Розновщенком видав у 1831 році "Український альманах". Пізніше, у 1833-1838 роках, вийшли у світ 6 збірників "Запорожской старины".

Левко Боровиковський автор поеми "Маруся" написав, скориставшись із сюжетів балад Г. А. Бюргера "Леонора" і Жуковського "Светлана".
Гурток "харківських романтиків" розпався, але він дав поштовх утворенню цілої літературної школи і назавжди уславив історію літературного Харкова.

Творчість Котляревського як основоположника нової української літератури йлітературної мови висвітлюється в історії української літературноїмови певною мірою непослідовно й суперечливо. З одного боку, дослідники постійно підкреслюють величезну роль “Енеїди” Котляревського у процесах формування нової національної літератури й літературної мови на демократичній основі, з 2-го існує традиція негативної оцінки жанрової специфіки “Енеїди”. У багатьох дослідженнях мови “Енеїди” повторюється положення про те, що обраний Котляревським жанр бурлеску, травестійно-сміховий характер поеми значно обмежив можливості автора у використанні багатства народної мови й зумовив деяку збідненість і однобічність відібраного лексичного матеріалу.

Основним джерелом мовиШевченка є мова українського народу в його життєвій практиці, в його фольклорній творчості. Але Шевченконе копіював живу народну мову, що було типовим для його попередників і сучасників, а творчо опрацьовував її. Так, основу лексичного фонду поета становить загальновживана лексика, але в своїй багатогранній творчості він примушує звучати кожне слово всіма відтінками його значень.

Дата добавления: 2015-05-22