Загарбання Польщею українських земель. Люблінська унія

Боротьба проти польських і литовських поневолювачів

У 1430 р. після смерті Вітовта великим князем литовським було обрано Свидригайла (молодшого брата Ягайла), що опирався на українських феодалів і виступав проти польсько-литовської унії. Це призвело до розриву відносин з Польщею і військової агресії поляків, які захопили Західне Поділля і продовжували наступ. Великі литовські феодали виступили проти Свидригайла, і у 1432 р. він змушений був утекти, а молодший брат Вітовта Сигізмунд за відповідною польсько-литовською унією став довічним князем Литви. Однак українські, російські і білоруські землі не визнали влади Сигізмунда і підтримали Свидригайла. Почалася шестирічна війна, і лише у 1438 р. Сигізмундові вдалося знову підкорити ці землі.

У 1440 р. в результаті змови було вбито Сигізмунда, на його місце обрано сина Ягайла Казимира, а польсько-литовську унію розірвано. Проте коли в битві з турками загинув польський король Владислав ІІІ, то польські пани новим королем обрали у 1445 р. саме Казимира. Отже, відносини між Польщею і Литвою встановилися на основі персональної унії. Щоб заручитися підтримкою литовських, українських та білоруських феодалів, Казимир у 1447 р. значно розширив їх права. Проте після смерті у 1452 р. Свидригайла і у 1471 р. Семена Олельковича Волинське і Київське князівства були перетворені у звичайні провінції. Таким чином, на кінець ХV ст. в українських землях, що входили до складу Литви, було повністю ліквідовано удільно-князівський лад і вони стали звичайними провінціями Литви.

На українських землях з розвитком феодального землеволодіння і посиленням залежності селян зростав, зміцнювався і консолідувався клас феодалів. До середини ХVI ст. він поділявся на дві неоднакові за економічним становищем і політичними правами групи. Першу групу складали великі магнати, що мали значні землі, багато залежних селян і займали найвищі державні посади. Друга група – середня і дрібна шляхта (багаточисельніша за першу групу), яка часто зазнавала утисків від магнатів.

На початок XVI століття стало очевидним, що Велике князівство Литовське занепадає. Наскоки монголів, а потім і кримських татар (Золота Орда на цей час розпалася на велику кількість улусів (князівств), одне з яких знаходилося на Кримському півострові), тривала війна з Московією (з перервами від 1492 до 1503 рр.), в результаті якої була втрачена вся Чернігово- Сіверщина, а потім, у 1514 р., і Смоленщина, підірвали ресурси Литви.

Тепер Литві нічого не залишалося як звернутися за допомогою до Польщі. У січні 1569 р. в Любліні почався спільний польсько-литовський сейм, на якому польська сторона добивалася включення (інкорпорації) Литовської держави до складу Польщі. Тоді як литовські, українські і білоруські магнати, що боялися в об’єднаній державі втратити своє панівне становище, виступали проти об’єднання, дрібна і середня шляхта, виходячи із своїх егоїстичних інтересів, пішла на союз з поляками. В результаті 1 липня 1569 року в Любліні сейм схвалив нову польсько-литовську унію, за якою Польща і Литва об’єднувалися у Річ Посполиту (справа народна), на чолі якої стояв один король, що обирався на спільному польсько-литовському сеймі. Єдиними ставали сейм і сенат, а також гроші. Литовське князівство отримувало автономію, але за це всі українські землі переходили до Польщі.

Два століття перебування у складі Литовсько-Руської держави мали позитивне значення для людності України. Бо хоч національно-політичне життя й не могло розгорнутись у всій повноті, Велике Литовське князівство все ж розвинулось на основі традицій Київської Русі.

Тема 10. УКРАЇНА В СКЛАДІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ (ХVI ст. – перша половина XVII ст.)

1. Соціально – економічний розвиток.

2. Церковні відносини. Діяльність братств.

3. Культура України в ХІV – першій половині ХVІІ ст.

Дата добавления: 2015-05-22