Тема 53. Україна на початку 90-х років

Духовне відродження народу України

Внутрішня обстановка в республіці дедалі більше ускладнювалася, загострювалася і політизувалася. Призвичаївшись до системи, яка зберігала порядок, прогнозувалася та контролювалася, комуністи заціпеніло і приголомшено реагували на розвиток подій у 1989 - 1990 рр. Тим більше, що 28 вересня 1989 р. В.Щербицький зійшов з посади першого секретаря КПУ і незабаром помер. Його наступник Володимир Івашко втік у Москву, інший лідер партії Леонід Кравчук був обраний головою парламенту. Тисячі членів КПУ почали виходити з партії. Однак комуністи продовжували контролювати всі важливі сфери в суспільстві. Коли студенти 2 - 17 жовтня 1990 р. провели голодування і завдяки цьому добилися відставки голови Ради Міністрів Віталія Масола, номенклатура вирішила, що настав час для наступу. Ознакою “нового курсу” був арешт Степана Хмари за явно надуманим звинуваченням. Також партійний апарат, використовуючи серйозні недоліки, ослабив табір прихильників Руху, роздував ідею відмінності Західної від Східної України, підтримував сутички між греко-католиками і православними.

Замість пошуків реальних шляхів до співпраці з усіма політичними течіями, “верхи” традиційно покладалися на застосування сили. Були створені загони міліції особливого призначення (ОМОН), в арсеналі яких, окрім грубої фізичної сили, були також гумові кийки та газові суміші.

Однак позитивні зрушення невпинно продовжувалися. Підтримка ідей української незалежності виявлялася у все ширших колах. По-перше, Л.Кравчук почав виступати за перехід до самоуправління. По-друге, багато комуністів стали виступати за державний суверенітет України. По-третє, як показав березневий референдум 1991 р., навіть чимало неукраїнців не були проти незалежності. В додаток до цього Україну почали визнавати на міжнародному рівні. І все ж таки влітку відчуття загальної апатії було дуже помітним. Невідомо, як би все повернулося, якби консерватори із ЦК не здійснили 19 серпня 1991 р. відчайдушну спробу державного перевороту, що ввійшов в історію як путч ДКНС – Державного Комітету з Надзвичайного Стану (саме так вони себе охрестили). Ця спроба не вдалася, але вона повністю скомпроментувала комуністів. Діяльність комуністичної партії була припинена. А 24 серпня 1991 р. парламент України майже одностайно прийняв Постанову та Акт проголошення незалежності України, утворивши сучасну незалежну державу – Україна.

Здобуття незалежності. Розбудова суверенної України.

Зовнішня політика. Загострення внутрішньополітичної ситуації.

Здобуття незалежності. Розбудова суверенної України

Завдяки прийнятим Постанові та Акту проголошення незалежності України, Україна стала незалежною демократичною державою з неподільною та недоторканою територією. З метою всенародного підтвердження Акту сесія вирішила провести 1 грудня 1991 р. референдум. На виборчі дільниці прийшло майже 32 млн. громадян. Із них близько 29 млн. (90,35%) підтвердили Акт проголошення незалежності України. Декларація про державний суверенітет України проголосила принцип поділу влади в республіці на законодавчу, виконавчу і судову. 5 липня 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла пакет законів щодо запровадження президентства у республіці. Протягом вересня здійснювалося висування кандидатів на посаду Президента. Із 95 претендентів лише 7 змогли зібрати 100 тис. підписів: В.Гриньов, Л.Кравчук, Л.Лук’яненко, Л.Табурянський, О.Ткаченко, В.Чорновіл та І.Юхновський. 1 грудня близько 32 млн. громадян взяли участь у виборах. Л.Кравчук отримав майже 20 млн. голосів (62%) і став першим всенародно обраним Президентом України. 5 грудня 1991 р. на урочистому засіданні Верховної Ради Л.Кравчук склав присягу народу України. А замість нього Головою Верховної Ради було обрано Івана Плюща.

Після провалу серпневого путчу усі колишні республіки СРСР проголосили свою державну самостійність. Проте союзний центр не облишив планів продовжити своє існування. 14 листопада 1991 р. в Ново-Огарьові лідери 7 республік домовилися про утворення союзу суверенних держав (ССД). Україна до президентських виборів і референдуму участі в цьому не брала. 7 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі зібралися лідери Білорусії (С.Шушкевич), Росії (Б.Єльцин) та України (Л.Кравчук). Результатом перговорів стало підписання угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Це була денонсація союзного договору від 30 грудня 1922 р.

21 грудня 1991 р. в Алма-Аті відбулася зустріч керівників 11 незалежних держав колишнього СРСР (не було Грузії та країн Прибалтики). М.Горбачова на неї не запрошували. За підписаним протоколом усі ці держави на рівноправних засадах проголосили себе засновниками СНД. У прийнятій Декларації зафіксовано, що СРСР з утворенням СНД припиняє своє існування. СНД не є ні державою, ні наддержавним утворенням. 25 грудня 1991 р. М.Горбачов заявив про свою відставку з посади Президента СРСР.

Після проголошення незалежності Україна почала створювати закони, здатні забезпечити її суверенне існування. Це насамперед закони, що стосувалися державного кордону, прикордонних військ, державного митного комітету, військових з формувань на Україні, Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, прокуратури, громадянства України.

Більшість політиків усвідомлювала, що справді незалежною державою Україна стане, коли матиме власну грошову одиницю. Прискорене вимивання товарів з відносно насиченого ринку України примусило уряд шукати шляхів захисту від нашестя знецінених рублів. У листопаді 1990 р. були введені картки споживача. Більшість товарів продавалася одночасно і за рублі, і за одноразові купони. Проте це не зупинило вивозу товару з України. Оскільки запровадження національної валюти в умовах галопуючої інфляції прирекло б її на прискорений розвал, уряд замовив у Франції нові купони багаторазового використання, що мали кілька рівнів захисту, і з 10 січня 1992 р. виконували роль валюти.

В Україні після прийняття незалежності відбулася реорганізація державного управління, яка передбачала розмежування законодавчої та виконавчої влади. Замість виконавчих комітетів рад було утворено інститут представників Президента як найвищих посадових осіб виконавчої влади – голів місцевої державної адміністрації. Однак при владі залишалася та ж сама державно-управлінська еліта, і проблеми державного будівництва розв’язувались вкрай повільно.

Дата добавления: 2015-05-22