І. В. Щербина, С. М. Жуков, О. М. Тавшунський 3 страница

Народність — це форма спільноти людей, яка історично виникає за родоплемінною спільністю і формується на певній території при натурально -господарчій діяльності у процесі злиття, консолідації різних племен завдяки створенню єдиної мови, культури, традицій, обрядів.

Натуралізм — тенденція у культурології та філософії, яка полягає в намаганні пояснювати складні соціокультурні явища на основі природних закономірностей. В ширшому розумінні під натуралізмом (на противагу суб'єктивізму) розуміють будь-яку філософію, яка виходить з об'єкта (природи) і на основі його закономірностей пояснює суб'єкт. Так, зокрема, розуміє натуралізм Гуссерль.

Наука — форма культури, головними завданнями є формування логічно впорядкованих знань, які з'являються у людства внаслідок спеціально організованого теоретичного та емпіричного вивчення реальності, та побудова раціональних прогнозів.

Націоналізм — специфічний стан свідомості етносу і соціально-психологічних орієнтацій людей, а також сполучені з ними ідеологія, теорія і соціальна практика. Націоналізм — світоглядний принцип, найбільшою мірою притаманний передовим представникам народу, що виборює своє право на розбудову власної держави, тобто прагне перетворитись на націю. Для XX ст., особливо його другої половини, це широко розповсюджене явище, зумовлене крахом світової колоніальної системи. Після розпаду СРСР у серпні 1991 р., націоналізм, як один із способів розвитку світової співдружності народів, вступив у свій черговий етап. Головною в націоналізмі є ідея державності та незалежності, самостійності. Але держава — не самоціль, а форма й засіб організації повноцінного життя народу. Народ, у свою чергу, — це не тільки корінний етнос, а й усі етнічні меншини. І дійсний (а не змішаний із шовінізмом, з його намаганнями довести виключність та зверхність «своєї» зростаючої етнонації) націоналізм обстоює право на, державність усіх (як корінних, так і некорінних) етнічних угруповань народу. Коли мета перетворення певного народу на державну націю вже досягнута, націоналізм тим самим остаточно виконує свою історично-конструктивну роль і від нього має залишитися лише патріотизм.

Національна культура — синтез культур різних класів, соціальних верств і груп відповідного суспільства.

Національна свідомість — усвідомлення народом своєї спільності, національної своєрідності або, по відношенню до окремої людини, усвідомлення нею приналежності до певного народу, його культури, мови, усвідомлення свого місця і ролі у світовій цивілізації.

Нація — полісемантичне поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи.

Необхідність і випадковість — протилежні філософські категорії, якими означають форми зв'язку між явищами. Необхідне означає внутрішній, суттєвий, закономірний зв'язок. Випадкове — зовнішній, несуттєвий, ймовірний зв'язок. Необхідність і випадковість лежить в основі динамічних і статистичних закономірностей.

Неокантіанство — течія в європейській філософії кінця XIX ст., яка продовжувала традиції трансцендентального ідеалізму Канта і вперше обґрунтувала самодостатність сфери культури та філософії культутри. До Марбурзької школи належали Коген, Наторп, Кассірер, до Баденської— Ріккерт і Віндельбанд. Поширилась також за межі Німеччини.

Неокласицизм — художні течії другої половини XIX — початку XX ст., що ґрунтувалися на класичних традиціях античного мистецтва, мистецтва епохи Відродження та класицизму.

Неоплатонізм — філософська течія античності.

Неореалізм — напрям в італійському кіно і літературі 40—50-х pp. XX ст. Визначними рисами неореалізму є демократизм і гуманізм, увага до життя простої людини, наявність документальної основи твору (принцип вірності факту).

Неофрейдизм — напрям у філософії, культурології та психології XX ст., який поєднав психоаналіз Фрейда із соціологічними теоріями. Поширився переважно в СПІА. Представники (Фромм, Хорні та ін.) відкидали біологічні і механістичні обмеження концепції Фрейда, доповнюючи її здобутками суспільних наук.

Нігілізм — заперечення загальноприйнятих цінностей і норм. Одним з проявів нігілізму є «переоцінка цінностей» Ніцше.

Ноосфера — верхній шар земної кулі, втягнутий у розумну діяльність людини (Вернадський).

Норма — зразок (стандарт) поведінки. Норма як оцінка вчиню, з позиції належного пов'язана з цінностями.

Об'єкт і суб'єкт — вихідні поняття теорії пізнання. Об'єкт — те, що пізнається (природа, суспільство, людина і т. ін.). Суб'єкт— той, хто пізнає, носій активності. Суб'єктом може бути окрема людина, група людей, нація, суспільство в цілому.

Об'єктивність і суб'єктивність — поняття, що характеризують відношення суб'єкта до об'єкта. Якщо суб'єкт нав'язує своє мірило об'єкту, не узгоджене з властивостями об'єкта (прота-горівське «людина— мірило всіх речей»), то це позиція суб'єктивізму. Коли ж суб'єкт відтворює об'єкт за його власною мірою (скажімо, вимірює твердість, теплоту об'єкта і т. ін. за певними еталонами), то його позиція є об'єктивною.

Образотворче мистецтво — мистецтво, в якому втілюються художні образи на площині (малярство, графіка тощо) та у просторі (скульптура).

Обряд — виконання людьми символічно-умовних дій, якими супроводжуються певні події життя людини, календарні свята, окремі трудові процеси.

Оп-арт (англ. op-art, скороч. від optical art— оптичне мистецтво) — напрям у мистецтві модернізму 60-х pp. XX ст., що

розробляє в живописі й графіці декоративні ефекти простих геометричних форм, звичайно розрахованих на оптичний ефект.

Опера — музично-драматичний твір, в якому об'єднано інструментальну музику з вокальною, текст та образотворче мистецтво, призначений для виконання в театрі.

Опис — етап наукового пізнання, який полягає у фіксації даних експерименту чи спостереження мовою науки. Розрізняють емпіричне й теоретичне (напр., математичне) описування явищ.

Оранта — давньохристиянська Богоматір, заступниця людей; покровителька бідних; образ молитви. Оранта зображувалася з піднятими вгору руками— жест адорації (молитви). Оранта набула поширення в іконографії та живопису Візантії і Київської Русі.

Ордер (від лат. огсіо — порядок, показ) — композиція, що складається з вертикальних несучих частин — підпор у вигляді колон та горизонтальної частини — антаблементу.

Орнамент — оздоблювальний візерунок, побудований на повторенні геометричних, рослинних та інших елементів, розташованих симетрично.

Осьмогласіє (Пкфюзчпт, від Пкфю «вісім» + Пчпт «голос») — музично-теоретична система, що описує лади літургійної візантійської музики, а також порядок їх використання у літургійній практиці.

«Остромирове Євангеліє» — давньоруська пам'ятка, найдавніша точно датована книга 1056-1057 рр., яка збереглася до наших днів. Книга написана кириличним уставом, оздоблена орнаментами та мініатюрами. Переписав зі староболгарської мови та оформив київський каліграф диякон Григорій. Виконана на замовлення новгородського посадника Остромира— свояка київського князя Ізяслава.

Офорт — вид гравюри; малюнок вишкрябується гравірувальною голкою на металічній основі, вкритій лаком, після цього прошкрябані місця протравлюються кислотою.

Оцінка — ставлення людини (суспільства) до суспільних норм і цінностей, яке полягає в схваленні чи осуді їх, а також в субординації їх за важливістю.

Паломницька література — жанр давньоруської літератури, в яких описувалися подорожі до святих місць (у Палестину, на Афон, до Константинополя та ін.).

Панегірик (грец. panegyrikos logos — урочиста похвальна промова) — похвальна промова на честь кого-небудь.

Парадокс — у широкому розумінні — неочевидне висловлювання, істинність якого встановлюється досить важко: в такому сенсі парадоксальними вважають неочікувані висловлювання, особливо коли неочікуваність їх смислу виражена в дотепній формі. В логіці парадоксом називають висловлювання, які в точному сенсі слова суперечать логічним законам.

Парсуна — жанр портретного живопису кінця XVI—XVII ст., що використовував прийоми іконопису.

Партесний спів — вокальний жанр, церковне хорове багатоголосся, яке складається із восьми-двадцяти самостійних партій.

Патерики (грец. paterikon, лат. vita patram від pater — батько) — життєписи і повчання святих отців Церкви, збірники оповідань про життя християнських святих отців, засновників християнської церкви, з країн християнського Сходу і Заходу.

Пейзаж — жанр образотворчого мистецтва, в якому основним об'єктом зображення є природа.

Перекази — усні оповіді про життєві факти, явища, драматичні ситуації, пов'язані з конкретними історичними подіями, інформація про які передається не очевидцями, а шляхом переповідання почутого (звідси і назва — переказ).

Перервність (дискретність) і безперервність (континуальність) — протилежні категорії діалектики, що характеризують структурність матерії. Перервність характеризує квантовість, дробність, порційність просторово-часових характеристик речей, фізичних сил. Безперервність характеризує зв'язок, стирання граней між розрізненим, дискретним, перервним.

Перун — головний бог у слов'ян язичників.

Перформанс (англ. performance — виконання, здійснення) — один із напрямів у модерністському мистецтві. Виник у 60-х pp. XX ст. Складається з виконання якихось спланованих дій перед публікою. Глядачі обмежуються пасивною роллю, а участі в дійстві не беруть.

Перформанс (англ. performance — виконання, здійснення) — один із напрямів у модерністському мистецтві. Виник у 60-х pp. XX ст. Складається з виконання якихось спланованих дій перед публікою. Глядачі обмежуються пасивною роллю, а участі в дійстві не беруть.

Підсвідоме — одне з основних понять психоаналізу Фрейда, яким означають психічні процеси, що виникають і протікають поза свідомим контролем. Проявляється в снах, обмовках і т. ін.

Пізнавальна функція культури фіксує досягнення людства кожної суспільно-історичної епохи. Через культуру, яка об'єднує в органічну цілісність природничі, технічні та гуманітарні знання, людина розуміє цілісну картину світу, усвідомлює своє місце і значення в ньому.

Пізнання — процес цілеспрямованого відтворення дійсності в абстрактних образах (поняттях, теоріях) людиною. Пізнання пов'язане з практичною діяльністю і зумовлене суспільним буттям людини.

Пілястр (фр. pilastre) — плаский виступ в стіні будіві. Зовні має ознаки колони — базу, тіло, але без інтазісу (потовшення всередині), капітель.

Пісні-хроніки — жанровий різновид історичних пісень, у системі епіки вони стоять найближче до балад. В їх основу покладено дійсні історичні факти.

Плем'я — форма етнічної спільності й суспільної організації докласового суспільства.

Плінфа — широка і тонка випалена цегла великого розміру, яку використовували v будівництві \ Візантії та в Київській Русі уХ—XIII ст.

Плюралізм — 1) філософські вчення, які визнають множинність субстанцій (Демокріт, Лейбніц); 2) вчення, які визнають множинність істин. Особливо характерний для соціологічних течій Заходу.

Повір'я — фольклорні твори, в яких відображено народний світогляд, язичницькі релігійні вірування, міфологічні демонологічні уявлення та погляди, різноманітні табу, яких мала дотримуватися людина.

Полеміка (франц. polщmique, грец. polemikos — ворожий, войовничий) — зіткнення різних поглядів при обговоренні будь-яких наукових, політичних, літературних та інших питань.

Полемічна література — твори, в яких автор обстоює свій погляд на суспільно-політичні події.

Політеїзм (грец. poly — багато і грец. theos — бог) — багатобожжя, віра у багатьох богів.

Політична культура — сфера культури, яка вивчає характер і рівень політичних уявлень, знань, оцінок, дій членів суспільства та зміст і якість цінностей, традицій, норм, які регулюють зовнішні та внутрішні відносини у суспільстві.

Політична спільнота громадян певної держави — політична нація. Часто вживається як синонім терміну держава, на позначення її населення, наприклад для посилання на «національні» університети, банки та інші установи.

Поп-арт (англ. pop art, скорочено від popular art — популярне мистецтво) — неоавангардистський напрям у 60-х pp. XX ст., що на противагу абстрактному мистецтву має предметний характер. Митці цього напряму використовують у своїх композиціях побутові предмети, промислові відходи тощо.

Посад — за Київської Русі торгово-реміснича частина північно-руських міст, пізніше у Росії торгово-промислові осередки, які не мали фортеці, але вважалися містами.

Постчодерн (те, що йде після модерну) — напрям у сучасній культурі, що сформувався у 70-х p. XX ст.

Постулат — вихідне твердження, яке при побудові теорії приймається без доказу. Те ж, що і аксіома.

Правова культура — інститут формалізованих нормативних взаємовідносин, що регулюються обов'язковим для виконання законами, юридичними нормами та охороняються державою.

Практика — цілеспрямована предметна діяльність людини по перетворенню світу. Практична діяльність — спосіб існування людини.

Приказки — образний вислів або мовний зворот, який влучно характеризує людину, її вчинки, явища життя та ін, і є елементом першої частини прислів'я (Наприклад: кров людська — не водиця).

Прислів'я — стійкий афористичний вислів, що у стислій, точній формі висловлює думку про певні життєві явища, людські вчинки тощо (Наприклад: кров людська — не водиця, проливатися не годиться).

Причинність (каузальність) — взаємовідношення речей і процесів матеріального світу, при якому одні (причини) породжують інші (наслідок). Причинність — основний принцип наукового пояснення світу, він протистоїть диву (в релігії) — явищу, яке не має природних причин. В історії філософії Юм і Кант, а також неопозитивісти заперечують об'єктивність причинності, зводять її до суб'єктивної форми упорядкування досвіду.

Прогрес і регрес — зміни явищ у природі чи суспільстві від нижчого до вищого, від простого до складного (прогрес) і навпаки (регрес).

Проповідь — промова релігійного характеру, яка виголошується священиком, основним завданням якої є пояснити Святе Письмо.

Просвітництво — ідеологія молодої буржуазії XVIII ст., яка продовжувала гуманістичні традиції Відродження. Представники— Локк, Вольтер, Монтеск'є, Дідро, Руссо та ін. Термін

«Просвітництво» вперше вживається у Вольтера та И. Г. Ге-рдера, але утверджується у науковій літературі після статті І. Канта «Що таке Просвітництво?» (1784 р.). Простір і час — основні ознаки матеріальності речей, форми існування матерії. Простір фіксує протяжність речей і їх порядок розташування, а час — тривалість існування речей (процесів) і їх послідовність. Субстанційна концепція простору і часу (Ньютон) визнає можливість існування їх без матерії, реля-ційна (Лейбніц, Ейнштейн) вважає, що простір і час є характеристиками матерії, які без неї не існують. Простір і час взаємопов'язані. Простір визначається через час і навпаки. Якісно відмінним структурним рівням матерії притаманні якісно відмінні просторово-часові характеристики. Протестантизм — один із найпоширеніших напрямів у християнстві, що відокремився від католицтва в період Реформації у XVI ст. (лютеранство, кальвінізм та ін.) та у результаті подальшого внутрішнього поділу (баптисти, методисти та ін.). Протилежність — поняття, що відображає такі відношення між сторонами взаємодії, при яких вони взаємозумовлюють і взаємо-виключають одна одну. Наприклад, полюси в електриці. Псалтир (книга Псалмів) — одна з книг Святого Письма (святих Книг— Біблії). Однією з перших перекладена на старослов'янську мову ще за часів Кирила і Мефодія. Складається з 150 ліричних пісень-псальм з молитвами до Всевишнього, часто друкується окремою книгою та використовується для богослужбових піснопінь. Психоаналіз — розвинуті Фрейдом теорія і метод лікування психічних захворювань (неврозів) на основі проникнення в підсвідомість.

Реалізм (франц. rйalisme — матеріальний, предметний) — літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ.

Релігія (лат. religio — побожність) — одна з форм суспільної свідомості — сукупність духовних уявлень, що ґрунтується на вірі в існуванні в Бога або богів, а також відповідна поведінка і специфічні дії людини (культ), соціальний інститут культури.

Релятивізм — підхід, який абсолютизує мінливість, суб'єктивність істини. Притаманний суб'єктивістським напрямам у філософії (софісти, емпіріокритики).

Рефлексія — акт пізнання, предметом якого є пізнавальна діяльність свідомості, Я. Пізнання можна досліджувати через результати— зміну наукових ідей, теорій— це об'єктивний метод, а можна через аналіз суб'єктивної діяльності пізнання—це рефлексія.

Реформація (від лат. reformatio) — культурне зрушення, що спричинено християнським церковно-релігійним, духовно-суспільним та політичним рухом оновлення у країнах Західної та Центральної Європи в XVI ст. Спрямоване на повернення до біблейських першоджерел Християнства у їх суті, який набув форми релігійної боротьби проти Католицької церкви і папської влади. Реформацію пов'язують з іменами Ма-ртіна Лютера, Жана Кальвіна та Ульріха Цвінглі, відповідно називають протестантською, лютеранською або євангелічною. Зазвичай, розглядається як другий етап у розвитку західноєвропейського Відродження, і мала місце у країнах Центральної та Північної Європи (т. з. Північне Відродження).

Риторика — теорія красномовства; наука про ораторське мистецтво; майстерність вживання мови для передачі інформації і для інтелектуального та емоційного переконання.

Ритуал (лат. ritualis — обрядовий) — форма складної символічної поведінки, система дій та мовлення, яка є основним вираженням культових взаємин.

Рід інколи називають просто бог — первісний бог давніх слов'ян. Входив до пантеону давньоукраїнських богів. В одному російському рукописі XVI в. говориться: «те ти не Рід седя на повітрі метає на землю купи й у тім народжуються діти». Таким чином, Рід виступає як Творець. Язичники саме Рода вважали творцем нового життя на Землі. Для того щоб народилися діти, язичеський бог повинний скидати з неба якісь «купи», що сприяють народженню. Найбільш ймовірно, що це слово означало просто дощові краплі («грудие» — краплі, «грудие росное» — краплі роси, «градные купи» — дробинки граду). Рукопис спростовує думку язичників, що виникнення життя на землі твориться Родом, що зрошує Землю небесними краплями, унаслідок чого народжуються діти. Тут Рід виглядає Зевсом, що зійшов до Данаї золотим дощем. Далі Рід представляється не тільки продовжувачем життя, але і творцем світу.

Річ Посполита — феодальна держава другої половини XVI — кінця XVIII ст., яка складалася з Польського королівства і Великого Князівства Литовського. До неї входила частина сучасних українських та білоруських земель — Галичина,

Поділля, Волинь, Брацлавщина, Київщина. Була утворена Люблінською унією (1569 p.), припинила своє існування 1795 р.

Родинно-побутові пісні — ліричні поетично-музичні твори, в яких відображено почуття, переживання, думки людини, пов'язані з її особистим життям, подіями у сім'ї, родинними стосунками (пісні про кохання тощо).

Розстріляне відродження — процес винищення радянськими каральними органами української творчої інтелігенції у 30-х pp. XX ст.

Рококо (франц. rococo) — стилістичний напрям в європейському мистецтві першої половини XVIII ст. Характеризується відходом від реального життя у світ фантазії, театралізованої гри, міфологічних сюжетів. Виник на початку XVIII ст. у Франції і панував до середини століття, але його вплив на європейську культуру відчувався аж до кінця XVIII ст. Таку назву він отримав за манірність, легкість, декоративність, химерність і фантастичність орнаментальних мотивів, вигадливість форм. Рококо мав переважно світський характер. Цей стиль більш камерний та інтимний, щирий, пов'язаний з побутом людини. Найбільшого свого розвитку набув у галузі прикладного мистецтва. Світ мініатюрних форм рококо знайшов свій найбільший вияв у посуді, бронзі, меблях, порцеляні, шпалерах, оформленні інтер'єру.

Романський стиль (від лат. romanus — римський) — повноцінно виявив себе передусім в архітектурі. Будови романського стилю різноманітні за типами, за конструктивними особливостями, за декором. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів, монастирів, замків, які розташовані на підвищених місцевостях. Романський стиль вирізнявся масивністю споруд. Основним будівельним матеріалом романської архітектури був камінь.

Романтизм — культурна течія кінця XVIII — початку XIX ст., представники якої (Ф.Шлегель, молодий Шеллінг, Новаліс) розглядали природу як художній витвір духу. Звідси мистецтву відводилась провідна роль у пізнанні. Романтики проповідували культ генія, в пізнанні надавали перевагу інтуїції. Романтизм заперечував канони класицизму, йому властива увага до внутрішнього світу героїв, підкреслене зображення пристрастей, напруженість сюжету, мальовничість описів і характеристик.

«Руська правда» — перше письмове зведення законів Київської Русі XI—XII ст.

Садово-паркове мистецтво — мистецтво створення парків, садів та ін. озеленених об'єктів, органічне поєднання природних (клімат, рельєф, вода, рослинність) і штучних (архітектурні та інженерні споруди, скульптура, елементи благоустрою) компонентів для задоволення соціально-функціональних та естетичних потреб людини.

Самосвідомість — акт свідомості, в якому вона намагається усвідомити (пізнати) саму себе, подивитись на себе мовби ззовні. Трудність цього процесу полягає в тому, що межа між об'єктом пізнання (свідомістю) і суб'єктом (самосвідомістю) не чітко визначена. Як показали екзистенціалісти, свідомість, що стала об'єктом, фактично перестала бути живою свідомістю.

Свідомість — відображення дійсності у формах, пов'язаних (прямо чи опосередковано) з практичною діяльністю. Можлива лише як суспільне явище, існує на основі мови. Феноменологія розглядає свідомість як потік актів (сприймання, пригадування, міркування і т. ін.), що спрямовані на певні предмети (інтен-ціональність) і певним чином організовані часовим потоком свідомості.

Світогляд — певна цілісність найбільш загальних знань, цінностей і практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу. Типами світогляду є міфологія, релігія і філософія. У відповідності з трьома компонентами (знання, цінність, настанови) світогляди бувають раціональними і ірраціональними, оптимістичними і песимістичними, пасивно споглядальними і активними.

Світоглядна функція культури синтезує в цілісну і завершену систему пізнавальні, емоційно-чуттєві, оціночні та вольові чинники духовного світу особистості.

Свобода — одна з характерних рис людини, яка полягає в тому, що вона (подібно до Бога) може діяти (чи не діяти) з власної волі, не детермінуючись обставинами. Свобода— підстава моральності людини. В політичній сфері розширення свобод передбачає збільшення відповідальності.

Семантика — в логіці розділ, що вивчає відношення виразів мови (знаків) до позначуваних ними об'єктів і смислів, які вони виражають.

Семіотика — наука про знакові системи. Основоположник — Ч. Пірс.

Сентименталізм (франц. sentiment — почуття, чуттєвість) — літературний напрям другої половини XVIII — початку XIX ст.,

що характеризується прагненням відтворити світ почуттів простої людини і викликати співчуття до героїв у читачів. Символізм — модерністський літературний напрям кінця XIX— XX ст. Виник у Франції. Символісти відмовилися від зображення реалій життя і метою своєї творчості вважали пошук прихованої краси світу. На місце художнього образу вони ставили художній символ, що містить у собі ряд значень. Намагалися надати своїм творам музикальності, співзвучності, бо тільки музику вважали мистецтвом. Синкретизм — (від гр. зупкгеШтоз — з'єднання, об'єднання) — поєднання різнорідних елементів (танцю, співу, музики, слова, жестів і т. д.) у єдиному вираженні. Синкретизм є характерним для первісного періоду розвитку культури. Синтез — метод пізнання який полягає у поєднанні частин у ціле.

Сім'я — соціальний культурний інститут, система зв'язків, взаємодії та стосунків індивідів, який виконує функції продовження людського роду і регулює усі зв'язки, взаємодії і стосунки на основі певних цінностей і норм, що піддаються соціальному контролю через систему позитивних і негативних санкцій.

Скань — вид ювелірної техніки: ажурний або напаяний на металічний фон візерунок з тонкого золотого, срібного або мідного дроту.

Скоморохи — мандрівні актори, співаки, музиканти, акробати і дресирувальники доби Київської Русі.

«Слово» — твір церковно-повчального характеру часів Київської Русі. Сюжетом могла бути історична подія, моральна тематика тощо.

Служебник — церковна книга, що містить три літургії: св. Василія Великого, Іоана Золотоустого і Наперідосвячених Дарів та священичі і дияконські моління на вечірній, утрені і по причасті.

Соціально-побутові (суспільно-побутові) ліричні пісні — фольклорні твори, в яких відображено почуття, роздуми певних соціальних груп (козаків, чумаків, рекрутів, наймитів тощо), викликані подіями чи обставинами суспільного життя народу, позначені характерним рисам станового побуту.

Станкове мистецтво — твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер; у живопису — картина, у скульптурі — статуя, погруддя. За доби Київської Русі — це ікони.

Стилізація — у мистецтві й літературі свідоме наслідування формальних прикмет якогось стилю.

Структура — закономірний зв'язок, усталене відношення між елементами системи (наприклад, відношення між словами в реченні).

Структуралізм — напрям у сучасній (переважно французькій) філософії та культурології, який вважає структурно-функціональний метод головним методом філософії. Він розглядає структуру як щось вічне і незмінне, ігноруючи її розвиток. Структуралізм мав значний вплив у соціології, етнографії, мовознавстві та інших науках. Представники К.Леві-Стросс, М.Фуко та ін.

Суб'єкт — у гносеології — той, хто здійснює пізнавальні зусилля.

Субкультзра — сукупність культурних зразків, тісно пов'язаних з домінантною культурою і у той же час відмінних від неї. Кожна культура є цілісним утворенням, що складається з множинності субкультур, проте вони не є її механічними складниками. У реальному житті вони перехрещуються, зливаються, розмежовуються або ж відрізняються за деяким параметрами аж до протистояння основному масиву культури, перетворюючись на його альтернативу. Розрізняють професійні, молодіжні, наукові, творчі, релігійні субкультури, субкультури національних меншин тощо. В антропології — група людей у межах більшого суспільства з відмінними стандартами та моделями поведінки.

Супрематизм (лат. виргетив — найвищий) — різновид абстракціонізму; твори супрематизму є комбінаціями кольорових геометричних фігур (квадрат, трикутник, коло).

Дата добавления: 2015-05-23