Контрреформація

Реформація викликала відповідну реакційну політику з боку Католицької Церкви, яка отримала назву Контрреформація. У результаті католицькими залишилися Італія, Іспанія, південь Німеччини, частина кантонів Швейцарії, Ірландія. В кінці XVI століття католицизм переміг на півдні Нідерландів (сучасної Бельгії) і в Речі Посполитої. Франція виявилася державою, де державною релігією був католицизм, однак протестанти довгий час користувалися правом вільного віросповідання.

Карта показує поширення Реформації та Контрреформації в Європі (не вказані Іспанія та Італія)

Контрреформація мала як зовнішню, так і внутрішню сторони. Якщо зовні це проявлялося в насильницькому придушенні реформаторського руху шляхом переслідування протестантів, поширення інквізиції і створення Індексу заборонених книг, то внутрішньо це були процеси, які можна назвати реформацією в самій католицькій Церкві.

У 1536 у папа Павло III створив спеціальну комісію, до складу якої запросив членів товариства «Каплиця Божественної любові», які склали звіт, що в багатьох зловживаннях в Католицькій церкві були винні папи і кардинали, що ставили меркантильні інтереси вище від духовних. У 1545 році з ініціативи Павла III був скликаний Тридентський собор, який повинен був дати відповідь на багато важливих духовні питання сучасності. На соборі, який тривав протягом понтифікату кількох пап, були прийняті не тільки рішення з догматичних питань, але і сформульовані декрети у зв'язку з церковним зловживаннями.

Крім цього, були засновані чернечі ордени нового типу — театинці, капуцини, урсулинки і єзуїти. Останні зайнялися активною пропагандою католицизму як у протестантських країнах, так і на територіях, де до цього взагалі не було християнських місіонерів. При вступі в орден єзуїт давав присягу не тільки генералові, а й самому папі. Багато в чому завдяки діяльності єзуїтів вдалося повернути до складу Католицької церкви Річ Посполиту.

Дата добавления: 2015-05-23