Схарактеризувати види порушення голосу. Назвати основні етапи логопедичної роботи з дітьми при дисфонії, ринофонії, афонії та розкрити їх сутність

Існує два основні терміни для позначення патології голосу: афонія (лат. а — негативна частка і греч. рhопе — звук, голос) — повна відсутність голосу і дисфонія (дис. і греч. рhопе) - часткові порушення висоти, сили і тембру. Голос - це сукупність різноманітних за своєю характеристикою звуків, що виникають в результаті коливання еластичних голосових складок. Причини порушень голосу - захворювання глотки, носоглотки, перенапруження голосу, зниження слуху, захворювання нервової системи, недотримання гігієни розмовного та співочого голосу, поділяються на органічні та функціональні. Функціон поруш. - спастична дистонія - перенапруження голосу (хронічний тонзиліт, аденоїди, ларингіт); функ. афонія - нестійкість патолог, зміни в глотці і поява звучного голосу при кашлі. Органічні поруш. - афонія, дисфонія (у дітей з дизартрією) - це центральні, периферичні патологічні зміни в гортані (ларингіти опіки травми, пухлини, парези, м'якого піднебіння, розщілини піднебіння). Дисфонія - часткові порушення сили, висоти тембра. Афонія - повна відсутність голосу. Гіпотонусна дисфонія (афонія) обумовлена 2-х-сторонніми міопатичними парезами внутрішніх м'язів гортані. Виникають при ОРВІ, грипі, дифтерії, при перенапрузі голосу. Страждають м'язи, які звужують голосові складки. В момент фонації голосові зв'язки повністю не змикаються, між ними утворюється щілина Патологія може проявлятись від легкої осиплості до афонії з появою голосового втомлення, напруги та болю в м'язах шиї, потилиці, грудній клітині. Гіпертонусні (спастичні) порушення пов'язані з підвищенням тонусу гортані м'язів з домінуванням тонічного спазму в момент фонації. Розвивається в осіб, які напружують голос. Перевантаження голосового апарату може призвести до гіпо та гіпертонусу. Ринофонія - полягає в неправильності функцій м'якого піднебіння органічного чи функціонального характеру. При закритій ринофонії носові приголосні набувають ротового резонансу, а голосні втрачають звучність. Відкрита ринофонія - проявляється в назалізації всіх ротових звуків, голос при цьому слабкий, здавлений. До функціонального порушення голосу центрального характеру відносяться - психогенна афонія, яка виникає раптово, як реакція на психотравмуючу ситуацію у осіб, схильних до істеричних реакцій. При повній відсутності голосу зберігається дзвінкий кашель і сміх. Форма не зімкнення голосових складок змінна, що говорить про психогенне порушення. Завдання корекційної роботи: 1. Виявлення й включення компенсаторних можливостей організму. 2. Ліквідація патологічних способів голосових реакцій. Для цього потрібно: а) активізація функції нервово-м'язового апарата гортані; б) передбачення вторинних дефектів голосового апарату; в) позитивний вплив на особистість дитини для ліквідації психогенних реакцій; г) відновлення втрачених кінестезій голосоведення, тобто безпосередньо самої фонації; д) відновлення координації дихання і фонації. Напрями логопедичної роботи: 1. Діафрагмальне дихання. Робота над диханням. 2. Тренування голосового апарату, які включають його компенсаторні механізми. Тренування повинні максимально збільшити рухливість здорової половини гортані, а на паралізованій стороні хоча б частково встановити рухову функцію голосової складки. 3. Масаж передньої поверхні шиї для зменшення напруги м'язів. 4. Голосові вправи для тренування кінестезій та корди націй голосового апарату. Починається з вимови звука м, коротко, при спокійному положенні гортані. Довжина фонації збільшується і голос стає більш ясним. Закріплення кінестезії при вимові пар складів з наголосом на другом складі. Вимовляти голосні звуки. 5. Автоматизація: з прямих складів. При вимові слів типу: МАНКА, МОРЕ, МУХА, фразове мовлення, читання віршів, вокальні вправи допомагають закріпити відновлену голосову функцію в більш короткий термін. Відновленням можна вважати гучний голос при організованому мовному диханні та відсутності скарг на втомлюваність та неприємні відчуття в горлі.

17.Перерахувати основні етапи логопедичної роботи при закритій ринолалії та розкрити їх зміст.

Закрита ринолалія характеризується зниженим фізіологічним носовим резонансом під час вимови звуків. Якщо носовий резонанс відсутній то носові фонеми м, м', н, н' звучать як ротові б, б', д, д'. Крім вимови носових приголосних звуків при закритій ринолалії порушується вимова голосних. Причинами закритої ринолалії найчастіше є органічні зміни в носовому просторі або функціональні розлади піднебінно-глоткового змикання. Органічні зміни бувають викликані хворобливими явищами, у результаті яких утрудняється носове дихання. Передня закрита ринолалія виникає при хронічній гіпертрофії слизистої носа, головним чином задніх відділів нижніх раковин, при поліпах у носовій порожнині, при скривленні перегородки носа й при пухлинах носової порожнини. Задня закрита ринолалія в дітей є наслідком аденоїдних розростань, носоглоткових поліпів, фібром або пухлин. Функціональна закрита ринолалія зустрічається в дітей часто, але не завжди розпізнається. Вона виникає при гарній прохідності носової порожнини й непорушеному носовому диханні. Тембр носових і голосних звуків може бути порушений сильніше, ніж при органічній. Причина полягає в тому, що м'яке піднебіння при фонації й вимові носових звуків піднімається вище норми й закриває звуковим хвилям доступ до носоглотки. Подібні явища частіше спостерігаються при невротичних розладах у дітей. При органічної закритої ринолалії насамперед усувають причини непрохідності носової порожнини. Як тільки з'являється правильний носовий подих, зникає й дефект. Якщо ж після усунення непрохідності носової порожнини закрита ринолалія або ринофонія триває у звичайній формі, проводиться робота з диференціації ротового й носового вдиху й видиху. Ефективність логопедичної роботи по усуненню ринофонії залежить від стану носоглотки, від віку дитини й передбачає кілька етапів. 1. На початковому етапі занять рекомендуються дихальні вправи, мета яких полягає в диференціації носового і ротового вдиху і видиху й формуванні здатності дитини розрізняти назальний тембр голосу від нормального. Це досягається спочатку вправами з дуттям, а потім чергуванням короткого; довгого носового видиху. Одночасно здійснюється активізація м'язів м'якого піднебіння задньої стінки глотки. 2. Наступним етапом є робота над диференціацією ротового і носового видихів. Це готує можливість постановки і автоматизації назальних звуків: губно-губних, зімкненого м і передньо-язикового зімкненого н. 3.Дітей навчають протяжному утрируваному вимовлянню, щоб відчувалася сильна вібрація на крилах і основі носа. Таким же чином виправляють голосні перед назальними звуками (ам, ом, ум, ан). При вимовлені цих звуків і складів м'яке піднебіння пасивне, логопед контролює рух губ (при м) або язика (при н) через носовий видих Після цього назальні звуки закріплюються в словах. їх необхідно вимовляти посилено і протяжно, з сильним носовим резонансом. 4. Заключним етапом є робота над звучністю голосних звуків за ознакою назальності - неназальносгі (п- б - м;).

Дата добавления: 2015-05-23