Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Розвиток інтелекту в ранньому дорослому віці




 

Розвинутий інтелект дорослої людини є передумовою її особистої волі та самодостатності, не допускає маніпулювання собою. Людина з розвинутим інтелектом швидко приймає рішення, чітко висловлює свої думки, легко пристосовується до нової ситуації, глибоко засвоює домінуючу систему цінностей.

Дослідження інтелекту дорослої людини передбачає з'ясування особливостей його структури та функціонування в умовах професійної діяльності (феномен “компетентності”), за неординарних інтелектуальних досягнень (феномен “таланту”), у літніх людей (феномен “мудрості”). Воно не зводиться до з'ясування особливостей пізнавального процесу дорослої людини, а полягає у вивченні її ментального (розумового) досвіду.

 

Ментальний досвід — система психічних утворень і породжених ними психічних та інтелектуальних станів, що забезпечують пізнання дорослою людиною світу і зумовлюють конкретні властивості її інтелектуальної діяльності.

 

Ця система (ментальний досвід) охоплює ментальні структури інтелекту, ментальний простір і ментальні репрезентації.

Ментальні структури. Ментальними структурами інтелекту є інтелектуальні здібності, що забезпечують збереження, впорядкування, перетворення і відтворення людиною сприйнятої інформації, регулювання інтелектуальної діяльності.

Особливості структури індивідуального ментального досвіду впливають на характер відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини, на своєрідність її інтелектуальної поведінки.

За низького рівня сформованості чи деструкції (руйнування) ментальних структур будь-який інформаційний вплив ззовні не буде належно сприйнятий інтелектом людини. Таку здатність забезпечує високий рівень їх сформованості, суттєво розширюючи можливості людини щодо комбінування, трансформації і формулювання ідей.

Ментальні структури інтелекту мають когнітивний, метакогнітивний та інтенційний рівні досвіду.

Когнітивний досвід. На цьому рівні ментального досвіду відбувається забезпечення процесу збереження, впорядкування, перетворення і відтворення в психіці людини сприйнятої інформації, стійких закономірностей навколишнього світу. До когнітивного досвіду належать архетипічні структури, способи кодування інформації, когнітивні схеми, індивідуальні семантичні та понятійні структури.

Архетипічні (грец. arhetipos — прообраз) структури є універсальними способами оброблення інформації, які передаються людині шляхом генетичної та соціальної спадковості і тісно пов'язані зі способом її життя. Так, більшість дітей при лічбі використовують пальці рук, сприймають коло як символ добра і спокою тощо.

Способи кодування інформації забезпечують відображення у досвіді особистості навколишнього світу, організацію та реалізацію цього досвіду у поведінці. У дорослому віці кодування інформації відбувається словесним (знак), візуальним (образ), сенсорним (чуттєве враження, домінування тактильних відчуттів) способами. У більшості дорослих людей кодування інформації відбувається за переважання одного з них.

Когнітивні схеми є узагальненою і стереотйпізованою формою збереження минулого досвіду стосовно об'єкта, ситуації, послідовності подій, яка забезпечує сприймання і перетворення інформації. Ці процеси відбуваються за допомогою:

а) прототипу — узагальненого уявлення, в якому відтворено загальні і конкретні ознаки типового об'єкта певної категорії і яке є основою для ідентифікації будь-якого поняття цієї категорії. Так, найбільш типовим прикладом для категорії “меблі” є стілець, а найменш типовим — телефон, для категорії “транспорт” — автомобіль і, відповідно, ліфт;

б) ієрархічних перцептивних схем — багаторівневих когнітивних структур, до яких належать просторові образи об'єктів, зокрема їх глобальні (симетрія, закритість, компактність тощо) і детальні (червоний, два кути тощо) властивості;

в) комплексу схем — поєднання когнітивних схем, яке характеризує доступний для особистості рівень розумових можливостей. Ідеться про фігуративні (упізнавання відомих перцептивних конфігурацій), оперативні (правила трансформування інформації) і контролюючі (сукупність процедур планування) схеми;

г) фрейму — ідеального образу реального предмета, явища, ситуації; форми збереження стереотипних знань про певний клас ситуацій. Його можна уявити як сітку, що складається з вузлів і зв'язків між ними. У конкретній соціально-психологічній ситуації в ролі вузлів можуть виступати окремі люди чи їхні групи, а в ролі зв'язків — відношення між ними, впливи;

ґ) сценаріїв — когнітивних структур, що сприяють уявному відтворенню послідовності очікуваних особистістю подій.

Отже, когнітивні схеми дорослої людини забезпечують сприймання, оброблення і збереження інформації.

Індивідуальні семантичні та понятійні структури — це базові мовні структури, що зумовлюють особливості розуміння і використання мовних знаків у мовленнєвій діяльності.

Семантична (значеннєва) структура представлена індивідуальною системою значень — особливим механізмом відображення дійсності, який формується в людини у процесі взаємодії з оточенням і характеризує зміст індивідуального інтелекту. Предмети, явища, події, ситуації, з якими людина безпосередньо стикалася, про які їй розповідали і про які вона розмірковувала, починають для неї щось означати: вона знає значення слів, символів, речей, жестів, подій тощо. Це знання може бути хибним, недостатньо вичерпним або цілком відповідати суті того, що відбувається. Воно може бути експліцитним (явним, усвідомленим) чи імпліцитним (прихованим, неусвідомленим).

Виявляється семантична структура когнітивного досвіду у предметних (вказують на безпосередню чи опосередковану співвіднесеність слова з певними предметами і явищами дійсності) й оцінно-афективних (ставленні людини, яке виражає емоції і чуттєві враження щодо втіленого в слові змісту) значеннях.

Індивідуальна система значень притаманна як для вербального, так і для невербального семантичних рівнів. Завдяки їй специфічно організовані і зосереджені в ментальному досвіді конкретної людини знання впливають на її інтелектуальну поведінку.

Найважливішими структурними характеристиками індивідуальної понятійної системи є конкретність і абстрактність, що мають у своїй основі психічні процеси диференціації та інтеграції. Конкретній понятійній системі людини властиві незначна диференціація та недостатня інтеграція понять. Тому індивідам, у яких переважає конкретність понятійної системи, властиві схильність до чорно-білого мислення, залежність від статусу й авторитету особистості, нетерпимість до невизначеності ситуації, стереотипність розв'язань проблем, залежність від зовнішніх впливів тощо.

Абстрактна понятійна система передбачає високі диференціацію та інтеграцію понять. Індивіди, яким вона властива, виявляють особистісну незалежність від особливостей ситуації, орієнтуються на внутрішній досвід у пізнанні фізичного, психічного, соціального і духовного світу, схильні до ризику, гнучкі, креативні (здатні породжувати незвичні ідеї) тощо. Чим вищий рівень абстрактності, тим вираженіша здатність особистості маневрувати в межах віддалених часових, просторових, семантичних відстаней, долати їх.

Рівень диференціації та інтеграції індивідуальної понятійної системи зумовлює її структурні властивості: зрозумілість — незрозумілість (чіткість усвідомлення різниці між окремими поняттями); узгодженість — неузгодженість (ступінь співвіднесеності понять); центральність — периферійність (ступінь значущості певного поняття щодо інших понять); закритість — відкритість (сприйнятливість понятійної системи до зовнішніх подій і готовність людини змінювати форми інтерпретації ситуації).

Сформованість понятійних структур залежить від ступеня представленості в їх складі чуттєвого досвіду. Ефективна понятійна структура характеризується достатньою включеністю в неї чуттєвого компонента (позначуваний поняттям об'єкт викликає диференційовані за інтенсивністю чуттєві враження). Недостатнє включення чуттєвого компонента знижує можливості понятійної структури відображати стан речей. Однак його надмірна вираженість також негативно позначається на продуктивності понятійної структури. Чуттєві враження актуалізуються у понятті-думці, інтегрують руховий, сенсорний і емоційний досвід суб'єкта на понятійному рівні. Отже, у сформованому інтелекті понятійна структура не функціонує як суто раціональне утворення.

Метакогнітивний досвід. На цьому рівні ментального досвіду відбувається мимовільне і довільне регулювання (контролювання стану інтелектуальних ресурсів, процесу оброблення інформації) інтелектуальної діяльності.

Для оцінювання індивідуальних інтелектуальних можливостей дорослої людини важливі не так характеристики аналітичних (когнітивних) процесів, як особливості інтегральних психічних процесів (планування, прогнозування, прийняття рішень тощо). Надзвичайно важливими є синтез і координація аналітичних й інтегральних процесів, які забезпечують спрямованість, організовування й регулювання інтелектуальної діяльності. А це у свою чергу актуалізує значущість інтелектуальної рефлекси — здатності особистості думати про засадничі основи власного мислення.

До метакогнітивного досвіду належать такі ментальні структури, які регулюють інтелектуальну активність особистості. Йдеться про мимовільний інтелектуальний контроль, довільний інтелектуальний контроль, метакогнітивну освіченість, пізнавальну позицію.

1. Мимовільний інтелектуальний контроль передбачає:

а) обсяг та особливості сканування (відтворення) видимого оточення (когнітивний стиль “вузькість — широта сканування”). Одні люди здатні уявно охоплювати багато аспектів ситуації, мимовільно зосереджувати увагу на релевантних (стійких) її елементах та ігнорувати при цьому нерелевантні. Інші можуть усвідомлювати лише незначну кількість аспектів ситуації, схильні фіксувати її безпосередні, очевидні або суб'єктивно значущі елементи.

За недостатньої розвиненості цієї форми мимовільного інтелектуального контролю простежуються ефекти центрації — надмірної фіксації уваги лише на одному елементі видимого поля, що породжує деформацію (розширення або стискання) суб'єктивного перцептивного простору, спотворення пізнавального образу (наприклад, об'єкт, що перебуває в центрі уваги, сприймається значно більшим);

б) особливості структурування видимого поля (когнітивний стиль “полізалежність — полінезалежність”). Полінезалежність полягає в здатності легко диференціювати просторове поле, швидко і точно виокремлювати його елементи, що є ознакою сформованості індивідуальних контролюючих стратегій. Особи з полізалежним стилем піддаються впливу поля, нездатні контролювати його вплив;

в) контролювання та стримування проявів імпульсивності в ситуації прийняття рішень (когнітивний стиль “імпульсивність — рефлексивність”). Імпульсивний стиль виявляється у миттєвій реакції на зовнішні сигнали, рефлексивний — у повільній відповіді на них. Рефлексивність свідчить не стільки про повільне опрацьовування людиною інформації, скільки про витрачання більшої кількості часу на побудову ментальної репрезентації ситуації. Виявляється вона не тільки в уповільненні першої відповіді, а й у вищій старанності й точності при акумуляції інформації для прийняття рішення;

г) категоріальний контроль оцінок і суджень (когнітивні стилі “широкий — вузький діапазон еквівалентності”, “широта категорії”, “конкретна — абстрактна концептуалізація”). Одні люди будують свої судження про події на основі використання широких, узагальнених категорій, орієнтуючись на подібність чи відмінність об'єктів і явищ, осмислюють ситуацію із залученням багатьох понять і правил їх порівняння та комбінування, інші використовують вузькі, конкретні категорії, звертаючи увагу на відмінні ознаки об'єктів і явищ. Вони інтерпретують події, спираючись передусім на власний понятійний досвід. Тенденція сортувати об'єкти на основі ситуативно-функціональних (тематичних), випадкових ознак і зв'язків є свідченням недостатньої зрілості категоріального контролю. Використання широких категорій і абстрактної концептуалізації (системного бачення) предметної сфери властиві творчій інтелектуальній діяльності;

ґ) особливості орієнтування в плині суб'єктивного часу (ефекти швидкого, повільного чи хаотичного орієнтування в часі).

Отже, мимовільний інтелектуальний контроль є одним з компонентів метакогнітивного досвіду дорослої людини, який забезпечує оперативне регулювання процесу оброблення інформації на індивідуальному пізнавальному рівні.

2. Довільний інтелектуальний контроль передбачає:

а) уміння планувати — формулювати мету (цілі) власної інтелектуальної діяльності, продумувати засоби її реалізації, вибудовувати послідовність дій тощо. Головну роль у розвитку цього аспекту метакогнітивного досвіду відіграють процеси цілетворення;

б) здатність передбачати — прогнозувати можливі наслідки прийнятих рішень, зміни проблемної ситуації. Про цю інтелектуальну якість говорив китайський філософ Шан Ян (390—338 до н. е.): “Нерозумний не розуміє суті справи навіть тоді, коли вона вже виконана. Розумний же осягає суть справи ще до того, як з'являться перші її ознаки”;

в) уміння оцінювати — суб'єктивно визначати якість окремих “кроків” своєї інтелектуальної діяльності (“Напевно, тут я помилився...”), її результат (“Блискуче! Навіть не очікував, що зумію знайти таке вдале рішення”), а також рівень та якість власних знань у певній предметній сфері;

г) здатність припиняти інтелектуальну діяльність на будь-якому етапі її виконання;

ґ) уміння обирати стратегію власного навчання та модифікувати її під впливом нових вимог і з урахуванням своїх інтелектуальних можливостей.

Отже, довільний інтелектуальний контроль забезпечує стратегічне усвідомлене керування інтелектуальною діяльністю.

3. Метакогнітивна освіченість як особлива форма ментального досвіду, що характеризує рівень і тип інтроспективних (пов'язаних із суб'єктивним спостереженням за функціонуванням власної психіки) уявлень людини про свої індивідуальні інтелектуальні ресурси, охоплює:

а) знання своїх індивідуальних інтелектуальних якостей (особливостей пам'яті, мислення, способів формулювання і вирішення проблем тощо), а також володіння основами інтелектуальної діяльності (ознайомленість із закономірностями запам'ятовування, правилами ефективного мислення, відмінностями між логічно необхідними й емпірично правильними судженнями тощо);

б) уміння оцінювати власний розум як на рівні “недостатній — достатній”, так і на рівні самоприйняття, відчуття інтелектуальної спроможності (інтелектуальної неспроможності), що характеризує інтелектуальний розвиток особистості;

в) готовність використовувати прийоми стимулювання та налагодження роботи власного інтелекту. Тому одним із критеріїв інтелектуальної зрілості є здатність оперативно й ефективно мобілізувати свої інтелектуальні сили для вирішення актуальної проблеми. Прийоми інтелектуального самоналапітовування в кожної людини індивідуальні. Одному для самоналаштування на ефективну інтелектуальну діяльність необхідно прийняти холодний душ, іншому — вступити у жваву дискусію, ще іншому — прогулятись вулицями.

Метакогнітивна освіченість передбачає наявність знань про особливості інтелектуальної діяльності, сформованість уміння налагоджувати функціонування власного інтелекту.

4. Пізнавальна позиція (пізнавальне ставлення до світу). Вона може бути відкритою і закритою. Відкрита пізнавальна позиція свідчить про варіативність індивідуального ментального досвіду, різноманіття суб'єктивних способів осмислення подій, адекватне сприйняття незвичайних, у тому числі потенційно психотравмуючих, їх аспектів. їй притаманні:

а) усвідомлення можливості існування різноманітних уявлень про конкретне явище;

б) готовність використовувати різні способи опису та аналізу явища, здатність довільно переходити від одного способу до іншого (від логіко-аналітичного до образного, від інтуїтивно-асоціативного до алгоритмічного, від дієво-практичного до ігрового);

в) врахування точок зору інших людей, здатність синтезувати різні пізнавальні позиції в діалозі з іншими людьми;

г) особливе ставлення до парадоксів і суперечностей, сприймання незвичних фактів без суб'єктивних захистів і спотворень;

ґ) відносність індивідуальних суджень, яка виявляється у здатності погоджуватися зі змістом джерел інформації або диференціювати їх, сумніваючись в їх очевидності і безперечності;

д) сприйняття того, що відбувається, за принципом “можливо все, навіть те, що неможливо”. Чим людина розумніша, тим складніше її чимось здивувати, оскільки навіть найнеймовірніші події є для неї суб'єктивно очікуваними.

Закритій пізнавальній позиції особистості властиві стереотипність осмислення проблеми, неадекватне сприйняття незвичних і потенційно психотравмуючих аспектів ситуації. Людина з такою позицією не може одночасно мати багато поглядів на явище, їй важко враховувати погляди інших людей, вона нездатна сприймати суперечності й парадокси, критично ставитися до джерел інформації, важко уявляє неймовірні події та факти.

Отже, ментальні структури метакогнітивного досвіду дорослої людини є психологічною основою здатності до інтелектуального саморегулювання, умовою продуктивного функціонування інтелекту. Міра сформованості метакогнітивного досвіду особистості свідчить про рівень її інтелектуального розвитку.

Інтенційний досвід. Основою цих ментальних структур є індивідуальні інтелектуальні здібності, які формують суб'єктивні критерії вибору предметної сфери, напряму пошуку розв'язання проблеми, джерел інформації, способів її оброблення тощо. Інтелектуальними здібностями є індивідуально-своєрідні властивості особистості, які обумовлюють успішність розв'язання конкретного завдання (проблеми): здатність розуміти значення слів, вибудовувати просторову фігуру із запропонованих елементів, виявляти закономірність у ряді чисел і геометричних зображень, пропонувати різні варіанти використання певного об'єкта, виявляти суперечності в проблемній ситуації, знаходити новий спосіб вивчення певної предметної сфери тощо.

У структурі інтелектуальних здібностей дорослої людини виокремлюють конвергентні здібності, дивергентні здібності (креативність) і пізнавальні стилі.

Конвергентні здібності. Полягають вони у здатності особистості з допомогою логічного мислення розв'язувати нормативні завдання у регламентованих ситуаціях. Виявляються конвергентні здібності в рівнях ефективності процесу оброблення інформації, правильності та швидкості знаходження єдино можливої (нормативної) відповіді щодо вимог наявної ситуації і характеризують адаптивні можливості успішності індивідуальної інтелектуальної поведінки в регламентованих умовах діяльності. Репрезентують їх такі властивості інтелекту:

— рівневі властивості інтелекту. Характеризують досягнутий рівень розвитку вербальних і невербальних пізнавальних функцій, є основою процесів пізнавального відображення (сенсорної диференції, швидкості сприймання й оперування просторовими уявленнями, обсягу оперативної і довготривалої пам'яті, концентрації й розподілу уваги, поінформованості у певній предметній сфері, словникового запасу тощо);

— комбінаторні властивості інтелекту. Стосуються здатності виявляти зв'язки, відношення і закономірності, комбінувати елементи проблемної ситуації і власних знань;

— процесуальні властивості інтелекту. Характеризують елементарні процеси оброблення інформації, а також операції, прийоми і стратегії інтелектуальної діяльності. Інтелект дорослої людини є динамічною системою оброблення інформації.

Конвергентні здібності забезпечують успішне розв'язання нормативних завдань у регламентованих ситуаціях за допомогою певних комбінаторних і процесуальних властивостей інтелекту.

Дивергентні здібності (креативність). Виявляються вони у здатності породжувати різноманітні оригінальні ідеї у нерегламентованих умовах діяльності на основі різно-спрямованого, незалежного від законів формальної логіки мислення. Креативність є дивергентним мисленням, яке полягає у готовності висувати багато правильних ідей щодо об'єкта. Вона виявляється і в творчих інтелектуальних здібностях, зокрема в здатностях привносити нове в досвід,породжувати оригінальні ідеї, відмовлятися від стереотипних способів мислення. Критеріями креативності є:

— швидкість (кількість ідей, що виникають за одиницю часу);

— оригінальність (здатність породжувати нові ідеї);

— сприйнятливість (чутливість до незвичайних деталей, суперечностей і невизначеності, готовність гнучко і швидко переключатися з однієї ідеї на іншу);

— метафоричність (схильність використовувати символічні, асоціативні засоби для вираження своїх думок, уміння в простому бачити складне, у складному — просте).

Дивергентні здібності полягають в успішному розв'язанні творчих, нестандартних завдань на основі оригінальних ідей, виходу за межі стереотипного досвіду.

Пізнавальні стилі. Виявляються вони в індивідуальних способах кодування та оброблення інформації, формулюванні і розв'язанні інтелектуальних проблем, пізнавального ставлення до подій і світу.

Систему пізнавальних стилів утворюють стилі кодування інформації, когнітивні стилі, інтелектуальні стилі й епістемологічні стилі.

1. Стилі кодування інформації. Виражають індивідуальні способи представлення інформації, які залежать від домінування певної (слухової, зорової, моторної, чуттєво-емоційної тощо) модальності досвіду. Дорослі люди сприймають і обробляють інформацію про своє оточення, спираючись на візуальний (з допомогою уявних образів), аудіальний (з допомогою слуху) або на кінестетичний (через дотик, нюх, інші чуттєві враження) досвід. Для візуала типовою є пізнавальна позиція — спостерігати, уявляти; для аудіала — слухати, говорити, обговорювати; для кінестетика — діяти, переживати, відчувати.

Міра інтегрованості різних способів кодування інформації характеризує рівень інтелектуального розвитку особистості.

2. Когнітивні стилі. Виявляються в індивідуальних способах оброблення інформації (сприйняття, аналіз, катетеризація, оцінювання). До них належать:

а) полезалежність — поленезалежність. Представники полезалежного стилю в оцінюванні подій більше довіряють наочним враженням і з труднощами долають вплив видимого поля (фактів, подій, процесів, предметів, вербальної інформації) під час деталізації і структурування ситуації. Люди, для яких характерний поленезалежний стиль, покладаються на внутрішній досвід і легко відволікаються від впливу поля, швидко і точно виокремлюють деталь із цілісної просторової ситуації;

б) когнітивна простота — когнітивна складність. Одні індивіди розуміють й інтерпретують події спрощено, на основі обмеженої кількості вражень (полюс когнітивної простоти), інші схильні створювати багатомірну модель реальності, виокремлюючи в ній багато взаємозалежних аспектів (полюс когнітивної складності);

в) імпульсивність — рефлексивність. Люди з імпульсивним стилем швидко висувають гіпотези в ситуації альтернативного вибору, допускаючи при цьому багато помилок в ідентифікації перцептивних об'єктів. Індивіди з рефлексивним стилем приймають рішення у такій ситуації уповільнено, тому допускають менше помилок при ідентифікації перцептивних об'єктів, оскільки здійснюють ретельний попередній аналіз;

г) аналітичність — синтетичність (вузький — широкий діапазон еквівалентності). Представники аналітичного стилю орієнтуються на відмінності об'єктів, звертаючи увагу на їх деталі й відмінні ознаки, представники синтетичного стилю орієнтуються на подібність об'єктів, класифікуючи їх з урахуванням узагальнених категоріальних особливостей;

ґ) нетолерантність — толерантність до нереалістичного досвіду. Цей когнітивний стиль виявляється в невизначених, двозначних ситуаціях і характеризує міру прийняття вражень, що не відповідають чи суперечать уявленням людини про ситуацію, які вона визнає правильними й очевидними. Толерантні особистості оцінюють досвід за його фактичними характеристиками, нетолерантні — відкидають пізнавальний досвід, дані якого суперечать їхнім знанням.

Отже, критеріями виокремлення когнітивних стилів є здатність долати вплив видимого поля, рівень інтерпретації подій, швидкість і правильність прийняття рішень, сприйняття відмінних чи подібних ознак, міра прийняття вражень, що суперечать уявленням людини.

3. Інтелектуальні стилі. Реалізуються вони у способах формулювання і розв'язання інтелектуальних проблем. З огляду на особливості інтелектуальної діяльності виокремлюють такі інтелектуальні стилі:

а) законодавчий інтелектуальний стиль. Індивіди, яким він властивий, ігнорують в інтелектуальній діяльності типові для більшості людей норми і правила, залежно від вимог проблеми легко змінюють власні принципи її аналізу. Вони не цікавляться деталями, почуваються комфортно тільки за можливості працювати, спираючись на власну систему ідей, самостійно визначати підходи до проблеми. Як правило, такий інтелектуальний стиль властивий викладачам, письменникам, артистам, архітекторам, підприємцям;

б) виконавчий інтелектуальний стиль. Носії такого інтелектуального стилю керуються загальноприйнятими нормами, діють за правилами, легше вирішують заздалегідь сформульовані завдання, використовуючи уже відомі їм засоби. Найчастіше вони обирають професії адвоката, міліціонера, бухгалтера, військового, менеджера;

в) оцінний інтелектуальний стиль. Індивіди, в інтелектуальній діяльності яких домінує цей стиль, керуються мінімумом власних правил. Вони зорієнтовані на роботу з готовими системами, які, на їх погляд, можна і потрібно вдосконалювати. Легко і залюбки вони аналізують, оцінюють й переформульовують проблеми, у своєму професійному виборі надають перевагу літературній критиці, психотерапії, консультуванню, політиці.

Отже, інтелектуальні стилі є особливими інтелектуальними здібностями, що забезпечують індивідуалізацію інтелектуальної діяльності на основі індивідуальних ресурсів особистості. Всі вони функціонують за однаково високого рівня інтелектуального розвитку і забезпечують однаково високу професійну успішність.

4. Епістемологічні (грец. episteme — значення) стилі. Будучи своєрідними способами пізнавального ставлення людини до подій, вони виявляються в особливостях індивідуального бачення світу. З огляду на ці особливості виокремлюють такі епістемологічні стилі:

а) емпіричний епістемологічний стиль. Особистість, якій він властивий, установлює пізнавальний контакт зі світом на основі даних безпосереднього сприймання і предметно-практичного досвіду. Істинність своїх суджень вона підтверджує фактами, старанними вимірюваннями, надійністю і повторюваністю спостережень;

б) раціоналістичний епістемологічний стиль. Такі індивіди сприймають дійсність, спираючись на широкі понятійні схеми, категорії і теорії. Адекватність індивідуальних суджень вони оцінюють на основі логічних висновків з використанням усього комплексу розумових операцій. Основним критерієм надійності пізнавального образу вважають його логічну стійкість;

в) метафоричний епістемологічний стиль. Виявляється в схильності до максимальної різноманітності вражень і комбінування відомостей з віддалених сфер знань. Цілісність погляду на світ людини, яка послуговується метафоричним стилем, поєднується з персоніфікацією — уявленням дійсності, опертим на особисті переживання, оцінки, переконання. Надійність пізнавального образу вона перевіряє, зважаючи на власну інтуїцію.

Отже, критеріями виокремлення епістемологічних стилів є способи сприйняття дійсності та підтвердження істинності своїх суджень.

Ментальний простір. Як динамічна форма ментального досвіду, ментальний простір актуалізується в конкретній пізнавальній взаємодії особистості зі світом, постаючи як сфера творення й синтезування інформації. Ментальний простір заповнюється елементами типу: “Євген вважає, що...”, “Давайте уявимо собі, що...”, “У 2004 році...”. У ньому існують взаємопов'язані з допомогою інтуїтивно очевидного відношення між його суб'єктами ментальні об'єкти.

У ранньому дорослому віці завершується формування окремих сфер ментального простору, розподіл знань у них. Як відомо, ментальний простір створює контекст для розмірковування, передумови для аналітичної діяльності людини. Продуктивність її мислення виявляється у здатності одночасно актуалізувати та поєднувати знання з різних сфер ментального простору. В актуальній його сфері знаходяться оперативні знання, якими послуговується індивід у своїх перших спробах розв'язати нову проблему. Та якщо цих знань недостатньо, він залучає додаткову інформацію із суміжних сфер ментального простору.

Ментальному простору притаманні такі специфічні властивості:

— можливість оперативно розгортатися і згортатися під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників (він здатний змінюватися під впливом афективного чи інтелектуального стану людини, додаткової інформації тощо);

— динамічність структури (ментальний простір може фігурувати як монопростір, в якому усі знання об'єднані в одну сферу; простір, що складається з окремих сфер, які не перетинаються; простір, в якому одні сфери є складовими інших);

— категоріальна складність (зумовлюється змістом і кількістю центральних і суміжних категорій, а також співвідношенням між ними);

— проникливість (виявляється в рівні труднощів, з якими людина долає межі між окремими сферами знання, актуалізує знання з віддалених чи альтернативних сфер);

— пружність (полягає у здатності людини розгортати розумові асоціації, вибудовувати план аналізу проблеми, актуалізувати і зосереджувати необхідні знання навколо проблеми чи у різних сферах).

Властивості ментального простору виявляються в особливостях інтелектуальної діяльності, розуміння людьми один одного.

Ментальна репрезентація. Оперативною формою ментального досвіду є ментальна репрезентація — актуальний розумовий образ конкретної події предметної ситуації, тобто суб'єктивна форма їх бачення. Ментальні репрезентації змінюються зі зміною ситуації та інтелектуальних зусиль суб'єкта і відображають спеціалізовану та деталізовану розумову картину події.

Структура ментальної репрезентації має такі показники:

— особливості розподілу уваги (які елементи проблемної ситуації сприймаються як релевантні, тобто істотні);

— час на ознайомлення із ситуацією чи окремими її фрагментами;

— форма суб'єктивного уявлення вербальної чи візуальної ситуації;

— характер запитань, які виникають.

Ментальна репрезентація може бути недостатньо розвиненою, зумовлюючи низьку ефективність інтелектуальної діяльності людини в проблемній ситуації. Причинами цього є:

— нездатність адекватно уявити ситуацію без чітких вказівок ззовні;

— неповне уявлення ситуації, за якого частина деталей взагалі не потрапляє в поле зору;

— опора на безпосередні суб'єктивні асоціації, а не на аналіз суттєвих об'єктивних особливостей ситуації;

— глобальне уявлення про ситуацію без серйозних спроб підійти до неї аналітично, переструктуровуючи окремі її деталі та аспекти;

— нездатність побудувати адекватну репрезентацію на невизначеній, недостатній, незавершеній інформаційній основі;

— надання переваг простішій, зрозумілішій і добре організованій формі репрезентації;

— зосередження уваги на очевидних, зовнішніх аспектах ситуації, нездатність реагувати на приховані її аспекти;

— відсутність опори на узагальнені елементи (знання загальних принципів, категорійних основ, фундаментальних законів);

— нездатність осмислити та пояснити власні дії при побудові уявлення про ситуацію;

— використання стратегії типу “спочатку зробити, а потім подумати”, тобто скорочення часу на пізнання ситуації і збільшення часу на розв'язання її;

— нездатність швидко і чітко виділити два-три ключові елементи ситуації для того, щоб зробити їх опорними точками своїх подальших роздумів;

— неготовність перебудувати образ ситуації відповідно до нових умов і вимог діяльності;

— егоцентричність репрезентації, зосередження її на особистому погляді, власних потребах, піддатливість негативному впливу афективних станів.

Формами ментальної репрезентації можуть бути картинка, просторова схема, комбінація чуттєво-емоційних вражень, простий словесно-логічний опис, ієрархічна категорійна інтерпретація, метафора, система тверджень “від абсурду” тощо.

Будь-яка репрезентація повинна бути створеною суб'єктом ментальною конструкцією на основі зовнішнього (інформації ззовні) і внутрішнього (наявних знань), а також однотипно відтворювати об'єктивні закономірності відображуваного фрагмента реального світу.

Загалом, розвиток інтелекту передбачає розвиток трьох способів репрезентації дійсності (через дію, образ і слово) та інтеграцію різних форм суб'єктивного відображення подій (різних модальностей досвіду, співвіднесеності актуального досвіду з минулим і майбутнім досвідом).

Отже, на етапі ранньої дорослості формується ментальний досвід особистості, який охоплює ментальні структури, ментальний простір, ментальну репрезентацію, завдяки яким вона пізнає світ, виявляючи конкретні особливості інтелектуальної діяльності.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 511; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.009 сек.