Соціальне партнерство та соціальна політика

Тема 10

Завдання 2

1. Якими об’єктивними чинниками викликане зростання вимог до якості робочої сили?

2. Сформулюйте поняття «якість робочої сили» і охарактеризуйте її складові.

3. Наведіть приклади різних трудових процесів і проаналізуйте, які складові якості робочої сили є визначальними для результатів роботи в тому чи іншому випадку.

4. Охарактеризуйте поняття здоров’я і його економічне значення для людини, підприємства і суспільства.

5. Охарактеризуйте освіту та професійну підготовку з точки зору теорії людського капіталу.

6. Яка роль системи освіти в інфраструктурі ринку праці?

В темі розглядаються питання:

1. Сутність соціального партнерства.

2. Соціальна політика.

3. Соціальний захист.

Залежно від методів і способів вирішення трудових протиріч основними типами соціально-трудових відносин є патерналізм і соціальне партнерство. Жорстке державне регулювання соціально-трудових процесів – основна характеристика патерналізму. Соціальне партнерство передбачає рівноправне співробітництво найманих робітників, роботодавців та держави, заснований на взаємовигідних економічних відносинах.

Ідеологія соціального партнерства – «конфліктна співпраця», а не «конфліктна суперечка». Метод вирішення проблем – компроміс, шлях мирних переговорів. Основою соціального партнерства є угода, суспільний договір сторін щодо виконання певних умов співіснування на основі узгодження їхніх інтересів.

Суб’єкти соціального партнерства: держава – гарант громадянських прав, впроваджує соціальну політику, виступає власником (роботодавцем), розробляє правові та нормативні документи, що регламентують соціально-трудові відносини; профспілки – об’єднання робітників для захисту своїх соціальних, економічних та професійних прав; роботодавці – в особі їхніх представницьких органів захищають господарсько-трудові інтереси власників: здійснюють представництво під час проведення консультацій та переговорів, здійснюють сервісне обслуговування в наданні підприємцям консультаційних послуг.

Соціальна політика – підсистема політики держави, спрямована на регулювання соціальних відносин, соціальний розвиток та забезпечення соціальної перспективи. Існує два напрямки розвитку і функціонування соціальної політики – ліберальний та соціал-демократичний (патерналістський).

Ліберальний – надання можливостей для вирішення індивідуальних проблем самому громадянину, а держава формує для цього умови та бере на себе ті функції, які не може виконати власними силами особа або сім’я. Основна мета соціально-демократичного розвитку – досягнення соціальної справедливості в суспільстві. Держава гарантує визначений рівень доходів та соціальних послуг незалежно від особистого трудового внеску. Потреби населення є підставою для визначення межі соціальних витрат. Витрати на соціальні послуги розглядаються як інвестиції в людський капітал. Для цій моделі характерно – соціальна однорідність, зниження соціальної та економічної активності.

Суть соціального захисту полягає у проведенні активної соціальної політики на рівні держави, підприємства. Трипартизм – система представництва підприємців, профспілок та уряду.

Дата добавления: 2015-05-23