Договірне регулювання оплати праці

Одним з напрямів соціально-трудових відносин є укладення колективних договорів і колективних угод. У даний час в Україні вони укладаються на виробничому, регіональному, галузевому і національному рівнях. У 1998 p. соціальні гарантії у сфері зайнятості, оплати праці й доходів, доплат, надбавок закріплені Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України, Українським союзом промисловців і підприємців і профспілковими об'єднаннями України, 70 галузевими і 27 регіональними угодами. 6 вересня 1999 p. підписано Генеральну угоду між Кабінетом Міністрів України і Конфедерацією роботодавців України та профспілковими об'єднаннями України на 1999-2000 роки.
Договірне регулювання є важливою складовою частиною системи соціального партнерства.
Генеральною угодою регулюються основні принципи та норми реалізації соціально-економічної політики та трудових відносин, міжгалузеві співвідношення в оплаті праці. На галузевому рівні регулюються норми соціально-трудових відносин з урахуванням особливостей техніко-технологічних та організаційних умов виробництва і праці, встановлення міжкваліфікаційних співвідношень в оплаті праці тощо. Галузевою угодою не можуть встановлюватися умови оплати праці гірші, ніж у генеральній угоді. Угодою на регіональному рівні регулюються норми соціального захисту найманих працівників, які мають більш високі гарантії, компенсації, пільги з урахуванням соціально-економічних умов формування вартості робочої сили в регіоні, у порівнянні з генеральною угодою.
Колективний договір – це єдиний нормативний акт на рівні підприємства, в якому повинні закріплятися усі умови, розміри та порядок оплати праці працівників. Колективний договір виконує такі функції: захисту інтересів обох сторін трудових відносин; організації трудових відносин; установлення та підтримання стабільності в трудових відносинах.
Зміст колективного договору визначається сторонами у межах їх компетенції. Відповідно до ст.7 Закону “Про колективні договору та угоди”, в ньому можуть бути встановлено додаткові гарантії та пільги, порівняно з чинним законодавством та угодами.
Договірне регулювання оплати праці найманих працівників в Україні здійснюється на основі системи тарифних угод на всіх рівнях управління, які досягаються в результаті колективних переговорів. Існує декілька видів угод, що укладаються на таких рівнях:
- державному;
- міжгалузевому (генеральна тарифна угода);
- галузевому (галузева тарифна угода);
- виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору).
Договірне регулювання оплати праці працівників підприємств, що розташовані на території Республіки Крим (крім підприємств, що є загальнодержавною власністю, і тих, які є комунальною власністю), може здійснюватися на основі тарифних угод, які укладаються на територіальному (місто, адміністративний район) і комунальному рівнях (реґіональна тарифна угода).
На державному рівні переговори проводяться між Кабінетом Міністрів і Радою Федерації незалежних профспілок України. Результатом переговорів має бути укладення Генеральної (міжгалузевої) тарифної угоди, яка досягається з урахуванням консультацій з галузевими державними органами управління, концернами, асоціаціями, радами підприємств, радами підприємців, а також галузевими та іншими профспілками або спілками (об'єднаннями) трудящих.
У генеральній тарифній угоді розглядаються наступні питання:
- диференціація мінімальних тарифних ставок за видами виробництв, робіт і діяльності у виробничих галузях залежно від важкості праці, але не нижче встановленої державою мінімальної заробітної плати;
- єдині для всієї території України мінімальні ставки компенсаційних доплат за роботу в несприятливих, шкідливих і небезпечних умовах праці, які диференціюються за видами і категоріями умов праці;
- єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців за загальними (наскрізними) професіями та посадами;
- взаємні зобов'язання сторін щодо виконання угоди. Предметом генеральної тарифної угоди можуть бути й інші питання оплати праці та соціальних гарантій працівників, які сторони переговорів вважають за необхідне внести до генеральної тарифної угоди, що не суперечать законодавству.
На галузевому рівні тристоронні колективні переговори проводяться між уповноваженими представниками державного органу (органів) управління, уповноваженими представниками спілки підприємців і відповідними уповноваженими представниками галузевої профспілки (профспілок). У разі відсутності профспілки (профспілок) або висловленні їй недовіри трудящими у переговорах беруть участь представники самих трудящих. Результатом переговорів має бути укладення галузевої тарифної угоди.
Предметом галузевої, а також реґіональної тарифної угоди, що укладається на комунальному рівні, є:
- єдині для підприємств відповідної галузі (підгалузі), території тарифна сітка робітників і шкали співвідношень мінімальних посадових окладів за групами посад керівників, спеціалістів і службовців або єдина відповідно галузева (підгалузева), територіальна тарифна сітка для всіх категорій працівників;
- єдині для різних категорій працівників відповідної галузі (підгалузі), території мінімальні розміри доплат і надбавок, що враховують специфіку умов праці окремих професійних груп;
- взаємні зобов'язання сторін щодо виконання угоди.
Предметом галузевої, а також реґіональної тарифної угоди, укладеної на комунальному рівні, можуть бути й інші питання оплати, нормування праці та соціальних гарантій працівників, що не суперечать законодавству і нормам генеральної тарифної угоди, які сторони переговорів вважають за необхідне включити до галузевої, а також реґіональної тарифної угоди, що укладається на комунальному рівні.

Таблиця 9.9 Стан укладення колективних договорів за видами промислової діяльності на 01. 04. 2005 року

	Кількість укладених колективних договорів, одиниць	з них зареєст-рованих	Кількість працівників, охоплених колективними договорами	Сума витрачених коштів на одного працівника, грн.
тис. осіб	у % до облікової кількості штатних працівників
Промисловість			3278,8	93,4	45,59
Добувна			521,7	98,2	49,86
видобування енергетичних матеріалів			373,1	97,8	45,96
з нього видобування кам’яного, бурого вугілля і торфу			329,2	97,4	15,66
видобування неенергетичних матеріалів			148,6	99,2	59,66
Обробна			2222,3	91,4	39,09
харчова промисловість та перероблення сільсько- господарських продуктів			391,2	85,5	29,30
текстильна промисловість та пошиття одягу			127,2	86,9	5,83
виробництво шкіри та шкіряного взуття			17,4	75,8	5,38
виробництво деревини та виробів з деревини			29,9	77,6	42,73
целюлозно-паперова промисловість, видавнича справа			46,2	69,5	56,16
виробництво коксу, продуктів			57,2	96,1	66,14
нафтоперероблення
хімічне виробництво			129,4	93,6	72,60
виробництво гумових та пластмасових виробів			37,1	77,8	28,04
виробництво інших неметалевих			137,8	88,1	23,77
мінеральних виробів
металургія та оброблення металу			426,2	98,5	70,27
виробництво машин та устатковання			350,6	95,9	31,41
виробництво електричного та електронного устаткування			172,3	95,6	21,83
виробництво транспортного устаткування			252,6	99,3	31,86

інше виробництво			47,2	73,1	9,39
Виробництво та розподіленя електроенергії, газу та води			534,8	97,7	68,42

На територіальному рівні колективні переговори можуть проводитися між спілками підприємств, групами підприємств або підприємств, розташованих на цій території, незалежно від форми власності і господарювання. Учасниками переговорів є уповноважені представники спілки, групи підприємств або підприємства, а також відповідні уповноважені представники профспілки (профспілок). Якщо профспілка відсутня або трудящі висловлюють їй недовіру, у переговорах беруть участь уповноважені представники самих трудящих. Колективні переговори доцільно проводити за участю уповноважених представників територіального органу з праці, а також територіальних профспілок. Вони мають забезпечувати організацію переговорів і методичну допомогу в досягненні угод. Кількість укладених колективних договорів за регіональним принципом наведено в таблиці 9.10.

Таблиця 9.10. Стан укладення колективних договорів на 1 січня 2005 року

	Кількість укладених колективних договорів, одиниць	З них зареєстрованих	Кількість працівників, охоплених колективними договорами
тис. осіб	у % до облікової кількості штатних працівників
Україна			9531,0	83,1
Автономна Республіка Крим			343,7	83,1
Вінницька			316,6	83,0
Волинська			188,6	81,3
Дніпропетровська			845,8	84,1
Донецька			1121,8	85,9
Житомирська			245,8	77,8
Закарпатська			174,2	82,9
Запорізька			460,1	90,7
Івано-Франківська			213,5	87,4
Київська			311,8	80,2
Кіровоградська			207,6	85,9
Луганська			564,0	91,3
Львівська			432,5	72,8
Миколаївська			241,7	83,6
Одеська			449,6	82,9
Полтавська			335,3	79,8
Рівненська			222,1	88,5
Сумська			273,4	86,1
Тернопільська			147,7	71,2
Харківська			632,6	89,7
Херсонська			191,4	82,9
Хмельницька			227,6	73,4
Черкаська			272,2	87,7
Чернівецька			124,8	81,0
Чернігівська			232,3	82,2
м.Київ			688,9	75,7
м.Севастополь			65,4	84,6

На рівні підприємства, організації тарифна угода як складова частина колективного договору укладається між уповноваженими на те представниками адміністрації або власника і профспілки (представниками трудящих).
У колективному договорі згідно із Законом України “Про колективні договори і угоди” встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:
- зміни в організації виробництва і праці;
- забезпечення продуктивної зайнятості;
- нормування і оплата праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та умови оплати праці за роботу в понаднормований час, час простою, який мав місце не з вини працівника);
- встановлення гарантій, компенсацій, пільг;
- участі трудового колективу у формуванні, розподілі й використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);
- режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку;
- умови й охорона праці;
- забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організація оздоровлення і відпочинку працівників;
- гарантії діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих.
- взаємні зобов'язання сторін щодо виконання угоди.
Сторони самостійно визначають структуру колективного договору, його розділи, додатки на основі їхніх зобов'язань з зазначенням посадових осіб, відповідальних за їх реалізацію та строки виконання.
Колективно-договірна система трудових відносин на виробничому рівні має сприяти захисту інтересів як роботодавців, так і працівників, поліпшенню організації трудових відносин, а також забезпеченню їхньої стабільності.
Галузеві й регіональні угоди підлягають повідомній реєстрації Міністерством праці та соціальної політики України, а колективні договори реєструються місцевими органами виконавчої влади відповідно до ст. 9 Закону України "Про колективні договори і угоди", Положення про порядок повідомної реєстрації галузевих і регіональних угод, колективних договорів, затверджених Постановою № 225 Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 p.
Внесення змін і доповнень до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можливе тільки за взаємною згодою сторін у порядку, визначеному колективним договором, угодою. Контроль за виконанням колективного договору, угоди здійснюється сторонами, що їх уклали, чи уповноваженими ними представниками. Сторони, що підписали колективний договір, угоду, щорічно звітують про їх виконання.

Запитання для самоконтролю
1. Як визначається ринкова вартість послуг робочої сили?
2. Що таке вартість і ціна робочої сили?
3. У чому полягає сутність поняття "доходи населення".
4. У чому полягає складність економічного змісту заробітної плати?
5. Яке співвідносяться між собою номінальна, реальна заробітна плата та реальні доходи працівників?
6. Які функції виконує заробітна плата в ринковій економіці?
7. Що таке мінімальна заробітна плата?
8. Які основні принципи організації заробітної плати?
9. Назвіть основні елементи організації праці.
10. У чому полягає державне регулювання оплати праці працівників?
11. Як здійснюється договірне регулювання заробітної плати?
12. Охарактеризуйте сутність генеральних, галузевих, реґіональних тарифних угод.
13. У чому полягає сутність тарифної угоди на виробничому рівні?

Література
1. Богиня Д. П., Грішнова О. А. Основи економіки праці: Навч. посібник. – К.: Знання-Прес, 2000. – 313с. Глава ІХ, с. 215-224, 235-240.
2. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – С. 65 - 86.
3. Есинова Н. И. Экономика труда и социально-трудовые отношения: Учеб. пособие. – К.: Кондор, 2003. – 464с. – Розділ ІІІ, Глава ХІІ, с. 292 - 338.
4. Єсінова Н. І. Економіка праці: Навч. посібник. – Харків: Вид. група “Академія”. 1999.
5. Колот А. М. Оплата праці на підприємстві: організація та удосконалення. – К., 1997.
6. Тимош І. М. Економіка праці: Навч. посібник. – Тернопіль: Астон, 2001. – 347с.- Розділ V, с. 178 - 206.
7. Эрэнберг Р. Д., Смит Р. С. Современная экономика труда. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1996.
8. Статистичний щорічник України за 2004 рік //http: //www. ukr.stat. gov. ua.

Дата добавления: 2015-05-23