Головні ознаки народної балади

· жанр фольклору, віршований, ліро-епічний твір;

· зосередження уваги на моральних проблемах;

· напружений сюжет;

· легендність та фантастичність;

· драматична, часто несподівана розв'язка;

· присутність оповідача;

· використання діалогів і повторів;

· невеликий обсяг.

· Боже, Боже, коли вечер прийде,
Коли милий із войни приїде? (Двічі)

· Іде милий із войни додому,
Стрінув милу на сіннім порогу. (Двічі)

· «Витай, витай, чорнобрива,
А чия ж то на руках дитина?» (Двічі)

· «Вчера гвечер циганочка била,
І у мене дитину лишила.» (Двічі)

· «Не так, мила, не так, чорнобрива
Не така то циганська дитина. (Двічі)

· Бо циганська дитина чорнява,
А козацька дитина білява.» (Двічі)

· «Гвойди, милий, із сіни до хати,
Буду тобі всю правду казати.» (Двічі)

· «Мати, мати, дораднице, мати,
Дорад же мі, як милу скарати!» (Двічi)

олиско́ві пісні́ також колиско́ві, колиса́нки — жанр народної родинної лірики, специфічний зміст і форма якої функціонально зумовлені присиплянням дитини в колисці. Визначальний у колисковій пісні не змістовий, а звуковий (ритмо-мелодійний) компонент.

Ой ходить сон біля вікон,
А дрімота біля плота.
Питається сон дрімоти:
— Де ми будем ночувати?
А-а, люлі, люлі, люлі, люлі.

— Де хатинка тепленькая,
Де дитинка маленькая,
Там ми будем ночувати,
Мале дитя колисати.
А-а, люлі, люлі, люлі, люлі.

Кріпацькі пісні — вражають силою реалістичного зображення тяжко­го підневільного життя селян, протесту проти приниження людської гідності і безправ’я у його буденних проявах, «осавули з нагаями на панщину гонять» не тільки молодих і здорових, але й старих та немічних і навіть малих дітей, а поскаржитися не можна, бо зараз «бере савула з козаками по сто палок бити». Пісні були чи не єдиною розрадою і розвагою кріпака. Чув їх і малий Тарас Шевченко. Ой у неділю ранесенько до церкви дзвони дзвонять, А нашого вельможного пана десятчики на панщину гонять. Ой годі вам, препогані хлопи, до церкви ходити, Ідіть на свого вельможного пана роботу робити!

Може, саме ці рядки зринали у спогадах поета про безщасну рідню, яка гинула в неволі, коди він з болем і гнівом писав, «у тій хатині, у раю я бачив пекло. Гам неволя, робота тяжкая, ніколи й помолитись не дають».. В піснях кріпацького циклу можна простежити наростання бунтівничих настроїв кріпаків — від скарг і прокльонів, які, за словами великого Кобзаря, були наївною, невинною помстою, «налож, пане, головою із твоєю роботою» до усвідомлення того, що пани живуть працею кріпаків,— «а хто ж буде лани жати, як мене не стане?!», до прямих закликів до боротьби:

Ой ходімо, пане-брате, в степ та в гайдамаки, Та дамося, пане-брате, добре донам взнаки!

Чутки про скасування кріпацтва породили низку сатиричних пісень, що не втрачали популярності впродовж багатьох років, коли панщина вже не існувала. На думку І. Франка, це свідчило «про вищий розвій народного самопізнання, коли народ зачинає критично розглядати суспільний устрій, який його оточує, а не сміючи, або й не вміючи висловити своїх вражень просто, висловлює їх гумористично-іронічним способом в їдких, насмішливих пісеньках» Надії колишніх кріпаків не справдилися, а пекуче бажання «озути пана в постоли» витворило пісні, в яких народна уява малювала сатиричні картинки. «пішла наша бариня пшениченьку жати, а за нею паничі колосся збирати» Продовжуючи традиції родинно-побутової лірики, цей пісенний цикл розширює її тематичні рамки, торкається оцінки явищ соціального порядку.

Із-за гори вітер віє,
А в долині тихо;
Добре було на Вкраїні,
А тепера лихо!

За молодих панів стало
Трудно на роботу:
Увесь тиждень на панщині,
А собі в суботу.

А в неділю до схід сонця
В усі дзвони дзвонять,
Десятчики підвіконню
На панщину гонять:

Чоловікам за неводом
Раненько вставати,
Старим бабам крупи драти
Та ще й плаття прати,

Молодицям по світлицях
Мости шарувати,
Малим дітям пір’я драти
І тютюн в’язати.

Хвалилася наша пані —
Добре в неї жити...
Ой та брешеш же ти, пані!
Плачуть наші діти!

Купальські пісні — обрядові пісні, які співали в час літнього сонцестояння, на Івана Купала, біля ритуального вогнища.

Перед Купальським святом плодюча енергія Сонця і Землі досягає найвищої точки, а далі йде на спад. Це явище символізує звичай «ховати Ярила», який здійснюють заміжні жінки. Хлопці, дівчата, а також вдови до цього свята не допускалися. Вважалося, що самотність не повинна існувати, все має бути в парі.

Дата добавления: 2015-05-23