Феномен українського бароко 2 страница

Особливих успіхів у літературному бароковому процесі досягла українська віршована поезія, народні думи та пісні про "козацьку славу". Авторами поетичних творів були церковні ієрархи, рядові священики та ченці, вчителі, студенти, урядовці, мандрівні дяки, письменні селяни. Поезія відзначалася значним жанровим та змістовним розмаїттям. Виділялась релігійно-філо­софська, елітарно-міфологічна, шляхетська, панегірична (поезія хвалебного змісту), міщанська, громадсько-політична, історична, лірична, гумористично-сатирична поезія, що тісно перепліталася з народною пісенністю. Вміння складати вірші за всіма правилами книжкової верифікації свідчило про рівень освіченості та інтелектуалізму. С. Полоцький, Д. Туптало, С. Яворський К. Транквіліон-Ставровецький - писали в елітарному бароковому стилі. Характерним жанром барокової поезії є епіграма. У цьому жанрі працював І. Величковський. Поезія бароко майже ніколи не втрачала зв'язку з реальним життям. У XVII ст. великого поширення набули панегіричні вірші, писані на честь високопоставлених осіб та з нагоди якоїсь урочистої події.

Досить популярними для тієї доби були вірші і пісні на громадсько-політичні теми, що відображали найголовніші події того часу. У другій половині XVII ст. з'явилися думи й історичні пісні про участь козаків у війні 1648-1657 pp., про Б. Хмельницького та його сподвижників. Саме в той час створені відомі народні пісні "За світ встали козаченьки", "Не дивуйтеся, добрії люди" та багато інших. Досить часто автори у своїх творах виражали офіційно-урядову оцінку тих чи інших історичних подій.

Значний внесок у розвиток віршованої літератури зробили студенти тогочасних середніх і вищих шкіл. У народі їх називали мандрівними дяками.

Культурологія: теорія та історія культури _________________________________

Саме їм належить більшість творів сатирично-гумористичного жанру. Автори цих віршованих оповідань розвінчували духівництво, дворянство, класові домагання козацької старшини.

Жартівливі твори, в яких героїчна тема та величний сюжет передаються в пародійному плані, мають назву бурлескних. Основна ознака бурлеску -контраст між темою й сюжетом твору та його словесною формою: про поважні події розповідається розмовно-побутовою мовою зі значною домішкою грубих слів і висловів, жартівливим тоном. Бурлескно-травестійні твори були різних жанрів: гумористичні й сатиричні вірші, пародії на церковні псалми та біблійні легенди, інтермедії, вертепні драми. Традиції бурлеску й травестії (від франц. travesty - переодягати, пародіювати; вид гумористичної поезії, близької до пародії) знайшли своє продовження в новій українській літературі, зачинателем якої був І. Котляревський. У славнозвісній "Енеїді" (1798) він талановито відтворив та синтезував у травестійно-бурлескному жанрі народнопоетичну стихію.

Значного поширення набула, популярна в західноєвропейській літературі, громадянська та любовна лірика: романси та сентиментальні пісні. Образи героїв були запозичені з народної поезії. Багато таких пісень і поезій приписують Марусі Чурай - легендарній українській народній співачці і поетесі, яка нібито жила в Полтаві. Світська лірика першої половини XVIIIct. мала переважно елегійний характер. її автори скаржаться на гірку сирітську долю, убоге життя, на соціальну несправедливість, злих людей тощо. Любовна лірика також перебувала під впливом народнопісенної традиції, побутуючи анонімно, в рукописних співаниках, репертуарі кобзарів та лірників. Загалом ліричній бароковій літературі притаманні амбіціозність, висока авторська оцінка власних творів, прагнення осмислити творчий та суспільний процес.

Мемуарно-історична проза української літератури XVII-XVIII ст. представлена козацькими літописами та хроніками. Писалися вони освіченими людьми, вихідцями із старшинської верхівки. Основними джерелами були спогади самих авторів, свідчення сучасників подій, давньоруські літописи, праці чужоземних авторів, літературні пам'ятки, народні думи, перекази, легенди. Історичні відомості в козацьких літописах викладено в різних жанрових формах: публіцистичних нарисів, переказів та художніх оповідань, розміщених у хронологічному порядку без зазначення дат.

Кращими літописами XVII - початку XVIII ст. стали козацькі літописи: Самовидця, Григорія Грабянки, Самійла Величка. У "Хроніці" Т. Сафоновича, в "Обширному синопсисі руському" П. Кохановського зроблено спробу систематичного опрацювати українську історію з найдавніших часів. Наприкінці XVIII ст. виникла ще одна пам'ятка мемуарно-історичної прози -"Історія Русів", у якій відображено події від давніх часів до 1769 р.

У XVIII ст. в культурному процесі України поширюються ідеї фран­цузького просвітництва, що свідчило про її відкритість до здобутків західної цивілізації. Поширення набувають ідеї боротьби з кріпацтвом, само-

94R

_______________________________________ РОЗДІЛ II. Генезис культури

державством та будь-яким гнобленням. Спираючись на природне право людини на рівність перед законом та особисту свободу, просвітники виправдовували народні повстання та захищали інтереси селян, поширювали думки про піднесення освітнього рівня широких верств населення, поліпшення добробуту народу. В Україні просвітництво не набуло такого могутнього руху як у Західній Європі, але воно залишило досить відчутний слід у тогочасній суспільно-політичній думці.

Значний вплив на розвиток просвітництва не лише в Україні, а й у Росії справив Я. Козельський, який виступав проти схоластики, містицизму та ідеалізму. Він мріяв про суспільство, яке ґрунтувалося б на загальнокорисній праці всіх громадян, на здобутті приватної власності лише на основі особистої праці. На Слобожанщині в маєтку Попівка навколо О. Паліцина згуртувалася молодь, яка співчувала Французькій революції, проповідувала ідеї суспільного прогресу на основі раціоналізму та просвітительства. Саме в них вперше і виникла думка про заснування Харківського університету. На Лівобережжі досить впливовим був гурток на чолі з відомим поетом і драматургом В. Капністом. Він досить різко виступав проти кріпацтва (ода "На рабство"), свавілля чиновників та загалом проти бюрократизму ("Ябеда").

Найяскравішою постаттю XVIII ст. став Григорій Савич Сковорода. Значну частину свого життя він присвятив просвітительській праці серед українського народу, став для нього, за висловом І. Срезневського, "мандрівним універ­ситетом і академією". Його по праву називають "українським Сократом" та "слов'янським Ж.-Ж. Руссо". Аристократ духу, він жив, як і античні філософи¹, за канонами свого вчення. "Світ ловив мене та не спіймав" - ці слова Сковороди стали лейтмотивом його життя.

Творчість Г. Сковороди стоїть на перехресті двох історико-культурних епох. Вона підбиває підсумок старій бароковій літературі² і одночасно започатковує просвітницький реалізм, розвинутий у XIX ст. Спадщина вченого яскрава і різноманітна за жанрами. За його життя вона передавалася з уст в уста, розповсюджувалась у рукописах, але видана була вже після смерті. Вона включає філософські трактати, діалоги ("Наркіс", "Узнай себе", "Асхань" та ін.), проповіді, лірику (філософська, духовна, сатирична, пейзажна, інтимна, громадсько-політична), байки ("Басні харьковские"), притчі, канти ("Всякому городу нрав і права"³), оди, монологи, панегірики, псалми, послання, епіграми, афоризми, переклади античної літератури. Найвідомішою збіркою поезій є "Сад божественних пісень", до якої увійшло ЗО творів,

¹ Філософом за античних часів називали людину, яка вела високоморальне, чеснотне
життя.

² Г.Сковорода писав згідно з традиціями староукраїнської літературної мови, що являла
собою суміш української, російської та старослов'янської мов.

³ Кант "Всякому городу нрав і права" увічнений І. Котляревським у "Наталці Полтавці" і
залишений в оперній редакції М. Лисенка.

Культурологія: теорія та історія культури _________________________________

написаних у 1753-1785 pp.¹ Поезія Сковороди відзначається тематичною різноманітністю, глибиною думки, оригінальністю поетичної форми.

Філософська система Сковороди базується на античній спадщині (ідеях Платона, Сократа, Плутарха, Квінтіліана, що становили теоретичну основу його вчення). По суті, Сковорода, не маючи попередників, відновив неоплатонізм в українській духовній культурі, став засновником української класичної філософії, започаткувавши новий науковий напрям - філософію серця, яка грунтовно розроблена в XIX ст. у працях П. Юркевича та ін. Серце в розумінні Сковороди означало душу людини, думку, вищий розум, Бога, тому було рушійною силою, "пружиною" усього. У собі, вважав Сковорода, потрібно шукати "істинну людину", Бога. "Пізнай себе", - закликав він слідом за Сократом, акцентуючи увагу на самопізнанні та самодосконалості.

Вчення Сковороди, хоч він і не прийняв геліоцентричної теорії Коперника ("Кинь Коперникові сфери, глянь в сердечнії печери"), поєднало в собі й ідеї просвітництва. Він сіяв знання, освіту і розум серед свого народу, привернувши тим самим увагу освічених кіл до простолюду ("А мой жребій з голяками"), пропагував загальнолюдські цінності, сформував ідею "сродної праці" (тобто вибору життєвого шляху за природними нахилами та обдаруваннями людини), яка мала лягти в основу життя як суспільства так і конкретної людини, поширював ідеї стоїцизму та гуманізму, закликав до поміркованості, повчав керуватися "твердим глуздом", вплинув на становлення просвітницького реалізму в українській літературі з його соціально-побутовим спрямуванням та чіткістю думки ("Всякому городу нрав і права", "Сад божественних пісень") і, нарешті, започаткував нові жанри в українській літературі: сатиричну і пейзажну лірику та байку. Його наука раціоналістична в тому розумінні, що навчала людей не абстрактним поняттям, а мудрості життя, осмисленню суперечностей навколишнього світу і самої людини.

Спадщина Сковороди є дорогим надбанням української та світової культури. Пам'ять про Григорія Сковороду вшановують в Україні та в усьому світі. Широко відзначаються знаменні ювілеї великого мислителя.

Українська культура XVII - XVIII ст. - це одна з найважливіших епох національної історії. Вона відзначається взаємодією середньовічної спадщини, барокової освіченості та елементів передпросвітницької ідеології та просвітництва. Під впливом козацтва, його визвольного руху в Україні в XVII ст. зароджується українське козацьке бароко, що найбільше виявилося в архітектурі, літературі та живопису. Визначною його рисою було використання традицій народного мистецтва та широка демократизація сюжетів. У цей період в українських землях з'явилися нові міста, значного розвитку набули освіта, друкарство, зародилася професійна музика, популярністю користувався шкільний театр, а мистецтво та архітектура українського бароко не поступалися європейським зразкам.

¹ Хоровий концерт до "Саду божественних пісень" написав Іван Карабиць, присвятивши його 250-річчю з дня народження Г. Сковороди.

_______________________________________ РОЗДІЛ II. Генезис культури

5. Запитання для самоконтролю знань

1. Які риси притаманні науковій революції XVII ст.? Які наукові відкриття та ідеї XVII- XVIII ст. визначили науково-технічний та суспільний прогрес людства?

2. Чим можна пояснити суперечливість світогляду тогочасної людини?

3. Які найголовніші ідеї Просвітництва визначили зміст Нового часу?

4. У чому полягає феномен енциклопедизму та історичне значення "Енциклопедії"?

5. Які особливості бароко? Чим зумовлена поява цього стилю? Назвіть його яскравих представників.

6. Які художньо-мистецькі особливості притаманні рококо? Творчість якого художника найповніше виразила зміст цього стилю.

7. Що таке класицизм та неокласицизм? Що наближує, а що відрізняє ці стилі?

8. Чим відрізняються поняття "античність" і "класицизм"?

9. Наведіть приклади впливу української культури XVII-XVIII ст. на інші слов'янські культури.

10. Які типі освіти існували в Україні в XVII-XVIII ст.?

11. Дайте визначення феномену українського бароко. Під впливом яких факторів формується українське бароко?

12. Назвіть характерні риси українського бароко в архітектурі та живопису.

13. Які риси життя й творчості Г. С. Сковороди відповідають ідеалам античності?

14. Чому Г. Сковороду називали "слов'янським Ж.-Ж. Руссо"?

6. Література

Бєсов Л.М. Історія науки і техніки. З найдавніших часів до кінця двадцятого століття. - X.: ХДПУ, 2000.

Богданов В.О. Історія духовного музичного мистецтва України. Від найдавніших часів до початок XX ст. - X.: Основа, 2000.

Історія українського мистецтва: В 6 т. - Т.З.- К.: АН УРСР Головна редакція української радянської енциклопедії, 1968.

Макаров A.M. Світло українського бароко. - К.: Мистецтво, 1994.

Попович М.В. Нарис історії культури України. - К: Арт-Ек, 1999.

Українська література XVIII ст. - К: Наук, думка, 1983.

Философпя зпохи ранних буржуазних революций. - М: Наука, 1983.

Хгіжняк 3.1. Києво-Могилянська академія. - К.: Вища шк., 1981.

Юдін-Ріпун І.М. Культурологія просвітництва: Навч. посібник для студ. мистецтвознавчих вузів за спец. 02.01. - Культурологія (НАН України). - К.: Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. М.Т. Рильського, 1999.

Культурологія: теорія та історія культури

51. Собор св. Петра в Римі

52. Джованні ЛоренцоБерніні.

Балдахін папської кафедри у

соборі св. Петра в Римі

53. Джованні ЛоренцоБерніні. Давид

54. Джованні Лоренцо Берніні.

Екстаз св. Терези

(церква св. Марії делла Вікторія

в Римі)

РОЗДІЛ II. Генезис культури

55. Всіхсвятська церква над Економічною брамою Києво-Печерської лаври (XVII ст.)

56. Брама Заборовського

Софійського собору в Києві

(XVIII ст.)

57. Ратуша в Бучачі (XVIII ст.)

58. Собор Різдва Богородиці у Козельці (XVIII ст.)

9Я1

---- «------------- *-■---------------------------------------- 1-------------------------------- I-------------- Z --------- -J I -----------

59. Іллінська церква у Суботові (1653)

60. Церква Св. Духа в Рогатині (1648)

61. Андріївська церква у Києві (1747-1753)

62. Бароковий іконостас

Преображенської церкви у

Великих Сорочинцях

(сер. XVIII ст.)

РОЗДІЛ II. Генезис культури

64. Чернігівський колегіум (1700-1702)

64. Георгіївський собор

Видубицького монастиря у Києві

(1696-1701)

65. Покровська церква у Києві (1766)

66. Собор св. Юра у Львові (1746-1762)

Культурологія: теорія та історія культури _________________________________

ТЕМА 6

КУЛЬТУРА XIX СТОЛІТТЯ

1. Світоглядні засади та головні напрями розвитку європейської культури XIX ст.

2. Класицизм, романтизм, реалізм - провідні художні течії в культурі XIX ст.

3. Кризові явища в культурі другої половини XIX ст. та пошуки шляхів виходу з неї.

4. Роль інтелігенції в національно-культурному відродженні Українипершої половини XIX ст.

5. Місце Т.Г.Шевченка в українській і світовій культурах.

6. Українська культура другої половини XIX - початку XX ст.

7. Запитання для самоконтролю знань.

8. Література.

9. Ілюстрації.

1. Світоглядні засади та головні напрями розвитку європейської культури XIX ст.

Історія європейської культури XIX ст. формувалася під могутнім впливом ідей Просвітництва та Французької революції. Розвиток філософської думки протягом XIX ст. був спрямований на відкриття нових можливостей людини, переосмислення її місця й ролі у багатомірному і складному світі, що дало нові імпульси для розвитку мистецько-художнього процесу.

Французькі просвітителі високо оцінювали моральне значення мистецтва, акцентуючи увагу на його високій виховній місії. Проте згодом був переоцінений вплив культури на розвиток суспільства. Якщо раніше цей вплив розглядався як благо, то зростання соціальної нерівності в суспільстві, моральна і фізична деградація людини переросли в глобальну філософську проблему, що стала домінантною в наступних культурологічних дослідженнях.

Філософією Просвітництва сутність культури пов'язувалася з до­сягненням особистої свободи людини в межах соціальної системи. Природа створила людину такою, що тільки через діяльність вона формує і себе і навколишній світ, підкреслював /. Кант (1724-1804). Культура в його розумінні - це здатність людини контролювати свою біологічну сутність, вміння поставити моральний обов'язок вище від власних інтересів.

Подальший розвиток дослідження проблем культури пов'язують з ім'ям /. Гердера (1744-1803). Одним з перших він проголосив, що немає культурних і некультурних народів, заперечував поділ людства на раси. Філософ підкреслював, що фізичні й духовні якості людей формуються під впливом природного і соціального середовища, існує лише певна різниця у рівні їхнього розвитку. Культурно-філософська концепція І. Гердера мала великий вплив

____________________________________________ РОЗДІЛ II. Генезис культури

на подальше гуманістичне розуміння культури, особливо щодо проблеми історичної спадковості в розвитку культури людства.

Важливим для розвитку світоглядних засад європейської культури став висновок Г. Гегеля (1770-1831) про те, що суть культури полягає у звільнені людини від суб'єктивного свавілля і в піднесенні її до рівня суспільної істоти. Велике значення для розвитку світоглядних засад культури XIX ст. набула антропологічна концепція Л. Фейєрбаха (1804-1872), в якій обстоювалася необхідність поєднання інтересів кожної людини і суспільства. Щасливою людина може бути тільки при існуванні відповідних умов. Л. Фейєрбах наголошував, що умови життя мають бути людяними. Саме на необхідності надати людині можливості для задоволення найважливіших потреб наголошував представник класичного утопічного соціалізму - А.-К. Сен-Сімон (1760-1825).

Бурхливий розвиток капіталізму, до того часу змальований як ідеальний, продемонстрував глибокі суперечності між багатством і бідністю, між громадським потягом і егоїзмом правлячих кіл. Важливо, що представники класичного утопічного соціалізму, насамперед Ш. Фур'є (1772-1837), передбачали розкіт культури, науки, освіти як життєво важливих складових майбутнього суспільства - гармонійного, радісного і морально чистого.

Проте реальне суспільне життя було далеке від цього ідеалу. Революційні перетворення збудили національні почуття європейських народів. Відгуком на ці суспільні явища був розвиток філософських підвалин романтизму в Німеччині на зламі XVIII і XIX ст. членами "ієнського гуртка" (м. Ієн поблизу Веймара) братами А.-В. і Ф. Шлегелями. Вони пропагували розкуте, нічим і ніким не обмежене мистецтво. Згодом представники романтичного напряму обстоювали концепцію вічної боротьби зі злом, тому що саме ця боротьба не дає злу панувати у світі. Романтики до аналізу дійсності підходили з позицій вічних суспільних ідеалів, сконцентрувавшись на внутрішньому світі людини.

Друга половина XIX ст. пройшла під могутнім впливом досягнень у галузі науки і техніки. Новітня революція в природознавстві розпочалася з фізики, а період 1895-1916 pp. здобув назву її "героїчної стадії". Результати досліджень І. Полюя, К. Рентгена, подружжя Кюрі, Н. Бора, Е. Резерфорда, М. Планка, А. Ейнштейна мали величезний вплив на суспільну свідомість передусім особливою складністю, незбагненністю висновків. Важливе місце в житті почало належати хімії, особливо завдяки практичному застосуванню її винаходів, насамперед у Німеччині (вибілювачі, барвники, штучні фарби).

У 60-х pp. XIX ст. було прокладено трансатлантичний кабель, постійно вдосконалювалися телеграфні лінії, апаратура і комунікації. На кінець XIX ст. всі європейські держави були зв'язані між собою телеграфом. Розширення і прискорення потоку інформації стало важливим чинником культурного прогресу. Технічний переворот другої половини XIX ст. вплинув на матеріальне середовище, в якому жили люди, і на спосіб їхнього життя. З появою електрики змінився характер освітлення вулиць, приміщень, з'явилися трамвай, метро

Культурологія: теорія та історія культури _________________________________

(Лондон, 1861), приміський електротранспорт, автомобілі. Усе це забезпечувало мобільність населення, сприяло активному спілкуванню людей з різних регіонів.

Результатом розвитку досліджень у галузі науки і техніки стала поява фотпомистецтва (створення хіміко-технічними засобами зорового образу, який фіксує момент реальної дійсності)¹, а згодом і кіно-фотомистецтва (винайшли в 1895 р. брати Люм'єри). З появою репродуктивних форм мистецькі твори почали поширюватися швидше.

Під впливом науково-технічних досягнень панівний до цього часу релігійно-естетичний досвід все більше розглядався як другорядний. Усе це зруйнувало традиційну механістичну картину світу, водночас породило впевненість у домінуванні науки над мистецтвом. Проблема впливу науки на культуру і суспільство в цілому була провідною в розвитку філософської думки XIX ст. О. Конт (1798-1857) запропонував основний принцип позитивізму - справжнє знання досягається як результат конкретних наук, тому суспільні науки мають ґрунтуватися на природничих. Засновники прагматизму Ч. Пірс (1839-1914) та У. Джеймс (1842-1910) вважали, що будь-який висновок, який претендує на істину, має мати практичні наслідки. В "Основах психології" (1890) У. Джеймс зазначав, що прагматизм не визнає нічого, що практично не стосується людського життя.

Соціальні конфлікти, суперечливі наслідки технічного прогресу, злиденне становище робітників сприяли розвитку і певній популярності марксистської філософії. К. Маркс (1818-1883) і Ф. Енгельс (1820-1895) розглядали проблему експлуатації не як особисте питання, а як соціально значуще. Перевага пролетаріату, з погляду марксизму, полягала в тому, що він є „годувальником" суспільства, творцем матеріальних благ. Це зменшувало значення інтелек­туальних цінностей, проголошувало як норму відсутність патріотизму і моральних переваг у представників цього класу.

Наприкінці XIX ст. відбулися суттєві зрушення в багатьох сферах суспільного життя. Криза духовних засад сприяла появі нового світогляду, який базувався на індивідуалізмі, аристократичному презирстві до всього буденного, вимагав витончених форм. Філософією опановує розчарування в ідеї прогресу як прогресі розуму. Намагання людини зрозуміти суть своєї біологічної природи привело до втрати її попереднього світоглядного статусу як "вінця природи", натомість з'являється розуміння людини як "комбінації фізико-хімічних сполучень", homo faber, який виробляє знаряддя праці.

¹ Фотографію як спосіб світлозапису з використанням оптичних прийомів і хімічних реакцій вперше застосували художник Л. Дагер і винахідник Ж. Н'єпс та продемонстрували громадськості 7 січня 1839 р. у Франції. Винахід оцінили по-різному: як смерть живопису внаслідок появи фотографії (П. Деларош) і як мистецтво, що буде співробітничати із сонцем (А. Ламартін), і як досягнення, що має велике значення для науки і менше - для живопису. На всіх ступенях розвитку фотографії вона мала перевагу у достовірності й документальності образу, тому згодом перетворилася на самостійний вид мистецтва.

2.56

Здобутки технічного прогресу неправомірно розглядалися як прогрес усієї культури, що призвело до переоцінки економічного фактора в житті суспільства. Як зазначав М. Вебер (1864-1920), активність і підприємливість, індивідуалізм і лібералізм, раціоналізм і практицизм стали характерними рисами західної буржуазної культури. Не інтелектуалізація, а граничне спрощення "економічної людини", що стала фанатом своєї справи, відмова від колективних цінностей і гуманізму були характерними ознаками провідного буржуазного стану.

Поряд з цим у філософії все більше актуалізується проблема людського існування. Апокаліпсичним відчуттям історії відзначався російський символізм. Філософ В. Соловйов (1853-1910) - теоретик ортодоксального натхнення, вбачав у величі Росії батьківщину спасіння людства, третій Рим. Одним з головних завдань російські філософи (М. Бєрдяєв, П. Флоренський) вважали створення нової релігійної свідомості на підставі синтезу христи­янської ідей та філософії.

На зламі століть істину все більше шукають у несвідомому - на цих підвалинах формується філософія життя в поглядах Ф. Ніцше: основа життя - це воля, інстинкт влади, а якщо його немає, то істота деградує; А. Бергсона: життя - це безперервне творче становлення; О. Шпенглера: про початок "закостеніння" творчих джерел культури, розповсюдження культури "вшир" і появу масової культури. Поступово набуває популярності психоаналіз 3. Фрейда про творчо-спонукальну роль несвідомого і сексуального почуття, що згодом набуло поширення в практиці психоаналітичного дешифрування художніх образів.

Надзвичайно швидкі темпи соціальної поляризації суспільства, розвиток технічної основи культури багатьма культурологами розглядалися як фатальне явище для культури. Але головною тенденцією в розвитку культури тих часів була потреба у формуванні нових духовних орієнтирів, своєрідного бачення краси світу, ствердження естетично розвиненої особистості.

(я. Класицизм, романтизм, реалізм - провідні художні течії в культурі XIX ст.

На початку XIX ст., під впливом вражень від результатів археологічних досліджень в Італії і Греції, виникає нова хвиля класицизму, який у досягненні ідеальних форм відмовлявся від випадкового, мінливого і тимчасового. Зокрема, особливість цього стилю полягала в простоті, наближеній до аскетизму: Казанський собор (1801-1811) - арх. А. Вороніхін; ансамблі Василівського острова з приміщенням Біржі в Петербурзі (1804-1816) - арх. Тома де Томон; Мюнхенська гліптотека (перша пол. XIX ст.) - арх. Кленце (іл. 80).

Наполеонівська доба у Франції (1804-1814) пов'язана з піднесенням ампіру (від франц. impire - імперія) - стилю в архітектурі і мистецтві пер­ших трьох десятиріч XIX ст. (іл. 68, 69), основу якого становили традиції

Культурологія: теорія та історія культури

величної архітектури Стародавнього Єгипту і Стародавнього Риму. Архітектура ампіру уславлювала національну могутність, військові перемоги держави, владу імператора. Найкраще ці ідеї відбивалися у спорудженні обелісків, колон, тріумфальних арок (Вандомська колона, Тріумфальна арка в Парижі). Архітектурні споруди були прикрашені орнаментами з мотивів єгипетських рельєфів, орлами, лавровими вінками, зображеннями левів та фантастичних тварин.

Дата добавления: 2015-05-23