Соціально-економічний розвиток України в складі Росії та Австро-Угорщини на поч..ХХст

Білет № 6

Конституція України 1996 р. Основні положення.

Відразу ж після розпаду СРСР і здобуття Україною незалежності постало природне питання щодо прийняття Основного Закону, який закріпив би якісно нові зміни у державі та суспільстві Конституційний процес проходив з великими труднощами і тривав п'ять років Україна була останньою з республік колишнього Радянського Союзу, яка прийняла свою Конституцію. Це сталося 28 червня 1996 року. Щодо Концепції нової Конституції України, то найпривабливішими та найважливішими є її загальнометодологічні принципи, які передують розкриттю структури самої Конституції.

Основними засадничими особливостями Концепції є такі її положення:

— самовизначення української нації, проголошене Декларацією про державний суверенітет України, поряд із вживанням таких понять, як «народ України», «український народ», що є ширшими, ніж «українська нація». Україна визначається як суверенна національна держава;

— «повновладдя народу здійснюється на основі Конституції Республіки». Ця формула, хоч як це прикро, не була застосована в чинній Конституції, однак вона є найбільш коректною, позаяк повновладдя народу може здійснюватися саме на основі Конституції, а не поза нею, що здатне уможливити спекуляції волею народу;

— від імені всього народу України може виступати виключно Верховна Рада України, Президент виступає виключно від імені держави. Щодо Президента, то це положення збереглося й у чинній Конституції. Що ж до Верховної Ради України — на жаль, ні. Проте іменем України виносять судові рішення, в тому числі, нерідко й неправосудні;

— форма державного правління — парламентсько-президентська (змішана) республіка, форма державного устрою — унітарна держава, основою суспільного і державного ладу України є економічний, політичний та ідеологічний плюралізм, багатопартійність, самоврядування;

— народ України є єдиним джерелом влади. Влада поділяється на законодавчу, виконавчу і судову;

— Президент є найвищою посадовою особою в державі, главою виконавчої влади в республіці.

— проголошення пріоритету громадянського суспільства над державою, його економічна свобода, багатоманітність форм власності, в тому числі і приватної, її недоторканності;

— запровадження посади Уповноваженого з питань захисту прав людини;

— винесення на всенародне обговорення схваленого Верховною Радою України проекту нової Конституції та проведення референдуму з її ухвалення.

Світова економічна криза 1900—1903 pp. охопила і царську Росію, що спричинило закриття чи розорення багатьох заводів та фабрик, а отже, зросло безробіття. Користуючись зростанням армії безробітних, капіталісти посилили експлуатацію, продовжили тривалість робочого дня, знизили зарплату. А це, в свою чергу, штовхнуло робітників до вияву непокори. У травні 1900 р. відбувся масовий політичний виступ харківських пролетарів. У 1901—1902 pp. політичні страйки і демонстрації пройшли вже в Києві, Катеринославі, Одесі. Закавказький страйк 1903 р. перекинувся на всі промислові центри України.

Наростав і селянський рух, особливо навесні 1902 р. у Полтавській та Харківській губерніях, де було розгромлено 105 поміщицьких економій. Уряд відповів жорстокими розправами. Тоді ж масовий страйк селян і сільськогосподарських робітників охопив десятки повітів Львівщини, Тернопільщини, Станіславщини.

Становище населення

Усі верстви населення Росії були пригноблені, але особливо важкого економічного і політичного гніту зазнавав робітничий клас, у тому числі і в Україні. У процесі капіталістичного розвитку в Україні, як і в інших регіонах Росії, сформувався робітничий клас, який налічував понад 2 млн. осіб. Пролетарів було усунено від участі в політичному житті, вони залишалися безправними. Робітники змушені були працювати по 12—13 годин на добу, одержуючи мізерну платню, жили в жахливих умовах. Заробітна платня робітників України становила 22% заробітної платні робітників Західної Європи. Робочий день становив 11,5 години на добу, застосовувалися понаднормові роботи. Була відсутня охорона праці, медична допомога. Зростали штрафи. Житлово-побутові умови були жахливі. Сільське господарство було обтяжене напівкріпосницькими пережитками. Селянство сплачувало значні податки державі, а поміщикам — викупні платежі за звільнення з кріпацтва і земельні наділи. Селяни страждали від малоземелля. Майже половина селянських господарств мала менше, ніж по 5 десятин, тоді як на поміщицький маєток припадало 507 десятин. Розорені селяни лишали свої домівки і йшли до міста на фабрики і заводи.

Становище робітничого класу західних регіонів України також було надзвичайно складним, бо в економіці тісно переплелися капіталістичні форми розвитку й господарська відсталість краю. Особливо тяжкими були умови праці на нафтопромислах і лісозаготівельних підприємствах, де робочий день становив від 11 до 16 годин на добу при низькій заробітній платі та високому травматизмі. Лише протягом 1902-1904 pp. на підприємствах Галичини сталося близько 8,5 тис. нещасних випадків.

Унаслідок цього на початку XX ст. загальний рівень економічного розвитку західноукраїнських земель був невисоким. Вони, як і раніше, залишалися відсталим аграрно-промисловим районом Австро-Угорщини.

Тяжкі економічні умови примушували селян кидати Батьківщину й шукати кращої долі в чужих краях. У кінці XIX, почалась масова еміграція - переселення до Канади, США. Бразилії і навіть до Австралії. В 90-х рр. XIX ст. з Західної України за океан емігрувало більше як 250 тис. осіб.

Еміграція дещо полегшила загальне становище селян, оскільки пом'якшила проблему аграрного перенаселення.

Отже, на початку XX ст. український народ, як і всі трудящі Російської та Австро-угорської імперій, зазнавав капіталістичного, феодально-поміщицького та національного гноблення, постійно страждав від репресивно-каральних заходів, що штовхало його на боротьбу за повалення царського самодержавства та імперського гніту, за демократичні перетворення. В Росії та Австро-Угорщині назрівав революційний вибух.

Дата добавления: 2015-05-23